Державне регулювання цін у США

У більшості держав з розвинутою ринковою економікою запроваджуються різні методи державного регулювання цін, які відповідають загальній політиці держави та напрямам розвитку економіки.

Так, у Сполучених Штатах Америки до 80-х років XX ст. ціни в основному були вільні. Централізоване регулювання здійснювалось тільки на обмежені групи споживчих товарів. Але й це обмежене регулювання (підвищення роздрібних цін) після позитивних наслідків (підвищення зайнятості населення, зростання заробітної плати, збільшення валового національного продукту) призвело до негативних наслідків. Заморожування цін і заробітної плати обмежувало обіг коштів, гальмувало інвестиційну політику, знижувало рівень ділової активності, стримувало зростання доходів.

Недостатні інвестиції в енергетичне господарство спричинили втрату зацікавленості у добувних галузях, у розробці нових родовищ нафти, газу, що привело до збільшення імпорту цих товарів. Тепер державне фінансування та регулювання цін обмежені й головним завданням є активне запровадження ринкових відносин та методів непрямого регулювання цін, серед головних напрямів якого можна виокремити:

• регулювання кредитно-грошової політики через облікові ставки банківських кредитів (це головним чином стосується федеральних резервних банків);

• державну закупівлю товарів з метою зменшення дефіциту та розвитку конкуренції;

• зменшення дефіциту державного бюджету;

• диференційовану податкову політику та ін.

Пряме державне регулювання застосовується тільки для підприємств-монополістів, які підпадають під антитрестовське регулювання. В цілому в США контролюється 5—10 % цін.

На продукцію окремих галузей (сільського господарства, молочної, харчової промисловості) держава встановлює так звані контрольні ціни. За ними сільськогосподарський виробник має можливість отримати від держави позику під врожай поточного року та розплатитися після реалізації врожаю за ринковими цінами. Якщо ринкова ціна є нижчою, ніж контрольна, встановлена Конгресом, то держава зобов'язується викупити врожай за цими цінами. З 1985 р. проводиться політика, спрямована на зниження позикової ставки за кредитами, які надаються фермерам.

Помітне прискорення темпів зростання роздрібних цін на внутрішньому ринку в 70-х роках XX століття, наростання надмірної інфляції в галопуючу призвели до необхідності модифікації економічної стратегії країни. Першою найбільш природною реакцією держави стала спроба перемогти інфляцію за допомогою методів прямого регулювання цін. У серпні 1971 року з ініціативи адміністрації Р. Ніксона в США вперше за післявоєнні роки був встановлений централізований контроль над цінами. Хоча президент Р. Ніксон і був проти встановлення прямого контролю над цінами і зарплатою, проте складне економічне становище країни та натиск суспільної думки примусили його піти на крайні заходи. Цьому сприяли такі обставини у ситуації, що склалася, зниження рівня інфляції могло викликати досить неприємні наслідки, перш за все збільшення масштабів безробіття;домінувала точка зору, що інфляція може бути обмежена без зменшення зайнятості у випадку, якщо буде введено контроль над цінами. Не маючи альтернативної програми непрямого регулювання економіки, президент був вимушений ввести "замороження" цін і зарплати.

Слід зазначити, що в короткостроковому плані пряме регулювання цін сприяло певній стабілізації економіки країни: до осені 1972 року знизилися темпи зростання оптових і роздрібних цін, дещо збільшилася зайнятість, почав швидко зростати ВНП. Проте дуже швидко виявилися негативні наслідки централізованого регулювання. Заморожування цін і зарплати обмежувало міжгалузевий перелив капіталів, гальмувало інвестиційну політику, знижувало рівень ділової активності, стримувало зростання доходів. Уже в травні 1971 року адміністрація президента Д. Форда відмовилася від прямого контролю над цінами.

Спроби прямого регулювання цін здійснювались наступними роками. Вони стосувалися перш за все внутрішніх цін на енергоносії, які, відображаючи зростання імпортних цін на нафту, нафтопродукти і природний газ, зростали в 1971 -1981 pp. високими темпами, стимулюючи розкручення інфляційної спіралі.

Р. Рейган, після свого обрання президентом, в січні 1981 року скасував контроль над внутрішніми цінами на нафту і нафтопродукти. "Контроль над цінами стримував виробництво, стимулював споживання, гальмував технологічні досягнення і робив США більш залежними від енергетичного імпорту" — так коментував він своє рішення.

У даний час американська адміністрація, обмежуючи державне фінансування і пряме регулювання цін в окремих товарних групах, надає перевагу активному використанню ринкових важелів і методів непрямого регулювання, що сприяють загальному оздоровленню економічного стану в країні. В цілому такий підхід справив останніми роками стабілізуючий вплив на розвиток інфляційних процесів. Основні напрями непрямого регулювання цін у США наступні:

деструктивна кредитно-грошова політика, регулювання облікової ставки федеральних резервних банків;

федеральні закупки товарів і послуг;податкова політика.

Ці напрями державної макроекономічної політики справляють вплив на зміну співвідношення попиту і пропозиції на внутрішньому ринку США і таким чином визначають базові пропорції обміну і рівня цін

Пряме державне регулювання цін нині використовується лише у високо монополізованих галузях, що підпадають під юрисдикцію антитрестовського регулювання. Так, спеціальні комісії встановлюють тарифи на користування електроенергією і деякі комунікаційні послуги. Всього в США державою регулюється від 5до 10% цін.

Слід зупинитися на державному регулюванні цін на продукцію аграрного комплексу. В межах федеральних сільськогосподарських програм фермери, які займаються вирощуванням зернових, отримують від міністерства сільського господарства США позики на фінансування виробництва. Зібраний урожай вони можуть продавати за ринковими цінами і розраховуватися за ці позики часткою виручки. Якщо ринкові ціни опускаються нижче рівня контрольних цін, встановлених конгресом, фермер може здати урожай державі за контрольними цінами, розраховуючись за позики і отримуючи виручку. Тобто, встановлюються заставні і гарантовані (контрольні) ціни. Заставні ціни встановлює спеціальна урядова організація – товарно-кредитна корпорація, яка купує у фермерів під заставу сільськогосподарську продукцію (пшеницю, кукурудзу, рис, кормове зерно, бавовну і т. д.) за певними цінами. Період дії застави – до 12 місяців. Якщо на ринку ціни будуть вище заставних, то фермер може викупити свій товар і продати його на ринку. Якщо ринкові ціни виявляться нижчими заставних, то фермер свою продукцію не викупляє і вона стає власністю корпорації.

Гарантовані (контрольні) ціни встановлює конгрес. При цьому Міністерство сільського господарства розробляє на кожен рік програму з вказівкою ціни на продукцію, яку вона може заплатити фермерам, а фермери вирішують, брати участь в цій програмі чи ні. Якщо вирішення фермера позитивне, то тоді міністерство визначає розміри посівної площі і оплачує всю вартість майбутньої реалізованої продукції за гарантованими цінами, тобто дає позику на фінансування виробництва. Якщо восени ринкові ціни виявляться вище гарантованих, то фермер може продати зерно на ринку, повернути гроші, узяті у позику, з відсотками. При цьому він отримає дохід. Якщо ж ринкові ціни опустяться нижче гарантованих, фермер може здати урожай державі за гарантованими цінами, розплачуючись за позику і отримуючи при цьому виручку.

Сільськогосподарський закон, прийнятий у США в 1985 році, вніс зміни в американську аграрну політику. Відповідно до цього закону були суттєво знижені заставні ставки, що надаються фермерам. Для пшениці і кормового зерна рівень заставних ставок становить зараз 75-85 % середньо-ринкової ціни за наступні 5 років, при цьому міністру сільського господарства надається право знижувати рівень .цін на 20% з метою покращення конкурентоспроможності американської продукції на світовому ринку. При цьому держава прагне підтримувати співвідношення між цінами на сільськогосподарські продукти і товари, які купують фермери

Так само регулюються ціни в молочній промисловості. Конгрес визначає рівень гарантованих (контрольних) цін на молоко, сир, масло. Якщо ринкові ціни знижуються нижче за цей рівень, то продукція скуповується державою. Вона використовується на безкоштовні сніданки для школярів, для допомоги біднякам, на продовольчу допомогу слаборозвиненим державам і ін.

Державою регулюється 1 % цін на споживчі товари, зокрема, на пшеницю, кукурудзу, рис, кормове зерно, бавовну і деякі інші товари.

Крім того, в США держава підтримує співвідношення між цінами на фермерську продукцію і товари, що набувають фермерами.

Антитрестові управління Міністерства юстиції і Федеральна торгівельна комісія здійснюють в цілому контроль за цінами, а на рівні штатів – контроль за тарифами на електроенергію.

Список використаної літератури та джерел:

1.      www.osvita-plaza.in.ua

2.      http://pidruchniki.ws

3.      http://buklib.net

4.      http://library.if.ua

5.      http://studentbooks.com.ua

6.      http://slv.com.ua.

МІНЕСТЕРСВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ФЕДЕРАЦІЯ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ

        ІНСТИТУТ ТУРИЗМУ

Факультет туристичного менеджменту

Кафедра економічних дисциплін

Реферат

на тему:“Державне регулювання цін у США”

Виконала

Студентка ІVк. II гр.

Тісна Лілія     

Київ – 2012