Земельна реформа : сутність та особливості

земельна реформа : сутність та особливості.

Аграрний сектор україни.

Гулейко Юлія Олександрівна,

студентка групи ФК-10-1, ДДФА

 

У статті розглянуто проблеми формування ринкових відносин на основі земельної реформи в Україні. Приділено увагу етапам перетворення земельної власності, перерозподілу земель. Указано на необхідність серйозних перетворень, бо від цього залежить нормальне функціонування всього господарства країни і добробут людини.

 

В статье рассмотрены  проблемы формирования рыночных отношений на основании земельной реформы в Украине. Уделено внимание этапам превращения земельной собственности, перераспределению земель. Указано на необходимость серьезных преобразований, потому что от этого зависит нормальное функционирование всего хозяйства страны и благосостояние человека.

 

In the article the problems of forming of market's relations are considered on the basis of the landed reform in Ukraine. Attention the stages of transformation of agrarian property is spared, to the redistribution of earths. It is indicated on the necessity of serious transformations, because the normal functioning of all economy of country and welfare of man depends on it.

 

Ключові слова: аграрний сектор, аграрна реформа, земельна реформа, добробут, господарство, реформування, економіка, розподіл, земельна власність, ринкові відносини, земельний лад.

 

Постановка  проблеми. Реформування аграрного сектору України – одна із надто актуальних проблем сучасності. Це пояснюється тим, що саме від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства країни і добробут людини. А з початку 90-х років аграрний сектор України охопила глибока економічна криза. За час цієї кризи сільське господарство України зазнало величезних збитків. Так, протягом 90-х років обсяги виробництва в сільському господарстві скоротилися в 1,6 рази. За обсягом виробництва багатьох видів сільськогосподарської продукції наша держава виявилася відкинутою майже на 40 років назад.

Для виходу з цієї ситуації необхідна була аграрна та земельна реформи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Проблемі реформування аграрного сектору України приділяють значну увагу політики, науковці, бізнесмени. Теоретичні питання реформування аграрного сектору розкриваються зокрема в журналах «Економіка АПК» і «Економіка України», в підручниках і монографіях. Особливу увагу цим проблемам приділяють такі науковці, як Гайдуцький П.І., Ганчанов В.М.,                       Месель-Веселяк В.Я, Шкільов О.В. і багато інших.

Метою статті є розкриття суті і необхідності реформування аграрного сектору економіки, особливості аграрної реформи в Україні, основні напрямки земельної реформи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виклад основного  матеріалу.

Аграрний сектор –  одна з найважливіших сфер матеріального  виробництва, в якій створюються  матеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості – сировиною.

Аграрний сектор посідає  досить важливе місце в економіці  суспільства. Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства країни і добробут людей. Розвиток же самого аграрного сектору залежить від тієї частки економічних відносин, які складаються в ньому.

Економічні відносини  в аграрному секторі досить специфічні, бо виникають вони з приводу привласнення й використання землі, як основного фактору виробництва. Це, в свою чергу, відрізняє аграрний сектор від інших галузей народного господарства.

Особливості аграрного  сектора полягають в тому, що:

по-перше, на відміну від  промисловості, для якої земля є  лише загальною умовою функціонування в сільському господарстві земля – головний об’єкт виробничих відносин і основний засіб виробництва;

по-друге, для сільського господарства характерним є збіг часу виробництва і робочого періоду, що породжує сезонний характер виробництва;

по-третє, в сільському господарстві тісно переплітаються економічні і природні процеси відтворення. Тому кінцевий результат є сума зусиль людини і природи;

по-четверте, складність і різноманітність економічних  зв’язків, породжених входженням сільського господарства до АПК, а також переплетінням різноманітних форм власності.

Ці особливості сільськогосподарського виробництва породжують специфіку  даної сфери.

З початку 90-х років  ХХ ст. в Україні розпочався процес реформування аграрного сектору. А  обумовлено це було слідуючим.

Після Жовтневої революції  в нашій країні розпочався процес колективізації, який був перерваний політикою НЕПу. Так, селянам в  Україні було передано 92 % її земельного фонду. У 1928 р. політика НЕПу була скасована Сталіним, після чого почалася насильницька колективізація, наслідком якої стало масове створення колгоспів і радгоспів. Селянські господарства були ліквідовані, а найпрацездатніша і най здібніша (в т.ч. і найзаможніша) частина селян потрапила до розряду куркулів (тобто експлуататорів) і була репресована.

В наступні десятиліття  більшість колгоспів і радгоспів  була збитковою. В них впроваджувався позаекономічний примус до праці, відновлювалися деякі феодальні методи експлуатації (за сталінського режиму), відбувалося  волюнтаристське витіснення різних форм власності, насамперед, приватної, штучно фабрикувалися дві форми власності – колективна і державна.

Колективна форма власності  була в сільському господарстві квазіколективною, одержавленою, управління нею здійснювалося  командно-адміністративними методами, впродовж кількох десятиліть через механізм «ножниць цін» (завищених на продукцію промисловості і занижених на сільськогосподарську) весь додатковий і значна частина необхідного продукту у села вилучалися. Внаслідок такого пограбування зросло відчуження сільськогосподарських працівників від землі та інших засобів виробництва, втрачалися стимули до праці тощо.

Лише у 80-х роках  ХХ ст. внаслідок певного дотримання паритету цін на сільськогосподарську продукцію зменшується кількість  збиткових колгоспів і радгоспів, зростає їх рентабельність. Так, рівень рентабельності за ці 1980 - 1990 роки зріс від мінус 0,4 до 36 %. Виробничі фонди в колгоспах за 10 років збільшилися із 94 до 165 млрд. крб.

Сільське господарство України у 80-і роки приблизно віддзеркалює стан розвитку даної сфери в СРСР у той період, проте якісні ґрунти та інші природні чинники у поєднанні з відносно нормальною матеріально-технічною базою сприяли тому, що працівники села виростили в 1990 р. близько 50 млн. т. зерна (в СРСР – 197 млн. т.). Водночас Україна експортувала щороку сільськогосподарської продукції приблизно на 30 млрд. крб. Якби уряд країни міг самостійно розпоряджатися продукцією аграрного сектору, рівень споживання населення республіки був би значно вищий.

Проте, порівняно з  досягненням сільського господарства у багатьох розвинених країнах світу аграрний сектор України значно відставав за рівнем продуктивності праці. Узагальнюючим показником нижчої продуктивності праці в сільському господарстві України був такий: якщо один зайнятий в США у цій сфері міг своєю працею забезпечити продуктами харчування близько 130 жителів, то в Україні – 12 - 13 чоловік. Про низьку ефективність сільського господарства в нашій країні свідчать і дані таблиці 1.

Таблиця 1. Обсяги і ефективність сільського господарства по країнах світу в 1990 р.

Країна	Продукція, млрд. дол.	Чисельність зайнятих, тис. чол.	Річний виробіток
			на 1 зайнятого, тис. дол.	в % до США
СРСР США Нідерланди Канада Бельгія Швейцарія Великобританія Нова Зеландія Ірландія Японія Португалія	71,5 110,0 8,6 15,0 3,0 4,5 12,0 2,8 1,8 53,0 4,5	22350 3100 245 485 95 180 610 155 170 6625 825	3,2 35,5 32,5 31,0 31,0 25,0 20,0 18,0 10,5 8,0 5,5	9 100 90 85 85 70 56 51 30 22 15

 

Все це, а також розпад СРСР, вимагало радикальної перебудови аграрного сектору.

На початку 1991 р. в Україні  налічувалося 8,5 тис. колгоспів і 2,7 тис. радгоспів. У них було зосереджено 95 % ріллі, вони виробляли 75 % валової сільськогосподарської продукції. На одне господарство припадало до 4 тис. га сільськогосподарських угідь. Протягом наступних 10 років сільське господарство було відкинуто до рівня 40 - 50-х років ХХ ст.

Це сталося тому, що капітальні вкладення за цей період скоротилися у 20 разів (у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь вони становили у 1999 році 15 грн., яких було недостатньо, щоб придбати ручний інвентар), внесення мінеральних добрив скоротилося майже у 7 разів, витрати на охорону земельних угідь – у 25 разів, що призвело до значного погіршення якості земель, надмірно дискримінаційного диспаритету цін (внаслідок чого з сільського господарства за 1991 - 1998 рр. було вилучено понад 95 млрд. грн.), тотального зубожіння населення (що катастрофічно знизило попит на сільськогосподарську продукцію), втрати основної частини внутрішнього ринку (через необдуману лібералізацію торгівлі і засилля імпортних товарів нерідко сумнівної якості), диктату МВФ щодо напрямів аграрної політики (зокрема, цілеспрямованого руйнування колективних господарств і насадження фермерських, хибного курсу на пріоритетність приватної власності).

Все це свідчить про необхідність реформування аграрного сектору. Держава  сьогодні особливу увагу має приділити  цьому важливому сектору економіки.

Формування ринкових відносин в аграрному секторі  відбувається на основі земельної реформи. У Постанові Верховної Ради України  «Про земельну реформу», прийнятій 15 березня 1991 року, вказано, що земельна реформа  – це комплекс правових, економічних, політичних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин, перехід до нового земельного ладу. Сутністю аграрних перетворень є зміна власності на селі, що передбачає роздержавлення і приватизацію землі, відродження приватної власності та створення реального плюралізму різних форм власності. Завдання земельних перетворень полягає в перерозподілі земель з одночасним наданням їх у власність громадян і юридичних осіб з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

Перетворення земельної  власності здійснюється в Україні  в 3 етапи:

1. роздержавлення і приватизація земель;
2. паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність аграрних підприємств;
3. реструктуризація сільськогосподарських підприємств у нові організаційно-правові структури.

Роздержавлення і приватизація стали важливими підвалинами  реформування всієї системи життя  суспільства.

Цілями роздержавлення власності виступають, насамперед, відродження економічних відносин між товаровиробниками, підвищення ефективності виробництва, пожвавлення  ділової активності та підприємницької  діяльності. Приватизація передбачає дещо іншу мету – забезпечити передачу права власності на державне майно, майно підприємств, інших майнових комплексів на користь фізичних осіб та їх господарських об’єднань у приватну власність.

Монопольне положення  держави щодо власності на землю  було ліквідовано через приватизацію на 1-му етапі реформування земельних відносин. Приватизація сільськогосподарських угідь здійснювалася 2 шляхами: Так, держава започаткувала передачу громадянам у приватну власність сільськогосподарських угідь для ведення особистого селянського господарства та в приватну власність і користування для ведення фермерського господарства із земель запасу та земель резервного фонду. Також держава ініціювала здійснення комплексу заходів з наданням суб’єктам сільськогосподарських підприємств статусу власників земель, що знаходилися в користуванні цих підприємств.

Приватизація здійснювалася  шляхом безоплатної передачі земель, які знаходилися в державній  власності, селянам, а також через  створення недержавних сільськогосподарських  підприємств.

З 1995 року здійснюється паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємства і організаціям. В результаті паювання земель кожному члену колективу і пенсіонеру, який раніше працював у цьому підприємстві і залишається його членом, виданий сертифікат на право на земельну частку (пай), яка може бути об’єктом оренди, успадкування, дарування, міни, застави, купівлі-продажу.

Станом на 1.01.2002 р. 6630,2 тис. селян стали власниками паїв. Середній розмір паю становить 4,2 га і коливається від 1,1-1,5 га в Івано-Франківській, Закарпатській та Чернівецькій областях до 7,5-9,2 га у Запорізькій, Херсонській, Луганській областях.

Аналізуючи стан проведення земельної реформи в Україні, можна відмітити, що створені умови  для рівноправного розвитку всіх форм власності, вільного вибору селянами сфери прикладання своєї праці. Дано поштовх для розвитку різних форм господарювання. Починаючи з 1991 р. виконано значний обсяг робіт з реформування земельних відносин.

Однак позитивні досягнення у здійсненні земельної реформи до кінця 90-х років не привели до радикального і ефективного оновлення сільськогосподарського виробництва, пожвавлення інвестиційних процесів в інших галузях виробництва, підвищення добробуту населення. Заходи земельної реформи не отримали належного фінансового забезпечення. Саме тому, з метою забезпечення ефективного використання потужного потенціалу земельних ресурсів України в 2001 р. було розроблено і схвалено Указом Президента України від 30.05.2001 р. «Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001 - 2005 роки».