Вибори. Виборча система

Вибори є невід'ємним атрибутом демократичного суспільства, адже шляхом виборів у такому суспільстві забезпечується відтворення і легітимність інститутів державної влади.
"Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо чи шляхом вільно обраних представників. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна знаходити себе в періодичних і не сфальсифікованих виборах, які повинні проводитися при загальному і рівному виборчому праві таємним голосуванням чи через інші рівнозначні форми, які забезпечать свободу голосування", - проголошується в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. (стаття 21).
Демократія невіддільна від виборів. Слово "демократія" перекладається із давньогрецької як "влада народу". Влада народу в сучасній державі може бути здійснена не інакше як через виборних представників. Тоді ця влада називається представницькою, тому що обрані нами депутати представляють нас в парламенті. "Демократію, - на думку французьких учених П. Лалюмьера і А. Демішеля, - можна визначити як режим, при якому урядовці назначаються шляхом вільних і чесних виборів".
Серед основних прав громадянина є виборче право.
Виборче право - це сукупність норм, які регулюють участь громадян у виборах, у їх організації і проведенні, взаємовідносинах між виборцями й виборними органами чи посадовими особами, а також відкликання депутатів, які не виправдали довір'я виборців.
Виборче право поділяється на активне й пасивне. Активне виборче право - це право обирати. Пасивне виборче право - це право бути обраним.
Принципи виборчого права: загальні - обмежені; рівні -нерівні; прямі - опосередковані; з таємним голосуванням - з відкритим голосуванням.
Якщо країна дотримується принципів, наведених у лівому стовпчику, то така країна належить до демократичних.
Загальне виборче право означає право всіх дієздатних громадян, які досягли певного віку, брати участь у виборах.
Рівне виборче право означає наявність у кожного виборця однакової з іншими кількості голосів при голосуванні.
Пряме виборче право означає, що, беручи участь у виборах, громадяни віддають свої голоси безпосередньо "за" чи "проти" того чи іншого кандидата в депутати.
Таємність голосування означає заборону будь-якого спостереження або контролю за волевиявленням громадян.
Етапи виборчого процесу:
1) утворення одномандатних виборчих округів та багатомандатного округу;
2) утворення виборчих комісій;
3) складання списків виборців;
4) висування, реєстрація кандидатів у депутати в багатомандатному виборчому окрузі;
5) висування, реєстрація кандидатів у депутати у одномандатному виборчому окрузі;
6) проведення передвиборчої агітації;
7) процес голосування;
8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів депутатів;
9) реєстрація обраних депутатів.

Виборчий процес - врегульована законами діяльність уповноважених органів та громадян, спрямована на підготовку і проведення виборів представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування, обрання та наділення повноваженнями посадових осіб.
Виборчий процес здійснюється на засадах:
1) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у виборчий процес;
2) політичного плюралізму (багатопартійності);
3) гласності й відкритості виборчого процесу;
4) рівності прав партій (блоків) -, суб'єктів виборчого процесу;
5) рівності всіх кандидатів у депутати;
6) свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації;
7) неупередженості до партій (блоків), кандидатів у депутати з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ й організацій.
Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною та окружними виборчими комісіями результатів виборів депутатів.
Виборча система - це сукупність установлених законом правил проведення виборів, регламентів здійснення конкретних процедур виборчої кампанії, способів підведення результатів голосування.
Головною ознакою, яка відрізняє одну виборчу систему від іншої, є порядок визначення результатів виборів. Установлення тієї чи іншої виборчої системи є наслідком тривалого суспільно-політичного розвитку країни, історичних традицій та політичної культури.
Основні типи виборчих систем:
- мажоритарна;
- пропорційна;
- змішана.
Мажоритарна виборча система. Суттєвою ознакою мажоритарної (франц. majorite - більшість) виборчої системи є те, що результати голосування тут визначаються за ознакою більшості. За мажоритарної виборчої системи обраним у виборчому окрузі вважається той кандидат або партійний список, який здобув установлену більшість голосів.
Пропорційна виборча система. Пропорційне представництво виходить з ідеї, що вплив партії (блоку) має відповідати кількості виборців, які голосують за них. Пропорційна виборча система вперше була застосована в XIX столітті. Зараз вона найбільш поширена. Ця система грунтується на пропорційній відповідності між кількістю завойованих голосів та кількістю отриманих мандатів. За пропорційної системи утворюють великі виборчі округи, від кожного з яких обирається кілька депутатів. Такі округи називаються багатомандатними. Вибори тут суто партійні: за місця в парламенті змагаються не окремі кандидати, а політичні партії. Кожна з них формує свій список кандидатів на виборчі посади, і виборець голосує за список тієї партії, якій він симпатизує. У деяких випадках громадянам надається можливість визначати окремо своє ставлення до кандидатів в середині списку однієї партії.

Змішана виборча система. Серед виборчих систем, окрім згаданих мажоритарної та пропорційної, є ще й змішаний, або пропорційно-мажоритарний тип. За цієї системи частина мандатів, як правило, - половина, розподіляється по одномандатних виборчих округах, решта - за пропорційним принципом по багатомандатних округах. Так, у ФРН половина депутатів бундестагу обирається за мажоритарною системою відносної більшості, а друга половина - за пропорційною з партійних списків. Змішаний принцип застосовується в Польщі, Литві, Росії,
В Україні встановлено змішану виборчу систему.
Вивчаючи й порівнюючи виборчі системи, які існують у світі, марно шукати, яка з них найкраща. Будь-яке представництво не відображає повною мірою реального стану інтересів та уподобань суспільства. Вичерпно представляти ціле суспільство не може жодна інституція, нехай навіть її сформовано за умов найретельнішого дотримання всіх правил і процедур будь-якої з виборчих систем. Жодна виборча модель не є досконалою.
У виборах та виборчих системах ніколи немає бездоганної досконалості. Вибори розуміють як делегування громадянами владних повноважень своїм представникам, як визнання людини чи установи авторитетним представником загального інтересу.
Депутат та влада можуть і повинні репрезентувати інтереси та потреби свого округу й цілого суспільства.
Виборче законодавство (основні положення)
Конституція України:
Ст. 5 Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи місцевого самоврядування.
Ст. 69 Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії.
Ст. 71 Вибори до органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Закон України "Про вибори народних депутатів України"
Ст. 1 Вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою:
- 225 депутатів обираються за пропорційною системою в багатомандатному окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків;
- 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах.
Ст. 2 Право голосу на виборах депутатів мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.
Немає права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним.
Громадянин України, який проживає або перебуває в період підготовки і проведення виборів за межами України на законних підставах, має право голосу на виборах депутатів.
Ст. З Кожний виборець на виборах депутатів має один голос у багатомандатному окрузі та один голос в одномандатному окрузі. Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці.
Закон України "Про вибори Президента України" Ш 1630-IV від 18.03.2004 р.
Ст. 1.1. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Ст. 1.2. Строк повноважень Президента України визначається Конституцією України.
Ст. 2.1. Вибори Президента є загальними. Право голосу на виборах Президента України мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.
Ст. 2.З. Будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняються. Не допускаються обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, крім обмежень, передбачених Конституцією України та цим Законом.
Ст. З.1. Вибори Президента України є рівними: громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах.
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні":
  Місцеве самоврядування - право територіальної громади (села, селища, міста) через органи місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення.
  Представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.
Закон України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"
Ст. 2 Вибори депутатів сільської, селищної, міської ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в одномандатних округах.
Ст. З Вибори сільського, селищного, міського голови проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному виборчому округу.
Ст. 4 Вибори депутатів районної та обласної рад проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних округах, межі яких збігаються з межами сіл, міст, районів.
Закон України "Про центральну виборчу комісію" Центральна виборча комісія є постійно діючим державним органом, який забезпечує організацію підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також всеукраїнських референдумів. Комісія здійснює консультативно-методичне забезпечення виборів до місцевих рад, сільських, селищних, міських голів і проведення місцевих референдумів. Комісія очолює систему виборчих комісій, які утворюються для підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України та всеукраїнського референдуму.
Загальні положення Виборча система в Україні – це сукупність передбачених виборчим законодавством механізмів та процедур, пов’язаних із формуванням органів влади Виборча система функціонує на принципах всезагальності, рівності і таємного голосування. Проте виборчим законодавством передбачені цензи осілості і віковий. Віковий ценз буває різний для активного (право оби-рати) і пасивного (право бути обраним) виборчого права. Виборча система в Україні ґрунтується на законодавстві про вибори Президента, Верховної Ради і місцевих органів влади. Після вивчення матеріалу теми потрібно вміти розрізняти демократичні та недемократичні способи ротації органів влади. Характеризувати особливості демократичних і недемократич-них виборів, а також виділяти етапи виборчого процесу. Вміти класифікувати вибори за різними ознаками та розуміти суть та причини абсентеїзму. План лекції 1.         Поняття виборів, їх види. 2.         Абсентеїзм і його причини. 3.         Виборча система: поняття, основні типи. 4.         Виборча система України. 1. Поняття виборів, їх види Політологія виділяє два основні шляхи завоювання та ут-римання влади: насильство, диктатуру і демократичні вибори. Вибори – це демократичний спосіб формування, періодичної чи позачергової зміни персонального складу органів державної влади або підтвердження повноважень на новий строк, проце Тема 10. Вибори і виборчі системи дура призначення посадових осіб через вільне волевиявлення дієздатних осіб шляхом голосування за кандидатів, висунутих відповідно до встановлених законом правил і процедур. Вибо-ри є сучасною, цивілізованою формою завоювання влади, зміни здійснюваного нею курсу. Політичні вибори - це не лише безпосереднє голосування, а й широкий комплекс заходів і процедур щодо формування керівних органів у державі. Головними серед них є: ♦          призначення виборів та визначення дати їх проведення; ♦          визначення меж виборчих округів і виборчих дільниць; ♦          утворення виборчих комісій; ♦          складання списків виборців; ♦          висування та реєстрація кандидатів; ♦          проведення передвиборчої агітації; ♦          голосування, підрахування голосів; ♦          оприлюднення результатів голосування; ♦          проведення в разі необхідності повторного голосування чи повторних виборів. Вибори відповідають республіканському типові організації влади, коли вона є справою народу. Згідно з ідеєю республі-канізму, народу належить реальний мандат влади, який гро-мадяни періодично вручають, делегують обмеженому колу людей. Будь-який парламентаризм ґрунтується на ідеї волод-іння кожним дієздатним громадянином владними повнова-женнями і їх передачі своїм повноважним представникам. Що стосується акту голосування, то його можна оцінити як про-цедуру передачі влади, а ухиляння від участі у виборах - як незгоду її передавати. Вибори символізують не лише виявлення думки населення, а й залучають маси до процесу управління державою. Вони є засобом політичної соціалізації населення, забезпечують легі-тимність, законне обґрунтування політики, яку проводять пред-ставники влади, що перемогла на виборах. Вибори відіграють у суспільстві роль своєрідного регулятора, оскільки таким чином можна демократично змінювати владні структури. 165   «Політологія» Залежно від предмета обрання розрізняють вибори прези-дентські, парламентські і муніципальні. 3 огляду на причини їх приведення вибори можуть бути : черговими, позачерговими, додатковими. В умовах трансформації політичної системи вибори в Україні ще не є у повній мірі механізмом формування волі більшості та цивілізованого вирішення конфліктів, що виникають, недостат-ньо виконують функцію рекрутування нової політичної еліти, не є оптимальним способом мобілізації громадськості на підтримку загальнозначущих цінностей і партійних програм. Моніторингові дослідження електоральної поведінки, які проводить інститут соціальної та політичної психології НАН України, дають можливість говорити про такі зміни, що відбу-ваються в середовищі виборців: ♦          основна частина електорату тримається "своїх" партій; ♦          певна частина виборців з тих чи інших причин перехо-дить на бік інших партій; ♦          основним джерелом поповнення електорату є зростання політичної активності населення; ♦          є стабільна частина виборців, які не голосують ні за які партії і не беруть участі у виборах.
Виборча система є важливою складовою політичного режиму. З одного боку, вона встановлює правила формування органів влади, а з іншого - здійснює безпосередній вплив на електоральний процес. Нарешті, виборча система є одним з факторів, що визначають конфігурацію партійної системи у країні. Вивчення виборів дозволило сформуватися особливому науковому напрямку - псефології. Поняття "виборча система" використовують у двох значеннях. В широкому розумінні поняття "виборча система" включає в себе всі суспільні процеси і правила, пов´язані з виборами, тоді як у вузькому розумінні виборча система - це спосіб урахування голосів виборців і розподіл місць в органах державної влади між кандидатами (групами кандидатів).

Головним компонентом виборчих систем є вибори. Вибори - це спосіб формування органів державної влади і наділення повноваженнями посадової особи через волевиявлення громадян. Крім виборів у суспільстві існують і інші способи формування органів влади: насильницьке захоплення влади (революція, переворот), успадкування влади (при монархічній формі правління), призначення на посаду вищою посадовою особою. В умовах демократії вибори є головною функцією політичної участі громадян, в якій реалізується їхній вплив на формування політичних інститутів і процес вироблення політичних рішень.

До головних функцій виборів можна віднести такі:

артикуляція інтересів різних соціальних груп;

мирне вирішення конфлікту між політичними акторами, що претендують на владу;

легітимація структур влади;

політична соціалізація і мобілізація громадян.

Всі сучасні політичні режими використовують процедуру виборів для легітимації влади, але не усі вони дозволяють відобразити справжню волю народу. Тоталітарні й авторитарні режими демонструють ситуацію, яку американські політологи Р.Таагепера і М.Шугарт визначили як "вибір без вибору".

Подібна практика може мати різні прояви:

правляча партія висуває тільки одного кандидата на кожну виборчу позицію (така практика існувала в СРСР до 1989 p., причому не вимагалося навіть заповнення бюлетеня, а сам незаповнений бюлетень розглядався як голосування за кандидата);

висування кількох кандидатів від правлячої партії, які дотримуються єдиної ідеології, але змагаються між собою за голоси виборців.

Подібна практика поширена в однопартійних тоталітарних і авторитарних системах. Але й системи, що є лише формально багатопартійними, здатні обмежити право вибору:

правляча партія допускає висування другорядних, маловідомих кандидатів, які не можуть скласти конкуренцію для головного кандидата, але створюють видимість альтернативності вибору;

створюється привілейоване становище окремих кандидатів, які користуються перевагою у фінансуванні, у доступі до ЗМІ;

фальсифікація підсумків голосування;

введення різноманітних обмежень на висування кандидатів (обмеження на ідеологічні орієнтації, расову приналежність кандидатів тощо) і передвиборчу агітацію.

Дотримання загальних принципів, що визнаються світовим співтовариством, дозволяє надати виборам дійсно демократичного характеру.

1. Обов´язковість виборів означає, що вибори є єдино легітимним способом формування державної влади.

2. Періодичність виборів, дозволяє гарантувати змінність виборних осіб за підсумками голосування.

3. Загальність виборчого права. Цей принцип означає, що всі громадяни, які досягли віку соціально-політичної дієздатності, незалежно від їхньої статі, раси, національності, соціального становища, релігійних і політичних переконань, мають право вибирати (активне виборче право) і бути обраними (пасивне виборче право) в органи влади. Вік соціально-політичної дієздатності визначається законом. У більшості держав громадяни отримують виборчі права з вісімнадцяти років. Це свого роду обмеження принципу всезагальності виборчого права - ценз. Існують і інші цензи, які обмежують виборче право (особливо пасивне) додатковими умовами.

Ценз осідлості - виборцем чи кандидатом може стати лише той, хто прожив в даній місцевості (країні) не менше встановленого законом терміну. Наприклад, для парламентських виборів у США встановлено обмеження в один місяць, в Норвегії - не менше десяти років, в Ірландії цей ценз виражений у вимозі мати місце для сина.

Ценз громадянства поширює пасивне виборче право тільки на громадян за народженням.

Віковий ценз для реалізації пасивного виборчого права, як правило, вище двадцяти років. В Україні кандидатом на посаду президента може стати громадянин не молодший тридцяти п´яти років, а депутатом Державної Думи - не молодший двадцяти одного року.

Майновий ценз - володіння майном або фіксованою величиною доходу. У сучасному світі у відкритій формі подібний ценз зустрічається рідко. Часто кандидат, щоб бути зареєстрованим, зобов´язаний внести майнову заставу.

Ценз статі, обмежуючий участь жінок у виборах, зберігається у деяких мусульманських країнах, наприклад, у Саудівській Аравії, Кувейті, Йорданії.

В деяких країнах існує ценз грамотності, коли для отримання права голосу вимагається свідоцтво про освіту. В інших же країнах для неписьменних вводиться спеціальна спрощена система голосування.

Моральний ценз встановлює певні моральні вимоги, що пред´являються перед виборцем, наприклад, заборона на участь у виборах людей, позбавлених батьківських прав, які відбувають покарання за вироком суду. В різних країнах установлюються додаткові цензи. У Великобританії особливий ценз установлений для членів партії лордів (вони не мають права брати участь у голосуванні), а служителі церкви не можуть бути обрані у Палату Общин.

Принцип загального виборчого права стверджувався в міру того, як процеси демократизації пом´якшували цензові обмеження. Спочатку виборчі права отримали дорослі багаті та освічені чоловіки. Так, у 1830 р. в Англії виборчим правом володіло тільки 4% дорослих чоловіків. У Франції в 1848 р. вперше в історії загальне виборче право отримали чоловіки. У 1893 р. в Новій Зеландії, у 1902 р. в Австралії і в 1906 р. у Фінляндії виборчі права вперше отримали жінки. У 1917 р. їх приклад наслідувала Росія. В 1920 р. жінки отримали виборчі права у США. У Швейцарії жінки були позбавлені виборчого права до 1971 p., а в Ліхтенштейні - до 1986 р.

4. Альтернативність вибору передбачає наявність двох і більше претендентів на владу і змагальність між ними. Немає сенсу проводити вибори з одного кандидата, однак, і при видимій альтернативності виборів ця умова може бути не виконана. Наприклад, реально на владу претендує один кандидат, а інші запрошуються ним для створення демократичного антуражу. Дійсно вільні і чесні вибори вимагають надання реальних можливостей для презентації своїх програм усіх кандидатів.

Це означає:

рівна кількість голосів для усіх виборців. Найчастіше ця вимога виражена у формулі "Одна людина - один голос". В деяких країнах кожен виборець може наділятися декількома голосами. Наприклад, на виборах депутатів Державної Думи Росії виборець володіє двома голосами, що пояснюється використанням змішаної системи голосування;

від однакової кількості виборців вибирається однакова кількість депутатів, що вимагає утворення приблизно рівних за чисельністю виборних округів. У цьому випадку голоси виборців мають однакову "вагу".

Принцип рівності виборців спостерігається не завжди. Наприклад, перша Державна Дума Російської імперії (вибори відбулися у 1906 р.) формувалася за становим принципом. Виборці були поділені на чотири курії: землевласники (великі поміщики); міщани, що володіли нерухомістю; селяни-домогосподарі і робітники. Норма представництва від курій була різною. Найбільша кількість депутатів була обрана від першої курії, хоч найбільша кількість виборців була представлена робітничою курією. У теперішній час у деяких державах допускається відхилення від принципу рівності виборців з метою гарантувати представництво таких груп суспільства, які інакше взагалі не зможуть отримати місця у представницьких органах (етнічні меншини, жінки).

Відомі й інші способи порушення цього принципу:

нерівномірне за чисельністю нарізування виборчих округів. При використанні мажоритарної виборчої системи подібна ситуація означає, що "вага" виборців неоднакова. Норма представництва виборців у малочисельних округах буде вищою, ніж у більш населених округах. Для уникнення подібного законодавства більшість країн встановлює граничні норми відхилення у чисельності виборців в округах. В США нерівність у нарізці округів було ліквідовано в 1960-ті роки XX ст. Вважається прийнятним, якщо на виборах у Конгрес різниця в кількості жителів округів складає 2%, а самі округи залежно від демографічної динаміки та підсумків перепису кожні десять років перенарізаються;

маніпуляції з визначенням географічних кордонів округів. Подібна практика дозволяє будь-яким політичним силам за допомогою підконтрольних виборчих комісій збирати голоси їхніх супротивників в одних округах і забезпечувати перевагу "своїм" кандидатам в інших;

наділення окремих груп громадян додатковими голосами (подібна практика може спостерігатися на ранніх етапах процесу демократизації однопартійних тоталітарних або авторитарних режимів, коли правляча еліта намагається зберегти за собою контроль над законодавчим органом). Наприклад, перші альтернативні вибори, проведені в СРСР у 1989 p., поряд з голосуванням у виборчих округах, передбачали вибори депутатів від громадських організацій членами цих організацій.

5. Рівні права кандидатів дозволяють реалізувати пасивне виборче право громадянина. Всі кандидати повинні мати однакову можливість для висування, агітації, доступу до засобів масової інформації. Виходячи з цього, законодавством багатьох країн передбачено обмеження виборчих витрат і суми приватних пожертвувань у фонд кандидатів, часткове державне фінансування виборчої кампанії зареєстрованих учасників. Використання подібної практики переслідує й іншу мету - обмеження лобізму стосовно політичних партій (кандидатів), які перемогли, з боку субсидуючих груп. Держава бере на себе фінансування або усіх зареєстрованих кандидатів, або тих, хто володіє певним рівнем громадської підтримки.

6. Дотримання закону при проведенні виборів на усіх стадіях.

7. Вільне волевиявлення виборців і гарантії таємниці голосування. Таємниця голосування необхідна для того, щоб уникнути можливого переслідування виборців збоку державних органів і громадських об´єднань за політичними мотивами. Більше того, громадянин має право не ходити на вибори (принцип добровільного голосування). Тим самим він виражає своє ставлення до політичних процесів, що визначається словом абсентеїзм. Абсентеїзм став досить частим явищем. Однак це негативно впливає на політичне життя, тому що вибори, на які з´явилася меншість виборців, не відображають реальної політичної картини. Може перемогти не та партія, чию програму підтримує більшість суспільства, а та, яка зуміла за рахунок партійної дисципліни забезпечити явку своїх небагаточисленних прибічників на вибори. В абсентеїзму є ще один негативний аспект - при низькій активності виборців вибори можуть бути визнані як такими, що не відбулися. В цьому випадку призначаються нові вибори, що значно збільшує витрати на організацію виборів. Для боротьби з абсентеїзмом в деяких країнах (Австралії, Бельгії, Італії, Греції) введений інститут обов´язкової участі у виборах, використовуються штрафи, позбавлення на певний термін водійських прав. В Туреччині передбачається ув´язнення на певний термін. Таємниця голосування забезпечується особливими засобами: відсутністю нумерації (виняток - Індія), однаковістю усіх бюлетенів та їхнім заповненням в ізольованих кабінах.

8. Прозорість виборів дозволяє забезпечити відкритий характер виборів і довір´я до них. Даний принцип реалізується в наданні громадськості права спостерігати за виборчим процесом через інститут спостерігачів (в тому числі міжнародних) та ЗМІ, а також права знати, від кого і звідки кандидати і партії отримують гроші та скільки їх витрачають на виборчу кампанію.