Вчення Т. Гоббса про державу та суспільство

 

 

 

 

 

        

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Політологія»

на тему: «Вчення Т. Гоббса про

державу та суспільство»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     

Харків-2012

План

 

Вступ

1. Вчення про державу і право
2. Закони: громадські та громадянські

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

«Желание знать, почему и как, - писав Гоббс, - называется любознательностью, это желание не присуще ни одному живому существу, кроме человека, так что человек ни одним лишь разумом, но также этой специфической страстью отличается  от всех других животных, в которых желание пищи и других удовольствий ощущения благодаря своему доминированию подавляет заботу о знании причин, являющемся умственным наслаждением. Это последнее сохраняясь в непрерывном и неустанном возникновении знания, превосходит кратковременную силу любого другого плотского наслаждения».

 

Видатний англійський мислитель Томас Гоббс (1588—1679) — теоретик природного права, на початку революції виступив захисником королівської влади. Після закінчення громадянської війни опублікував свій основний твір «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської» (1651р.).

Гоббс Томас народився в Мальмсбері, в родині священика. Закінчив Оксфордський університет, одержав ступінь бакалавра, але відмовився від викладацької роботи. Відвідав Францію, Італію, Голландію. На початку англійської революції написав трактат на захист короля, був примушений емігрувати. У 1651 р. повернувся до Англії і опублікував книгу «Левіафан». Шанобливо був прийнятий О. Кромвелем, прийняв участь в реорганізації університетської освіти, опублікував ряд праць з філософії. Після смерті Гоббса «Левіафан» було публічно спалено, а церква включила його твори в список заборонених книг.

 

 

 

 

1. Вчення про право і державу

 

Вчення про право і державу Гоббс прагнув перетворити в таку ж точну науку, як геометрія. Якби її істини заперчувалися тими, пише він, чиї інтереси ними зачеплені, то вчення геометрії було б «витиснуте спаленням усіх книг з геометрії». Вчення про право і несправедливість постійно оспорюються як пером, так і мечем. Які ж результати прагнення автора «Левіафана» перетворити своє вчення в точну науку?

Насамперед, своє вчення Гоббс будує  на вивченні природи людини. На його думку, люди рівні від природи («рівність здібностей»), але через рівність виникає взаємна недовіра. До того ж людина ще й істота глибока егоїстична, збурена жадібністю, страхом і честолюбством. «Звідси видно, що, поки люди живуть без загальної влади, яка тримає усіх у страху, вони знаходяться в тім стані, що називається війною, і саме в стані війни всіх проти всіх». До такого стану «війни всіх проти всіх», на думку мислителя, звичайно опускаються під час громадянської війни. Очевидно, тут проявилося неприйняття ним громадянської війни в Англії.

Який же вихід бачиться Гоббсу з  цього стану суспільства? Такий  вихід, вважає філософ, теж коріниться в природі людини: почасти в пристрастях, що схиляють людей до миру, почасти в розумі, який підказує умови миру. А «ці умови суть того, що інакше називається природними законами».

Отже, у природному стані, за Гоббсом, кожен індивід рівною мірою мав природне право. Останнє він визначає як свободу всякої людини використовувати власні сили за своїм розсудом для збереження власного життя. У природному стані кожна людина має право на все, «навіть на життя всякої іншої людини», що і призводить до війни між ними. Згубність такого стану примушує людей шукати шлях до його припинення. Цей шлях указують предписания розуму, природні закони. Отже, право і закон розрізняються між собою так само, як свобода і зобов´язання. Природне право Гоббс визначає як свободу людини робити чи не робити що-небудь (для свого збереження). Природний закон зобов´язує прагнути до миру, забороняє робити те, що згубно для життя.

Основний природний закон проголошує: необхідно шукати миру і слідувати йому. З нього випливає і другий природний закон: в інтересах миру і самозахисту варто задовольнятися таким ступенем свободи стосовно інших людей, яку людина допустила б у інших стосовно себе. Інакше право робити усе, що людина хоче, повертає людей у природний стан, тобто в стан війни.

З другого природного закону випливає третій: люди повинні виконувати укладені ними угоди. Вони — початок і джерело справедливості. Справедливість і власність, за Гоббсом, починаються із заснування держави. Він називає ще 16 природних (незмінних і вічних) законів, зміст яких може бути резюмова-ний в одному легкому правилі: не роби іншому того, чого ти не бажав би, щоб було зроблено стосовно тебе.

Щоб усунути небезпеку порушення  природних законів, пише Гоббс, необхідна сила, примусова влада, яка погрозою покарання примусила б усіх однаковою мірою до виконання угод, усталила б ту власність, що люди здобувають шляхом взаємних договорів замість відмови від загального права. Така примусова влада з´являється із заснування держави, а сила — з появою громадянських законів.

Мета держави — головним чином забезпечення миру, безпеки, оскільки природними законами вони не гарантуються. Угоди без меча — лише слова, що не в силах гарантувати людині безпеку, писав Гоббс.

Для встановлення загальної влади  люди шляхом угоди між собою («кожної  людини з кожною іншою») створюють  загальну, єдину особу — державу. «Держава, — дає її визначення мислитель, — є єдина особа, відповідальним за дії якої зробила себе шляхом взаємного договору між собою величезна кількість людей, для того, щоб ця особа могла використовувати силу і засоби всіх їх так, як визнає за необхідне для їх миру і загального захисту». Носій такої особи (представлений однією людиною чи уповноваженим зібранням осіб), який володіє верховною владою, — суверен. Всякий інший — його підданий.

Таким чином, абсолютна влада держави — ось, на думку Гоббса, гарант миру і реалізації природних законів. Він називає її Левіафаном (біблейським чудовиськом), штучною людиною, для якої верховна влада, «що дає життя і рух усьому тілу» — душа; посадові особи виконавчої і судової влади — штучні суглоби; нагороди і покарання — нерви; добробут і багатство громадян — сила; безпека народу — заняття; його радники — пам´ять; справедливість і закони — розум і воля; громадський мир — здоров´я; смута — хвороба; громадянська війна — смерть. Влада суверена абсолютна: йому належить право видання чи скасування законів і контроль за їх додержанням, оголошення війни і укладання миру, призначення чиновників і судова влада. Він вправі навіть визначати, які релігія чи секта, думка чи вчення істинні, а які ні, що є справедливість і чеснота.

Піддані не можуть засуджувати дії суверена, пише Гоббс. Уклавши один раз договір і перейшовши в громадянський стан, люди втрачають можливість його розірвати і змінити обрану державну форму правління, звільнитися від верховної влади. її необмежена влада над життям і смертю підданих не може вважатися несправедливістю чи беззаконням. Адже, установлюючи «загальну владу», кожний підкорив свою волю волі носія «загальної особи». Для Гоббса єдине мірило добра і зла — громадянський закон.

Припускаючи заперечення проти  покірливого підпорядкування примхам і порочним пристрастям носія (носіїв) такої необмеженої влади, Гоббс звертає увагу на те, що становище людини завжди зв´язане з тією чи іншою незручністю. Утиск народу при тій чи іншій формі правління «ледь відчутний» у порівнянні з нещастями і жахами громадянської війни чи «війни всіх проти всіх» у природному стані, стверджує автор «Левіафана». Для нього абсолютна державна влада — гарант миру і безпеки, найважливіша умова прав окремого індивіда, правової організації самої держави.

Дехто з дослідників вважає: за Гоббсом, в галузі публічного права, політичних відносин у підданих зосереджені одні лише обов´язки, а у суверена — тільки права. Неправильно: правова організація самої держави у Гоббса включає права і свободи підданих, обов´язки суверена.

2. Закони: громадські та громадянські

 

Подібно тому, як люди для досягнення миру і самозбереження створили «штучну людину», тобто державу, вважав мислитель, точно так вони створили штучні ланцюги, тобто громадянські закони, прикріплені до вуст верховної влади і вух підданих.

Тому, по-перше, воля підданих полягає в свободі робити те, що не зазначено в угодах із владою: укладати договори одне з одним, обирати своє місцеперебування, спосіб життя, наставляти дітей за своїм розсудом і т.д. Громадяни «користаються тим більшою свободою, чим більше справ закони залишають на їх розсуд». Таким чином, тут свобода розуміється як право робити все те, що не зазначено в угодах із владою, що не заборонено законом. За Гоббсом, наділена абсолютною владою держава повинна виконувати не одні тільки поліцейсько-охоронні функції, але і гарантувати своїм підданим свободи, «заохочувати всякого роду промисли, як судноплавство, землеробство, рибальство, і всі галузі промисловості, що пред´являють попит на робочі руки», примушувати фізично здорових людей до праці, займатися виховно-просвітньою діяльністю і т.п. Така трактовка свободи мала безперечно не тільки пробуржуазний економічний, але і прогресивний, гуманний соціальний зміст.

По-друге, право суверена, за Гоббсом, обмежено природними правами підданих. «Суверен, таким чином, має право на все з тим лише обмеженням, що, будучи сам підданим Бога, він зобов´язаний в силу цього дотримуватись природних законів». Автор трактату вважає, що піддані мають право захищати себе, своє життя навіть від тих, хто зазіхає на нього на законній підставі; вони не зобов´язані обвинувачувати себе і т.п.

По-третє, обов´язки підданих стосовно суверена зберігаються доти, поки суверен у стані захищати їх. Тому що дане природою право захищати себе, говориться в книзі, не може бути відчужено ніяким договором. Його не вправі переступати і суверен. Коли ж він, всупереч природним законам, зобов´язує підданого наносити шкоду собі чи убивати себе, або забороняє захищатися від нападу ворогів, тим самим залишає можливість підданим стати проти його волі. Народ тим самим одержує право на повстання. Суверен ризикує утратити владу. Отже, природні закони предписані і йому.

Інша справа — громадянські закони: «суверен держави, будь то одна людина чи зібрання, не підлеглі громадянським законам». Останні, за Гоббсом, це ті правила для кожного підданого, які держава усно чи письмово предписала йому, щоб він користався ними для розрізнення між правильним і неправильним, тобто між тим, що узгоджується і не узгоджується з правилами. Таким чином, мета законів у тім, щоб дати правильний напрямок діям людей, залишаючи на їх розсуд усе те, що не заборонено і не предписано законами.

За змістом і метою природні і громадянські закони, вважає Гоббс, співпадають, тому що останні також є частиною предписань природи, «адже справедливість є предписания природного закону». Однак природна свобода людини може бути урізана й обмежена, що «є природною метою видання законів, тому що інакше не може бути ніякого миру». Позитивними є ті закони, що стали такими з волі верховної влади. Закон — установлення розуму і наказ держави. Тлумачення закону залежить від верховної влади і його можуть тлумачити тільки ті, кого призначить для цього суверен.

Природа закону, пише Гоббс, не в його букві, а в його значенні чи сенсі, у його достовірному тлумаченні, що повинно виявити думку законодавця. Позитивні закони він ділить на розподільні (визначають права підданих) і каральні (визначають покарання за порушення законів), основні (визначають державний лад і обов´язки підданих стосовно влади) і неосновні (приватноправові). Гоббс робить висновок: право є свободою, що нам лишає громадянський закон. Останній же є зобов´язанням і віднімає в нас ту частину свободи, яку надає природний закон. У цьому така ж різниця між свободою і зобов´язанням, як і між правом і законом.

Обов´язки суверена, за Гоббсом, визначаються тією метою, заради якої він був наділений верховною владою: безпека і благо народу. Благо народу — вищий закон держави. Виконання його він пов´язує з турботою як про окремих індивідів (захистом їх від кривд), так і з виховно-просвітньою діяльністю — виданням і застосуванням хороших законів, вихованням рівної справедливості (у захисті гідності, честі, власності) і її дотриманням усіма станами і самим сувереном. «Необхідним засобом до миру», умовою гуртожитку в трактаті називається приватна власність. Безпека народу вимагає, пише його автор, щоб до рівної справедливості відносилися і рівність обов´язків перед державою, рівномірне оподатковування. До обов´язків суверена він відносить також правильне застосування винагород і покарань.

Таким чином, Гоббс підкоряє праву  і державну владу: суверен підлеглий природному закону так само, як останній з його підданих громадянському закону. Однак позитивні закони, встановлені для підданих, на нього не поширюються. У його концепції держави цілком узгоджено обсяг правових повноважень і юридичної відповідальності сторін (держави і підданих). Його концепція передбачає систему прав і свобод підданих і їх гарантій, надання широкої правової ініціативи не тільки (хоча і головним чином) у приватноправових відносинах.

Подібно Ж.Бодену Гоббс визнає тільки три форми держави: монархію, демократію й аристократію. Незалежно від розходжень, законодавцем у всіх державах є лише суверен. У цьому сенсі, на його думку, «влада, якщо тільки вона досить досконала, щоб могти надавати захист підданим, однакова у всіх формах». Розходження лише в придатності до здійснення тієї мети, для якої вони встановлені. Симпатії Гоббса очевидно еволюціонували: спочатку вони були на боці монархії, потім — сильної влади лорда-протектора О. Кромвеля. Тут краще інших форм виражається і реалізується абсолютний характер влади держави, а загальні інтереси тісно зв’язані з приватними.