Успіхи та прорахунки політики Б. Хмельницького

   До 1650 року в Україні було сформовано 16 полків, які становили територіальне  ядро (180-200 тис. кв. км) держави, де проживало 1,6 млн населення.

   20 лютого 1649 р. у Переяславі розпочалися  українсько-польські переговори. Їх  перебіг показав, що на цей  час гетьман, переосмисливши уроки  торішньої боротьби, вперше в  історії українського суспільно-політичної  думки сформулював основні принципи  національної державної ідеї. Надалі  вони були розвинені під час  його квітневих переговорів з  московським посольством Г.Унковського.

   Посли від польського короля вручили Б.Хмельницькому  грамоту на гетьманство, булаву і  стяг. Нова політична програма гетьмана висувала як першорядне завдання включення  до складу української держави західного  регіону. З огляду на це насамперед потрібно було закріпити за собою  контрольовану територію. І, згідно з умовами укладеного 25 лютого 1649 р. з польським посольством перемир'я, гетьман добився визнання де-факто  автономії козацької України. Кордон між нею і Річчю Посполитою мав 

   

 

проходити по ріках Горині, Прип'ять та м. Кам'янець-Подільський, через який заборонялося переходити польським підрозділам, урядовцям  і шляхті. У політичному житті  відбувається заміна функціонування "генеральної" (чорної) ради старшинською, зміцнення  гетьманської влади, яку Б.Хмельницький починає розглядати як дану Богом, що засвідчувало появу в нього монархічних  прагнень.

   З початку травня 1649 р. за умов небажання  польського уряду йти на серйозні поступки сподівання на продовження  українсько-польського політичного  діалогу стають примарними.

   Б.Хмельницький розпочав мобілізацію армії, що дістало  повну підтримку народних мас. За словами українського літописця  Самовидця, "так усе, що живо, піднялося  в козацтво".

   Тим часом Польща також завершує підготовку до початку воєнних дій. І 31 травня дванадцятитисячне військо вторглося  у південно-східну Волинь. Українські полки І.Донця, А.Романенка, Г.Яцкевича, Кривоносенка й Таборенка разом  з селянами і міщанами намагалися стримати ворога. Відбулися бої в  околицях Заслава, у Сульжинцях, Зв'ягелі, Остроколі та в інших містах. Десятки  поселень було повністю знищено жовнірами. Вся південно-східна Волинь сплила кров'ю. Основні сили польської армії  на чолі з польним гетьманом А.Фірлеєм  спинилися табором під містом Староконстантинів.

   Дізнавшись  про відновлення воєнних дій, Б.Хмельницький негайно вирушив  у похід, маючи на меті звільнити  українські землі від Перемишля  до московського кордону. Відвівши полки  до Збаража, польське командування розпочало  підготовку до відбиття можливого наступу  козаків. До початку липня кількість  жовнірів зросла до 15 тис.

   Б.Хмельницький, маючи у розпорядженні до 100 тис  війська, об'єднався 8-9 липня з кіннотою Іслам-Гірея (близько 30-40 тис) і вирішив  наступати на противника. Ранком 10 липня, українсько-кримська кіннота з'явилася  під Збаражем. Так розпочалася  відома в історії Збаразька облога. Упродовж липня-початку серпня Б.Хмельницький провів 7 великих приступів.

   Під час останнього генерального штурму 6 серпня козаки групами по 15-20 чол. тягли 15 гуляйгородів, які були поставлені на колеса, підносили величезні штурмові драбини. По збаразькому замку і  ворожому табору били козацькі гармати. Але обложені не збиралися здаватися. Гриміли польські гармати, сіючи  смерть, часті вилазки збивали  наступ українського війська. Лише 400 козакам  вдалося здертися на вал і поставити  там свій прапор.

   Під Збаражем Річ Посполита практично  втратила одну з своїх армій.

   Збаразька облога по праву стоїть в одному ряду з блискучими перемогами українського полководця Б.Хмельницького під  Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями  та в інших битвах. Облога польського війська, як писав академік М.Грушевський, стала свідченням "талантів Хмельницького  як стратега і правителя".

   На  допомогу обложеним вирушив з  Любліна на чолі тридцятитисячного  війська сам король Ян Казимир. Дізнавшись 7 серпня про наближення королівської армії Б.Хмельницький вирішив атакувати  її на марші. Взявши із собою близько 40 тис українських кіннотників  і 20-30 тис. татар,

   

 

Б.Хмельницький та Іслам-Гірей, вночі з 13 на 14 серпня знялися з позицій і вирушили назустріч Яну Казимиру. Тим часом 20-тисячне польське військо, прибувши 13 серпня в околиці Зборова, готувалося до переправи через болотисту  Стрипу. Посланий 14 серпня королем розвідувальний загін упродовж дня не зміг виявити  присутності противника, хоча за даними одного з шляхтичів, той перебував  від них "лише в одній милі".

   Українське  військо завдало противнику одночасно  удару з фронту і з тилу. Захопивши  переправи, повстанці розгромили жовнірів і погнали їх до обозу під Зборів.

   Дуже  сильним був удар Б.Хмельницького  із фронту. Зім'явши корогви князя  С.Корецького, атакуючі зробили вигляд, що наступатимуть на праве крило, але потім блискавично змінили  напрям атаки й обрушилися на ліве крило польського війська. Жовніри  не витримали й почали відступати.

   Становище польської армії було катастрофічним. Вона зазнала тяжких втрат - близько 7 тис., у тому числі понад 3 тис. убитими. У пошуках виходу із критичного становища  король звернувся з листом до хана, пропонуючи розпочати переговори. Останній спішно погодився, оскільки був принциповим  противником розгрому Речі Посполитої й утворення незалежної Української  держави. Він добре усвідомлював, що її поява біля північних кордонів ханства покладе край найбільшому  джерелу наживи - постійному пограбуванню українських земель і торгівлі ясиром. З огляду на це Іслам-Гірей у боротьбі України з Польщею вирішив  проводити політику "рівноваги  сил", що вела до їх взаємного виснаження й давала можливість Криму відігравати  провідну роль у Південно-Східній  Європі. Ця позиція кримської верхівки таїла у собі смертельну небезпеку  для справи виборення Україною незалежності.

   17 серпня воєнні дії припинилися.  Переговори хана з королем  завершилися укладенням договору, що передбачав установлення "вічної  приязні" й надання взаємної  допомоги у боротьбі проти  ворогів. Після гострих дискусій  Ян Казимир погодився на таємну 6 статтю, в якій татарам дозволялося  "вільно спустошувати край, повертаючись  назад".

   Згідно  з укладеним 18 серпня договором територію  козацької України складали всього три воєводства: Брацлавське, Київське і Чернігівське. Кількість козацького реєстру обмежувалася 40 тисячами. Шляхта одержала право повернутися до маєтків, селяни і міщани повинні були виконувати довоєнні повинності.

   24 серпня було знято облогу польського  війська під Збаражем. Воєнна  кампанія завершилася. Таким чином  спроба створення соборної незалежної  держави зазнала невдачі. Потрапивши  до влаштованої ханом пастки, гетьман змушений був задовольнитися  одержанням козацькою Україною  автономії у межах Речі Посполитої.

   19 лютого 1651 р. цар Олексій Михайлович  видав указ про скликання Земського  собору, на якому повелів оголосити,  що запорозький гетьман Богдан  Хмельницький і козаки "бъют  челом под государеву высокую  руку и подданство..." Проте  цього разу собор ніяких конкретних  рішень не схвалив.

   Тим часом саме цього дня ж і  року 13-15-тисячна польська армія  на чолі з польним гетьманом М.Калиновським перейшла у наступ. 20 лютого вона

   

 

атакувала м. Красне, де з основними силами брацлавського  полку перебував полковник Д.Нечай. У запеклому бою майже всі  козаки полягли (в т.ч. і Д.Нечай), хоча й ворог втратив до 1 тис. жовнірів. Продовжуючи наступ, поляки захопили Мурафу, Шаргород, Чернівці, Ямпіль. Завдяки добре організованій  кальницьким полковником І.Богуном  обороні вінницького монастиря (11-20 березня) наступ М. Калиновськового  загальмувався. З підходом сюди 20 березня  українських полків, надісланих Б.Хмельницьким, польська армія розпочала відступ  спочатку до Бара, а згодом до Кам'янця-Подільського. За місяць боїв у Брацлавщині вона втратила близько 6 тис. жовнірів.

   Український гетьман переходить у наступ. Однак  вичікувальна стратегія володаря Криму  та його протидія проведенню українцями самостійних наступальних дій позбавили  Б.Хмельницького ініціативи й прирекли на пасивність (близько місяця 100-110 тис армія тупцювалася на місці  у районі Тернополя - Збаража). Це дало можливість Яну Казимиру успішно  завершити мобілізацію величезної армії (близько 200 тис жовнірів і  озброєних слуг) і привести її 19 червня під Берестечко. В цей час Кази-Гірей  робить спроби схилити гетьмана до замирення з королем, а також  проводить переговори з правлячими колами Польщі щодо можливості порозуміння  з ханом.

   Після зустрічі приблизно 20-21 червня з 30-40 тис. ордою Б.Хмельницький подався до Берестечка, де 28 червня розпочалася  жорстока битва. Її перший день скінчився  невдачею для кримсько-української  кінноти, яка змушена була відступати. 29 червня вона атакувала противника вже значно більшими силами. Тепер  половина кінноти була українською. Польська кіннота зазнала серйозної  поразки (лише шляхтичів загинуло близько 200) й відступила до табору. Проте  хан хотів домовитися про мир  і тому відмовляв гетьмана від  проведення генеральної битви.

   29 червня Іслам-Гірей, за свідченням  окремих джерел, вступив у таємні  зносини з Яном Казимиром, пропонуючи  посередництво у переговорах  з українською стороною, а в  разі її відмови - прийняти "справедливі  пункти", обіцяв також видати  Б.Хмельницького.

   Бездіяльність володаря Криму дала можливість королю перехопити ініціативу і розпочати  наступ силами центру і правого флангу. Від гарматного пострілу по його ставці Іслам-Гірей стрімко кинувся на пагорб, і, наче за сигналом вся орда почала швидко відступати у напрямку міста Лешнева. Українська армія  одразу ж потрапила у катастрофічне  становище. Татари залишили поле бою, навіть не зіткнувшись з противником, крім того одночасно всією ордою, що засвідчує  її готовність до цього маневру.

   Хан затримав при собі Б.Хмельницького (який прибув до нього, щоб переконати у необхідності повернутися назад) до кінця першої декади липня, що вкрай  негативно позначилося на боєздатності українського війська. На чолі війська  став Джеджелій, який прагнув згрупувати селянсько-козацькі сили на подальшу боротьбу з насідаючими поляками. Проте, козацьке військо зазнало поразки. Але  завдяки вмілому керівництву  Івана Богуна, який змінив Джеджелія, основну частину військ вдалося  вивести з оточення і врятувати.

   

   

 

   Поразки переслідували в цей рік селянсько-козацьке військо не лише під Берестечком, а й у Литві, куди Б.Хмельницький відправив 20-тисячний загін під начальством  Небаби. Литовський гетьман Радзивілл, розгромивши Небабу, підступив до Києва, взяв його і став просуватися  далі. Таким чином, небезпека загрожувала  Україні з обох боків. І це добре  розумів Б.Хмельницький. Тільки що визволившись із татарського полону, він організував  козаків, селян, міщан і чинив  ворожим військам героїчний опір, а потім зупинив їх під Білою  Церквою. М.Потоцький погодився на переговори.

   Укладена  у вересні 1651 р. Білоцерківська угода  зводила нанівець автономію держави. Її територія обмежувалася Київським  воєводством, кількість козаків  зменшувалася до 20 тис., пани одержали право повертатися до маєтків, гетьман  підпорядковувався владі коронного  гетьмана тощо.

   Ці  положення угоди викликали неабиякі хвилювання в козацькому таборі. Козаки бажали миру лише на умовах Зборівського договору. Вони не бажали бути підлеглими, втікали на слободи, що в той час  були у володінні Московської  держави. З них згодом і виростали  такі міста як Харків, Суми, Лебедин, Охтирка.

   На  початку другої декади травня Б.Хмельницький вирушив у похід, заручившись  при цьому підтримкою Криму, невдоволеного  політикою Варшави. 1 червня авангард українсько-татарського війська  під проводом гетьманського сина Тимофія розпочав бої з противником. Наступного дня підійшов Б.Хмельницький. Оглянувши величезний табір поляків, він зрозумів, що у польного гетьмана М.Калиновського замало сил для  його одночасного захисту по всьому периметру. Тому було прийнято рішення  застосувати проти ворожих сил  двобічний обхват і оточення. У  другій половині дня Б.Хмельницький розпочав стрімку атаку. Не минуло й  години з початку битви, як польська кіннота заметушилася й розпочала  підготовку до втечі. Помітивши це, М. Калиновський наказав німецьким  піхотинцям відкрити вогонь по утікачах. У цей критичний момент українські розвідники запалили у ворожому таборі солому й сіно. Жовнірів охопила  паніка, яка полегшила українсько-татарським загонам прорив у середину табору. Оволодівши ним, козаки пішли на приступ  редутів, де закріпилися німці, й  до заходу сонця захопили їх. В той  же час козацька кіннота під командуванням  Івана Богуна здійснила вдалий окільний маневр і завдала нищівного удару  полякам з тилу. Битва закінчилася 2 червня 1652 року перемогою героїчного війська Богдана Хмельницького. За всю свою середньовічну історію  Польща не зазнавала такого страшного  розгрому. Загинуло щонайменше 8 тис  жовнірів, у тому числі половина усіх гусар Речі Посполитої.

   Сучасники порівнюють цю переможну битву Богдана  Хмельницького з відомою перемогою  карфагенського полководця Ганнібала  над римською армією під Каннами  у 216 р. до н.е.

   Переможна битва під Батогом викликала  масове повстання козацької України  проти шляхти, і до початку липня  на всій території повністю відновлюється  функціонування національних органів  влади. Українська держава виборола фактичну незалежність. У джерелах знаходимо згадку про карбування восени 1652 р. власної української  монети.

   

   

 

   Аналіз  воєнних дій дозволяє виявити  системність у воєнному мистецтві  Богдана Хмельницького з такими закономірностями: