Типологія політичних систем

Типологія політичних систем

Найрізноманітніші політичні системи можна класифікувати  за принциповими, корінними ознаками. Існує три головні моделі політичних систем:

– командна;

– змагальна;

– соціо-примирлива.

Кожна з  цих моделей політичної системи  може мати багато модифікацій і не існує в абсолютно “чистому” вигляді.

1. Командна  політична система характеризується такими ознаками:

– інтеграція, фактичне об'єднання всіх структур не шляхом відносин боротьби і співробітництва, що складаються природно, поступово, а на основі бюрократичної централізації  “зверху” навколо одного центру;

– прийняття  центром рішень;

– ліквідація автономії центрів у прийнятті рішень на місцях;

– протистояння політичному плюралізму;

– командний  стиль управління всіма сферами суспільного життя;

– панування  адміністрування у вирішенні  всіх політичних проблем, усунення політичної опозиції;

– виняткова  роль партійне-державного лідера, що відображається тією чи іншою мірою у культі його особи;

– приниження політичного значення громадянина, обмеження його прав і свобод;

– зовнішня і внутрішня безконтрольність політичних інституцій; відсутність розподілу  влади; стримування способів саморегуляції  суспільного організму; ставка переважно на силові, примусові методи;

– поширення  політичної демагогії про захист інтересів народу; створення номенклатури (теократичної, королівської, військової або партійно-державної), яка побудована на принципах напівфеодальних рангів з відповідним матеріальним та іншим  забезпеченням за рахунок суспільства;

– відкрите насильство, яке набирає форми відкритих тиранічних режимів.

Командна  політична система пройшла історичний шлях від правління єгипетських  фараонів, через панування тиранів  Греції, імператорів Риму, феодальних абсолютних монархів до сучасних авторитарних, тоталітарних систем. Різновидами тоталітаризму  відповідно до панівної їх ідеологи є  комунізм, фашизм і націонал-соціалізм. Командні системи ще існують в  Африці, Азії та інших країнах. Історично  доведено, що хоча на певних етапах розвитку суспільства командні системи можуть бути добре пристосовані для виконання  проміжних завдань, проте у кінцевому  підсумку вони є гальмом суспільного  прогресу. Відомо, що так звані соціалістичні  країни, лідери яких заявляли світові  про гігантські успіхи, дедалі більше відставали від розвинених країн  Заходу навіть у найбільш, здавалося  б, благополучні часи їхнього існування. 

2. Змагальна  політична система має такі типологічні ознаки:

– політичний плюралізм;

– наявність  механізму впливу на державну владу  різних центрів прийняття політичних рішень через “групи тиску”, що інституційно відокремлені й змагаються між собою;

– наявність  багатьох центрів прийняття політичних рішень;

– визнання рівності й гарантій прав людини й об’єднань громадян;

– примус не виключається, але не є прямим, основним методом в управлінні;

– зв’язок  політичної системи і саморегуляції  суспільства у сфері економіки, соціальних відносин, духовного життя та ін.;

– захист конституційного ладу, його правових засад;

– ставлення до права як до цінності та ін.

Утвердження цієї системи найбільш яскраво виявило  себе за капіталізму з його постулатами  вільної конкуренції, вільного товарообміну, природних прав людини. Змагальна  політична система Італії, Іспанії, Португалії, Греції та інших країн  продемонструвала свої позитивні сторони  і висвітлила проблеми їхнього розвитку. Змагальна політична система  може добре функціонувати за умов стабільного суспільства як єдиного соціального організму.

2. Соціопримирлива політична система має такі ознаки:

– висунення  на перший план соціальних проблем  у змаганні за утвердження політичних цілей і завдань;

– використання компромісів у вирішенні політичних та інших проблем;

– розгляд  командних методів протиборства як великих затрат економічних, духовних та людських ресурсів;

– професіоналізм політичного управління;

– утвердження  політичного плюралізму, що передбачає певні обмеження панівних сил, груп, які змагаються на ґрунті поступок, консенсусу, добровільних узгоджень сторін;

– високий  рівень політичної культури;

– прагнення  до утвердження соціального миру, соціальної справедливості, служіння їм;

– уведення певних обмежень щодо власності, розподілу  доходів, свободи договору (насамперед на продаж робочої сили) з метою досягнення соціального миру;

– поступове  і постійне здійснення соціальних програм;

– високий  рівень захисту прав людини; політична  безконфліктність; саморегульованість та ін. 

Примітивні  форми соціопримирливої системи знаходимо в історичному минулому. Однак справжня соціопримирлива система складається лише в умовах високого рівня економічного розвитку, зміцнюється в процесі переходу людства від конфронтації до співробітництва, від протиборства до створення єдиної нової цивілізації.

Типи політичних систем неоднаково проявляли себе у  конкретному часі й історичному  просторі. Людство завжди замислювалось  над проблемами ефективності їхнього  функціонування. Говорити про історичну  життєздатність названих вище типів  політичних систем у сучасному, цивілізованому світі можна, виходячи з певних індикаторів ефективності.

Індикаторами  ефективності політичної системи є  загальнолюдські цінності: суспільний прогрес; демократія; політичні права  й свободи людини; соціальна справедливість; людський вимір політики; всебічний  розвиток особи. Звичайно, кількість  таких індикаторів можна розширити  або ж названі розкласти на складові. Всі вони визначають ефективність функціонування політичної системи.

Загально-політологічна типологія:

– військові  та громадянські;

– консервативні;

– закриті;

– відкриті;

– завершені;

– незавершені;

– мікроскопічні;

– макроскопічні;

– глобальні;

– традиційні;

– модернізовані;

– демократичні;

– авторитарні;

– тоталітарні.

Типологія політичних систем за Ж. Блонделем:

– ліберальні демократії;

– радикально-авторитарні (комуністичні) системи;

– традиційні (збереження наявних соціальних відносин);

– популістські (властиві країнам третього світу);

– авторитарно-консервативні. 

Типологія політичних систем за Г. Алмондом:

– англо-американська (характерні риси – прагматизм, раціоналізм, основні цінності – свобода особистості, індивідуалізм, добробут, безпека);

– континентально-європейська (взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами);

– доіндустріальна, або частково індустріальну, (передбачає поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого поділу владних повноважень);

– тоталітарна (концентрація влади в руках бюрократичного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізованість). 
 

 Політична система України є посткомуністичною. У ній поєднуються елементи командно-адміністративної, мафіозної та демократичної систем. Для неї характерні такі ознаки: збереження структури і функцій старого адміністративного апарату, елементів тоталітарної культури, що виявляється у нетерпимості до опонентів, двомірній оцінці дійсності, догматизмі; великий обсяг мафіозних каналів розподілу матеріальних і фінансових ресурсів через пільгові податки, кредити, використання не за призначенням бюджетних коштів, створених органами державної влади для збагачення номенклатурних кланів взамін на отримання від них тіньових доходів; поступова реалізація конституційних принципів для створення правових умов розвитку сучасної правової демократії. Політична система України сягає корінням у східноправославну цивілізацію, історичні наслідки якої подолати у сучасному модернізаційному процесі важко.

7. Політична  система України лише частково  забезпечує реалізаію своїх функцій, оскільки її інститути не зазнали глибокої трансформації у сучасну плюралістичну політичну систему.