Типи політичних культур. Політична соціалізація. Політична участь Типи політичних культур

     Американські  політологи К.Джандра, Дж.Беррі та Дж.Голдман  виділили два види дій:

• дії, що демонструють підтримку влади і політичної системи - участь у святкових заходах з приводу будь-яких подій, робота в якості спостерігача на виборах. Навіть піднімаючи державний прапор у святкові дні, прикріплюючи на одяг знаки з державною символікою, Людина демонструє підтримку країні і побіжно її політичній системі;
• дії, засобом яких громадяни намагаються вплинути на владу і змінити певні сторони суспільного життя.

     В цю групу об'єднані такі форми участі:

• голосування за партії і політиків, які виражають інтереси певної групи виборців;
• контакти з офіційними особами (найчастіше з представниками місцевих органів влади), щоб привернути їх до будь-яких проблем;
• ініціативні рухи (збір підписів за проведення референдуму з яких-небудь питань, письмові звернення в органи влади, в ЗМІ);
• участь у санкціонованих мітингах, демонстраціях;
• особливі форми участі - лобіювання, фінансування виборчих кампаній.

     Політологи  ставлять питання: наскільки подібні  форми участі відповідають демократичній практиці. Одні вважають, що така участь може служити приватним інтересам на шкоду інтересам більшості, що ресурсами для подібного впливу володіє обмежена кількість громадян. Інші вважають, що така практика не суперечить демократії, зауважуючи, що спроба уряду задовольнити чиїсь особисті інтереси викликає відгук у активної частини громадян.

     Неконвенціональна участь - незаконна або така, що суперечить загальноприйнятим політичним нормам поведінка. Вона проявляється у формах протесту, у непокорі державній владі. До подібних акцій громадяни вдаються у тих випадках, коли відсутні інституціональні канали вираження їх інтересів, або традиційні форми участі виявляються неефективними, а самі люди відчувають недовіру до політичної системи. Неконвенційна поведінка поділяється на ненасильницькі і насильницькі види. До перших можна віднести мітинги і марші протесту проти яких-небудь дій офіційної влади, пікети, сидячі страйки у громадських місцях і під вікнами урядових будівель, перекритгя транспортних магістралей. Ці дії можуть здійснюватися з порушенням діючого законодавства. Свідома відмова підпорядковуватися законам (а у виняткових випадках - відмова від сплати податків), проведення несанкціонованих акцій протесту, приниження будь-якої ділової активності - усі ці дії об'єднуються під назвою"громадянська непокора".

     Тактика масових ненасильницьких акцій  громадянської непокори булла обґрунтована М.Ганді та М.Л.Кінгом. Виступаючи за незалежність Індії, М.Ганді у 1930 р. очолив "Соляний похід" - своєрідну символічну акцію протесту проти урядової соляної монополії. Ця і подібні інші акції сприяли досягненню національної незалежності Індії. В США наприкінці 50-х -першої половини 60-х pp. XX ст. рух за громадянські права негрів, очолюваний М.Л.Кінгом, використовуючи ненасильницькі акції, зумів домогтися прийняття законів, які відміняли расову сегрегацію у південних штатах США і надавали афроамериканцям рівні з іншими виборчі права. Інші відомі прийоми ефективності використання мирних форм громадянської непокори -"оксамитова революція" у Празі, в Угорщині, об'єднання Німеччини та інші акції, що сприяли демократичним перетворенням у країнах Східної Європи наприкінці 80-х років XX ст. В Україні "вибух" різних форм політичної активності спостерігався наприкінці 80-х - початку 90-х років.

     Далеко  не будь-які акції протесту досягають результату, більше того, вони можуть перерости у форми конфронтації з використанням насильства.

     Неконвенціональні насильницькі форми участі охоплюють  спектр дій від масових безпорядків і псування майна до тероризму.

     Політологи  акцентують увагу на залежності політичної участі від деяких факторів:

• соціально-економічний статус і освіта: люди з більш високим рівнем доходів і освітою більш чітко усвідомлюють вплив політики на їхнє життя і мають необхідні ресурси (час, знання), щоб впливати на урядові рішення методом голосування та інших форм конвенціальної участі;
• вік: молодь менше схильна до участі у голосуванні. Навпаки, з віком люди проявляють більший інтерес до голосування, тому що сильніше відчувають зв'язок між політикою, що проводиться, і своїм життям. Дослідження, проведені у нашій країні, показують, що найактивнішою групою виборців є пенсіонери, найпасивнішою - студенти та учні.

     Співвідношення  конвенційних і неконвенційних форм участі залежить, крім того:

• від параметрів політичного режиму;
• наявності інститутів, в першу чергу сильних політичних партій та інших суспільно-політичних організацій, діючих не тільки на національному, але й на місцевому рівні, здатних артикулювати інтереси різних верств населення;
• економічної ситуації. Економічний спад та інші кризові явища в економіці призводять до підвищення рівня протестної поведінки.