Теория политических партий

Види форм правління сучасних держав.

Президентська республіка глава держави (президент) одноособово або з  наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам (США, Іран, Ірак, Мексика, Аргентина).

Напівпрезидентська республіка глава  держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який підлягає обов’язковому затвердженню усім парламентом (Україна, Фінляндія, Франція).

Парламентська республіка глава держави (президент) не може впливати на склад  і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (Італія, ФРН).

Парламентська монархія глава держави (монарх) не може прямо впливати на склад  і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (Англія, Данія, Швеція, Японія).

Дуалістична монархія глава держави  особисто формує склад уряду, яким керує  сам або через призначеного ним  прем’єр міністра.

Президентські і напівпрезидентські республіки поширені в країнах Америки,   Африки; парламентські республіки і  парламентські монархії в країнах  Європи; дуалістичні монархії в деяких країнах Африки, Близького Сходу.

Види державного устрою сучасних держав:

унітарний (Україна, Франція, Китай);

федеративний (Російська Федерація, США, Канада та ін.).

Сучасні державні режими:

Демократичний найбільш поширений  у країнах Європи, Центральної  та Північної Америки.

Тоталітарний зберігається в окремих  країнах Близького Сходу, Африки.

Основні принципи і риси апарату  сучасних держав:

державний апарат виражає і виконує  волю більшості населення (принцип  демократизму);

державний апарат визнає, допомагає  здійснювати, охороняє і захищає  основні права людини (принцип  гуманізму);

організація і діяльність державного апарату здійснюється на підставі законів;

апарат держави будується на єдності державної влади;

свої функції апарат держави  виконує із залученням різноманітних  громадських об’єднань, співпрацюючи з ними.

Соціально правовий розвиток зумовлює ще й такий тип держави, як соціальний.

Якщо поняття “правова держава” відображає сутність соціальної свободи, то поняття “соціальна держава” ще й сутність соціальної справедливості. Зміст соціальної держави виявляється  у сприянні становленню таких  елементів сучасного суспільства, як соціальна ринкова економіка, соціальна демократія, соціальна  етика.

Виникнення поняття “соціальна держава” пов’язане з поступовим зростанням обсягом соціальних функцій держави. Це сталося на початку ХХ ст, коли внаслідок підвищення соціально політичної активності трудящих мас розпочався принципово новий виток у змісті державної діяльності, пов’язаний з втручанням державних структур у вирішення соціальних проблем.

Проблема побудови соціальної держави  є дуже актуальною для всіх країн  колишнього СРСР. Однак доводиться констатувати, що становлення цих  держав розпочалося без врахування необхідності вирішення завдань  саме соціальної держави.

Водночас треба зазначити, що питання  про визнання держави соціальною має давню історію, пов’язану зі зміною поглядів суспільства на забезпечення здорових умов життя людей, захист державою їхнього матеріального та правового статусів тощо.

Соціальна держава повинна характеризуватися  принципово новим підходом до системи  соціальних прав порівняно з політичними  правами, оскільки перші це якісно новий  за   змістом та спрямованістю  вид прав людини.

Питання соціальної державності дістали  розвиток в конституціях багатьох країн, у тому числі тих, які виникли  чи розвинулися на новій демократичній  основі в останні роки. Наприклад  у конституціях Македонії, Польщі, Словенії, Хорватії принципи соціального статусу  визначають як спрямованість так  і зміст чинного законодавства.

Проте для визнання держави соціальною зовсім не обов’язково, щоб зазначений статус було офіційно зафіксовано у її конституції. Й нині є багато розвинутих країн, які не мають офіційного статусу своєї “соціальності”, а насправді є саме соціальними.

Вирішення соціальних проблем потребує відповідної гнучкості, доброго  знання справи, взаємодії різних методів  впливу на соціальні відносини.

Результатом розвитку політичних і  соціально економічних процесів майже в усіх розвинутих країнах  стало прийняття у жовтні 1961 р. Європейської соціальної хартії, яка  набрала чинності у 1965р. Вона закріпила  переважну більшість тих соціально  економічних прав, які у більшості  країн набули офіційного статусу, широко застосовувалися у практичному  житті.

У Хартії підкреслено, що її основним призначенням є максимальне сприяння повній реалізації не тільки громадянських  і політичних прав, а й соціальних. Сформульовані найважливіші умови, за яких кожна людина може забезпечити  собі та своїй сім’ї нормальні умови для життя та розвитку.

Нині у нашій країні існує  ще багато проблем пов’язаних з необхідністю усунення недоліків, що мали місце у початковий період її переходу до громадянського суспільства, а також з вирішенням найважливіших питань налагодження суспільного життя. Безумовно, це дуже складне завдання. Однак без його вирішення ми не можемо успішно розв’язати й інші принципові питання розвитку нашої держави.

Соціальна держава - це держава принципово нового типу, яка істотно відрізняється від традиційно демократичної правової держави. Ця відмінність насамперед пов’язана з тим, що, залишаючись демократичною правовою державою, соціальна держава характеризується рядом принципово нових якостей, які передбачають наявність у ній традиційних демократичних стандартів,   закріплених у нормах права та відповідних правових інститутах і водночас зміну якості цієї держави, тобто розвиток прав, що спрямовані на створення таких умов життя, яких не було навіть у ліберальній правовій державі.

Нові тенденції у розвитку сучасних держав.

Держава як політичний інститут постійно розвивається й вдосконалюється. У  розвитку сучасної держави можна  виділити декілька тенденцій:

прагнення до створення справді  демократичної, правової держави;

демократична обмеженість суверенітету держави, яка йде на зміну абсолютному  суверенітету;

децентралізація державної влади;

інтеграція економічного і політичного  життя (з одного боку) і пожвавлення  національних рухів, дроблення вже  існуючих держав (з другого боку);

прагнення мати власну ідеологію, здатну об’єднати суспільство;

скорочення бюрократичного управлінського апарату і зменшення витрат на його утримання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

 

Шведа Ю. Соціологія партійних систем Моріса Дюверже

 Типология политических партий и партийных систем (обзор)            Политические системы буржуазных государств. Реф.сб.- М.,

Тізенгаузен фон В. Партії: Програми й особистості // Складові демократії. За матеріалами радіостанції “Німецька хвиля”.- К., 1993.

Сытин А. Г. Политическая социология Мориса Дюверже // Социально-политические науки, 1990, № 12.

Рябов С. Партія політична // Політологічні читання, 1994, № 3.

Рябов С. Багатопартійність // Політика і час, 1991, № 8.

Примуш М. Політичні партії та їх фінансова діяльність // Нова політика, 2000, № 2.

Примуш М. Правова інституалізація політичних партій // Нова політика, 1999, № 6.

Прокопець Л. Соціальна держава  як політична реальність. // Право  України. №12, 2000

Піча В.М., Хома М.Н. Політологія. К.: “Каравела”., 2001.