Сутність політичної культури

 

Сутність політичної культури

 

 

Від політичної культури людей вирішальною мірою залежать характер і напрями політичного  процесу, стабільність і демократизм  політичної системи суспільства. Саме цими критеріями вимірюється її зрілість. Чим вища політична культура, тим вужчою є сфера політичної контркультури, яка суперечить домінуючим позитивним політичним і демократичним цінностям і виконує дестабілізуючу роль.

 

Політична культура як соціальне явище виникла раніше, ніж оформилося саме поняття, — з появою держави, у IV—III тис. до н. е. Вона була предметом уваги Платона, Аристотеля, Макіавеллі, Монтеск´є, Токвіля, Маркса, Мангейма та інших мислителів. А сам термін запроваджений у науковий обіг німецьким філософом епохи Просвітництва Йоганом-Готфрідом Гердером (1744—1803). Систематично використовувати його почали в 50-х роках XX ст.

 

Існує багато визначень  поняття «політична культура», що зумовлено  його складністю і недостатнім вивченням. Приміром, американські політологи Г. Алмонд і С. Верба визначають політичну  культуру як сукупність психологічних  орієнтацій людей стосовно політичних об´єктів, як знання, почуття та оцінки політичних явищ. Тобто вони наголошують на суб´єктивних рисах політичної культури і не включають до неї політичну діяльність. Англійські дослідники А. Кардинер, С. Байт акцентують увагу на об´єктивному аспекті явища, а саме на політичній діяльності й поведінці носіїв політичної культури. Очевидно, раціональним є діалектичне поєднання в розумінні політичної культури обох аспектів, позаяк вона може бути виявлена та оцінена тільки через реальність політичної дії та поведінки суб´єктів.

 

Політична культура —  типова, інтегральна характеристика індивідуального чи колективного соціального суб´єкта та соціальних інститутів, суспільства в цілому, що фіксує рівень розвитку їх політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки.

 

Критерієм, своєрідним дзеркалом політичної культури соціального суб´єкта є його реальна політична практика. Оцінюючи зміст, характер політичної діяльності та поведінки, можна визначити якість і рівень політичної культури, її носія (індивідуального чи колективного).

 

Зміст політичної культури різних соціальних суб´єктів неоднаковий за обсягом, структурою тощо. Політична культура суспільства є синтезом відповідних культур усіх існуючих у ньому соціальних спільнот і політичних інститутів. Але це не механічний конгломерат. У царині означених культур виробляється нова якісна субстанція — культура, яка фіксує суттєві ознаки та рівень суспільної політичної свідомості й поведінки суспільства загалом. У цій новій, інтегрованій політичній культурі можуть переважати демократичні чи авторитарні риси, переплітатись різні рівні й характер політичних ознак носіїв культури. Але головне, що ця політична культура дає змогу побачити якісний рівень політичного життя суспільства. Те саме стосується і політичної культури окремої особи як сукупності елементів її політичної свідомості й поведінки, їх характер і якість, самобутній зміст, взаємодія та обумовленість дають змогу оцінювати рівень політичної зрілості людини, її політичну культуру.

 

Політична культура є  складовою духовної культури особи  і суспільства загалом. Вона тісно  поєднана з іншими видами духовної культури — моральною, правовою, управлінською тощо. У контексті загальної культури суспільства політична культура постає як культура політичного мислення і політичної поведінки. Вона значною мірою обумовлює ступінь цивілізованості політичного життя суспільства.

 

Деякі автори виділяють  ще поняття «громадянська культура»  як різновид політичної культури, її вищий щабель. Громадянська культура передбачає, що суб´єкти політичного процесу в своїй діяльності керуються насамперед інтересами всього суспільства, підпорядковують їм свої приватні, корпоративні цілі. Дії цих суб´єктів спрямовані на дотримання громадянського консенсусу і здійснюються в межах правової держави. Політична культура громадянського суспільства характеризується єдністю громадянських прав і обов´язків та пріоритетом прав і свобод людини в державі. Основними її складовими є рівень політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки соціальних суб´єктів.

 

Типи політичної культури

 

 

Класифікація політичної культури за типами дуже різноманітна. Охарактеризуємо типологію американських політологів Г. Алмонда і С. Верби.

 

Патріархальний тип. Він притаманний суспільству  з несформованою політичною системою, де відсутні спеціалізовані політичні  ролі та інтерес громадян до політики, а їх політичні орієнтації невіддільні  від релігійних і соціальних (існує переважно у відсталих племен).

 

Підданський тип. Йому властиве здебільшого пасивне ставлення до політичної системи: особа в дусі підданської культури шанує авторитет уряду, пасивна в політичному житті (найпоширеніший цей тип у феодальному суспільстві).

 

Активістський тип. Він  вирізняється чіткою орієнтацією індивідів  на активну роль у політичній системі, незалежно від позитивного чи негативного ставлення до її елементів або системи загалом.

 

У реальній політиці існують, як правило, змішані типи: піддансько-активістський, патріархально-підданський та ін.

 

Типологію політичних культур, що базується на формаційному підході, запропонував польський політолог Є. Вятр. На його думку, докапіталістичним формаціям притаманний традиційний тип політичної культури з такими рисами: визнання святості влади, регулювання прав і взаємин підданого та влади на основі традиційних норм («так було завжди»); непорушність політичної системи, її усталених норм. Основні види цієї культури, за Вятром, — племінна, теократична, деспотична; другорядні — патриціанська, дворянська. Для капіталізму головним типом політичної культури є буржуазно-демократична, яка, у свою чергу, поділяється на консервативно-ліберальну і ліберально-демократичну. Консервативно-ліберальна політична культура визнає головними цінностями громадянські права і свободи, традиції, але часто заперечує радикально-реформаторські зміни (особливо там, де при владі консервативні сили). У ліберально-демо-кратичнт культурі визнання буржуазно-демократичних цінностей і взірців супроводжується більшою лібералізацією та очікуванням соціальних реформ (скандинавські держави, де впливові соціал-демократичні партії). У капіталістичному суспільстві може існувати і другорядна політична культура — автократична у формі авторитарної чи тоталітарної (Німеччина за часів нацизму). Соціалістичному суспільству, стверджує Вятр, властива політична культура соціалістичного демократизму, а також другорядна — реліктова автократична культура.

 

Донедавна у вітчизняній  політичній науці панувала типологізація  політичних культур за історично-формацій-ним  критерієм. Згідно з нею вирізняють рабовласницький, феодальний, капіталістичний  та соціалістичний типи культур. У межах кожного з них виділяються класові види політичної культури: буржуазна, пролетарська та ін. На сучасному етапі набув поширення поділ на тоталітарний, плюралістичний і перехідний типи політичної культури. Тоталітарна культура базується на принциповій одномірності соціального, економічного та духовного життя суспільства, на його тяжінні до стирання політичного, ідеологічного та іншого розмаїття, до монополізму, тотального контролю, згортання прав і свобод людини. Плюралістичний тип політичної культури стверджує багатоманіття, множинність усіх форм матеріального, політичного, ідеологічного, соціального буття, свободу думки і вибору в межах закону, вільну змагальність та конкуренцію, захист прав і свобод людини. Перехідний тип політичної культури (від тоталітарного до плюралістичного) притаманний переважній більшості постсоціалістичних країн, у т. ч. Україні.

 

За територіально-національною ознакою виокремлюють національний тип політичної культури. Він відповідає традиціям і особливостям певного  етносу в межах його території. Однак  навіть у культурі відносно «чистого»  національного типу внутрішні політичні  цінності, настанови — неоднорідні. Тому теорія політичної культури широко послуговується поняттям «політична субкультура».

 

Політична субкультура  — сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, які відрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей.

 

 

 

Політична свідомість - одна з центральних категорій політології, яка характеризує суб'єктивну сторону політичної системи. За своїм змістом політична свідомість - ця складне явище, в узагальненій формі що відображає ступінь представлень громадян про політику і раціонального до неї відношення.

 

 Політична свідомість, рівні, функції, форми. Суб'єктивна сторона політичного життя знаходить своє віддзеркалення в політичній свідомості. Політична свідомість здатна випереджати практику, прогнозувати розвиток суспільно-політичних процесів. Отже, вона здатна справляти значний вплив на політичне життя, на динаміку політичної культури суспільства. Крім того, від рівня політичної свідомості багато в чому залежить політична поведінка, характер політичної діяльності, як окремих людей, так і їх суспільно-політичних об'єднань.

Політична свідомість - це усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами (індивідами, групами, спільнотами та ін.).

В структуру політичної свідомості включаються політичні норми і цінності, політичні переконання і уявлення, теоретичні і емпіричні знання. Політична свідомість формується в процесі політичної соціалізації.

Політична свідомість взаємозв'язана і взаємодіє з іншою форою суспільної свідомості: економічними переконаннями, правовими теоріями і нормами, філософськими навчаннями, етичними концепціями, естетичними цінностями, художніми поглядами.

Функції політичної свідомості:

пізнавально-інформаційна - пізнання світу політики, отримання політичної інформації;

оцінна - оцінка політичної дійсності і формування політичних поглядів, переконань, позицій;

регулятивна - регулює  соціальну поведінку людей на основі сприйняття дійсності, а також на основі сукупності що виробляються їм політичних ідей, норм, уявлень і переконань;

мобілізуюча - спонукає людей до політично орієнтованої поведінки, до участі в суспільному  житті ради відстоювання своїх соціально-політичних інтересів.

Політична свідомість - системна освіта, що має різні рівні:

теоретичний - представлений  різними роду концепціями, ідеями, переконаннями, що мають політичний характер. Усвідомлення політики на теоретичному рівні дозволяє:

 

а) ставити і вирішувати її найважливішу мету і задачі - як фундаментальні (стратегічні), так і поточні (тактичні);

б) визначати засоби і  методи їх досягнення;

в) визначати напрями  і шляхи організаційно-політичного  забезпечення рішення наспілих проблем;

г) виробляти концептуальні  підходи до соціального контролю ходу виконання політичних рішень і цільових програм;

д) коректувати політику з урахуванням даних політичного  досвіду.

емпіричний - базується  на безпосередній практиці, участі в політичному процесі різних соціальних спільнот. Даний рівень відображає політичну дійсність у формі відчуттів, ілюзій, переживань, уявлень.

буденний - характеризує сукупність виникаючих безпосередньо  з буденного життя ідей, поглядів суспільного класу, соціального прошарку або групи людей. Даному рівню властиві яскраво виражені соціально-психологічні риси: настрої, відчуття, емоції.

 

Формами політичної свідомості виступають індивідуальне, групове і масове.

Індивідуальна політична  свідомість формується в процесі політичної соціалізації і виражає здатність особи оцінювати політику і діяти в ній.

Носіями групової свідомості виступають політичні партії і інші політичні організації і об'єднання.

Масова політична  свідомість виражає опосередкований рівень і зміст потреб суспільства. Воно відображає також характер знань суспільства про політичну дійсність. Масова свідомість вельми динамічно. Воно випробовує на собі дію безлічі чинників: різні соціальні потрясіння, зміст конкретної історичної ситуації і багато що ін.

 

Масова політична  свідомість

 

В соціології й політології  дедалі ширше стали використовуватись  поняття групової та масової політичної свідомості. В груповій свідомості відображається неоднорідність класових, національних та інших великих соціальних спільностей людей. Для політики суттєва масова свідомість, викликана до життя процесом зростання маси людей, яка бере участь в історичних подіях, що помножують та ускладнюють політичні зв'язки. Масова політична свідомість - це сукупність ідей, уявлень, в тому числі ілюзорних почуттів, настроїв, що відбивають всі сторони життя суспільства, доступні масам і здатні викликати інтерес. Маса людей як сукупність індивідів виступає носієм масової політичної свідомості. Масова свідомість - найрізноманітніші за гносеологічною і соціальною природою духовні утворення, не обмежені лише формами психіки, стосовно до сфер психології, ідеології, емоції і логіки, образів і реакції буденного і теоретичного знання, раціональні і ірраціональні уявлення та ін.

 

Масова політична  свідомість - це міжгрупова свідомість, народжена процесами масовізації  в різноманітних сферах життя  суспільства, в тому числі й політичній сфері. Процеси масовізації, як свідчать реальності політичного життя в сучасному суспільстві України, пояснюються, по-перше, збільшенням розмірів спільностей людей, які здійснюють одну й ту ж політичну діяльність; по-друге, значним посиленням соціальної неоднорідності спільностей, що беруть участь в масових політичних процесах; по-третє, значним ускладненням всіляких соціальних зв' язків і відносин всіх учасників політичного життя, розширенням їх міжособових і міжгрупових відносин; по-четверте, подальшим зрівнянням властивостей учасників різноманітних видів масової політичної діяльності.