Суть та наслідки конкуренції

     Якщо  продавець змушений згодитися з  цінами, що переважають на ринку, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу свого продажу. В цьому разі він визначає кількість, яку він розраховує продати за заданою ціною. Покупцеві також залишається тільки обрати, скільки він захоче отримати за заданою ціною.

     Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:

     велика  кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного  впливу на рикову ціну і кількість  товару;

     кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється  від продукту інших продавців;

     бар`єри  для входу на ринок в долгостроковому  аспекті або мінімальні, або взагалі  відсутні;

     жодних  штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси - змінні фактори виробництва – мобильні;

     кожен продавець і покупець має повну  й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.

     Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок  не задовольняє всім перерахованим  умовам. Тому схема досконалої конкуренції  має здебільшого теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. Саме в цьому її цінність.

     Для учасників ринку за умов досконалої конкуренції ціна - це задана величина. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати за даною ціною. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості.З попереднього пункту курсової роботи видно, що “…досконально конкурентні ринки ефективно розподіляють ресурси без державного втручання, але це не означає, що реально існуючі ринкові економіки є ефективними”. На практиці конкуренція звичайно є недосконалою. Прикладами недосконалої конкуренції (imperfect competition) є монолістична та олігополістична конкуренція.

     Монополістична  конкуренція

     За  умов монополістичної конкуренції  велика кількість виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію, тобто на ринку присутні гетерогенні товари. Якщо за умов досконалої конкуренції фірми виробляють стандартизовану (однорідну) продукцію, то за умов монополістичної конкуренції виробляється диференційована продукція. Дифференціаціия стосується передовсім якості продукту чи послуг, завдяки чому у споживача складаються цінові переваги. Продукція може бути диференційована також за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого користування), за близькістю до покупців, за інтенсивністю реклами тощо.

     Таким чином, фірми на ринку монополістичної  конкуренції вступають в суперництво  не тільки (ба навіть не стільки) за допомогою  цін, але й шляхом всебічної диференціації  продукції й послуг. Монопольність  в такій моделі полягає в тому, що кожна фірма за умов диференціації продукції має певною мірою монопольну владу над своїм товаром; вона може підвищувати й знижувати ціну на нього незалежно від дій конкурентів, хоч ця влада і обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім того, на монополістичних ринках поряд з дрібними й середніми є досить великі фірми.

     За  такої моделі ринку фірми прагнуть розширяти свою область переваг  шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається передовсім за допомогою  товарних знаків, найменувань і рекламної кампанії, які наголошують на відмінностях товарів.

     Монополістична  конкуренція відрізняється від  досконалої за наступними ознаками:

     на  ринку продаються не гомогенні, а  гетерогенні товари;

     для учасників ринку нема повної прозорості ринку, й вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;

     підприємства  прагнуть розширити свою область  переваг шляхом індивідуалізації своєї  продукції;

     доступ  на ринок для нових продавців  при монополістичній конкуренції  утруднений через наявність переваг.

     Олігополістична конкуренція

     Олігополія  характеризується небагато-чисельністю  учасників конкуренції - коли відносно мала (в межах десятку) кількість  фірм панує на ринку товарів чи послуг. Класичним прикладом олігополії є "велика трійка" в США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер".

     За  умов олігополії можуть вироблятися  як однорідні, так і диференційовані  товари. Однорідність найчастіше має  місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо; диференціація - на ринках споживчих товарів.

     Небагаточисельність фірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо встановлення цін, розділу  чи розподілу ринків або щодо інших  способів обмеження конкуренції  між ними. Доведено, що конкуренція  на олігополістичному ринку тим  інтенсивніше, чим нижче рівень концентрації виробництва (велика кількість фірм), і навпаки.

     Важливу роль в характері конкурентних відносин на такому ринку відіграють обсяг  і структура тої інформації про  конкурентів і про умови попиту, якою фірми володіють: чим менше такої інформації, ти більш конкурентним буде поведінка фірми. Основна відмінність олігополістичного ринку від ринку досконалої конкуренції пов`язано з динамикою цін. Якщо за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемно залежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають тенденцію до стійкої фіксації й змінюються не так часто. Типовим є т.зв. лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцям утруднений. В разі згоди олігополістів з приводу цін, конкуренція все більше зміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації.

     Однією  з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами - т.зв."війна цін". Вона здійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальними змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами, подовженням термінів споживчого кредиту тощо. Здебільшого цінова конкуренція застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєнний ринок.

     Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є нецінова конкуренція, тобтощо пропонується на ринок. Надходження  на ринок продукції більш високої  якості або нової споживчої вартості утруднює відповідні заходи з боку конкурента, позаяк формування якості проходить тривалий цикл, що починається накопиченням економічної і науково-технічної інформації. В якості прикладу можна навести той факт, що відома японська фірма "SONY" здійснювала розробку відеомагнітофона одночасно по 10 конкурентних напрямах.

     В наш час набули великого розвитку різноманітні маркетингові дослідження, що мають на меті вивчення запитів  споживача, його відношення до тих чи інших товарів, позаяк знання виробником подібнлої інформації дозволяє йому точніше уявляти майбутніх покупців його продукції, точніше розуміти й прогнозувати ситуацію на ринку в результаті його дій, зменшувати ризик невдачі тощо.

     Велику  роль в неціновій конкуренції  відіграє до- і піосляпродажне обслуговування покупця. Передпродажне обслуговування включає задоволення вимог споживачів по умовах поставок: скорочення, регулярність, ритмічність поставок (например, комплектуючих деталей і вузлів). Післепродажне обслуговування передбачає створення різних сервісних центрів з обслуговування купленої продукції, включаячи забезпечення запасними частинами, ремонт и т.і.

     У зв`язку зі зростанням впливу на громадськість  засобів масової інформації, преси  реклама стала одним з найважливіших  методів ведіння конкурентної боротьби, позаяк за допомогою реклами можна певним чином формувати думку споживачів про той чи инший товар, причому як в ліпший, так і в гірший бік. В якості доказу можна навести наступний приклад.

     В часи існування ФРН у західнонімецьких споживачів великим попитом користувалося французьке пиво. Західнонімецькі споживачі робили все можливе, щоби не допустити французьке пиво на внутрішній ринок ФРН. Ні реклама німецького пива, ні патріотичні заклики "німці, пийте німецьке пиво", ні маніпулювання цінами ні до чого не призвели. Тоді преса ФРН стала робити наголос на тому, що французьке пиво містить різні шкідливі для здоров`я хімічні речовини, в той час як німецьке, мовляв, є виключно чистим продуктом. Почалися різні акції в пресі, арбітражні суди, медичні експертизи. В результаті всього цього попит на французьке пиво все-таки впав - про всяк випадок німці перестали покупати французьке пиво.

     З огляду на засоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі конкуренцію можна умовно поділити на сумлінну й несумлінну.

     Основними методами сумлінної конкуренції  є:

     зниження  цін ("війна цін");

     підвищення  якості продукції;

     розвиток  до- й післяпродажного обслуговування;

     створення нових товарів і послуг з використанням  досягнень НТР тощо.

     Але поряд з методами сумлінної конкуренції  існують і інші, менш законні, методи ведіння конкурентної боротьби –  т.зв. несумлінна конкуренція:

     Основними методами несумлінної конкуренції є:

     економічне (промислове) шпигунство;

     підробка  продукції конкурентів;

     підкуп  і шантаж;

     обдурювання споживачів;

     махінації з діловою звітністю;

     валютні махінації;

     приховування  дефектів тощо.

     До  цього можна також додати й  науково-технічне шпигунство, позаяк будь-яка науково-технічна розробка тільки тоді є джерелом прибутку, коли вона знаходить застосування в практиці, тобто коли науково-технічні ідеї втілюються на виробництві в вигляді конкретних товарів або нових технологій.

     Саме  промислове шпигунство, так би мовити, "створило" патент на винахід. Позаяк зберегти секрети виробництва не вдавалось, винахідник, витративши роки праці, міг і не одержати жодної винагороди за свій винахід, адже з результата винаходу часто користалися цілковито сторонні люди, що не мали жодного відношення до винаходу.

     Запобігти такій несправедливості мав патент, що посвідчує винахід і закріпляє  за власником патенту виключне право  на користування результатами свого  винаходу. Якщо патент використовується без дозволу власника, власник може за допомогою суду відшкодувати збитки або припинити незаконне користування його винаходом. Крім того, він може видати ліцензію іншим особам на використання запатентованого винаходу.

     Але патент, теоретично спрямований проти  промислового шпигунства, практично став свого роду стимулом цього явища. Один з перших законів про патенти на винахід було видано у Франції наприкінці XVIII століття, в ньому передбачалося, що за всяким, хто першим привезе у Францію якийсь іноземний винахід, визнаються такі самі пільги, якими б користувався його винахідник. Таким чином, за промисловим шпигуном визнаються права, рівні правам винахідника.

     Часто терміни "промислове шпигунство" та "економічне шпигунство" застосовують як синоніми. Але між ними існує  певна відмінність, адже промислове шпигунство, зрештою, є частиною економічного. Економічне шпигунство, крім промислового, охоплює й такі сфери, як показники валового національного продукту, тобто сума доходів підприємств, організацій і населення в матеріальному й нематеріальному виробництві й амортизаційних відрахувань), його розподіл по галузях економіки, процентні ставки, запаси природних ресурсів, можливі зміни в технічній політиці, проекти створення великих державних об`єктів - заводів, полігонів, магістралей тощо.

     Відповідь на питання, чому в центрі уваги економічного шпигунства виявляються вищеперелічені показники держави, полягає в  тому, що багато країн дають узагальнені  дані, з яких важко встановити формування доходів і видатків тої чи іншої  галузі або всієї держави. Особливо це відноситься до таких сфер, як фінансування різного роду науково-дослідницьких робіт в області ядерної фізики й електроники, космічної промисловості і т.і.

     Основними об’єктами уваги промислових  шпигунів є патенти, креслення, секрети виробництва, технології, структура витрат; економічне шпигунство крім промислових секретів охоплює й макроекономічні показники і вбирає в себе розвідку природних ресурсів, виявленне промислових запасів; у зв’язку з розвитком маркетингу великої цінності набуває збирання інформації про смаки й доходи різлних соціальних груп.

     З розвитком промислового шпигунства монополістичні фірми ретельно охороняють зміст патентів, результати науково-технічних  дослідджень, проекти і ескізи будь-якої своєї продукції. В організаційну структуру транснаціональних корпорацій (ТНК) входять т.зв. технічні центри, основним завданням яких є розробка нових товарів, підвищення якості вже існуючої продукції, розробка нових технологій тощо.

     З метою підвищення прибутку ТНК прагнуть до встановлення істинної цінності власної продукції. Для цього здійснюється детальний аналіз продукції конкурентів для встановлення порівняльної якості своєї продукції.

     Всі промислові монополії мають засекречені  лабораторії, де по всіх параметрах порівнюють рівні технічних рішень, якість, продуктивність і надійність своєї продукції з аналогічною продукцією конкурентів. В цих лабораторіях розбирають кожен вузол і агрегат власних машин і аналогічної продукції конкурентів, щоби об’єктивно порівняти їх і виявити дійсну цінність тої чи иншої продукції. Враховуються всі недоліки та переваги своїх і чужих товарів. Все ліпше в конкурентів переймають і пристосовують для своїх машин, механізмів і конструкцій, якшо при цьому можна обминути патентне законодавство або якщо це вигідно фірмі.