Суспільно-політичні погляди Петра Могили

Міністерство освіти і  науки, сім’ї молоді та спорту України

Львівська державна фінансова  академія

 

 

 

 

 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з навчальної дисципліни

«Політологія» на тему:

“ Суспільно-політичні погляди Петра Могили”

 

 

 

 

 

                                                                                                                          Підготував:

 студент 204 групи 

Стріжик Іван

 

 

 

 

 

 

Львів 2012

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………….…3

1.Петро Могила: людина та суспільний діяч……………………………………..5

2.Церковно-політичний аспект у діяльності Петра Могили…..………………...11

Висновки…………………………………………………………………………….16

Список використаної літератури…………………………………………………..17

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Життя київського митрополита  Петра Могили для багатьох людей  ще й сьогодні є неабиякою загадкою. Складною і суперечливою була доля цього визначного церковного та культурного  діяча, що полишив неабиякий слід в історії України. Про Могилу написано багато праць у нас і  за кордоном. Його діяльність, як правило, аналізується в трьох аспектах: громадсько-політичному, культурному та релігійному.

Час, у який жив і діяв Петро Могила, був часом крутого  історичного повороту в долі українського народу, зв'язанного з національно-визвольним рухом і підготовкою культурно-історичних умов для соціальних та просвітницьких реформ. Він був громадянином у широкому розумінні цього слова. Незважаючи на свою високу церковну посаду (все ж таки митрополит), Петро Могила не замикався у мурах монастиря, а розумів церкву, як один із засобів політичної й ідеологічної боротьби. З одного боку, як представник легального табору, своєю діяльністю він давав простір для розвитку національно-визвольного руху в Україні, а з другого – використовував усі свої легальні можливості і зв'язки з Річчю Посполитою для поліпшення долі українського народу. Це була складна дипломатична гра, багато кому незрозуміла, можливо, й зараз.

З іменем Петра Могили пов'язане  розгортання системи вищої і  середньої освіти в Україні та Росії, яка не просто копіювала західноєвропейські школи, але й могла конкурувати  з ними. Він був фундатором і  творцем першого в усій Східній Європі вищого навчального закладу – Києво-Могилянської Колегії, що стала попередницею Української Академії та Київського Університету.

Однією з важливих сторін його діяльності була організація і  розвиток книговидавничої справи. Він  надав роботі Лаврської друкарні такого розмаху й гуманістичного змісту, якого не знала досі історія  книгодрукування в Україні. Одним  з перших він почав вводити  книгодрукування книжною українською  мовою того часу, значно підняв престиж  і авторитет слов'янських видань.

Меценат українського мистецтва. письменник і публіцист, він залишив  близько 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського  та моралізаторського характеру. Зокрема, йому належить розробка і обгрунтування обрядів, характерних для життя українського суспільства того часу, ритуалу вінчання.

Мабуть, Українська православна  церква за всю свою історію не знала  постаті більш знатнішої і колоритнішої, ніж митрополит Петро Могила. За порівняно короткий час він зумів надати їй чіткої організаційної структури, підніс освіту духовенства, висунув ідеал творчого з дисциплінованого, чернецтва, здійснив реформу церковного обряду, розробив догматику, забезпечивши її необхідною новітньою теологічною літературою.

Але, раніш, ніж оцінювати  його вчинки та значення його діяльності для православної церкви, України  і, звісно ж, українського народу, треба  звернутися до життя цієї людини, побачити за яких умов і обставин розвивалася  ця особистість.

 

1.Петро Могила: людина та суспільний діяч

 

Петро Могила —  святий; політичний, церковний і  освітній діяч України, митрополит Київський  і Галицький (з 1632). Він був відданим і невтомним борцем за торжество  православ’я в складних історичних обставинах в Україні та Білорусії  в XVII столітті.

Майбутній митрополит походив зі старовинного молдавського роду Могил. Прізвище це відповідає прізвищу князів Холмських і походить від молдавського слова mohila, що означає узвишшя, горбовину.

Народився Петро  Семенович Могила 10 сiчня 1597 року в сім’ї господаря Валахії, а потім і Молдавії Симеона Могили.

Початкову освіту юнак здобув у вчителів Львівського православного  братства, організованого в 1586 році для  захисту та збереження православної віри. Львів містився неподалік від  тодішніх молдавсько-валахійських володінь, а тому, відчуваючи потребу в коштах, Львівське братство часто зверталося до одновірних молдавських господарів з проханнями стосовно матеріальної допомоги.

Різка зміна загальної  ситуації сталася після проголошення у 1596 році унії, коли вплив католицизму  посилився на Молдову і Валахію. До того ж у 1612 році Кантемир Мурза  захопив молдавсько-валахійські володіння, що змусило молодого воєводича разом з сім’єю залишити землі батьківщини.

Могили переселилися до Польщі, де знайшли підтримку  своїх сильних і заможних родичів, що мешкали там. Юнак зміг продовжити навчання. Спочатку він здобув освіту в Польській академії в Замості, а згодом учився у різних навчальних закладах Голландії та в Парижі.

Вільно володіючи  грецькою та латинською мовами, він  досить швидко опанував богословську науку. 

Повернувшись до Польщі, Петро пішов на військову  службу, брав участь у Хотинській битві 1621 року. Вихованому на суворих православних традиціях, йому важко було існувати в іновірному товаристві та легковажному військовому оточенні. Вже тоді його душу обіймало пристрасне бажання присвятити себе служінню Богові, православ’ю, народові, який, захищаючи віру, героїчно боровся за свою свободу вільно сповідувати її.

Після повернення до Польщі, через складну політичну  ситуацію, майбутній митрополит довго  не міг затримуватися в чужорідному  середовищі.

Згодом він переїжджає до України. Часто відвідуючи Київ, молодий богослов зблизився з  митрополитом Іовом (Борецьким), з яким товаришував ще в роки навчання. Часте й плідне спілкування з  митрополитом Іовом остаточно завершило  формування поглядів Петра Могили. По суті, це й визначило напрям його подальшої життєвої діяльності. У 1625 році він приймає чернечий постриг  у Києво-Печерському монастирі.

На той час  Києво-Печерська обитель виступала  головною опорою православ’я в Україні. Це був той надійний оплот духа, що об’єднував і концентрував у  собі життєдайні сили народу. Для Петра  Могили монастир став тим благодатним  місцем, де могли вивершитися і  зміцнитися його мрії й надії, які  згодом втілюватимуться в життя  на церковно-просвітницькій ниві діяльності за часів митрополитства.

У 1627 році, після  смерті архімандрита Лаври Захарії  Копистенського, за згодою митрополита Іова, архімандритом було обрано тридцятирічного Петра Могилу, який ще на той час навіть не мав духовного сану. Патріарх Константинопольський Кирило Лукаріс, у ставропігії якого тоді перебувала Лавра, затвердив це обрання.

У сані архімандрита Києво-Печерського монастиря Петро  Могила проявив себе ревним і достойним  послідовником своїх славетних  попередників — архімандрита Никифора Тура, Єлисея Плетенецького, Захарії Копистенського, котрі самовіддано боролися за єдність православ’я, боронили від зазіхань уніатів цю старовинну святиню православного християнства Київської Русі. 

Палкий прихильник православних традицій, усім серцем відданий рідній Церкві, наділений твердою  волею та рішучим характером, архімандрит  Петро Могила вимагав від послушників  та братії смирення і послуху, подаючи  власним прикладом зразок взірцевої поведінки, повторюючи, що йому як настоятелю ”поперед усіх належить бути на чернечому правилі та в усякому ділі богоугодному”.

Добре усвідомлюючи роль книги, друкованого слова, праведник  докладав усіх зусиль, щоб за час  його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусії, так і в суспільному житті загалом. За п’ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могили — як авторські, так і перекладні. Тоді ж архімандрит склав декілька канонів та церковних пісень, які свідчили про високий поетичний талант автора. І.Огієнко з цього приводу зазначав: ”Могилянська доба — це найкраща доба в житті Печерської друкарні, доба її повного розквіту та многоплідної праці. В історії української культури початкове печерське друкарство займає найпочесніше місце ”.

Петро Могила, як людина широкого й прогресивного мислення, ревний, вірний прихильник і поборник поширення православ’я, не міг обмежити свою діяльність лише стінами монастиря. Він добре знав, що православному  духовенству для успішної відсічі  утискам єзуїтів та уніатів необхідно  мати відповідну освіту. Архімандрит  вирішив заснувати в Києві  такі школи, які відповідали б  потребам злободення і ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам.

Восени 1631 року відкрилася перша лаврська школа. Ця знаменна подія  була дещо затьмарена виступом противників  намісника, тих, хто вбачав у ній  конкурентку й суперницю братській  школі.

Досвідчена людина і дипломат-політик, Петро Могила зробив єдино вірний крок до порозуміння. Він погодився звести лаврську школу  з братською, але за умови, що буде охоронцем і опікуном того об’єднаного  закладу. Архімандрит особисто записався  у члени братства і був прийнятий  ”старшим братом, опікуном і фундатором того славного братства, обителі та шкіл”.

Лаврську школу, об’єднану в 1632 році з братською, згодом було перетворено на колегію, яка в свою чергу стала родоначальницею  Київської духовної академії. Це стало  справою життя Петра Могили. Заслуга  його полягає в тому, що після  об’єднання лаврської школи з  братською він перетворив її на такий  навчальний заклад, який згодом став взірцем  для всіх духовних шкіл.

О. Оглоблін так характеризував цей період: ”Доба Могили — то була доба великих досягнень... Створення Києво-Могилянської колегії, що незабаром стане ”альма-матер” для всього православного Сходу, і її величезна наукова історично-археологічна праця зробила Київ панівним центром усієї Східної Європи”.

Під невтомним і  подвижницьким патронатом Петра  Могили колегія інтенсивно розвивалася  й за порівняно незначний, десятирічний період піднялася до рівня, що перевершував найкращі показники уніатських та католицьких  шкіл. Вона давала православному народові й Церкві ”багато благочестивих  і вчених мужів”.

Окрім Київської  колегії, Петро Могила відкрив у 1634 році ще одну — Вінницьку, а у 1636 році — Кременецьку.

Слід зазначити, що становище православ’я в Україні  у першій половині XVII ст. було надзвичайно  складним. Утиски й гоніння на православних стали звичним явищем. Їх усували  з різних посад, забороняли відправляти  богослужіння, церковні треби та святі  таїнства. Православні храми закривалися  або ж навіть руйнувалися.

Та після сорокарічного  гніту православні врешті здобули  право сповідувати свою віру, відправляти  служби, обирати пастирів. Обставини  цього часу вимагали, щоб православну  Церкву очолив ієрарх енергійний, розсудливий, обдарований, який би своїм авторитетом  зміг захистити її в непростий  період випробувань. Звісно, кандидатура Петра Могили була найдостойнішою.

У квітні 1633 року він  розсилає православному населенню  грамоти, запрошуючи чільних представників  громад прибути до Львова на його висвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, адже тут його добре знали і поважали.

Після двомісячного перебування у Львові Петро Могила наприкінці червня вирушив до Києва.

Вся діяльність Петра  Могили після вступу його на митрополичу  кафедру була спрямована на відновлення  повнокровного життя православної Церкви. Новий митрополит висунув  перед пастирями суворі, але справедливі  вимоги. Стосувалися вони передовсім обов’язкової загальної і богословської  освіти, ретельного дотримання канонічних правил. У своїх грамотах і посланнях  ревний святитель і подвижник  православ’я щораз концентрував увагу священнослужителів на необхідність своїм життям і діяльністю служити  прикладом для мирян, виконуючи  заповіді Божі, невтомно піклуватися  про паству, сумлінно оберігаючи своє достоїнство від найменших проступків.

Для православної Церкви та всього православного народу були вкрай необхідні богослужбові й  повчальні книги. На церковному соборі 1642 року в Яссах, у присутності  представників Українсько-Білоруської, Грецької та Молдавської Церков, було розглянуто, виправлено і схвалено подане українськими богословами ”Православне сповідування віри”. Велике значеннч «Православного сповідування віри» в тому, що воно стало символічною книгою для вселенської православної церкви.

До Петра Могили наша Церква ще не мала такого Требника за багатством та цінністю змісту. «Требеник» було видано з метою дати духовенству практичне керівництво на всі випадки здійснення богослужінь.

Ще була у святителя  одна заповітна мрія — видати повне  зібрання житій святих, вшанованих православною Церквою. Згодом це завдання виконав вихованець колегіуму св. Димитрій (Туптало) Ростовський.