.Суб'єкти і об'єкти політики

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….……3

Розділ 1.Суб'єкти і об'єкти політики…………………………………...……4

Розділ 2. Основні характеристики суб'єкта й об'єкта політики………....…7

Розділ 3.Класифікація суб'єктів і об'єктів політики……………….…..….10

Розділ 4.Еліта, її роль в суспільстві…………………………………....…..13

ВИСНОВОК…………………………………………………………………..…15

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………..….…..16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Будь-яка політика стає зрозумілою, коли ясно, хто здійснює її і на що вона спрямована, тобто визначені  суб'єкти й об'єкти політики у суспільстві  на тому чи іншому етапі історичного  розвитку. Таке визначення дасть можливість підійти до з'ясування сутності політичних відносин між суб'єктами, суб'єктами і об'єктами політики, розкрити форми їхньої політичної поведінки, способи політичної діяльності, засоби перетворення політичного середовища.

Суб'єкти й об'єкти політики як обов'язкові елементи політичних відносин знаходяться в постійній єдності, взаємозв'язку і взаємозалежності між  собою, при цьому кожний з них  має тільки йому властиві ознаки.

В англійській політичній мові слово «суб'єкт» (subject) стосовно політики не вживається, оскільки там воно позначає підданого. Натомість використовується слово «актор» (actor), що латинською мовою означає «діяч». Робиться це за аналогією політики з театральною сценою, на якій кожен із учасників грає свою роль. Причому такими акторами як учасниками політики є не тільки індивіди, а й різні групи людей і політичні інститути.

До числа суб'єктів  політики належить кожен, хто так  або інакше, прямо чи опосередковано бере участь у політичному житті. Ними можуть бути громадянин та організація, суспільний клас і партія, етнос  і держава. Існує думка, що суб'єктами політики є лише активні її учасники, які свідомо висувають політичні  цілі й ведуть боротьбу за їх досягнення.

Мета : розглянути основні характеристики суб'єкта й об'єкта політики.

Актуальність теми полягає  у вивчені суб'єктів і об'єктів  політики, їх класифікації і виконання їх функцій.

Розділ 1. Суб'єкти і об'єкти політики

 

Ідеї щодо ролі особи як суб'єкта політики посідають в історії  політичної думки чільне місце. Ще Платон і Арісто-тель підкреслювали значення людини та її політичної діяльності у житті суспільства. Платон прагнув визначити типи людей і відповідно політичні позиції. Арістотель виходив з того, що людина за своєю природою є істотою політичною. Період Відродження і наступні століття показали, що політична особа посідає дедалі вагоміше місце у політичному житті та в системі поглядів на нього. У XX ст. активізація політичного життя у світі загострила увагу до місця, ролі, значення особи як суб'єкта політики, утвердила принцип людського виміру політики.

Підвищення ролі політики у суспільному житті зумовлене  активізацією діяльності особи як її суб'єкта, прискоренням процесу соціалізації, зростанням рівня її політичної культури. Саме особа є носієм політичних уявлень, орієнтирів, настанов, мотивів і  навичок політичної діяльності. Вона виступає як громадянин — носій  політичних прав і обов'язків.

Політична влада може використовуватись особами і в егоїстичних цілях, як втілення індивідуального політичного інтересу.

 До таких політичних  діячів XX ст., які керувались устремліннями  до влади в ім'я самої влади,  приховували справжній їх зміст  й антинародну спрямованість,  можна віднести Сталіна й Гітлера,  Чаушеску і Пол Пота, Хомейні й Мао Цзедуна, Енвера Ходжу та ін.[1].

Суб'єкти політики - це люди, їхні організації, рухи, інститути, окремі особистості, що беруть участь у політичному житті суспільства і держави і чия активна практична діяльність спрямована на перетворення політичної й інших сфер життєдіяльності людей як відповідних об'єктів політики. Отже, суб'єкти політики спроможні сформулювати і реалізувати власні цілі, мають усвідомлені інтереси і потреби, цілеспрямовану активність, тобто суб'єкти політики є головним регулятором взаємодії з об'єктом, керування ім.

До числа суб'єктів  політики належить кожен, хто так  або інакше, прямо чи опосередковано бере участь у політичному житті. Ними можуть бути громадянин та організація, суспільний клас і партія, етнос  і держава. Існує думка, що суб'єктами політики є лише активні її учасники, які свідомо висувають політичні  цілі й ведуть боротьбу за їх досягнення. Така позиція, по суті справи, обмежує  коло суб'єктів політики лише політичними  інститутами, елітами й лідерами, залишаючи поза його межами абсолютну  більшість рядових виборців, особливо тих, хто з різних причин узагалі  не бере участі в голосуванні. Проте  й у такій неучасті проявляється політична суб'єктність громадян, яка  може полягати в пасивній протидії офіційно здійснюваній політиці.

 Від участі в політиці  у будь-яких її формах не  може відмовитися ніхто. По  досягненні певного виборчого  віку кожний громадянин так  чи інакше стає її суб'єктом.  Інша справа — ступінь участі  в політиці, наділення владними  повноваженнями. Вона може коливатися  в межах від рядового виборця  до наділеного величезними повноваженнями  глави держави.

 Суб'єкт і об'єкт політики — обов'язкові елементи політичних відносин, тому вони повинні розглядатися в єдності, взаємозв'язку і взаємозалежності, однак кожен з цих елементів має свої властиві йому ознаки.

Об'єкти політики — це реальна політична дійсність, характерні для неї суспільні відносини, насамперед політичні, політична система суспільства в цілому, її елементи, форми політичного життя, сфера політичних інтересів, суперечності політичного процесу як у вітчизняних межах, так і в регіональному або світовому просторі.

 У суспільстві суб'єктом  і об'єктом політики можуть  бути людина, соціальні верстви,  групи, організації, рухи, колективи,  держави, суспільство в цілому[2, 579].

Знання про суб'єкти політики істотно поглиблює їх класифікація, здійснювана за різними ознаками. Найвідомішою в західній політології є класифікація суб'єктів політики («політичних індивідів») залежно від ступеня свідомості участі людей у політиці, запропонована відомим американським політологом  Г.  Алмондом. За цією ознакою виокремлюються три ступені свідомості участі в політиці :

• цілком безсвідома, стихійна участь у політиці;
• участь напівсвідома — розуміння сенсу ролей за безперечного підпорядкування їм як чомусь наперед заданому, безспірному;
• цілком свідома участь, утвердження своїх усвідомлених інтересів і цінностей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Основні характеристики суб'єкта й об'єкта політики

 

 Спроможність суб'єкта  творити політику, тобто впевнено  і дещо самостійно брати участь  у політичному житті у відповідності  зі своїми інтересами і взаємодіяти  з іншими суб'єктами політики, визначають як «політичну суб’єктність».

 Діяльність різноманітних  суб'єктів у політиці може мати  різноманітні цілі і різний  ступінь активності. Остання різко  зростає в кризові і перехідні  періоди громадського життя і  може мати як соціально-конструктивний  підтверджуючий, характер, так і  деструктивний, антисоціальний, що  порушує встановлені в інтересах  народу правові норми. Прикладом  останнього може слугувати політичний  тероризм. Політична активність  виявляється в множині форм: переговорному  процесі; діяльності політичних  лідерів, еліт, партій, державного  апарату; масових політичних діях (мітингах, демонстраціях, бунтах). Як  крайня форма політичної активності  виступають соціальні революції,  у ході яких відбувається корінне  руйнування сформованих суспільних відносин.

Суб'єктом політики є кожний соціум, здатний творити політику. Це означає відтворення набутого, усталеного в політиці, виробленого  попередніми поколіннями в процесі  історичного розвитку, підтримання  реального політичного стану  в усій системі його залежностей, закладення в реалії політики імпульсів  її майбутнього розвитку, внутрішніх пружин політичного руху. Отже, суб'єкт  політики є активним за своєю природою. Рушійною силою такої активності, цілеспрямованої політичної діяльності є наявність політичного інтересу. Обсяг активності зу-. мовлений здатністю суб'єкта впливати на поведінку людей (взаємодіяти з іншими суб'єктами політики), підпорядковувати політичні дії виробленим цілям, викликати зміни у політичному стані, впливати на політичний процес. Ця здатність визначається як "політична суб'єктність".

 Суб'єкти політики  також визначають, хто є головною  дійовою особою, хто другорядною,  а хто й масою, натовпом, пасивним об'єктом маніпулювання[2, 581].

 Суб'єкт політики, впливаючи  на інших людей, які стають  для нього об'єктами політики, здатний також до самотворення, самоорганізації, самовдосконалення.

 Здатність суб'єкта  політики до творення, організації,  управління та іншої діяльності  значною мірою зумовлена такими  обставинами.

1. Суб'єктивні здібності,  що визначають здатність впливати  на політичний процес, а саме: знання, вміння діяти, послідовність  діяльності, мотивація, емоційний стан, воля та ін.

2. Об'єктивні можливості  для політичних дій (досягнутий  рівень зрілості суб'єкта політики, наявність політичних сил, з  якими об'єднується або бореться  суб'єкт, їх розгалуженість, зріле  політичне середовище та ін.).

Основні характерні ознаки соціально-політичних спільнот як суб'єктів  політики:

• соціально-політичні спільноти є рушієм суспільно-політичного прогресу;
• без активної діяльності соціально-політичних спільнот, розвинених відносин між ними, їхньої свідомої поведінки, політичної волі прогресивні соціальні зміни не можливі;
• від характеру соціально-політичних спільнот, а також якості функціонування створених ними політичних інституцій залежить стан об'єкта політики — політичної сфери суспільства;
• від характеру політичної діяльності суб'єктів політики залежать тип суспільства, його суспільно-політичний та державний устрій.

 Наприклад, відповісти  на запитання, чи були СРСР  та інші країни Східної Європи  суспільствами соціалістичними,  можна, якщо визначити характер  суб'єкта політики[5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Класифікація суб'єктів і об'єктів політики

 

Серед ряду класифікацій суб'єктів  політики одним із розповсюджених є  їхній розподіл на індивідуальні  і групові суб'єкти політики. До індивідуальних відносять окремі особистості. Саме особистості є головним суб'єктом  політики, оскільки всі інші групові  або колективні суб'єкти особистісні. Але це не механічна, автоматична  політична якість: бути суб'єктом. Людина не народжується суб'єктом, а стає їм у процесі тривалої політичної соціалізації, постійних зв'язків, певних соціальних відношень з іншими суб'єктами політики.

 До групових або  колективних суб'єктів політики  відносяться соціальні спільності  людей (народ, етнос, соціальні  групи та ін.), політичні інститути  (держава, політичні партії, суспільно-політичні  організації та ін.). Щоб стати  суб'єктом політики, соціальні спільності  людей повинні, принаймні, усвідомити  свої загальні інтереси, організовано  і міцно встановити й оформити  зв'язок між членами конкретної  соціальної спільності людей  і реалізувати ці інтереси в практичній діяльності.

 Існує також розподіл  суб'єктів політики на первинні  і вторинні суб'єкти. Первинними  суб'єктами є індивіди і значні  суспільні групи як організоване  ціле, об’єднане спільністю інтересів  і прагнень, у тому числі: світова  співдружність, цивільне товариство, народи, етнічні і соціальні групи,  територіальні і релігійні об'єднання.  Вторинними ж суб'єктами є різноманітні  сили, що відбивають політичну  структуру цивільного товариства, реалізують волю й інтереси  різноманітних груп, які грають  істотну роль у політиці і  у міру своєї спроможності  служать якомусь класу, прошарку, користуючись його підтримкою. До  них відносяться політичні інститути  і політичні організації - держава,  партії, суспільно-політичні об'єднання, ініціативні комітети[3, 308].

 У значних суспільних  групах, як первинних суб'єктах  політики, їх внутрішній і взаємний  зв'язок, відокремлення, самовизначення, самоорганізація і консолідація складають передумову для виникнення тих або інших політичних організацій, суспільних інститутів, державних органів. Їхні інтереси окреслять потенційне поле політики, сферу конфронтації і співробітництва, функції і межі влади. Без окресленої ними потреби було б неможливо ефективне функціонування політичних партій, їхніх стратегій, програм, лідерів, організаційних форм, методів діяльності. Реальним підтвердженням цього служить доля організацій, що позбавилися суспільної опори, і політиків.

 Первинні суб'єкти  є вихідними у формуванні політики. Вони є носіями політичних  інтересів, потреб, на яких засновується  усвідомлена і неусвідомлена  політична діяльність. Саме інтереси  і потреби спонукають до політичних  дій різні соціально-політичні спільності.

 Вторинні суб'єкти  політики - похідні стосовно первинних,  як із генетичної точки зору (оскільки вони утворилися головним  чином у відповідь на запити  певних груп), так і функціональної (тому що вони виконують службову  і виконавчу роль стосовно  значних суспільних груп). За засобами  реалізації своїх завдань вони  можуть відрізнятися друг від  друга диференційованим ступенем  самостійності, активності, ефективності. Їхніми головними функціями є  розробка цінностей і цілей  цивільно-політичної діяльності.