Стабілізаційна політика в Україні

Прихильники кейнсіанської  о підходу вважають, що економічна криза детермінована зниженням  попиту, який не стимулює виробництво  продукції. Тому держава повинна  робити виробничі замовлення приватному сектору, що сприятиме зростанню  попиту. Внаслідок цього активізуються  інвестиційні процеси, здешевлюються  кредити. Починає діяти ефект  від зростання інвестицій.

У подальшому кейнсіанська концепція була доповнена Р. Харродом, який удосконалив модель розвитку Дж. М. Кейнса. Він посилив кількісний аналіз, зробив спробу знайти точніші відповідності між приростом інвестицій, доходів і заощаджень. При цьому були враховані такі чинники, як розвиток НТП та зростання чисельності населення. Р. Харрод підтримує принцип рівноваги у макроекономіці, обґрунтований Дж. М. Кейнсом, згідно з яким сума заощаджень має дорівнювати сумі капіталовкладень.

У разі відхилення від рівноваги  загострюються безробіття й інфляція. В умовах нестабільності доцільно використовувати  низьку норму відсотка для стимулювання капіталовкладень дешевим кредитом. Однак рекомендації щодо доцільності  зниження заробітної плати під час  спаду зумовлять відповідне обмеження  попиту на споживчі товари, а через  нього — попиту на інвестиції. За цих умов соціальна стабілізація суспільства стає неможливою.

Інший напрям стабілізаційної  політики побудований на рекомендаціях  прихильників кількісної теорії грошей — монетаристів. Монетариста вважають, то ринок є системою, що саморегулюється  та самонастроюється. формує необхідні для ефективного розвитку пропорції. Втручання держави через використання дешевих кредитів для підтримки неефективних виробництв стримує використання ринкових механізмів стабілізації економіки та соціальної сфери. Зокрема, М. Фрідмен рекомендував державі дії, що прискорюють проходження через кризову фазу. З цією метою доцільно використовувати дорогий кредит, не запобігати банкрутству слабких підприємств. Ефективні виробники, які залишилися на ринку, мають стимулюватися пільговою податковою політикою. їхня діяльність сприяє розширенню виробництва й інвестування, зумовлює зростання сукупної продукції, пом'якшення ситуації на ринку праці. Стабілізаційна політика монетаристів передбачає зменшення грошової маси.

Оцінюючи стабілізаційну політику в Україні, слід урахувати  специфіку економічної кризи, причини  її виникнення. Якщо циклічна криза  надвиробництва виникає внаслідок  розвитку ринкових відносин і пов'язана  із взаємодією попиту і пропозиції, то в Україні вона зумовлена однобічним переважанням ринку продавця, в якому  покупці конкурували між собою  за право придбання товарів. Перехід  до координації ринкового типу не може відбуватися водночас. Тому спад в економіці України має відмінності  порівняно із звичайною циклічною  промисловою кризою. Це, за визначенням  Я. Корнаї, — трансформаційний спад, який має тривалий характер.

Тривалість трансформаційної кризи обмежує застосування монетаристських програм, які передбачають тимчасове погіршення фінансування соціальної сфери, швидкий механізм адаптації виробників до ринкових регуляторів. Крім того, зростання бюджетного дефіциту і державного боргу можливе тільки до певних меж. Не буде використаний і мультиплікаційний ефект за умов відсутності конкурентного середовища, низького рівня інтегрованості економіки.

Отже, стабілізаційна політика держави має бути спрямована на створення  конкурентного середовища, зміцнення  ринкової інфраструктури.

 

3. Реалізація стабілізаційної програми в Україні

Пріоритетним завданням  Програми є зміцнення основ громадянського суспільства, подальше формування відкритого демократичного суспільства та нової  національно-державної ідентичності людини як громадянина України.

Усе це можна забезпечити  лише за умови подолання тенденції  занепаду економіки та забезпечення стабільно високих темпів економічного зростання.[4]

На підставі аналізу ситуації, з уроків 1998 p., коли суттєвому випробуванню була піддана так важко вистраждана  Україною фінансова стабільність, визначено  такі три етапи соціально-економічного розвитку України:

• перший (1999-2000 pp.) — досягнення стабілізації економіки та перехід до економічного зростання;
• другий (2001-2005 рр.) — проведення інтенсивних змій структури економіки та підвищення її ефективності, досягнення темпів приросту ВВП до 7 % на рік;
• третій (2006-2010 pp.) — продовження структурної перебудови економіки та забезпечення високих (до 8 % щорічно) темпів зростання.

Економічне зростання  потребує спрямування значних обсягів  виробленого продукту в інвестиції.

Вирішальними факторами  стабілізації в 2003-2004 pp. і започаткування зростання є такі:

Прийняття реального бюджету. Його дефіцит суттєво не збільшує внутрішні та зовнішні запозичення, створює довіру до фінансової політики держави.

Помірна девальвація національної валюти та інфляція зберігають умови  і надають орієнтири для ефективного  виробництва.

Зниження ставки рефінансування і переорієнтація діяльності банківської  системи забезпечують кредитну підтримку  реального виробництва.

Нормалізація виплати  заробітної плати і значне скорочення заборгованості щодо соціальних виплат із бюджету.

Впровадження заходів, спрямованих  на прискорену легалізацію тіньової економіки, а саме: задіяння механізму повернення тіньових коштів, у тому числі з-за кордону, до легального обігу на користь національного виробництва.

Розвиток малого підприємництва, яке приведе до підвищення конкурентоспроможності українських товарів, поліпшення структури  виробництва і структури зайнятості.

Реструктуризація великих  підприємств АПК, розвиток приватного сектора в сільському господарстві, що дасть змогу збільшити експорт  продовольчих товарів.

Залучення прямих іноземних  інвестицій в експортоспроможні галузі, що сприятиме переорієнтації зовнішньої торгівлі на нові товари та нові ринки.

Для забезпечення стабільного  зростання на початку наступного тисячоліття принципово важливим є  радикальне реформування податкової системи, скорочення вже протягом 2003 та 2004 років  щонайменше на 15 - 20% (сукупного) податкового  навантаження на товаровиробників та поліпшення якості бюджетних витрат. Ключовим для цього є прийняття  Податкового кодексу.

Економічне зростання  неможливе без суттєвого оновлення  основних фондів та їхньої структури. Без цього три чверті з них  у 2010 р. можуть досягти критичного віку (понад 20 років) та не відповідатимуть  вимогам технологій XXI століття, обмежуватимуть можливості здійснення політики технологічних проривів.

Принципово важливим є  відповідно до комплексної державної  програми енергозбереження на період до 2010 р. радикальне зменшення енергомісткості виробництва та підвищення конкурентоспроможності української продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цьому повинно сприяти ліквідація на першому етапі реструктуризації фінансових боргів підприємств і забезпечення дії ринкових механізмів, вилучення неконкурентоспроможних виробництв. Нагадаємо, що на виробництво одного долара ВВП країна витрачає 3,25 умовного палива проти 0,6 в Західній Європі. Крім усього іншого, це повинно забезпечити зростання експорту українських товарів і послуг з темпами 7 - 8 % щорічно. Досить високі темпи зростання імпорту (хоча й нижчі від експорту) зумовлені потребою залучення значних обсягів інвестиційних та інноваційних ресурсів. Водночас завданням є послідовне скорочення від'ємного сальдо торговельного балансу та досягнення, починаючи з 2007 p., його рівня не менше, ніж 2-3 % від зовнішнього торговельного обороту.

Надто важливою є послідовна легалізація тіньової економіки  і зменшення її обсягів щонайменше на 25 % до 2005 р. та на 70 - 80% до 2010 р.

Потрібно визначити, передусім, пріоритети науково-технологічного та інноваційного розвитку:

• створення та впровадження нових енерго- та ресурсозбережних технологій, розвиток екологічно чистої енергетики;
• розроблення нових технологій, у тім числі біотехнології для сільського господарства та переробних галузей, легкої та харчової промисловості;
• технологічне і технічне оновлення базових та переробних галузей;
• високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва в літакобудуванні, ракетно-космічному комплексі, судно- та автомобілебудуванні, а також сучасних озброєнь;
• створення та використання перспективних інформаційних технологій та систем зв'язку;
• розвиток інформаційних комунікацій та потрібного обладнання;
• виробництво вітчизняних інформаційних технологій (не менше 20 % від потреб внутрішнього ринку);
• створення та впровадження нових матеріалів та речовин з високими конкурентоспроможними властивостями, в тому числі імпортозамінних.

Програма має системний  характер, охоплює весь комплекс економічних  та соціальних сфер, всі сторони  державного впливу на них.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Отже, домінантою економічних перетворень в Україні є макроекономічна стабілізація, основними складовими першочергових завдань якої для перехідних економік є розв'язання проблем обмеження існуючого надмірного попиту, зниження рівня дефіциту зведеного державного бюджету та від'ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу, а також зростання зовнішньої заборгованості.

Названі складові політики стабілізації економіки розглядаються  як такі, що в подальшому можуть дати можливість переходу до реалізації політики макроекономічного контролю ситуації та забезпечення стратегії економічного зростання, — в першу чергу, за рахунок фіскальної та грошово-кредитної  політики, а також включення на цей момент інших складових реформи, особливо в частині необхідних інституційних  змін. Що особливо важливо? Найкращою  або бажаною була б ситуація, при  якій вдалося б об'єднати економічні і соціальні інтереси громадян таким  чином, щоб ринкова економіка  набула характерну ознаку сучасності, тобто була соціальна орієнтованою.

Як висновок можна визначити  декілька складових економічної  політики стабілізації, які були б  спрямовані: на активізацію процесів реструктуризації, що дозволить прискорити диверсифікацію діяльності більшості  підприємств; надзвичайно швидке визначення пріоритетів національного рівня, які зберігатимуться і розвиватимуться  при підтримці держави. Якщо ми серйозно не опрацюємо економічну базу цих  стратегічний питань, то малий бізнес не зможе оперативно спрацювати у  структурних перетвореннях, які  очікуються в економіці. Крім того, дослідженнями, проведеними ще за радянських часів, нами встановлено, що багато в  чому нагромаджений капітал втратив  свою цінність і ринкову вартість. Отже, існує загроза створення  досить серйозних передумов процесу  дестабілізації економіки при нагромадженні великої кількості безробітних. Це тривалий час залишатиметься досить серйозним дестабілізуючим фактором.

Усе сказане засвідчує: фаза стабілізації може затягнутися, а очікуване  пожвавлення — не відбутися. Це може порушити, передусім, досягнуту стабільність цін, що ускладнить умови виконання  зобов'язань державою. Тобто у  реалізації подібного виду стабілізаційної  політики, коли затримується настання пожвавлення в економіці, така політика приводить до того, що економіка, ніби знаходження у болоті: витягнувши одну ногу, застряєш другою, і навпаки.

 

Список використаної літератури

 

1.Михасюк І., А. Мельник, М. Крупка «Державне регулювання економіки». – ЛНУ ім. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.

2.Буряк П.Ю. та Гупало О.Г. «Макроекономіка»: Навч.пос..- К.: «Хай- Тек Прес», 2010.- 376 с.

3.Стеченко Д.М. «Державне регулювання економіки»: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000. - 176с.

4.Стабілізаційна політика держави: кейнсіанський та монетаристський підходи:  http://library.if.ua/book/61/4416.htm