Автор: Пользователь скрыл имя, 25 Января 2013 в 22:57, творческая работа
Завдання даної творчої роботи полягає у: визначенні теоретичного та методологічного підґрунтя соціалізації суб’єктів політичної діяльності; з’ясуванні особливостей соціалізації молодих державних службовців; визначенні та обґрунтуванні основних проблем та шляхів вирішення соціалізації молодих політичних управлінців.
ВСТУП……...………………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ СУБ’ЄКТІВ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………..……....4
РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДИХ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ: ПРОБЛЕМИ ТА ЇХ ВИРІШЕННЯ..………………………………….....6
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………………….9
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………10
У поточних гаслах та політико-адміністративних констатаціях це вже відчувається. Як стверджується, на сьогодні перед країною постає завдання залучення до проведення державних реформ найобдарованішої частини суспільства та створення президентського кадрового резерву «Нова еліта нації» [6].
Рис.2.1 Кандидати до Президентського кадрового резерву у розрізі регіонів
На рис.2.1 видно, що найбільше претендентів до Президентського кадрового резерву зареєстровано в м. Києві, а найменше зареєстрованих осіб в м. Сімферополі та Харківській області.
Саме управління якістю надання державних послуг населенню сьогодні стає одним із способів забезпечення та утримання владою професійної, що має підтримку широкого кола громадян, моделі поведінки. Принципи якості та ефективності поступово стають першочерговими в усіх сферах функціонування бюрократичного апарату, як на центральному так і регіональному рівнях [2, с. 27] .
За приоритетним напрямками державного управління, серед претендентів в Президентському кадровому резерві домінує соціально-гуманітарна сфера, яка складає 25% від загального складу кадрового резерву.
Рис. 2.2 Кандидати до Президентського кадрового резерву за приоритетними сферами державного управління
Необхідно звернути увагу на термінологічні проблеми, показавши взаємозв’язок між поняттями «молоді політико-управлінські кадри», «соціалізація» та «ефективність державної служби».
«Покоління» визначається як «сукупність людей, що народилися у певний період; те ж саме, що «когорта» за роком народження. Поділяють сукупність ровесників, що складають реальне покоління, і сукупність учасників різного віку, що утворюють гіпотетичне покоління». «Когорта» – сукупність людей, у яких в один і той самий період часу відбулася певна демографічна подія (народження, шлюб, смерть, розлучення). Інтервал часу, що обирається для виділення когорти залежить від цілей аналізу та особливостей вихідного матеріалу» [4].
Більш адекватно використовується друге поняття: когорта у контексті соціалізації. Адже, під терміном «покоління» необхідно мати на увазі категорію громадян певного року народження. Але ключовими є не рік народження, а середній вік молодих держслужбовців, які щороку йдуть на державну службу. Аргументовано довести суттєву різницю між людьми, що приходять на українську державну службу, які народились у 1980 або 1985 році народження дуже важко, оскільки вони мають спільну мотивацію – індивідуальну та суспільну, громадянську, яка не залежить від року народження. Більш адекватним буде говорити про певну вікову категорію між 25 та 30 років при вступі на роботу, яка орієнтована на досягнення певних кар’єрних та функціональних результатів, певної самореалізації на службі у віці між 30-35 та 35-40 років. Тому можна просто визначити саме такі критерії для «когорти». Очевидною специфікою її також є її певна вікова «розмитість», оскільки освіта в галузі державного управління може бути розтягненою в часі, і бути другою вищою освітою, що змушує змінювати оцінку слухачів, аспірантів та докторантів з державного управління у вікових категоріях. Об’єктивно вони є «студентами», але суб’єктивно мають бути фізично та психологічно старшими, аніж широкі маси українського студентства у віці 17-22 рр. Тому визначення поняття «молоді» чи «молодих управлінців» в контексті держслужби має певну специфіку, коли «молодими» можуть вважатися кадри, які суттєво старші за 25 років. Тим більше, що термін «політико-управлінські кадри» щодо державних службовців стосується у сенсі дотичності до політичного процесу та управлінської функції далеко не низького рівня [4, с. 75].
Такий «суб’єктивізм» чи «віковий дрейф» в оцінці тієї страти, яка вважається «молоддю у державній службі», не є дивним, приклад чому становлять норми законодавства України та інших країн. Більшість країн Європейського Союзу визначили для себе вік молоді 15–24 роками. В Україні у березні 2004 р. було підвищено верхню вікову межу молоді до 35 років. Таким чином, нині молодими вважають тих, кому 14–35 років. Тому, у цілому, можна в якості початкової гіпотези вважати «когортою молодих державних службовців» тих, вік яких становить між 25 і 40 років. Визначаючи саме такі вікові межі, можна вийти з критеріїв професійної та громадської активності, реформаторського потенціалу, схильності до підтримки перетворень [3].
У визначенні динаміки та спрямованості трансформації суспільства важливу роль відіграють життєві стратегії молоді, які є суттєвим аспектом соціалізації. У процесі їх взаємного пристосування відбувається формування композиційної структури суспільства, яка, у свою чергу, визначає діяльнісний потенціал сучасних трансформаційних процесів в українському суспільстві. Тлумачення виконання молодими державними службовцями службових обов’язків як елемента їх соціалізації дозволяє більш уважно проаналізувати суспільно-корисний аспект їх діяльності. Попри усі традиційні зразки передання соціального досвіду від покоління до покоління, ініціатором підтримання саме певних форм соціального співжиття і відповідної адаптації до них членів суспільства є саме держава як основний стабілізуючий суспільний інститут. Тому питання про те, носієм яких цінностей є вітчизняні політико-управлінські кадри, перестає бути теоретичним, адже від цього врешті залежить успіх тривалого процесу соціальної трансформації українського суспільства. І, відповідно, процес соціалізації в рамках державної служби молодих державних службовців є вкрай важливим, оскільки внаслідок ротації політико-управлінських кадрів в процесі зміни поколінь саме цей комплекс цінностей буде через 10-15 років впроваджуватися державними службами та інститутами в процес «соціалізації по-українськи».
ВИСНОВКИ
Молоді політики як конкретна соціально-професійна спільнота суб’єктів політичної діяльності може розглядатися, навіть, в ролі «соціального критика», який своєю поведінкою перевіряє на реалістичність та міцність ті цінності і норми, які формуються в політичній сфері. Соціалізація молодих політиків може розглядатися як процес їхньої інтеграції в політичну систему держави, в різні типи соціальних спільнот (група, інститут політики, політична організація) за допомогою засвоєння ними елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються їхні соціально значущі риси.
Таким чином, у процесі розвитку особистості головною рушійною силою виступає соціалізація. Відповідно, соціалізація – це процес навчання, результат взаємодії людей, процес рольового тренування. Особливістю всіх теорій, є те, що соціалізація розглядається, перш за все як процес соціальної адаптації, пристосування особистості до середовища шляхом завданих суспільством норм, правил тощо.
Розглядаючи різні теорій соціалізації, можна зазначити, що соціалізація молодих політиків – це входження молоді в політичне середовище, де відбувається адаптація до даного середовища, шляхом засвоєння певних управлінських навичок, перейняття досвіду старшого покоління. Так би, мовити, певна активізація в політичному середовищі в результаті чого відбувається рольове тренування.
Необхідно також зазнати те, що молоді політики повинні володіти деякими, незмінно правильними, якостями. На першому місці, повинно бути виховання в молодих політиків патріотів своєї держави, прагнення до виконання високої мети. Вони повинні скоординувати чітку роботу, а не бути плацдармом для боротьби за владу.
В молодих політиків повинна чітко сформуватися скоординована та цілеспрямована мета, досягнення якої якісно покращить стан соціально-економічного розвитку країни.
Також, важливим фактором успіху в житті політико-управлінських кадрів є риса лідерства. Номенклатурній еліті, яка нині в основному заповнила політико-управлінські ніші усіх державних інституцій, не вистачає справжніх, елітарних лідерських рис. Політико-управлінська еліта в основному не відповідає вимогам часу, їй бракує справжніх харизматичних лідерських рис. Проблема харизматичних лідерських рис у представників політико-управлінської еліти є вагомою, оскільки еліта вибрана верства, меншість суспільства, вона повинна мати від природи видатні інтелектуальні, організаторські здібності та розвивати їх у процесі життєдіяльності.
Ще однією якістю, якою необхідно володіти молодому управлінцеві – відповідальність. Ханс Йонас наголошував на тому, що на зміну «людині розумній» має прийти «людина відповідальна». Безвідповідальні дії вищих посадових осіб є вкрай небезпечними для країни. Молоді політики повинні відчувати професійну відповідальність.
Соціалізація суб'єктів політичної діяльності здійснюється на стадії вторинної соціалізації; процес соціалізації суб'єктів політичної діяльності відбувається в умовах реформування політичної системи України. Соціалізації в рамках державної служби молодих державних службовців є вкрай важливим, оскільки внаслідок ротації політико-управлінських кадрів в процесі зміни поколінь саме цей комплекс цінностей буде через 10-15 років впроваджуватися державними службами та інститутами в процес «соціалізації по-українськи».
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ