Руська правда та її основні положення

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Азовський регіональний інститут управління

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з політології на тему:

«Руська правда та її основні положення»

 

 

 

 

 

Підготувала:

Студентка 403-б групи

Ільїна Таміла

Прийняла:

Самойлович І.Г.

 

 

 

 

Бердянськ 2011

 

Вступ

«РУСЬКА ПРАВДА» - збірники норм давньоруського права, складені переважно  в 11-12 ст.; найважливіше джерело для  вивчення суспільних відносин, історії  та правової системи Київської Русі. Питання про її походження, а також час складання найдавнішої частини «Р.п.» є спірним. Деякі автори відносять його навіть до 7 ст. Однак більшість дослідників пов'язують «Найдавнішу правду» з ім'ям Ярослава Мудрого. Дискусійним залишається питання про місце видання цієї частини «Р.п.». У літописі вказується Новгород, але багато дослідників називають Київ. Початковий текст «Р.п.» до нас не дійшов. Однак відомо, що сини Ярослава в другій пол. 11 ст. істотно доповнили та зобмінули його, створивши т.зв. «Правду Ярославичів».

   Сьогодні відомо 106 списків «Р.п.», складених у 13-17 ст., що їх прийнято поділяти на три редакції - Коротку, Розширену та Скорочену. Кожна з редакцій відображає певні етапи розвитку суспільних відносин у Київській державі. Коротка редакція «Руської правди» (43 статті) є найдавнішою (11 ст.). Вона складається з «Правди Ярослава» або «Найдавнішої правди» (ст. 1-18), «Правди Ярославичів» або «Статуту Ярославичів» (ст. 19-41), «Локону вірного» (ст. 42) та «Урока мостникам» (ст. 43). «Правду Ярослава» складено у 1030-х роках (за деякими дан. --- бл. 1016). Норми «Найдавнішої правди» відображають суспільні відносини ранньосередньовічного періоду. Зберігається, хоч із значним обмеженням, інститут кривавої помсти, предметом правового захисту є переважно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, її військове спорядження і челядь, відсутні норми, спрямовані на захист феодального землеволодіння, «Правду Ярославичів» складено у 1050-60-х роках. Майже всі її норми спрямовано на захист князівського маєтку, земельної власності князя тощо. У ній чітко виражено специфіку середньовічного права як права-привілею. Так, за вбивство селянина чи холопа сплачувався штраф 5 гривень, за князівського дружинника - 80 гривень. Щодо складання Розширеної редакції «Р.п.», яка є пам'яткою розвинутого середньовіччя, серед дослідників немає єдиної думки.

 

 Її створення відносять до  часу князювання Володимира Мономаха  або його сина Мстислава. Розширена  редакція «Р.п.» (121 ст.) включала  перероблені та доповнені норми  її Короткої редакції, всебічно  відстоювала інтереси земельної аристократії, захищала її власність на землю, закріплювала безправ'я холопів, які перетворювалися на кріпаків, визнавала обмеження майнових та особистих прав різних категорій залежного населення. Скорочену редакцію «Р.п.» більшість дослідників розглядає як найпізнішу, створену на основі Розширеної редакції у 15 (навіть 17) ст. Законодавство цього періоду мало досить розвинену систему цивільно-правових норм. У статтях «Р.п.» говориться про встановлення права власності не тільки на землю та угіддя, але й на рухоме майно: коней, знаряддя виробництва та ін. Відомі такі види договорів: міна, купівля-продаж, позика, поклажа, особистий найм. Найповніше був урегульований договір позики, що було наслідком повстання київських низів у 1113 проти лихварів. Володимир Мономах, покликаний боярами, щоб внормувати ситуацію, вжив заходи щодо впорядкування відсотків з боргів, дещо обмеживши свавілля лихварів. Об'єктом позики були не лише гроші, але і хліб, мед. Багато уваги приділено кримінальному праву. За «Р.п.» поняття злочину трактувалось як «обида», незалежно від того, чи це нанесення матеріальної, фізичної або моральної шкоди. Суб'єктами злочину могла бути будь-яка людина, крім холопа. За дії холопа відповідав його власник. Система покарань була досить проста і м'яка. Найбільш серйозними покараннями були потік і розграбування, коли майно злочинця підлягало конфіскації, а винний виганявся з общини або перетворювався на холопа. Найбільш поширеними були грошові покарання --- вира і продажа. Перша сплачувалася на користь князя за вбивство у розмірі від 5 до 80 гривень, друга --- за ін. злочини в розмірі від 3 до 12 гривень. Смертна кара не записана у «Р.п.», але літописний матеріал свідчить про її застосування за виступи проти князівської влади і зраду князя. Так, організатори та учасники повстання проти князівської влади (70 чоловік) були страчені через повішення князем Ізяславом Ярославичем у Києві в 1068. За злочини, віднесені до компетенції церковного суду, застосовувались єпитимії (покаяння), калічницькі кари (осліплення, відрізання носа, вух та ін.), тюремне ув'язнення тощо.

У Київській державі не було спеціальних  судових органів. Судові функції  виконували представники адміністрації, включаючи самого князя. Проте існували спеціальні посадові особи, які допомагали у здійсненні правосуддя (наприклад, вірники, що збирали кримінальні штрафи за вбивства). Судові функції виконували і церковні органи. Існував також вотчинний суд --- право феодала самому судити залежних від нього людей. Судові повноваження феодала складали невід'ємну частину його імунітетних прав.

Основні положення

“Руська правда”- це найбільш повний кодекс давньоруського феодального  права. “Руська Правда” – найвідоміша  пам'ятка давньоруського княжого законодавства, основне джерело пізнання суспільного ладу, держави і права Київської Русі. Мала величезне значення для подальшого розвитку українського, російського, білоруського, а почасти й литовського права. Відомо понад 100 списків "Руської правди", які прийнято поділяти на 3 редакції — коротку, розширену та скорочену (окремі дослідники виділяють 5 і більше редакцій). Кожна з редакцій відбиває певний ступінь зрілості феодальних відносин.

 Вона є нетільки  узагальненням попередніх правових  кодексів (а саме: першого юридичного  звіду- “Устав і закон руський”, який сформувався на основі звичаєвого права, яке існувало у східних слов’ян ще в додержавний період, “Уставу земляного”- кодексу законів, створених батьком Ярослава Мудрого- Володимиром), а й в більшості статей доповнений самим творцем- Ярославом Мудрим. У статтях руської правди говориться про встановлення права феодальної властності, не тільки на землю й угіддя, а й на рухоме майно: коней, зннаряддя праці та ін.

Першою редакцією руської правди є  “Правда Ярослава” або “Устав Ярослава”. Він складається з 18 статей, які стали основою всьго правового кодексу. Зокрема вона відбиває суспільні відносини ранньофеодального періоду, зберігає, хоча і в дуже обмеженому вигляді, ін-т кривавої помсти. Предметом правового захисту в ній є переважно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, а захист феодального землеволодіння ще не дістав належного оформлення.

“Правда Ярославичів”- це доповнення до “Правди Ярослава”, яке належить його синам. У ній, на відміну від правди Ярослава, вже досить ясно відбито феодальну сутність регульованих нею суспільних відносин. Майже всі її норми спрямовано на захист княжого феодального маєтку, земляної власності князя тощо. Тут чітко виражено природу феодального права як права привілею.

В сумі ці два звіди та ще дві  статті, походження яких невідоме- “Покон вірний” та “Урок мостникам” (про  них поговоримо далі) утворюють повний звід давньоруського права- Руську правду.

В основному Руська правда підтримує ріст князівської влади і розширення князівського суду. І навпаки, на позбавлення певного ряду прав простого люду, холопів.

 

Грошовий фонд правди

Аби уникнути неясностей з боку читача я написав цю статтю про грошову систему Київської  Русі.

Головним видом відплати не тільки за цивільні, але й за кримінальні правопорушення  у Руській правді служать грошові стягнення. Вони вираховуються на гривни кун та їх частини.

Гривною кун називається  зливок срібла (в різні часи різної маси 51г-1 фунту) різної форми, який служив найкрупнішим міновим знаком на древньоруському ринку. Гривна ділилася на 20 ногат, 25 кун, на 50 різан; різана поділялася на векші, на скільки- точно не встановлено. В пам’ятках нема прямих вказівок на те, які саме хутра називалися ногатами, різанами, однак відомо, що це були хутряні грошові одиниці, а куни у значенні грошей означали хутро куниці.

Основні статті правди

Головним видом відплати за різні правопорушення  були грошові стягнення. Тілесних покарань "Руська правда" не знала, за винятком кари для холопів за побиття вільної людини. Смертної кари цим актом також не передбачалося. Розміри грошових виплат, як і в більшості ін. феодальних кодексів, залежали від соціальної належності потерпілих. Найбільші покарання призначалися за шкоду, спричинену представникам панівної верхівки.

Ось деякі зі статей:

1. 80 гривень за вбивство княжого мужа або члена старшої княжої дружини.
2. 40 гривень за вбивство простої вільної людини.
3. Половинна або полувир’я в 20 гривень за вбивство жінки та тяжкі увіччя, відсічення руки, ноги, носа, порчу ока.

4. За княжого сільського  старосту  платить 12 гривень,    а за княжого рядовича 5 гривень. 

5. А за вбитого смерда  чи холопа 5 гривень. 

6. А за княжого коня 3 гривны, а за коня смерда 2 гривні.

Покарання передбачало грошові  виплати: "віру" — на користь князя і "головщину" — на користь потерпілого або його родичів. Наприклад, головщина за вбивство княжого мужа дорівнювала подвійній вірі (віра за правопорушення написана вище), за вбивство вільної людини- 5 гривень.

Однак у Руській правді існуе багато недоліків і несправедливостей. І за побиття жердю чи палицею штраф 12 гривень і за вищіпані вуса чи бороду 12 гривень, і навіть за відсічення пальця 3 гривні. На мій погляд перший і останній злочини є на багато страшнішими від другого, але 1 і 2 караються однаково, а 3 взагалі в 4 рази менше за 2 . І ще як навмисне вбивство, так і випадкове каралось однаково. В Руській правді існує ще багато, не зрозумілих на наш час законів, але у княжі часи це було нормально. Отже не будем порівнювати ті часи і сучасність.

А несправедливість правди полягає  в тому, що в ній майже не ціниться життя холопа. Навіть стягнення за крадіжку  бобра з ловища (12 гривень) перевищує штраф за вбивство холопа чи смерда (5 гривень). І це не єдиний випадок де покарання за матеріальні збитки перевищує покарання за вбивство людини. Але церква прводила інший погляд на холопа і впровадила додаткову “церковну кару ” за його вбивство, яку, точно невідомо.

 Нажаль, у  Руській правді  мала місце і родова помста, відплата трималась на правилі: життя за життя, зуб за зуб.

Також Руська правда передбачала покарання  за крадіжки майна, скотини, за знищення польвої межі та тариф на збір мита. Також була впроваджена винагорода за знайденого крадія чи вбивцю.

Ось деякі з основних статей з  теми яку було названо вище:

1. Хто роспаше польову  межу або зіпсує межовий знак, то за обиду 12 гривень. 

2. А хто вкраде човен,  то за нього платить 30 різан  (власнику) и 60 резан продажі.

3. Якщо хто поїде  на чужому коні без дозволу,  то виплатить 3 гривны.

4.  Якщо хто візьме чужого коня, оружжя чи одежу, а власник впізнає зниклого в своїй громаді, то йому відібрати свое, а 3 гривні за обиду.

5. Якщо хто буде  стягувати с другого гроші,  а тот стане відмовлятись, то  ити йому в суд 12 чоловік.  И якщо він, обманюючи, не віддавав, то позивачу можна (взяти) свои гроші, а за обиду 3 гривні.

6.  А той, хто схопив  злодія, одержує 10 різаних, від  3 гривень мечнику 15 кун, за  десятину 15 кун, а князю 3 гривні. А з 12 гривень схопившему злодія 70 кун, а в десятину 2 гривні, а князю 10 гривень.

Отже ми ще раз впевнюємося що, всі покарання здайснюються за допомогою  грошових стягнень. Закон Руської  правди наче каже злодію: бий, кради, вбивай. скільки хочеш, тіьки за все плати справно.

Говорячи про Руську правду не можна  не згадати про дві дуже важливі статті: Покон вірний і Урок мостникам. “Покон вірний” або "Статут вірний" визначає типовий для ранньофеодальної держави порядок "годування" княжого слуги — вірника (збирача віри), який призначався князем для збору податей і виконання окремих судочинних функцій, а "Урок мостникам" безпосередньо продовжує і завершує статті короткої редакції про порядок оплати представників княжого апарату, які здійснювали будівництво і ремонт річкових мостів та міських мостових.

Судовий процес за "Руською правдою" переважно мав змагальний характер. Допускалися ордалії, клятви та різні інші варіанти "божого суду". Існували оригінальні процесуальні інститути: "заклич" (оголошення з відповідними правовими наслідками у торговий день про річ, втрачену законним власником), "звід" (обов'язок кожного володаря чужого майна "звести" власника чи представника влади з особою, від якої вона набула це майно), "гоніння сліду" (переслідування злочинця "по гарячих слідах").

Висновок

"Руська правда" — виключно  світський пам'ятник феодального права. Всі її редакції виходили від князівської влади, мали офіційний держ. характер і не зачіпали церковну юрисдикцію, яка виникла після хрещення Русі й визначалася окремими князівськими статутами.

Руська правда зберігала свою чинність протягом кількох століть і набагато пережила Давньоруську державу, в якій вона виникла, її норми мали значний вплив на Литовські статути, російське Соборне Уложення 1649 та інші пам'ятки права України, Росії, Білорусії, Литви й деяких інших країн

 

 

Використана література

1. Професор В. О. Ключевський: лекцыї по Руській правді.
2. Юшков С.В. суспільно-політичний лад і право Київської Русі.
3. П. Грушевськой  Історія Киівської Русі.
4. Інтернет сайти.
5. “Покон вірний” і “Урок мостникам”
6. Янин В.Л. Законодавство Древньої Русі