Роль українського законодавства у формуванні громадянського суспільства в Україні

Секція 3.Конструктивна роль правових наук у регулюванні та ствердженні  правовідносин громадянського суспільства

Роль українського законодавства  у формуванні громадянського суспільства  в Україні

   Поняття громадянського суспільства різними науковцями трактується неоднаково. Але можна виділити спільні риси, а головне єдину суть цього суспільного явища. Концепція громадянського суспільства в кожному тлумаченні охоплює всі організації та об’єднання, що перебувають поза державними структурами. У політології вони називаються об’єднаннями за інтересами. Поруч із неурядовими організаціями соціально-політичної орієнтації, сюди входять профспілки, торгові палати і професійні колегії та синдикати (адвокатів, лікарів тощо), етнічні асоціації і, до речі, ті ж таки політичні партії. Але сюди входить і найширший спектр об’єднань, які не мають соціально-політичної програми: релігійні, студентські, спортивні і культурні товариства (від гуртків любителів хорового співу до клубів спортивних уболівальників та добровільних пожежників).

   Останніми роками, говорити про розбудову громадянського суспільства в Україні стало настільки ж модно, як і про боротьбу зі СНІДом та євроінтеграцію. Численні міжнародні фонди тривалий час інвестують мільйони доларів в підтримку українських громадських організацій і заходів. Держава демонструє лояльність до громадянського суспільства, створивши численні громадські ради ледь не при кожному органі державної влади. Питанням громадянського суспільства присвячуються незліченні круглі столи, симпозіуми, дискусії і конгреси.

   Здавалось би, за такої всебічної уваги структури громадянського суспільства вже давно мали б розквітнути в Україні. За кількісними показниками, так і є. Якщо в 1991 році в Україні діяло близько 300 громадських організацій, то в 2009 році в Україні їх налічувалося аж 323 тисяч 232 штуки, включно з місцевими осередками громадських організацій і політичних партій. Всеукраїнських організацій легалізовано близько 2,5 тисяч, місцевих громадських організацій – 47,9 тисяч.

   Якщо ж відійти від кількісних показників, то виявиться певна примарність загальної картини. Абсолютна більшість структур громадянського суспільства має фіктивний характер: зі 172 політичних партій реально працює не більше двох десятків, ледь не половина зі 755 спілок громадських організацій існує лише на папері. Скільки благодійних організацій з 11748 зареєстрованих виконують свої функції згідно з призначенням? І чи відчуває суспільство роль і вплив 72364 профспілкових організацій?

   Всі ці питання зводяться лише до того, що створення демократичної держави так и залишається нормою-програмою в Конституції України, яку наша влада досі не змогла реалізувати. В Основному Законі також закріплюється положення про те, що Україна вважається правовою державою, а отже всі суспільні правовідносини чітко закріплюються і регламентуються законом. Розглянемо це положення на основі законодавства, що регулює правовідносини громадянського суспільства.

   Найвищим за юридичною силою и найважливішим нормативно-правовим актом будь-якої демократичної держави є Конституція. Після проголошення державної незалежності України, теоретики держави і права, які займалися розробкою конституції, добре розуміли важливість, роль і місце громадянського суспільства для повноцінного розвитку держави. Саме тому основи і гарантії існування громадянського суспільства мали бути закріплені в Основному Законі.

   Згідно Концепції нової Конституції України від 19 червня 1991 року третій розділ майбутнього Основного Закону мав визначити основи формування, розвитку і захисту громадянського суспільства, визначити засади його взаємозв’язків з державою. Проекти Конституції України від 1992 і 1993 років не давали визначення громадянському суспільству, однак окремим розділом встановлювали, що воно ґрунтується на засадах свободи і рівноправності людей, самоорганізації і саморегулювання. Норми конституційних проектів прописували підконтрольність, підзвітність і підпорядкування держави громадянському суспільству. Таким чином мали бути створені конституційні передумови для громадянського контролю за державною владою.

   З приходом в 1994 році на президентську посаду Леоніда Кучми вплив громадянського суспільства на державу був мінімізований, а відповідні положення з проектів Конституції видалені. Відтак, в 1996 році Україна отримала Основний Закон, в якому про громадянське суспільство і контроль за владою – ані слова!

   Конституція відвела громадянському суспільству роль примари, фікції. Спроби реальних громадських об’єднань протистояти державі зазвичай наражалися на відсутність достатніх юридичних інструментів для роботи, контролю і тиску на владу. Відсутність повноцінного громадянського контролю за державною владою значною мірою обумовила її свавільний і непідконтрольний характер. Це, в свою чергу, стало однією з причин неефективності української держави і глибокої кризи в Україні.

   Вихід з кризи в Україні має супроводжуватися системними змінами в площині відносин „людина-суспільство-держава”. Ефективна й підконтрольна влада з’явиться тоді, коли відбудеться посилення та інституалізація громадянського суспільства, в тому числі через конституційно-законодавче закріплення основ його існування. Утвердження громадянського контролю над державою стане сутністю майбутніх системних змін, які, між іншим, можуть в Україні носити і революційний характер.

   Але все ж таки під громадянським суспільством розуміється сфера суспільного життя, що перебуває поза державними структурами, тобто всі приватноправові відносини між особами, що будуються за принципом координації на диспозитивних засадах. Такі відносини регулює галузь приватного права України, до якої входять цивільне право, сімейне право, міжнародне приватне право, а також частково земельне, екологічне та трудове право.  Аналізуючи розвиток приватного права в Україні, маємо зазначити, що його основою є саме цивільне право, яке найбільш повно ввібрало в себе всі його ознаки та є фундаментом усього приватного права України.

   Цивільне право — це мистецька і витончена галузь права, коріння якої виходить з далекого минулого і яка ґрунтується на одвічних правових цінностях. Робота над новим Цивільним кодексом України та його прийняття сприяли утвердженню ідеології приватного права і стали реальною відповіддю на мрії та надії громадян нашої незалежної держави. За своєю сутністю Цивільний кодекс України став не тільки необхідним елементом подальшого реформування нашого суспільства, а й могутньою інтегруючою силою такого реформування. Справа в тому, що Цивільний кодекс — це не звичайний закон порівняно з іншими, з першого погляду, однотипними "базовими" кодифікованими документами. За низкою положень цей кодекс не поступається значенням Конституції, конституційним законам, і тому в деяких країнах його справедливо називають "економічною конституцією".

  Така оцінка цивільного права — не просто емоції, а факт, підтверджений життям. Історичні факти свідчать про те, що бурхливому, інколи стрибкоподібному розвитку ринкової економіки і демократичних інститутів та становленню громадянського суспільства у всіх країнах незмінне передувало утвердження в суспільстві цивільного права. Яскраві приклади цього — Французький цивільний кодекс (кодекс Наполеона, прийнятий у 1804 р.), а також Німецьке цивільне уложення (прийняте у 1896 р.).

   Якщо розглянути точніше, то Цивільний кодекс України регулює майнові і немайнові відносини громадян, з якими особа стикається майже кожен день. Наприклад, купівля-продаж будь-яких товарів або послуг, відшкодування збитків при нанесенні шкоди майновим або особистим немайновим правам особи, успадкування майна тощо. Головною цінністю його є те, що відносини цивільно-правового характеру будуються на принципах юридичної рівності, вільного волевиявлення і майновій незалежності їх учасників. Тобто кожна особа на власний розсуд обирає варіант своєї поведінки і на рівних правах має можливість захищати свої права у судовому порядку.

   Отже, можна зробити висновок, що з роками правове підґрунтя існування і розвитку громадянського суспільства в Україні удосконалюється і робить вагомі зрушення. Але, все ж таки, фундамент цього суспільного інституту не є досить міцним і стабільним, що перешкоджає нормальному функціонуванню і розвитку громадянського суспільства в Україні. Попри всі розмови й заходи, спрямовані на розвиток громадянського суспільства, воно досі знаходиться в зародково-коматозному стані. Чому? Тому що його повноцінне існування було і залишається незабезпеченим в достатній мірі ані конституційними, ані законодавчими нормами.