Порівняння революцій 2010-11 року та порівняння революцій 1989 року

Національний  університет "Києво-Могилянська  Академія"

Факультет соціальних наук і соціальних технологій

Кафедра політології

Есе

з курсу "Основи політичної науки"

на тему:

Порівняння  революцій 2010-11 року та порівняння революцій 1989 року.

Виконав:

Студент ФСНСТ-1

Кавальонок  О.І.

Перевірив:

Викладач

 Куделя  Сергій Юлійович 

Київ – 2011

Зробивши аналіз «кольорових» революцій, котрі прокотились Європою у 1989 році, автор статті “NOW OUT OF NEVER The Element of Surprise in the East European Revolution of 1989» Timur Kuran стверджує, що ніхто не очікував цих революцій. Ніхто із країн - союзниць Сполучених Штатів,  ніхто із вищого керівництва Радянського Союзу, навіть самі дисиденти. Котрі виступали проти комуністичних режимів у Східній Європі, не могли і навіть не очікували повалення комунізму. Ці події стали великим сюрпризом для всіх. Проте основні ознаки того, що режими могли бути повалені було видно вже після того, як дані події відбулись.

Один із центральних аргументів цієї статті в тому, що через взаємодію психологічних та соціальних факторів дуже важко передбачити результат політичної конкуренції. Він стверджує, що східноєвропейська революція була не неминучою. Але що було неминучим, то це здивування після того як вона відбулась.

Сьогоднішніми «ньюзмейкерами» є країни Близького Сходу та Північної Африки. З грудня 2010 року від влади відмовився президент Тунісу Зін ель-Абідін Бен Алі та президент Єгипту Хосні Мубарак.  Відбуваються протести в Сирії, Бахрейні , Кувейті , Марокко, Алжирі, Йорданії, Ємені.  Революції, котрі охопили весь світ перетворились у справжню війну в Лівії. Антиурядові повстання почалися в лютому в місті Бенгазі на сході Лівії і стрімко охопили інші регіони, включаючи столицю Тріполі.

Хто очікував, що консервативний арабський  світ повстане проти своїх правителів? Хто міг очікувати, що такі події  взагалі можливі? Чи очікували Сполучені  Штати Америки, що 26-річний безробітний, котрий здійснить спробу публічного самоспалення в Тунісі, викличе масові протести та революції в усьому регіоні? Чи можливо якась інша держава? Чи всередині країн були такі очкування? Практично зі 100- відсотковою впевненістю  можна говорити, що ніхто цього  не чекав, як і в 1989 році. В своєму есе йтиме мова про порівняння подій 1989 року у Східній Європі та подій на Близькому Сході та Північній Африці 2010 - 11 років та чому вони стали новим «сюрпризом» для світової спільноти.

Події 1989 року стали поворотним моментом в історії людства. Падіння комуністичних  режимів у Чехословаччині, Польщі, падіння Берлінської стіни - все  це стало проривом у майбутнє. Наприклад, з рік до цих подій, якби спитати німців із НДР чи очікують вони революцію, то відповідь була б негативною. Таку ж саму ситуацію можна було б спостерігати і в Тунісі чи Єгипті, тільки з питанням « Чи вірите, що ваш президент не буде при владі у 2011 році?». Відповіді були б негативні.

Можна роздивитись схожість цих  подій і в тому, що внутрішня  опозиція не була готова. Відомий чеський  дисидент, окрім цього письменник, драматург та в подальшому президент 10-й президент Чехословаччини та 1-й президент Чехії, не був готовий  до швидких подій. Він вірив, що комуністичні режими не є непереможними, але це справа майбутнього. Гавел не міг прогнозувати, що «майбутнє» наступить швидше, ніж він очікує. Його колега Ян Урабан запропонував конкурс національних виборів, запланованих на червень 1991 року, заради насмішок зі сторони своїх друзів для прийняття безнадійно утопічних пропозицій. Протягом лише декількох діб всі вони святкували падіння комуністичної диктатури в Чехословаччині.

Схожа ситуація була і в Єгипті. Давні противники режиму Хосні Мубарака були не готові до подій на вулицях Каїру. Організація Брати - мусульмани не знали, як діяти та що робити в даних умовах.

Причини революцій як в Східній  Європі 1989 року так і нинішні в  арабському світі практично ідентичні. В кожній із комуністичних держав керівництво недолюблювали. Економічні обіцянки так і залишались невиконаними. Само собою розуміється свободи ніякої не було. Якщо говорити про країни Північної Африки та Близького Сходу, то головною причиною масових хвилювань є розшарування населення. Наприклад, взяти Лівію. Країна займає перше місце в Африці з запасів нафти, щорічно отримує від її експорту близько 70 мільярдів доларів, що піднімає річний ВВП на душу населення до 15 тисяч доларів. На практиці близько 6,6 млн. лівійців живуть за границею бідності, а рівень безробіття складає 30%. Приблизно така ж сама економічна ситуація і в інших країнах регіону. Рівень свобод в мусульманських країнах дуже низький. В основному лідери країн правлять вже не перший десяток років та кожний лідер, особливо Муамар Каддафі, практично оголошують себе новими месіями.

Попри це варто відміти і різницю між подіями 1989 року та 2010-11 років. Якщо революції в Європі проходили мирно, то революції Близького Сходу та Північної Африки мають сотні, а то й тисячі загиблих. Нинішні події в арабському світі більше схожі на події в Європі 1848 року. Вони схожі а) подорожчанням цін на продукти; б) масовим безробіттям; в) спробами влади придушити революції; г) велика кількість вбитих; д) демонстранти мають різні цілі, коли виступають проти режиму.

Якщо роздивлятись революцію в  Лівії, то варто відзначити, що ця країна складається з багатьох племен. Муамар Каддафі дуже вміло маніпулював між ними. На сьогоднішній день революція переросла в бойові дії між цими племенами, а практично в громадянську війну.

Якщо взяти до уваги external payoff, то в мусульманських країнах побоювання та страх перед тим, що відбудуться репресії дуже великі. Якщо люди, котрі виходили мирно на демонстрації у Польщі, Чехословаччині, Східній Німеччині боялись репресій, але влада відмовилась від придушення цих демонстрацій та виступів. Публічна опозиція була дуже сильною, тому все обійшлось мирно і у світі з’явилось нове поняття як «бархатні революції». У випадку з Тунісом та Єгиптом були спроби придушити виступи, що призвело до сотень загиблих. Але побачивши наскільки стала сильною опозиція влада відмовилась від спроб придушення. Величина S, Котру використовує в своїй праці Timur Kuran показала свою дієздатність, що у разі збільшення опозиції, то зменшується шанс бути репресованим.  Влада Тунісу та Єгипту зрозуміла, що в них є опозиція тільки після того як зустріла опір.

У випадку з Лівією та Сирією не все так чітко. Якщо діяти за логікою, що зі збільшенням величини S, зменшується  кількість людей, котра хоче розібратись  з противниками режиму зиеншується.

У Лівії з’явились протягом перших діб велика кількість відкритих противників режиму Муамара Каддафі. Проте залишилися і прибічники діючого режиму. Це призвело до того, що між цими двома таборами відбулись зіткнення. Можна говорити, що кількість прибічників Муамара Каддафі та його противників майже рівна. Ця рівність і є причиною не просто революції, а справжньої громадянської війни.

У Сирії ми не можемо сказати, що збільшилась  публічна опозиція, оскільки на сьогоднішній день країна повністю закрита. Сирійські  демонстрації мали мирний характер, як і в 1989 році у Східній Європі, так  і 2011 в більшості країн мусульманського  світу. Проте влада в швидкими темпами розібралась з опозиціонерами, оточила Дамаск танками, а тепер  проводить репресії проти всіх хто  може бути незгодний. Ось тут і виникає ситуація, коли збільшення S не призвела до зменшення шансів бути репресованим. На мою думку, Timur Kuran не врахував такий чинник як армія. У Східній Європі 1989 року військові не пішли проти свого народу. В Тунісі та Єгипті були спроби придушити демонстрантів, але військовослужбовці не пішли проти власного народу. У Сирії армія використовується для приборкання будь-яких революційних настроїв. Історія не знає слова «якби», але якби у 1989 році проти демонстрантів в Чехії чи Польщі були задіяні регулярні війська, то там була б ситуація подібна на ситуацію з Лівією, чи навіть з Сирією. Якби була схожа ситуація в Україні під час помаранчевої революції з вводом військ, то скоріш за все ми отримали б Лівійський варіант боротьби двох практично рівних частин України.

Отже, теорія Timur Kurana дієздатна, але все ж таки повністю прогнозувати взаємодію між соціальними, так і психологічними факторами окремих індивидів, та їх вплив на політичний процес дуже важко. Якщо східноєвропейська революція пройшла без крові, то це заслуга перш за все збройних формувань, котрі не пішли проти власних народів. Не тільки збільшення публічної опозиції впливає на зменшення шансів бути репресованим, а також і відношення військ внутрішнього призначення, армії та спецслужб. Все залежить від того як ці організації будуть діяти в тій чи іншій ситуації.  Теорія Timur Kurana діє і буде діяти, особливо в демократичних країнах, але вона має бути розширена, щоб враховувати діяльність збройних формувань, історичних подій, релігійних течій і т.д. На мою думку, розширення цієї теорії має бути одним із ключових завдань для дослідників, оскільки так можна буде прогнозувати перемогу чи поразку тієї чи іншої  революції