Автор: Пользователь скрыл имя, 04 Ноября 2012 в 19:00, доклад
В XII -XIII сгст. по всій Європі прокотилась хвиля єретичних рухів, що серйозно похитнули віру у святість і непорушність феодальних устоїв. Різка критика феодального ладу і його ідеології єретиками потребувала нового ідеологічного обґрунтування феодалізму. Один з визначних ідеологів католицизму домініканський монах Фома Аквінський (1226-1274 pp.) прагнув обгрунтувати непохитність феодалізму, виступав за активне вторгнення церкви в філософію і науки, проти двох істин, що давало певний простір пошуку земної істини, нижчої у порівнянні з істиною небесною, що осягається відвертістю і вірою, але не залежною від неї, а іноді і навіть п
Політичні ідеї Фоми Аквінського
В XII -XIII сгст. по всій Європі прокотилась
хвиля єретичних рухів, що серйозно похитнули
віру у святість і непорушність феодальних
устоїв. Різка критика феодального ладу
і його ідеології єретиками потребувала
нового ідеологічного обґрунтування феодалізму.
Один з визначних ідеологів католицизму
домініканський монах Фома Аквінський
(1226-1274 pp.) прагнув обгрунтувати непохитність
феодалізму, виступав за активне вторгнення
церкви в філософію і науки, проти двох
істин, що давало певний простір пошуку
земної істини, нижчої у порівнянні з істиною
небесною, що осягається відвертістю і
вірою, але не залежною від неї, а іноді
і навіть приходить в суперечність з нею.
За вченням Фоми Аквінського, світ заснований
на ієрархії форм (від бога - чистого розуму
- до духовного світу і, нарешті, до матеріального),
з яких вищі форми дають життя нижчим.
В політичній доктрині Фоми Аквінського
значне місце займає вчення про закони,
їх види, про державу, владу та ін., прагнення
використати погляди Арістотеля для обґрунтування
догм католицької церкви, і ще більше зміцнити
її позиції. Фома Аквінський вважав, що
світській владі підвладні лише тіла людей,
але не їх душі. Верховна, всеохоп-лююча
влада, в тому числі і право розпоряджатися
духовним життям, належить церкві. Наскільки
Бог вище людини, настільки духовна влада
вище влади земного царя, володаря. Тому
римському папі -наміснику Бога на Землі
- мають, як васали, підкорятися всі світські,
царі, володарі. З урахуванням таких положень
Фома Аквінський розвиває теорію теократичної
влади. Державна влада - це результат волі
Бога. Проте не кожен окремий правитель
поставлений безпосередньо Богом і Богом
же освячена не будь-яка дія правителя.
Володар, як і кожна людина, має вільну
волю і тому здатний чинити зло, тобто
віддавати суперечливі божественним законам
накази. В таких випадках визначити законність
походження і використання влади володаря
належить церкві. Політичні концепції
Фоми Аквінського -відверта і тверда апологія
феодалізму в Західній Європі.
Середні віки - період спаду
в історії політичних і соціальних вчень
в порівнянні з античністю. Переміщення
центру ваги в суспільній свідомості від
держави до церкви, прагнення значної
частини суспільної свідомості до потойбічних,
позаземних ідеалів, панування догматичного
мислення, суворе орієнтування на тексти
святого Письма і канони церкви - все це
різко звужувало тематику і зміст політичних
і соціальних доктрин. Та і в період Середньовіччя
політико-пра-вова ідеологія і вчення
далекі від застою. Проблеми співвідносин
церкви і держави, що вийшли на передній
край, неминуче породжували суперечки
про суть, мету і завдання держави, про
її відмінність від церкви та ін., логічно
це вело до формування і реалізації проблем
державного суверенітету. Суперечки про
співвідносний церкви та держави супроводжувались
також виявленням відмінностей між власне
політикою, політичними відносинами, правом
як сферою державної діяльності і законами
совісті, віри і моралі, звернутими у внутрішній
світ людини. У радикальних теоріях Середньовіччя
уже проголошувалась свобода совісті
і невтручання церкви в справи держави.
Та в Середньовіччі ще мало зроблено для
розвитку ідей свободи і рівності людей,
справедливості. Суспільства країн Західної
Європи будувались як монархічно-церковні
і станові ієрархії. Демократичні і революційні
тенденції раннього християнства знайшли
розвиток у ряді єретичних рухів середніх
віків. Радикальні єресі обґрунтовували
рівність людей перед законом і їх право
брати участь в реалізації не тільки церковних,
але й державних справ.
В XII -XIII сгст. по всій Європі прокотилась хвиля єретичних рухів, що серйозно похитнули віру у святість і непорушність феодальних устоїв. Різка критика феодального ладу і його ідеології єретиками потребувала нового ідеологічного обґрунтування феодалізму. Один з визначних ідеологів католицизму домініканський монах Фома Аквінський (1226-1274 pp.) прагнув обгрунтувати непохитність феодалізму, виступав за активне вторгнення церкви в філософію і науки, проти двох істин, що давало певний простір пошуку земної істини, нижчої у порівнянні з істиною небесною, що осягається відвертістю і вірою, але не залежною від неї, а іноді і навіть приходить в суперечність з нею. За вченням Фоми Аквінського, світ заснований на ієрархії форм (від бога - чистого розуму - до духовного світу і, нарешті, до матеріального), з яких вищі форми дають життя нижчим. В політичній доктрині Фоми Аквінського значне місце займає вчення про закони, їх види, про державу, владу та ін., прагнення використати погляди Арістотеля для обґрунтування догм католицької церкви, і ще більше зміцнити її позиції. Фома Аквінський вважав, що світській владі підвладні лише тіла людей, але не їх душі. Верховна, всеохоп-лююча влада, в тому числі і право розпоряджатися духовним життям, належить церкві. Наскільки Бог вище людини, настільки духовна влада вище влади земного царя, володаря. Тому римському папі -наміснику Бога на Землі - мають, як васали, підкорятися всі світські, царі, володарі. З урахуванням таких положень Фома Аквінський розвиває теорію теократичної влади. Державна влада - це результат волі Бога. Проте не кожен окремий правитель поставлений безпосередньо Богом і Богом же освячена не будь-яка дія правителя. Володар, як і кожна людина, має вільну волю і тому здатний чинити зло, тобто віддавати суперечливі божественним законам накази. В таких випадках визначити законність походження і використання влади володаря належить церкві. Політичні концепції Фоми Аквінського -відверта і тверда апологія феодалізму в Західній Європі.
Середні віки - період спаду в історії політичних і соціальних вчень в порівнянні з античністю. Переміщення центру ваги в суспільній свідомості від держави до церкви, прагнення значної частини суспільної свідомості до потойбічних, позаземних ідеалів, панування догматичного мислення, суворе орієнтування на тексти святого Письма і канони церкви - все це різко звужувало тематику і зміст політичних і соціальних доктрин. Та і в період Середньовіччя політико-пра-вова ідеологія і вчення далекі від застою. Проблеми співвідносин церкви і держави, що вийшли на передній край, неминуче породжували суперечки про суть, мету і завдання держави, про її відмінність від церкви та ін., логічно це вело до формування і реалізації проблем державного суверенітету. Суперечки про співвідносний церкви та держави супроводжувались також виявленням відмінностей між власне політикою, політичними відносинами, правом як сферою державної діяльності і законами совісті, віри і моралі, звернутими у внутрішній світ людини. У радикальних теоріях Середньовіччя уже проголошувалась свобода совісті і невтручання церкви в справи держави. Та в Середньовіччі ще мало зроблено для розвитку ідей свободи і рівності людей, справедливості. Суспільства країн Західної Європи будувались як монархічно-церковні і станові ієрархії. Демократичні і революційні тенденції раннього християнства знайшли розвиток у ряді єретичних рухів середніх віків. Радикальні єресі обґрунтовували рівність людей перед законом і їх право брати участь в реалізації не тільки церковних, але й державних справ.
Вершини
своєї могутності
і впливу римо-католицька
церква, папство до-сягли
у XIII ст. Тоді ж завершилось
створення системи
схоластики — релігійної
філософії католицизму,
спрямованої на виправдання
постулатів віри раціональними,
формально-логічними
засобами. У створенні
цієї філософії велику
роль відіграв домініканський
монах, учений-богослов Фома Аквінський
(Аквінат) (1225—1274),
який намагався пристосувати
вчення Арістотеля для
обгрунтування католицьких
догматів. Його політичні
погляди викладені головним
чином у працях «Про
панування владик» (1265—1266)
і «Сумма теології» (1266—1274).
Наслідуючи Арістотеля,
Фома Аквінський вважав,
що людина за своєю природою
є політичною істотою.
Поодинці люди не можуть
задовольнити свої потреби,
в них від природи закладене
прагнення об'єднатися
і жити в державі. З цієї
природної причини й
виникає держава як
політична спільність
людей. Метою державності
є спільне благо, забезпечення
умов для гідного життя.
Здійснення цієї мети,
на думку мислителя,
передбачає збереження
феодально-станової
ієрархії, привілейованого
становища можновладців
і багатіїв, дотримання
всіма встановленого
Богом обов'язку підкорятися
правителям, які уособлюють
собою державу.
Питання походження,
сутності і форми держави
Фома Аквінський розглядає
з позицій і в інтересах
католицької церкви.
За його тлумаченням,
сутністю влади є такий
порядок відносин панування
і підкорення, за якого
воля осіб з верхівки
суспільної ієрархії
керує нижчими верствами
суспільства. Оскільки
такий порядок заведений
Богом, то влада має
божественний характер.
Саме в цьому сенсі теолог
тлумачить вислів апостола
Павла про те, що «всяка
влада від Бога».
Вважаючи владу за її
природою благом, Фома
Аквінський, однак, застерігає,
що конкретні форми
і способи її походження
і здійснення можуть
виявитися й недосконалими,
несправедливими. Правитель
може бути узурпатором
влади, тираном, дбати
лише про себе. Наскільки
дії правителя відхиляються
від волі Божої, суперечать
вимогам моралі та інтересам
церкви, настільки, на
його думку, піддані
мають право чинити
цим діям опір. Оскільки
тиран опікується лише
власною, а не спільною
користю, нехтує закони
і справедливість, народ
може повстати проти
нього. Проте остаточне
судження про законність
походження й використання
влади і припустимість
боротьби з нею належить
церкві. Цим самим обґрунтовується
право церкви на втручання
у світські, державні
справи.
Серед форм державного
правління Фома Аквінський
розрізняє монархію,
аристократію і тиранію,
різновидом якої є демократія.
Перевагу він віддає
монархії, бо її влаштування
нагадує як влаштування
світу взагалі, створеного
і керованого одним
Богом, так і людський
організм, різні частини
якого об'єднуються
і спрямовуються одним
розумом. Крім того,
на його думку, історичний
досвід свідчить про
стабільність та успіхи
саме тих держав, де
владарювали не багато
людей, а одна особа.
Теолог розрізняв два
різновиди монархії:
абсолютну і політичну.
Симпатії його були
на боці другої, в якій
влада правителів залежить
від закону і не виходить
за його межі.
Римо-католицька церква
високо оцінила вчення
Фоми Аквінського, яке
дістало назву «томізм» (від
лат. Thomas — Фома), проголосивши
його автора святим
і присвоївши йому титул
«доктора ангельського».