Політологія, її місце і роль в системі суспільних наук

3. Предметом політичної соціології є вивчення суспільства в його відносинах із державою, а також відносин між соціальним устроєм і політичними інституціями, що розглядаються як феномени соціальної структури. Насамкінець зазначимо, що провідна роль в утвердженні політичної соціології належить К. Марксу і М. Веберу. Перший запровадив соціально-класовий аналіз політичних феноменів, а другий — вивчення політичних інститутів як самостійних чинників соціальних змін.

Політична психологія

Психологія аналізує внутрішній духовний  світ людини, а отже, є дуже важливою для аналізу ролі суб'єктивного чинника в політичних процесах і політичній діяльності, для дослідження політичної культури та ментальності людей, соціальних груп, етносів, націй і т. ін., які беруть участь у політичному житті суспільства.

Особливе місце належить соціальній психології, яка вивчає закономірності поведінки та діяльності людей, що зумовлені їхнім перебуванням у складі соціальних груп зі специфічними психологічними характеристиками.

У західній соціальній психології, що розвивається здебільшого в межах експериментальної концепції, поглиблено досліджуються структура й динаміка малих груп, форми взаємодії людей, типи міжособистісних відносин, вплив груп на індивіда, формування соціальних настанов особистості, способи прийняття групових рішень, особливості комунікації і т. ін.

Марксистська традиція передбачає дослідження закономірностей спілкування та взаємодії людей, соціальної психології груп, особистості і т. ін.

Найближчою до політики є галузь психології, що дістала назву політичної.

Політична психологія досліджує соціально-психологічні компоненти політичного життя суспільства, що формуються на рівні політичної свідомості націй, станів, соціальних груп, урядів, окремих особистостей. Особливого значення набувають ці дослідження під час вивчення громадської думки, політичної соціалізації, конфліктів, електоральної поведінки і т. ін.

Виокремлюють два основних напрями розвитку політичної психології: внутрішньо- та зовнішньополітичний, але особливе місце посідають дослідження психологічних аспектів політичного лідерства. Засновником політичної психології вважають Г. Лассуела, який 1930 р. видав книгу "Психопатологія і політика", а 1950 р. у співавторстві з А. Капланом — працю "Влада і суспільство".

У сучасній політичній психології сформувалися такі напрями дослідження: вивчення громадської думки, психобіографії та психоісторії, мас-медіа та комунікацій, організаційної та групової динаміки, масового вибору; етнокультурні досліди; політична соціалізація; ухвалення політичних рішень; політичне лідерство; політичний когнітивізм; аналіз конфліктів; біополітика та ін.

Політична філософія

Створюючи загальну картину світу, філософія дає поштовх до предметних висновків у сфері науки про політику, які конкретизуються в політичній філософії. Останній у структурі політичної науки належать міцні позиції.

Використання в політиці принципів діалектики сприяє розкриттю сутності політики, зв'язків з іншими соціальними явищами, її економічної та духовної ролі, місця в системі соціальних цінностей.

Особливе значення в політології мають теоретико-пізнавальні та методологічні висновки, які дають загальні поняття про принципи й умови пізнання. Важливу роль відіграють і такі розділи філософії, як етика, онтологія.

Наприклад, етика створює базу даних і узагальнень про системи цінностей, норм, оцінок, зразків поведінки людей у процесі політичної діяльності (політична етика). А онтологія віддзеркалює, створює картину буття.

Політична філософія у найширшому розумінні є розділом філософії, який з'ясовує концепти, що є базовими для дослідження суспільства, держави, права.

У вузькому розумінні цей термін відповідає дослідженням базових понять лише політичної діяльності.

Академічне застосування цього терміна охоплює аналіз базових концептів політичних доктрин, теорій або політичної науки взагалі. Отже, філософське тлумачення політичних концептів дає змогу вдосконалити методологічну базу політичних теорій, що є стратегічно важливим для розвитку політичної науки взагалі.

Чим же відрізняються підходи філософії зокрема? Насамперед тим, що вона пізнає природу явищ і речей загалом, а політична філософія спиняє свою увагу на сутності природи політичного світу (добро — зло, справедливість — несправедливість, збереження — зміни, схвалення — засудження і т. ін.).

Політична історія

Історія майже цілком перебуває в зоні особливої уваги дослідників політичної сфери  суспільства, оскільки вивчає реальні історичні процеси й різні погляди на них різних людей, досліджує історію політичної думки. Вона є надзвичайно важливою для політології, передусім для вивчення політичної історії, аналізу генезису сучасної політики, її зумовленості подіями та процесами минулого.

Інакше кажучи, історія сприяє використанню генетичних і функціонально-генетичних пояснень під час дослідження політичних подій та явищ, і це вельми істотно для політології.

Політична географія

Географія вивчає розташування у просторі  певних об'єктів та явищ і має розділи, що тісно пов'язані з аналізом політичних процесів: економічну та політичну географію.

Економічна географія особливо наголошує на просторовій зумовленості економічної діяльності та її наслідках для навколишнього середовища, показує природні основи формування дій суб'єктів політики, географічних детермінант зовнішньої політики та міжнародних відносин (геополітика).

Політична географія, що розвивається в межах соціально-економічної географії, вивчає просторову організацію політичного життя суспільства (кордони, політико-територіальний поділ і т. ін.), територіальні співвідношення політичних сил у зв'язку зі специфічними впливами соціально-економічних чинників, насамперед географічних особливостей розвитку виробничих сил і виробничих відносин.

Політична географія вивчає територіальні аспекти політичного життя суспільства, що розглядається як сукупність багатьох явищ, процесів, суспільних інститутів.

Власне, термін політична географія введений в науковий обіг німецьким географом Ф. Ратцелем, який 1897 р. надрукував однойменну книгу.

Згодом було опубліковано цілий ряд праць з цієї проблематики.

Серед них наукові розробки німців К. Ріттера і А. Геттнера, американців Р. Хартшорна, С Коєна, Л. Розенталя, Н. Паундса, І. Маєргойза, австралійця Дж. Прескотта, росіян Н. Каледіна, К. Аксьонова, В. Колосова і Н. Мироненка.

Серед ряду запропонованих концепцій привертає увагу діяльнісна концепція політичної географії, запропонована представником петербурзької школи Н. Каледіним, яка оперує поняттями політико-географічного простору і політичних відносин.

Ґрунтуючись на цьому, пропонуємо читачам таку версію.

Політична географія — наука, яка досліджує інтегральний геопростір з погляду взаємодії суб'єктів політики в контексті територіально-політичних систем, географічного простору, а також економічної, соціальної, політичної і духовної сфер суспільства.

Об'єктом політичної географії виступають територіальні політичні системи (ТПС), які взаємодіють між собою і географічним простором і характеризуються взаємозалежністю елементів політичної сфери, що функціонують на певній території. В цьому плані політичні географи оперують такими елементами політичної сфери, як центри управління, політичні і адміністративні кордони та ін.

Політична географія виокремила із свого лона й таку науку як геополітика, яку ми детальніше розглянемо далі.

Формальні науки

Вони не вносять до політології специфічного предметного змісту. Такі науки, як теорія систем, кібернетика, статистика, логіка, методологія, дають політології форму, кількісне вимірювання, конструкції подання наукових повідомлень з погляду абстрактних тлумачень політичних явищ і процесів.

Формальні науки сприяють цілісному і динамічному розумінню явищ (наприклад, кібернетичні моделі політичних систем), аналізу умов, а також процесів втілення ідей і концепцій у практику (праксеологія).

Політична антропологія (етнодержавознавство)

Політична антропологія сформувалась як окрема наукова дисципліна на Заході. Своїм предметом вона мала інститути управління та їх практичні функції в етнічних співтовариствах, зокрема у примітивних суспільствах і таких, що розвиваються. Ця наука вивчала зв'язки з політичною поведінкою ширшої культурної групи, колективу, співтовариства.

Завдяки таким дослідженням стає можливим порівнювати різні політичні системи, виокремлюючи етнічні чинники, які визначають політичну поведінку людей.

Але з кінця 80-х років XX ст. після розпаду Радянського Союзу та утворення нових незалежних держав актуальність питань розвитку етносів та їх зв'язків з державотворчими процесами зумовлює створення в політології нового напряму дослідження — етнодержавознавства. Найбільше цей напрям розвивається саме в Україні, де останнім часом з'явилося багато цікавих досліджень із зазначеної тематики, а сама назва була конституйована в переліку наукових спеціальностей з політології.

Насамкінець зазначимо, що практично всі суспільні науки подають матеріал для аналізу політичних подій і явищ. Такі науки, як демографія (про народонаселення), етнографія (про етноси), герменевтика (вивчає тексти, у даному разі — політичні) та багато інших, усебічно висвітлюють різноманітні аспекти політичного життя суспільства, "позичаючи" політології свій інструментарій і результати досліджень. Останнім часом наука про політику перетинається також з науками природничими (біологією, екологією та ін.), що розширює сферу застосування як зазначених наук, так і політології.

Отже, майже всі суспільні науки тією чи іншою мірою є живодайними джерелами політології, що використовує їх потенціал для аналізу проблем політичної сфери суспільства. І саме цим — більшою міждисциплінарністю й системністю — наука про політику істотно відрізняється від своїх сестер у царині людського знання.

5. Висновок

Таким чином, особливості політологічного знання визначаються тим, що воно розглядає суспільство як органічну єдність різних сторін його життєдіяльності, які функціонують і розвиваються через політичну діяльність людей. Політологія вивчає політичні інтереси і відносини, що виникають у процесі цієї діяльності, у взаємозв’язку і взаємодії об’єктивного і суб’єктивного факторів. Політична система й у цілому політична сфера суспільства виступають як найважливіший об’єкт політологічних досліджень, їх об’єктивне усвідомлення включає всі питання, що пов’язані з проблемами політики, з політичними погребами і цінностями, політичними орієнтаціями людей і ступенем їхньої реалізації, із ставленням людей до самих себе як суб’єктів політики, а також до різних політичних подій, процесів, що відбуваються в суспільстві.