Політика як соціальне явище

     Гуманізація політики має прояви і в прийнятті  низки міжнародних актів, що засуджують тероризм, расизм, фашизм і інші крайні прояви ідеології насильства над  народами, людиною на; орієнтація політики на загальнолюдські цінності – плодотворна  і перспективна тенденція, вона повністю відповідає інтересам народів, кожної людини, узгоджується із світовими  процесами інтернаціоналізації  суспільства.

     Важливою  тенденцією розвитку політики є: постійне поповнення її арсеналу новими ідеями, поглядами, підходами у вирішенні  політичних питань. У внутрішній політиці – це ідеї правової держави і  соціальної держави. У зовнішній  – ідеї верховенства загальнолюдських інтересів над національними, підхід до людства як цілісній, взаємопов’язаній світовій спільноти.

     Виключно  перспективною тенденцією розвитку політики є: зміцнення її зв’язку  з правом і мораллю. Політика, право  і мораль не просто йдуть поряд, а  все більше зливаються, народжується новий феномен соціальної діяльності людей.

     В цілому політика розвивається планомірно, цілеспрямовано, на науковій основі. Але  наука дає в значній мірі ідеальну картину політики. Реальний її стан вимагає детального аналізу проблем, котрі ведуть до деформації політики.

     Аналіз  практичної політики показує, що вона ще далека від ідеалу. Політика ще залишається  зручним прикриттям для деяких соціальних прошарків, груп в реалізації їх корисних, егоїстичних інтересів. Поєднання  політики з демагогією, спекуляція на її нормативних цінностях, навмисне викривлення дійсних політичних намірів затверджують існування  антигуманних моделей політичної діяльності, наносять відчутну шкоду інтересам  і потребам мільйонів людей.

     Що  ж викликає найбільшу тривогу  і непокоєння людей? Відмітимо найбільш істотні проблеми деформації політики.

     Політичне життя більшості держав поки що характеризується значною нерівномірністю розвитку політичної свідомості і політичної культури різних соціальних груп населення, різним ступенем їх участі у політиці. Зверхполітизація окремих боків  життя суспільства нерідко супроводжується  зростанням політичної пасивності молоді, людей фізичної, а часто-густо  і розумової праці. Це сприяє затвердженню у таких країнах політичних режимів, що не мають необхідної соціальної підтримки, достатньої легітимності. Сьогодні в Україні, як і в усіх республіках  СРСР, різко скоротилося представництво в структурах органів влади всіх рівнів робітників, селян, молоді, жінок, що залишає їх поза необхідним соціальним захистом, сприяє зниженню життєвого  рівня. Помітною стає: недооцінка розвитку духовної сфери, що вкрай негативно позначається на суспільній моралі.

     Негативний  соціальний ефект має і: чисто  популістські обіцянки багатьох політиків, виконання котрих неможливе або  виконувати які вони і не збиралися. Має місце гра на почуття і  політичних симпатіях людей, вочевидь і: масований характер маніпуляції  суспільною думкою. Одні і ті ж політичні  угрупування можуть в одній аудиторії  обіцяти людям блага капіталізму, в інших – створити умови комуністичного раю. Для виборців це обертається  оманою і політичним розчаруванням.

     Очищення  внутрішньої політики, формування її на ґрунті сучасних нормативних розробок демократії, права, моралі – процес складний і довготривалий. Але іншого шляху становлення дійсно загальнонародної політики в природі не існує. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Специфіка воєнної політики

     Актуальною  політологічною проблемою є дослідження  воєнної політики сучасних держав –  спеціалізованої галузі теоретичної  і організаційно-практичної діяльності суб’єктів загальної політики, виявлення  її реальних, а не декларативних  вимірів.

     Політологічний  рівень осмислення воєнної політики держави вимагає чіткого окреслення її суб’єкт-об’єктної основи, структури, факторів розвитку тощо. Найбільш відповідальним та складним етапом і компонентом  воєнної політики є формування воєнно-політичних рішень і планів, визначення найбільш доцільного варіанту воєнно-політичної стратегії держави. Така стратегія  повинна відповідати наявній  воєнно-політичній обстановці, не суперечити воєнно-доктринальним ідеям та принципам. Саме на цьому етапі відкривається  простір воєнно-політичного мистецтва, що полягає в умінні приводити  у відповідність з воєнною  політикою держави воєнну стратегію, оперативне мистецтво і тактику. Воєнно-політичні рішення і плани  мають бути вивчені, усвідомлені  і зрозумілі тим, кому належить їх виконувати. У певній своїй частині  вони можуть бути предметом суспільної думки та об’єктом уваги засобів  масової інформації. У будь-якому  випадку воєнно-політичні рішення  і плани слід розглядати як духовну  мотивацію майбутньої життєдіяльності соціальних груп, залучених у їх виконання, вихідні принципи та ідеї виховної (патріотичної) роботи серед військовослужбовців і цивільного населення.

     Воєнно-політологічні  дослідження не можуть обійти увагою практичні дії відповідних структур, спрямовані на реалізацію воєнно-доктринальних  ідей і конкретних планів. Основними  напрямками воєнно-політичної практики суб’єктів воєнної політики, як правило, є керівництво воєнним  будівництвом у цілому, керівництво  та управління збройними силами, регулювання  воєнно-політичних відносин з іншими державами, коаліціями держав, іншими арміями за допомогою засобів  воєнної дипломатії і воєнного співробітництва, політичне керівництво збройною боротьбою, воєнними діями, миротворчими операціями та іншими видами воєнної практики мирного часу

     Радикальні  зміни у світі та в українському суспільстві гостро поставили питання  створення або ж реорганізації (реформування) всіх державних структур, корекції внутрішніх та зовнішньополітичних завдань, воєнної політики у цілому. Відповідно, найбільш гострим і складним завданням України на сучасному етапі стало вирішення комплексу проблем військового будівництва взагалі і створення воєнної організації держави зокрема. Це обумовлено сукупністю нових геополітичних, регіональних, внутрішніх причин, у полі яких розгортається державотворчий процес.

     Таким чином, специфіка воєнної політики полягає в тому, щоб відповісти на ряд питань, пов’язаних з соціальним призначенням, сутністю, структурою воєнної  організації держави, особливостями  її функціонування в різних історичних умовах: в умовах мирного часу, в  умовах ескалації воєнних небезпек і загроз, в умовах війни, у повоєнний  період.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

      Суспільне життя людства складне і різнобічне, знаходиться у постійному русі, має довгу історію. Політичне життя, політика займає особливе місце в діяльності і взаємодії людей. В ньому зосереджений механізм регуляції всіх громадських справ. Політологія - наука, об’єктом якої є політика та її взаємовідносини з особистістю і суспільством.

     Політологія - молода наука ХХ ст., вона належить до суспільних дисциплін та концептуально з ними взаємодіє. Змістовний діапазон політології різноманітний і є предметом дискусій. Сьогодні в світі існують різні напрямки, школи політології зі своєю методологією і методикою. Сутність предмету дослідження науки розкривається у певних категоріях, а політологія як наука здатна виконувати об’єктивно корисні для людини і суспільства функції.

       Завдання  курсу політології - формування у  студентів знань про політичне  життя людства, своєї країни, надання  можливості розібратися в сучасних політичних реаліях не на звичному для багатьох людей рівні інтуїції, чуття, інших поза раціональних чинників, а виходячи з теоретичних тлумачень.  
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури

1. Бурдье П. Соціологія політики. - М., 1993.
2. Рікер П. Навколо політики. - К., 1995.
3. Колбеч Г. К. Політика: Основні концепції в суспільних науках. - К., 2004.
4. Тертичка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні. - К., 2002.
5. Кремень В.Г. Політологія. - X., 2001.
6. Пойченко А. М. Політика: теорія і технологія діяльності. - К., 1994.