Політичне лідерство жінок

Есе на тему:

Політичне лідерство жінок

Велика політика - це всього лише здоровий глузд,

                                  застосований до великих справ.

Наполеон Бонапарт

                                                         …Отже, в мені є хтось з ким я борюся, щоб рости..

  Антуан де Сент-Екзюпері

     На мою думку, демократичне суспільство не може прийняти ситуацію, коли половина населення частково або повністю відмежована від ухвалення політичних рішень, важливих для всього суспільства. Наше суспільство, яке претендує називатися демократичним, має забезпечити рівні можливості всім своїм членам – як чоловікам, так і жінкам. І підтверджуючи дану тезу, я б хотіла висловити власні погляди  приділивши увагу питанням, що стосуються місця жінок у політиці та особливостей політичного лідерства.

     Традиційно лідерство як соціально-психологічний феномен вивчалось майже без врахування статі, тому що лідерська роль апріорі вважалась маскулінною (владність, агресивність). На керівних державних посадах, а також у масових громадсько-політичних організаціях, партіях в основному перебувають чоловіки, які й формують політику держави в її власне “чоловічому вбранні”. Проте логічно припустити, на мою думку, що жінка-політик зможе більш компетентно оцінити проблеми жінок, що вона буде більш мудро, більш чутливо, більш адекватно представляти жіночу частину населення.

     Науково доведено, що конструктивне поєднання гендерних ролей в політичній діяльності, пропорційна представленість в ній лідерів від жінок і чоловіків суттєво збагачує суспільство, стимулює його творчу енергію, оптимізує процес прийняття рішень. Необхідно також брати до уваги, що інтереси тієї чи іншої соціальної групи можуть бути належно враховані, якщо їх представники становитимуть не менше як 30 відсотків від загальної чисельності осіб, які причетні до прийняття політичних рішень. У країнах із високим рівнем жіночого представництва у структурах влади (Фінляндія – 39,0 %, Норвегія – 35,8 %, Швеція – 33,5 %, Данія – 33,0 %) краще, ніж деінде, вирішуються проблеми екології, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, досягається злагода у суспільному організмі. При цьому від жінок-політиків очікують не тільки захисту соціальних інтересів населення, конструктивного і активного вирішення специфічно жіночих проблем, а й іншого, відмінного від чоловіків, стилю роботи, способів розв’язання проблем. Жінки у Верховній Раді України складають лише 8%, в той же самий час як в Україні за статистикою 55 % населення складають жінки. Тож не зовсім, гадаю, справедливий розподіл. Дивно навіть  те, що за тією ж статистикою жінки більш освідченні ніж чоловіки, але це все одно не спонукає до гендерної рівності в органах влади.

     Якщо підійти до даного питання з практичного підходу, вважається дивна тенденція: чим менше повноважень має орган влади тим більше там жінок. Однією з причин такої ситуації не тільки в Україні, а й у всьому світі є те, що жінок не допускають до ресурсів. Так тільки двома відсотками великого бізнесу управляють жінки, а саме ресурс бізнесу дає можливість потрапити до великої політики. Жінки займають посади середньої ланки і посади виконавців.  Отже, на мою думку, щоб пробитися в політику необхідно витрачати кошти – це доводять життєві реалії.       

     На мій погляд, в нашому суспільстві, на жаль, ставлення до жінок-лідерів, зокрема політиків, є досить упередженим. Серед багатьох людей поширена думка, що жінці не місто у великій політиці. Звичайно, ці стереотипи трохи посунула така харизматична постать української політики, як Юлія Тимошенко. Я не буду оцінювати її політичну діяльність та реформи, але гадаю, що у ролі лідера вона виглядає досить природньо.

     Гадаю, необхідно сказати, , що питання про стиль роботи – доволі суперечне і багато в чому залежить від суб’єктивної точки зору – хто не хоче бачити жіночого стилю в політиці, той його не помітить. У більшості випадків відзначаються позитивні якості жінки-політика. Наголошується, що жінки більш терпимі в спілкуванні з іншими, прагнуть в більшій мірі досягти гармонії і тому надають перевагу компромісу, а не конфронтації, колегіальному, а не ієрархічному способу прийняття рішень. У жінок більш прагматичний підхід, порівняно з чоловіками, більше розвинене почуття обов’язку стосовно роботи. Гадаю, жінок завжди більше хвилюють сімейні цінності і потреби, культурні питання, а чоловіки традиційно дбають про силові відомства. Необхідно відмітити, що окреслені переваги значною мірою породжені уявленням про “сімейну жінку” і переносяться на імідж жінки-політика. Якщо критикується “жіночий стиль” у політиці, то знову ж таки, згадують негативні риси, які жінка виявляє в побуті, а не в професійній діяльності.

     Я помітила, що жінки більше переймаються соціальними проблемами та більш активно підштовхують уряд до їх вирішення (пам’ятаєте реформу Тимошенко щодо виплат за народжену дитину?). Крім того, вони менше впевнені у завтрашньому дні та більш обачні, ніж чоловіки, і тому більше уваги приділяють таким питанням, як податок на охорону здоров’я, дитячі установи та пенсії. Аналізуючи політичні реформи жінок-політиків, можна помітити одну цікаву тенденцію: жінок завжди більше хвилюють сімейні цінності і потреби, культурні питання, а чоловіки традиційно дбають про силові відомства. На мою думку, це пов’язано зі специфічним “жіночим” елементом, який відповідає ролі жінки-матері, сенс якої визначається піклуванням про інших. Жінка, згідно рольовим стереотипам суспільства, має бути м’якою, стриманою. Ці якості скоріше заважають більшості жінок бути успішними в політиці, побудованій за чоловічим сценарієм.

     На мою думку доречним буде відмітити ще одну особливість жінок-політиків, яка полягає в тому, що вони прагнуть робити моральну політику, на відміну від чоловіків. Під моральною політикою я маю на увазі: відповідність засобів і способів тим високим цілям, які декларуються в програмних документах; діяльність не заради кар’єри, власного просування по службі, а заради ідеї; мета – не завоювання влади, а вироблення механізмів народовладдя; протистояння злу в усіх його проявах; захист несправедливо скривджених.

     Але попри це, важливо підмітити, гадаю, що жінка-політик має більш складний імідж, ніж політик-чоловік. Вона повинна мати в своєму іміджовому портреті певні “чоловічі” риси (звідси – "залізна леді" Маргарет Тетчер, або "стальна леді" Мадлен Олбрайт). Але на загал, все ж, я вважаю, що у жінці-політик повинні переважати жіночі риси. Отже, на мою думку, справжня жінка-політик - це досвідчена, з прагненням до досконалості, саме прагненням оскільки досконалість немає меж,  мудра, повноцінна, а повноцінною жінка має сім’ю, дітей і прагне їх захистити. Адже, як писала Ліна Костенко : «Справжня Жінка – це чистий розум і щире серце». Сама такою я бачу  жінку в політичному лідерстві.

     Отже, таким чином можу зробити висновок, що на мій погляд, наше суспільство, яке претендує називатися демократичним, має забезпечити рівні можливості для політичного лідерства як чоловіків, так і жінок. Гадаю, це дозволить дещо доповнити «палітру фарб» у політичному житті нашого суспільства новими «політичними колоритами», у певній мірі може пом’якшити політичні реформи, хоча звісно особливості політичного лідерства жінок-політиків можуть набувати різноманітних проявів у їх політичної діяльності, в залежності від особистісних рис жінки-лідера.