Політична ідеологія. Основні політичні доктрини сучасності

Пізнавальна функція. Її сутність — озброєння громадян знаннями про політичну дійсність, сприяння зростанню їхньої політичної культури. Однак політична ідеологія не завжди адекватно відображає реальність, часто виявляє упередженість. На відміну від "чистої" науки, яка шукає тільки істину за допомогою різних наукових методів пізнання, вона дбає ще й про захист інтересів та ідеалів класу, певного режиму тощо. До того ж їй бракує об'єктивних методів пізнання, її носії часто оперують ритуально-догматичними стереотипами, апробація яких у кращому і разі здійснюється здоровим глуздом, а частіше — корпоративними інтересами суб'єктів. Тому не дивно, що політична ідеологія на догоду тим, кого захищає, нерідко. Висвітлює політичні явища і процеси упереджено, однобічно, а то й фальсифікує їх.

Соціально-регулююча функція. Політична ідеологія сприяє формуванню і координуванню відносин між соціальними спільнотами за певними принципами, впливає на реалізацію соціально-економічних, політичних та інших програм розвитку суспільства, на політичну активність і соціальний вибір громадян. Завдяки цьому вона стає засобом згуртування певної групи та її прихильників, чинником налагодження чи руйнування стосунків між об'єднаннями людей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Світові політико-ідеологічні доктрини (лібералізм, консерватизм, націоналізм, фашизм, анархізм, фемінізм).Історико-політичний досвід світової цивілізації та національних суспільств показує: в ХІХ і ХХ ст. політичний процес характеризується формуванням і розвитком суспільно-політичних течій. Кожна з них має свої особливості та форми вияву в різні епохи і періоди історичного розвитку і кожній відповідає суспільно-політична думка, діяльність її носіїв, організаційні структури, через які реалізується. Основні суспільно-політичні течії відображають і структуру політичних сил того чи іншого суспільства, що борються за реалізацію поставленої мети. Знання політичних сил та здійснення їх політики, відображення їх мети в політичній думці і політичній діяльності дають змогу визначити та осмислити характер суспільства, політичний режим тієї чи іншої країни, розкрити тенденції розвитку світового співтовариства, системи владних відносин, прогнозувати перспективи і можливості досягнення мети.

Традиціоналізм

Традиціоналізм - соціально-філософський напрям, в  основі якого лежить уявлення про  якусь "первісну традицію", що виражає  загальний, космічний зміст світотворення  у ході історичного розвитку, який проявляється через ті або інші конкретні етнокультурні та релігійні форми. Будь-яка релігійна система є не лише уявлення про світотворення, але й висвітлює певний суспільно-політичний устрій, тим самим сприяючи в тій або іншій мірі вияву принципів первісної традиції; тому традиціоналізм спрямований на осягнення та синтез всіх духовних традицій (антитрадиціоналізм, навпаки, пов'язаний з гіпертрофією відокремлених тенденцій). Уникати будь-якого розриву з традицією, оскільки традиція - охоронниця істини, зберігати старі форми та цінності, тому що традиції - спонтанне відображення справжніх потреб суспільства, - така суть традиціоналізму.

Консерватизм

Однією з впливових  політичних течій ось уже понад  два століття виступає консерватизм, - визначальний характер та напрям суспільного розвитку в країнах Заходу та Сходу. Консервативність (англ. conservation - збереження) завжди допускає турботу про збереження даності як чільної цінності суспільного буття. Її основна ідея, з точки зору її прихильників, полягає в тому, що, примножена досвідом і мудрістю багатьох поколінь людей, "даність" більш правильна, аніж новації та перетворення, що виступають модним захопленням сучасності. Консерватори віддають перевагу порядку політичної системи, що склався.

Консерватизм - суспільно-політична течія, що характеризується прихильністю до стійких суспільних порядків, соціальної та політичної спільності, певним ставленням до традицій і звичаїв, системи духовних і політичних цінностей, раціональністю, стриманістю здійснення соціальних змін, протистоянням, постійною реалізацією і радикальністю перетворень, утвердженням поступального розвитку.

Сучасний лібералізм

Поняття лібералізм має  різні визначення. По-перше, лібералізм - образ мислення і діяльності, умонастрій, для якого характерні незалежність ставлення до традицій і звичок, прагнення і спроможність до активного самовизначення у світі. По-друге, лібералізм - сукупність ідейно-політичних вчень, політичних і економічних концепцій, що ставлять метою ліквідацію або пом'якшення різних форм державного і суспільного примусу, необмежену свободу підприємництва й торгівлі, парламентський устрій, плюралістичну демократію, широкі свободи індивідів в усіх сферах суспільного життя. У політичній сфері лібералізм ґрунтується на визнанні прав людини, розподілі влади на законодавчу, виконавчу та судову, свободі вибору занять, свободі конкуренції та ін.

Сучасному лібералізму  притаманна орієнтація на раціоналізм і цілеспрямовані реформи з метою вдосконалення існуючих політичних і державних систем.

Соціалізм

Суспільно-політичні  ідеали соціалізму, засновані на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому  розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на соціально забезпеченій свободі  особистості, вперше знайшли відображення в теорії утопічного соціалізму. Концепція соціалізму висунула на передній край ідею створення суспільства соціальної справедливості та рівності, гуманізму. На відміну від лібералізму, основаного на пріоритеті індивідуального як умові реалізації тієї ж ідеї, соціалізм підкреслював першорядне значення колективних або суспільних основ у процесі перебудови й організації життя в майбутньому.

Соціалізм - суспільний устрій, що приходить на зміну капіталізму  і характеризується суспільною власністю на засоби виробництва, відсутністю експлуатації людини людиною та регульованим у масштабах суспільства товарним виробництвом.

Марксизм

Значний вклад вніс Карл Маркс у розробку теорії соціальних класів. Кожне суспільство ділиться на два класи: клас володарів засобів виробництва та чисельно переважний у складі населення клас промислових робітників. Звідси Карл Маркс робив висновок про необхідність справедливого переходу влади до рук пролетаріату, тобто до рук більшості, що назване "диктатурою пролетаріату". Суспільство керується інтересами вищого класу або класу власників і встановлює ті закони, що йому необхідні, щоб утримати владу. Важливим мотивом, який виправдовує захоплення влади пролетаріатом, є переконання про несправедливість володіння приватною власністю, що формується на базі здобуття власниками засобів виробництва додаткової вартості, що виробляється робітниками в процесі праці та виготовлення продуктів виробництва.

На основі приватної  власності між людьми встановлюються відносини панування та підпорядкування. Суспільна власність виступає в історії у вигляді власності роду, племені, громади, а приватна власність проявилася в історії у трьох основних формах: рабовласницькій, феодальній та капіталістичній, чому відповідали три основні типи експлуатації людини людиною. Коли ж основоположний економічний базис суспільства не відповідає політичній надбудові, система руйнується.

В історії суспільства  Карл Маркс виділяє п' ять суспільно-економічних  систем: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та комуністична.

Ідеологія соціал-демократії

На відміну від марксизму, ідеологія соціал-демократії виходить з пріоритету історичної еволюції суспільства  у напрямку суспільства соціальної справедливості та рівності громадян незалежно від їх суспільного становища, а також збереження соціального і міждержавного миру. Соціал-демократи прагнуть будувати нове суспільство за допомогою реформ, демократичних методів. Демократія є визначальною, виступає надкласовим явищем, включаючи право на власне приватне життя, захищає від свавілля і втручання держави. В другій половині 80-х років у соціал-демократичному русі виникли дві головні течії: традиціоналізм і модернізм. Обидві течії є реформістськими і визнають існуючу в капіталістичних країнах економічну й політичну систему найбільш розумною і раціональною на сучасному етапі.

Традиціоналістський напрямок, якого дотримуються соціал-демократичні партії Німеччини, Фінляндії і Швейцарії, Соціалістична партія Австрії, Лейбористська партія Великобританії та інші, орієнтується на промисловий робітничий клас, профспілки, кооперативний рух. Тому, природно, традиціоналісти пов'язують свою політику з соціал-економічною боротьбою робітничого класу, відстоюють його інтереси.

Модерністська течія, представниками якої виступають Італійська та Португальська соціалістичні партії, слабше пов'язана з робітничим класом. Її прихильники спираються в основному на групи трудящих найманої розумової праці, зайнятих у новітніх галузях виробництва, на пересічні верстви науково-технічної та гуманітарної інтелігенції, найбільш тісно пов' язані з потребами технологічної революції, характерної для епохи науково-технічної революції. Тому теоретиками модерністської течії висувається теза про втрату робітничим класом провідної ролі в суспільному розвитку, а після - про повне його розпорошення у суспільстві майбутнього.

Ленінізм

На початку XX століття основні положення теорії марксизму  розвинуті видатним мислителем Володимиром  Іллічем Леніним (1870-1924 рр.) стосовно до специфічних умов Росії. Йому належить теза про можливість перемоги соціалістичної революції спочатку в одній окремо узятій країні. Особлива увага приділена формуванню теорії соціалістичної революції та ідеї створення держави диктатури пролетаріату. Використання глибокої політичної і соціально-економічної кризи, згубних наслідків першої світової війни, в якій брала участь Росія, забезпечило успіх соціал-демократії у здійсненні соціалістичної революції. В успіхові революційного перевороту велику роль відіграли агітація і пропаганда ідей "світлого комуністичного майбутнього" та створена політична партія "нового типу" як керівна сила, що спрямовує суспільство.

Досвід соціалістичного  будівництва в СРСР показав, що ленінізму  так і не вдалося вийти за рамки  філософії насильства, силових засобів зміцнення соціалізму, ставки на експорт революції. Економічна модель соціалізму виявилася не настільки ефективною, як очікувалося.

Ліворадикальні концепції

У сучасних умовах в концепціях ліворадикальних сил відбиті  погляди радикально настроєних верств дрібних власників, інтелігенції, студентства, молоді. Обвинувачуючи робітничий клас у втраті революційності, ліворадикальні сили, нові ліві, проголошують єдиною революційною силою маргінальні верстви, по суті, дрібну буржуазію.

Взагалі, ліворадикальні погляди неминуче ведуть до лівого екстремізму, анархічного індивідуалізму і расового соціалізму.

Лівий радикалізм - неоднорідний рух, в якому виділяються три  течії: анархізм, троцькізм та екологічний соціалізм. Кожна з них по-своєму трактує устрій суспільства.

Анархізм

Анархізм виник майже  два століття тому Для анархізму  характерні два напрямки: анархо-індивідуалізм  та анархо-комунізм.

Ідеї анархо-індивідуалізму зводилися до того, що нове суспільство повинно базуватися на пріоритеті особистості, на егоїзмі. Зважаючи на те, що держава та особистість несумісні, анархо-індивідуалізм виступив проти держави, будь-якої централізованої влади. Майбутнє суспільство уявлялося анархо-індивідуалістам як суспільство обміну послуг, угоди дрібних власників, у якому немає антагонізму, тобто непримиренності класів, соціальних верств, насилля, досягнуто взаємного договору.

Теоретики анархо-комунізму  ставили головною метою визволення людини від насильства. Здійснення звільнення людини від насильства пов' язувалось із відмиранням держави, створенням бездержавного соціально справедливого суспільства, при якому народ позбавиться від примушення якої б то не було влади - політичної, економічної, духовної.

Троцькізм

Основу ідеології та практики троць-кізму складала теорія "перманентної революції", що заперечувала можливість перемоги соціалістичної революції та побудови соціалізму в одній окремо взятій країні, необхідність створення пролетарської партії, що заперечувала спроможність робітничого класу зібрати навколо себе непролетарські верстви та зміцнити союз із селянством.

Діяльність неотроцькістських  об'єднань будується на теорії "перманентної революції". Головна її теза - можливість перемоги соціалізму лише у всесвітньому масштабі. Без світової революції  соціалізм не може бути побудований в жодній країні.

Екологічний соціалізм

Соціальну базу екологічного руху складають молодь, середні верстви, інтелігенція, робітники. Масовість  течії екологічного соціалізму привела  до створення в багатьох країнах  партій "зелених", що розгорнули боротьбу за забезпечення екологічної безпеки. Разом з ними за розв' язання завдань екологічної безпеки виступають інші політичні партії. Особливо активні - соціалістичні та соціал-демократичні.

"Екологічний соціалізм". При ньому припиняється зростання економіки, скорочуються виробництво та споживання, змінюються спосіб життя та мислення людей. Ідеологи концепції "екологічного соціалізму" не відмовляються від науково-технічного прогресу взагалі, а виступають лише проти тих моделей економічного розвитку, що ставлять під загрозу екологічне майбутнє планети. Заслуговує на схвалення їх вимога, щоб кожне наукове відкриття та технічне нововведення, перш ніж бути реалізованим, пройшло випробування на свою соціальну доцільність та екологічну безпеку, нешкідливість.