Політичні партії та суспільні організації і рухи

Політична практика свідчить, що в сучасних умовах існує  стабільна тенденція до зменшення  кількості політичних партій у державах з політичною та економічною стабільністю. А яка оптимальна кількість партій в суспільстві ? А. Лінкольн на це питання відповів так: 2-1/2 партії. Одна - при владі, друга в опозиції і третя, що тільки народжується.

В утвердженні  тієї чи іншої партійної системи  велику роль відіграє тип політичного  режиму. Так, у США і деяких інших країнах, влада і вплив інституту президентства має величезне значення і ніяка партія не може досягнути своєї стратегічної мети, якщо вона не матиме контролю над президентською владою. Такий контроль, безумовно, потребує підтримки більшості виборців. Коаліційного президента не існує. На виборах партія одержує все або нічого. Тому бажання завоювати посаду президента і об`єднує республіканців і демократів в єдині партії.

Політична історія  ХХ століття свідчить, що багатопартійність (якщо вона не декоративна) утворює благонадійні умови для демократизації суспільства.

В Україні в  період боротьби за незалежність на арену  політичного життя вийшло багато різноманітних партій. Партійно - політична  палітра сьогодення строката й мінлива. Вибори у вищий законодавчий орган влади - Верховну Раду 29 березня 1998 року показали, що із тридцяти політичних партій, які брали участь у виборах, вісім переступили 4% бар¢єр і, таким чином, склали інститут парламентських партій. Це такі партії:

· комуністична партія України - 24,7%;

· народний рух України - 9,4%; 

• виборчий блок соціалістичної партії України та селянської партії Україні - 8,5%;

· партія зелених України - 5,5%;

· народно-демократична партія - 5%;

· всеукраїнське об¢єднання “Громада” - 4,7%;

· прогресивна соціалістична партія України - 4,03%;

· соціал-демократична партія Україні (об`єднана) - 4,01%;

Вважається, що сьогодні вже не можливо користуватися  лише лінійним виміром при намаганні  класифікації політичних партій в Україні. Дихотомія “праві - ліві” не може спрацьовувати в умовах, коли в Україні досягнуто консенсусу з основних принципових питань суспільного буття, коли має місце порозуміння з найважливіших для всього соціуму політичних питаннях.

Із зростанням політичної культури багатопартійність в Україні має шанс трансформуватися в ту систему, яку завбачав Лінкольн і яка існує сьогодні в деяких цивілізованих країнах.

 

 

 

 

 

3 ГРОМАДСЬКІ  ОРГАНІЗАЦІЇ І РУХИ

 

Партії виростають із суспільних рухів і організацій. Суспільні рухи і організації  утворюють те соціальне середовище, в якому діють політичні партії. Вони доповнюють дії партій або перешкоджують розповсюдженню їх впливу на суспільство, виступають базою для перебудови існуючих партій або появі нових. Приклади тому: “Солідарність” - у Польщі, Народний Рух початку 90-х рр. - в Україні, Національний фронт - у Чехословаччині, тощо.

Громадська  організація - це добровільне об¢єднання людей, яке має внутрішню структуру знизу доверху, фіксоване членство.

Громадський рух - це теж добровільне формування громадян, яке виникає внаслідок вільного їх бажання на основі спільності інтересів і немає фіксованого членства.

Різниця між  організаціями і рухом відносна. Кожна масова організація функціонує як суспільний рух. Наприклад, профспілковий, жіночий, молодіжний тощо.

Характерною особливістю  сучасних масових суспільних рухів  і організацій є те, що вони, як правило, пов`язані безпосередньо з політикою, або побічно впливають на якість діяльності політичних інститутів.

Дослідники  масових демократичних рухів  і громадських організацій виділяють такі причини їх виникнення:

· зростання кризових явищ в різних сферах суспільного життя;

· загроза війни та використання хімічної зброї;

· зростання загрози економічної катастрофи;

· необхідність захисту прав, свободи та життєвого рівня людини;

· подолання регіональних військових та міжнаціональних конфліктів;

· зростання освітнього та культурного рівня різних прошарків населення.

Польський політолог  Є.Вятр виділяє чотири стадії, які  проходить громадське формування у  своєму розвитку. На першій створюються передумови виникнення суспільного об’єднання і створюється ініціативна група. Друга включає формування програмних документів, які віддзеркалюють об`єднані індивідуальні прагнення. Третя – це перевірка життєздатності громадського об’єднання, його відповідності потребам людей. Четверта – це затухання діяльності, коли завдання виконані, або життя довело неможливість реалізації цілей.

Таким чином, громадські організації і рухи – це суспільні  сили, які намагаються змінити  існуючі умови чи закріпити їх шляхом впливу на владні структури.

Суспільно - політичний рух і організації, в залежності від їх зв`язку з політичною системою, можуть бути інституціональними (формальними) і неінституціональними (неформальними). Перші, якщо можна так сказати, визнані політичною системою в якості її складової частини і функціонують за комплексом формальних правил. Другі діють поза системою, за правилами, що не передписані нею.

Масові громадські організації і рухи та велика кількість  дрібних організацій і груп діють на різних рівнях: міжнародному, релігійному, в межах політичної системи тієї чи іншої країни, на місцевому рівні. Організації розрізняються за професійними ознаками (об¢єднання письменників, юристів, акторів, тощо). Але найбільш поширеною є класифікація по цілям і напрямкам діяльності, на підставі якої можна виділити:

· суспільно - політичні;

· миротворчі і правозахисні;

· економічного напрямку;

· національні, національно-культурологічні;

· екологічні;

· милосердя та охорони здоров¢я;

· інтернаціональні та інші.

Найбільш масовою  громадською організацією є профспілки. Діяльність профспілок регулюється  спеціальним законодавством. Вони мають  свої міжнародні організації, наприклад, Всесвітня федерація профспілок (ВФП). В сучасні часи профспілки активно заявляють про себе твердою позицією в захисті трудових і соціально - економічних прав і інтересів своїх членів. Велика кількість страйків, що суттєво впливають на політичний процес в суспільстві, тому доказ.

Спектр суспільно - політичних організацій достатньо різноманітний – це спілки молоді, ветеранів війни, комітет солдатських матерів, спілки жінок тощо. Вони рішуче включаються в політичне життя, організують свої друковані видання, збори, мітинги.

Якими б різноманітними не були суспільні організації і  рухи, вони виконують дві головні функції:

· висловлюють й реалізують групові інтереси;

· забезпечують участь своїх членів в управлінні.

Таким чином, політична  функція суспільних організацій  і рухів полягає не в боротьбі за владу, а у здійсненні тиску  на неї з метою реалізації інтересів своїх учасників.

Відповідно  суспільно - політичними організаціями  можна вважати тільки ті із багаточисельних  об¢єднань і груп за інтересами, які здійснюють тиск на центри влади. В західній політології їх так і називають - групи тиску або групи інтересів.

Типовими засобами тиску суспільних об¢єднань на органи влади являються:

· безпосереднє висування своїх членів до складу представницьких і законодавчих органів влади, а також в якості функціонерів адміністративного апарату;

· участь членів організації в роботі парламентських комісій;

· підтримка особистих контактів з членами парламенту, уряду, чиновниками державного апарату.

В багатьох країнах  широко практикується така форма  тиску на законодавців, як лобізм (від  англ. Lobby - кулуари ). Лобізм виник як специфічний інститут політичної системи США для впливу конкретних приватних та громадських організацій на процес ухвали рішень органами влади з питань внутрішньої і зовнішньої політики. Політична практика американського лобізму активно поширюється в інших країнах, в тому числі й в Україні.

Хто ж займається лобіюванням ? Найбільш придатними на роль лобістів вважаються колишні чиновники  законодавчих і виконавчих органів  влади, які підтримують зв`язки зі своїми колишніми колегами, а також досвідчені адвокати, які близько знайомі із закулісним життям законодавчих та урядових установ. Послуги лобістів високо сплачуються. Діапазон засобів, які вони вживають для досягнення своїх цілей, величезний. Виділимо групи засобів лобістів:

· засоби лобізму інформаційного ракурсу: збирання інформації, її блокування або надання зацікавленим особам; пропагандистські кампанія з рекламою або антирекламою певної акції; кампанії тиску з місць (телеграми, листи тощо);

· засоби лобіювання, пов`язані з фінансовим його забезпеченням: фінансування виборної кампанії, надання “потрібним особам” різного роду “послуг” (гонорар за виступ тощо), влаштування для чиновників різного роду розваг за рахунок зацікавлених організацій тощо.

Для багатьох лобізм є синонімом корупції і, як бачимо, не без підстав. Проте лобізм - це не тільки підкуп, шантаж, а й вагоміший метод стратегічного розв`язання політичних, економічних, регіональних проблем, оскільки на нього працюють високопрофесійні експерти, котрі пропонують і здійснюють соціально - конструктивні ідеї.

Як вже підкреслювалось, лобізм здобув у деяких країнах світу  статус соціальної інституції, став організаційною установою. Його діяльність здобула  легітимність та легальність. У США  в 1946 р. був прийнятий федеральний  закон про регулювання лобізму. Згідно з ним особи та організації, які є лобістами, зобов`язані офіційно реєструватися й надавати відомості про те, на кого вони працюють.

Групи тиску  можуть бути офіційно зареєстровані, як у США або діяти нелегально. Характерним прикладом кримінальної групи тиску є мафія. Становлення конституційних і цивілізованих форм впливу груп тиску на органи державної влади та їх участь у політичному процесі є однією з найважливіших умов демократизації суспільства, його нормального і стабільного розвитку.

Таким чином, суспільно - політичні організації і рухи в демократичних країнах є  невід`ємним компонентом політичного життя. Вони доповнюють раціональний плюралізм, посилюють ефективність багатопартійності, конкуренцію в середовищі різних політичних сил. Політичні партії, уряд, законодавці не можуть не рахуватися з суспільно - політичними організаціями і повинні постійно шукати шляхи взаємодії та діалогу з ними. Але особливістю громадських організацій є те, що вони не ставлять собі за мету завоювати державну владу, що є характерним для політичних партій. Вони створюють системи груп тиску, під впливом яких формується державна політика.

 

ВИСНОВКИ

 

Розглянувши основні  проблеми, які сформовані на початку  лекції, можна стверджувати, що в  цьому світі політичні партії створюються для боротьби за владу, для реалізації своїх передвиборних програм і їх роль в політичних системах різних країн світу значна. Вони висловлюють потреби, інтереси, цілі певних соціальних груп і верств населення. Партії беруть активну участь у формуванні і функціонуванні механізму політичної влади.

Також багатогранне значення мають суспільно - політичні  об¢єднання. Вони відіграють суттєву роль у структуруванні політичних систем. На їх грунті можуть виникати нові політичні партії. “Непартійна сфера” також формує і поповнює правлячу еліту, створює систему тиску на державні інститути влади. Об¢єднання виступають як інституціолізовані канали залучення людей до політики і, тим самим, впливають на формування політичної культури в суспільстві.

Крім того, політичний процес в нашій країні свідчить про те, що партії залишаються реальністю сучасності, їх потенціал ще не вичерпаний, й ще багато десятиріч вони виступатимуть головним об`єктом політики.

 

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. – М., 1997. 

2. Зеркин Д.П. Основы политологии. – Ростов - на - Дону., 1996. 
3. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. – К., 1996. 
4. Мельник В.А. Политология. – Минск., 1996. 
5. Мальцев В.А. Основы политологии. – М.,1997. 
6. Назаренко С.И. Политические партии и партийные системы. Методическое пособие для самостоятельной работы студентов. – Х.: ХГУ, 1996. 
7. Перегудов С., Холодковский К. Политическая партия, мировой опыт и тенденции развития. – М., 1991. 
8. Рубан В.В., Серегина Н.С. Политические партии и движения в Украине. – Х., 1996. 
9. Шмакова Т.В. Мир политических партий.// Полис, 1992, №1 - 2. 
10. Україна багатопартійна, – К., 1991. 
11. Енциклопедичний політологічний словник. – К., 1997.