Політичні концепції періоду Київської Русі

Політичні концепції періоду Київської Русі 

У ІХ-X ст. відбувся процес об'єднання східнослов'янських племен навколо

Києва і формування Київської Русі як держави феодального типу. Рубіжною

віхою у цьому процесі було прийняття християнства, що сприяло розширенню

міжнародних релігійних і політичних зв'язків Київської держави, разом із

якими на Русь прийшли здобутки європейської цивілізації в галузі

філософії, права, історії, культури. Під їхнім впливом активізувалася

давньоруська суспільно-політична думка.

Політична думка Київської держави розвивалася під впливом політичної

думки Візантії. Джерелом світорозуміння духовних мислителів Київської

Русі були Старий та Новий Заповіти, релігійні постулати отців церкви

Афанасія Олександрійського, Василя Великого, Григорія Богослова та

Іоанна Златоуста.

Основними творами, в яких відображені політичні ідеї, були "Слово про

закон і благодать " митрополита Іларіона, “Руська Правда” Ярослава

Мудрого, "Повчання дітям " Володимира Мономаха, "Повість минулих літ"

літописця Нестора, "Ізборник 1076p " та ін. 

Основними політичними концепціями в Київській Русі були: 

погляди на походження держави і князівської влади  

правове регулювання суспільних відносин  

стосунки між церквою і державою  

проблеми єдності та суверенності політичної влади  

об'єднання удільних князівств навколо великого князя київського,  

самостійності й незалежності Русі 

Двома головними  концепціями політичної думки часів  Київської Русі була концепція "богоугодного володаря" (представники ігумен Феодосій Печерський і літописець Нестор) і  концепція “князівського одновладдя” (представники - митрополити Іларіон та К.Смолятич).

Автори першої концепції сформулювали:

-      ідею "духовного проводу над світською владою ";

-      ідею необхідності об´єднання київських князів навколо церкви, а не навколо великокнязівського престолу;

-      ідею божественної природи влади.