Політичні аспекти міжнародних відносин

У цій своїй якості міжнародні економічні відносини відображають ринковий характер національних економік. Особливостями міжнародних економічних відносин як сфери розвинутого ринкового господарства є:

• економічне відокремлення учасників на базі світового поділу праці й національних меж;

• міжнародний обмін факторами і результатами виробництва, що призвів до створення і функціонування світових ринків товарів, послуг, капіталів, робочої сили, технологій тощо;

• дія законів попиту, пропозиції, вільного ціноутворення;

• конкурентна боротьба продавців, покупців, товарів і послуг;

• схильність монополізації до концентрації виробництва і збуту.

Міжнародні економічні відносини порівняно з внутрінаціональними мають і свої специфічні особливості, серед яких:

• набагато більші обсяги обміну;

• незрівнянно більша кількість суб'єктів;

• більш масштабна (нерідко глобальна) і гостра конкуренція між суб'єктами МЕВ;

• специфічна інфраструктура функціонування міжнародних економічних відносин у вигляді міжнародної стандартизації і сертифікації виробництва і продукції, розвитку міжнародних перевезень, зв'язку, інформаційного середовища, світового валютного ринку і т. ін.;

• особлива система регулювання міжнародних економічних відносин на різних рівнях: міждержавному, регіональному і міжнародному.

Методологія вивчення сучасних міжнародних економічних відносин містить у собі розглядання їхнього змісту на макрорівні (рівні світового господарства) і мікрорівні (рівні національних учасників зовнішньоекономічних зв'язків), їхніх об'єктів, суб'єктів, форм, механізму реалізації.

Міжнародні економічні відносини на макрорівні — це форми і засоби зв'язків національних економік у світовому господарстві: зовнішня торгівля, міжнародна міграція факторів виробництва тощо.

Міжнародні економічні відносини на мікрорівні — це особлива сфера діяльності національних економічних одиниць, орієнтована на зовнішньоекономічні зв'язки, заснована на міжнародному поділі праці. З позиції національних виробників і споживачів міжнародні економічні відносини розуміються як експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт товарів, послуг, капіталів, технологій, міжнародна кооперація, виробництво НД і ДКР тощо.

Об'єктами сучасних міжнародних економічних відносин є:

• товари в матеріальній формі (сировинні й продовольчі, готові вироби, продукція обробної промисловості, машинотехнічна продукція);

• послуги (міжнародні інжиніринг, консалтинг, аудит, лізинг, туризм, транспортування, розрахунки тощо);

• технології (патентні й безпатентні ліцензії, товарні знаки);

• капітал (прямі й портфельні закордонні інвестиції, міжнародний кредит);

• робоча сила.

Однією з особливостей сучасних міжнародних економічних відносин є інтернаціоналізація господарського життя. Вона має два рівні; мікрорівень і макрорівень.

На мікрорівні інтернаціоналізація являє собою процес залучення фірми до міжнародних операцій, якому притаманний переважно стадійний характер. Зазвичай видрізняють три основні етапи: 1) початковий; 2) локальної ринкової експансії, 3) транснаціональний. Для кожного етапу характерними є не лише специфіка завдань і значущість зарубіжної діяльності, а й відмінності в орієнтації вищого менеджменту.

На макрорівні інтернаціоналізація полягає в розширенні та поглибленні світогосподарських зв'язків за рахунок підвищення міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва.

Деякі автори вважають доцільним давати розгалужену систему поділу об'єктів і суб'єктів з урахуванням рівня аналізу. Так, Пузакова Е.П. вважає, що реальними суб'єктами (контрагентами) міжнародних економічних відносин на мікрорівні є:

• фірми;

• міжнародні корпорації;

• союзи підприємців;

• державні органи й організації (міністерства), що займаються зовнішньоекономічною діяльністю;

• міжнародні організації, що здійснюють інвестиційне будівництво.

На макрорівні суб'єктами сучасних міжнародних економічних відносин є національні уряди й інші державні органи (наприклад Центральний банк), а також міжнародні економічні організації. Головна мета перших — регулювання міжнародних економічних відносин країни за допомогою відповідної зовнішньоторговельної, науково-технічної, валютної, податкової, інвестиційної політики. Мета міжнародних організацій — розробити загальну для всіх учасників нормативно-правову базу здійснення міжнародних економічних відносин.

Подібне розмежування змісту і суб'єктів міжнародних економічних відносин на макро- і мікрорівнях дозволяє об'єднати різні точки зору на форми міжнародних економічних відносин і виділити такі:

• міжнародна торгівля товарами і послугами;

• міжнародне виробниче і науково-технічне співробітництво, включаючи й обмін технологіями;

• міжнародні валютно-кредитні і фінансові відносини;

• міжнародна міграція робочої сили.

Докладний аналіз кожної з форм міжнародних економічних відносин буде подано у наступних темах. Практичне здійснення міжнародних економічних відносин припускає наявність механізму їхньої реалізації.

Механізм реалізації міжнародних економічних відносин — це сукупність правових норм та інструментів реалізації (міжнародні угоди, договори, конвенції, хартії, кодекси, керівництво тощо), прийнятих на національному і міждержавному рівнях, включаючи регіональні й глобальні міжнародні економічні організації.

Головним методом вивчення міжнародних економічних відносин є діалектичний метод. Стосовно сфери світогосподарських зв'язків цей метод визначає те, що кожну форму міжнародних економічних відносин варто розглядати як похідну від відносин у сфері матеріального виробництва різних країн у процесі її становлення, розвитку, удосконалювання і взаємодії з іншими формами.

Великий вплив на формування і розвиток сучасних міжнародних економічних відносин мають такі фактори:

1. Збільшення обсягів і асортименту міжнародного товарообміну.

2. Загострення глобальних проблем (екологічної, сировинної, енергетичної, продовольчої, демографічної й ін.), що активізувало міжнародне співробітництво в сфері науково-дослідних робіт, спільного освоєння надр Землі й Світового океану, охорони навколишнього середовища тощо.

3. Лібералізація зовнішньоекономічної політики майже всіх країн світу, що особливо чітко проявилися за останні 50 років і, що полягає в послабленні заходів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі, поліпшенні інвестиційного клімату в багатьох (особливо в розвинутих) країнах, пом'якшенні національної міграційної політики безумовно сприяла розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин у світовому господарстві.

4. Зміни в системі міжнародного поділу праці. Як зазначалося раніше, місце і роль країни в міжнародному поділі праці зараз все менше залежить від її природно-кліматичних ресурсів і географічного положення і все більше — від «придбаних ресурсів» (технологій, капіталу, якісного складу робочої сили), а також від того, наскільки та чи інша країна «вписується» у стратегічні цілі найбільших міжнародних корпорацій. Це значно змінило географічні потоки товарів і послуг у світовому господарстві: промислово розвинуті країни перетворилися в головних світових експортерів продовольства, із країн, що розвиваються, все більше експортується машинотехнічної продукції, одягу, взуття, інших готових виробів.

5. Процеси регіональної економічної інтеграції, що охопили усі без винятку континенти, вплив яких на розвиток міжнародних економічних відносин неоднозначний: з одного боку, вони сприяють інтенсивному розвитку усіх форм міжнародних економічних відносин між країнами-членами інтеграційних об'єднань, а з іншого — стримують розвиток міжнародних економічних відносин із третіми країнами.

6. Зростаюче значення у світовому господарстві міжнародних корпорацій у сучасних умовах. Вони відіграють визначальну стратегічну роль у розвитку як окремих форм міжнародних економічних відносин, так і їх системи та географічної конфігурації.

7. Створення і постійне удосконалювання системи світового і регіонального регулювання міжнародних економічних відносин як відповідь на постійно виникаючі проблеми їхнього розвитку дозволило створити загальну для всіх країн нормативно-правову базу функціонування світогосподарських зв'язків у вигляді Віденської конвенції про договори закупівлі-продажу товарів, Оттавської конвенції про міжнародну фінансову оренду. Керівництво зі складання міжнародних договорів про компенсаційні угоди, про промислове співробітництво тощо.

8. Формування всесвітньої інфраструктури міжнародних економічних відносин, що включає всесвітні мережі транспорту, комунікацій, глобальні інформаційні мережі, що значно прискорює за часом практичну реалізацію світогосподарських зв'язків, породжує нові способи їхнього здійснення (висновок міжнародних товарних угод і трудових контрактів у мережі Інтернет, купівля-продаж товарів і послуг на міжнародних товарних біржах, аукціонах, торгах, майже негайне здійснення міжнародних розрахунків і т. ін.).

9. Політичні фактори: розпад колоніальної системи імперіалізму, розпад СРСР, Чехословаччини, СФРЮ, міжнародний тероризм, подолання релігійних конфліктів тощо.

Таким чином, можна констатувати, що сучасні міжнародні економічні відносини інтенсивно розвиваються, трансформуються, змінюють свої географічні пріоритети й усе більш набувають рис єдиної системи, де окремі форми не тільки тісно взаємозалежні, але і взаємообумовлені.

РОЗДІЛ IV. Сучасні теорії і концептуальні основи міжнародних відносин

Проблема класифікації сучасних теорій міжнародних відносин.

Мета численних класифікацій сучасних течій у науці про міжнародні відносини полягає в осмисленні стану і теоретичного рівня, досягнутого нею шляхом узагальнення наявних концептуальних підходів і співставлення їх із зробленим раніше. У залежності від критеріїв можна навести низку основних класифікацій сучасних теорій міжнародних відносин.

Перша класифікація -- за географічним критерієм -- виділяє чотири види концепцій: англосаксонські. радянські, китайські та теоретичні побудови учених -- представників країн "третього світу".

Друга класифікація -- на основі ступеня спільності розглядуваних теорій -- розрізняє глобальні концепції (політичний реалізм і філософія історії) та часткові теоретичні конструкції (біхевіоризм). Серед останніх також називають теорію міжнародних акторів, теорію інтеграції, теорію міжнародних організацій, а також теорію стратегії, конфліктів і дослідження миру.

Третя класифікація -- на основі методу дослідження міжнародної проблематики -- основну увагу приділяє традиційному та модерністському або "науковому" напрямам в аналізі міжнародних відносин.

Четверта класифікація -- на основі ступеня важливості проблем теорії міжнародної політики-- виділяє сучасні політичні теорії природи міжнародних відносин і концепції змісту сучасної міжнародної політики. Саме такої класифікації дотримуються, наприклад. В. Мадіссон і В. Шахов у посібнику "Політологія міжнародних відносин" (К., 1997. -- С. 65 -- 81). Дана типологія характерна, насамперед, для представників політологічної науки.

Нарешті, п'ята класифікація -- на основі низки комплексних критеріїв -- розрізняє ряд підходів. Зокрема, Д. Коляр звертав увагу на класичну теорію "природного стану" (тобто політичний реалізм), теорію "міжнародного співтовариства" (або політичний ідеалізм), марксистську ідеологічну течію, англо-саксонську теорію і французьку школу міжнародних відносин. Французький соціолог М. Мерль основними напрямами в сучасній ТMB вважає традиціоналістський (Г. Моргентау, Г. Кісінджер), англо-саксонський на основі біхевіоризму та функціоналізму (Д. Сінгер, Д. Істон), марксистський і неомарксистський (П. Суізі, І. Валлерстайн), Саме виходячи з комплексних критеріїв, ми виділимо і проаналізуємо наступні основні теорії міжнародних відносин -- політичний ідеалізм, політичний реалізм, модернізм, транснаціоналізм, неомарксизм, неореалізм і соціологію міжнародних відносин.

1. Концепція "зіткнення цивілізацій" С.Хантінгтона. Теорія міжнародних відносин як розділ сучасної політичної науки сформувалася і розвивалася в умовах біполярного світу. Це не могло не відбитися на концептуальних підходах і проблематиці міжнародно-політичних досліджень. Всі значні прогнози розвитку міжнародних відношень припускали збереження й у майбутньому приблизно тієї ж ситуації, що існувала чотири десятиліття після закінчення другої світової війни. Хоча деякі політологи пророкували можливість змін у системі міжнародних відносин, її еволюцію убік багатополярності, але і вони виходили з того, що обидві наддержави - СРСР і США - як і раніше будуть грати найважливішу роль.