Основні аспекти та напрями державної інформаційної політики

 

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Інститут  державного управління і права

Кафедра державного управління

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОСНОВНІ АСПЕКТИ ТА НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Реферат

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                       студентки ІV курсу, групи ДМ-19

                                                                         денної форми навчання

                                                                         Кет Анни Анатоліївни

                  

                                                                          Науковий керівник:

                                                                          Дяченко Надія Сергіївна                                                                        

                                                                   

 

Київ 2013

ЗМІСТ

 

ВСТУП	3
РОЗДІЛ І.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ  ПОЛІТИКИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ  УКРАЇНИ	4
1.1 Основні принципи державного  регулювання відносин в  інформаційній сфері	4
1.2 Закон України “Про інформацію”  — базовий правовий акт у  системі  державного регулювання інформаційних відносин в Україні	5
РОЗДІЛ II.ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ	7
2.1Напрями державної інформаційної  політики	7
2.2 Шляхи вдосконалення державної  інформаційної політики	9
ВИСНОВКИ	10
СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ	12

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сьогодні  Україна переходить від індустріального  суспільства до інформаційного.

На сучасному  етапі інформаційна політика України  здійснюється в умовах, коли концепція  інформаційного суверенітету перебуває  на стадії формування. Водночас інформаційна галузь належить до стратегічних інтересів  будь-якої країни й потребує особливої  уваги, тому на сьогодні дослідження  теми державної політики є актуальним.

На розвиток і захист свого інформаційного середовища та створення позитивного іміджу своїх країн у світі розвинені  держави виділяють чималі кошти. У нас же ця галузь значною мірою  перебуває на периферії суспільного  розвитку. Нині, як ніколи, потрібно не тільки досліджувати й вивчати інформаційну галузь України, а й вживати конкретних заходів щодо відновлення та розбудови  інформаційного середовища та приведення національного законодавства у  відповідність зі світовими нормами.

У сучасних вітчизняних дослідженнях окремі теоретичні та практичні аспекти інформаційної політики розглянуті В. Івановим, О. Литвиненком, А. Москаленком, Г. Почепцовим, С. Чукут та ін. Проте основні завдання державної інформаційної політики в Україні потребують подальшого дослідження й розроблення. Мета мого реферату - розглянути головні аспекти та напрями державної інформаційної політики в нашій країні.

 

РОЗДІЛ І.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

В ІНФОРМАЦІЙНІЙ  СФЕРІ УКРАЇНИ

1.1 Основні принципи державного регулювання відносин в інформаційній сфері

Відповідно  до Закону України «Про інформацію» , державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з отримання, використання, поширення та зберігання інформації.

Головними напрямами і способами державної  інформаційної політики є:

* забезпечення доступу громадян до інформації;

* створення  національних систем і мереж інформації;

* зміцнення  матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної  діяльності;

* забезпечення ефективного використання інформації;

* сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;

* створення  загальної системи охорони інформації;

* сприяння міжнародному співробітництву в  галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України;

* сприяння задоволенню інформаційних потреб закордонних українців.

Державну  інформаційну політику розробляють  і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції (ст. 6 Закону України “Про інформацію”)[6].

Державна  політика в цій сфері є основою  функціонування інформації – реалізації права на пошук, отримання, передачу та використання інформації, зафіксованих у Загальній декларації прав людини та у Конституції України. Водночас інформаційна галузь належить до стратегічних інтересів будь-якої країни і тому потребує особливої уваги. Від рівня  керованості національним інформаційним простором залежить стан політичної, економічної, оборонної та інших складових безпеки України. Під керованістю розуміється сучасний рівень управління галуззю, що зумовлений, насамперед, гармонізацією вітчизняного законодавства щодо інформаційної сфери з міжнародно-правовими нормами, європейськими стандартами та національними традиціями.

Державна  інформаційна політика є важливою складовою  зовнішньої і внутрішньої політики країни й охоплює всі сфери  життєдіяльності суспільства. Ця галузь має стати цілісною, концептуально  вивіреною та перспективною. Вона має  бути незалежною від тимчасових факторів, особистих уподобань і уявлень [12].

 

1.2 Закон  України “Про інформацію” —  базовий правовий акт у системі 

державного регулювання інформаційних відносин в Україні

Суб’єктами  інформаційних відносин є: громадяни  України, юридичні особи, держава. Відповідно до Закону України “Про інформацію”  суб’єктами інформаційних відносин також можуть бути інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства. Від імені держави виступають: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Національна  рада з питань телебачення та радіомовлення  та Державний комітет телебачення  та радіомовлення України.

Об’єктами інформаційних відносин є: документована  або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони  здоров’я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших  сферах.

Вже на початковому  етапі здійснення державної політики щодо розбудови інформаційного середовища в Україні було засновано майже  тисячу телерадіоструктур різних форм власності й різних масштабів  сфери дії - від загальнонаціональних до мікрорайонних. Ще не так давно  єдиним володарем ефіру були лише державні телерадіокомпанії, а тепер  слід віддати належне деяким недержавним телерадіоструктурам, що швидко досягли вагомих успіхів у рейтинговому змаганні за телеглядача та радіослухача. Сьогодні в Україні функціонують близько 800 телерадіостанцій, у тому числі 28 державних.

У нашій  державі загальні засади реалізації права особи на доступ до інформації в усіх сферах суспільного і державного життя України закріплює Закон  України «Про інформацію», забезпечує ж громадянам України можливість для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної  влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій  незалежно від форм власності, для  відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у  разі порушення Закон України  «Про звернення громадян».

Основним  засобом доступу до інформації Закон  України «Про інформацію» визначає інформаційний запит . Предметом  інформаційного запиту Закон встановлює офіційні документи, письмову або усну інформацію про діяльність органів  законодавчої, виконавчої та судової  влади України, їх посадових осіб з певних питань. Тобто відомості  про діяльність недержавних установ  та організацій прямо не визнаються предметом інформаційного запиту. Складається  враження, що відкрита інформація про  діяльність недержавних інституцій не може надаватися за запитом. Однак, схожі документи та інформація не внесені до переліку таких, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитами. У Законі «Про інформацію», який є базовим щодо нормативного закріплення інформаційної сфери держави, визначення ІБ немає, а в Законі «Про основи національної безпеки України», який є основним орієнтиром забезпечення безпеки нашої держави, системну сутність ІБ подано як невід'ємну складову національної безпеки України без точного визначення цього поняття. Крім того, в цьому законі замість поняття «інформаційна безпека України» використовується поняття «національна безпека України в інформаційній сфері» [6].

 

РОЗДІЛ  II.

2.1 Напрями державної інформаційної політики

Відповідно до вищевикладеного, виокремлюють напрями державної інформаційної  політики. До основних з них належать.

1. Удосконалення законодавства  та правового регулювання у  інформаційній сфері (в галузі  створення та використання інформаційних  ресурсів та технологій, реалізації  інформаційних прав громадян  і прав на результати творчої  праці (інтелектуальна власність), регулювання функціонування українських  сегментів глобальних інформаційних  мереж (Інтернет), охорони прав  користувачів інформаційних послуг  та продуктів, захист молодого  покоління від шкідливого впливу  певних видів інформації та  послуг, визначення балансу між  потребою у вільному обміні  інформацією та припустимими  обмеженнями на її поширення,  регулювання питань захисту державної  та комерційної таємниці).

2. Забезпечення інформаційної безпеки  та захисту інформації (розвиток  нормативного регулювання в галузі  захисту даних у телекомунікаційних  мережах; покращення та поширення  процедур надійної ідентифікації  та аутентифікації; стимулювання  використання надійних систем  криптографії операторами мереж,  особливо на ризикованих ділянках (супутниковий або мобільний зв'язок); використання стандартів безпеки  для ключових або громадських  функцій, у тому числі введення (там, де це необхідно) обов'язкового  контролю якості інформаційних  процесів; розробка превентивних  технічних засобів для забезпечення  надійності телекомунікацій; розробка  мінімальних стандартів безпеки  для операторів та постачальників  телекомунікаційних послуг).

3. Розширення міжнародного співробітництва  та торгівлі в галузі ІКТ  (гармонізація українського законодавства  з міжнародним, забезпечення взаємодії  українських інформаційних систем  із зарубіжними аналогами, створення  сприятливих умов для формування  єдиного інноваційного та інформаційного простору між країнами СНД на базі загального ринку інформації, товарів, послуг, капіталів та робочої сили).

Одразу ж зазначимо, що підходи  до формування напрямів державної політики інформаційної безпеки мають  декілька векторів. Так, дані підходи  можна окреслювати з огляду на необхідність досягнення певно визначеної мети, наприклад формування інформаційного суспільства. З іншого боку, дані напрями  можуть корелювати із загрозами національній безпеці та національним інтересам  в інформаційній сфері. Даний  підхід репрезентовано у Законі України "Про основи національної безпеки  і оборони України".

У ст. 8 даного закону визначені такі основні напрями державної політики національної безпеки в інформаційній  сфері:

- забезпечення інформаційного  суверенітету України;

- вдосконалення державного регулювання  розвитку інформаційної сфери  шляхом створення нормативно-правових  та економічних передумов для  розвитку національної інформаційної  інфраструктури та ресурсів, впровадження  новітніх технологій у цій  сфері, наповнення внутрішнього  та світового інформаційного  простору достовірною інформацією  про Україну;

- активне залучення засобів  масової інформації до боротьби  з корупцією, зловживаннями службовим  становищем, іншими явищами, які  загрожують національній безпеці  України;

- забезпечення неухильного дотримання  конституційного права громадян  на свободу слова, доступ до  інформації, недопущення неправомірного  втручання органів державної  влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність  засобів масової інформації, дискримінації  в інформаційній сфері та переслідування  журналістів за політичні позиції;

- вжиття комплексних заходів  щодо захисту національного інформаційного  простору та протидії монополізації  інформаційної сфери України.

 

 

 

2.2 Шляхи  вдосконалення державної інформаційної  політики

Насамкінець слід зазначити, що на сьогодні в державній  інформаційній політиці ще залишаються  невирішеними такі питання.

1. Неузгодженість  окремих норм законодавства, що  регулює інформаційну сферу; розробка  законів щодо нових засобів  масової інформації та захисту  прав особистості при використанні  ІКТ.

2. Недостатня  інформаційна присутність України  за кордоном. Необхідно збільшити  обсяги мовлення державної ТРК  "Всесвітня служба іномовлення  "Україна і світ" до 20–24 годин  з охопленням території Євразії,  а згодом – Америки та Австралії.

3. Застаріле  технологічне обладнання державних  телерадіокомпаній, незадовільний  матеріально-технічний рівень видавничо-поліграфічного  комплексу.

4. Незадовільний  стан мережі проводового радіомовлення.  Нагальною є потреба у збереженні  та відновленні мережі проводового  мовлення, яке переважно обслуговує  інформаційні потреби найменш  соціально захищених верств населення.