Інститут виборів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                Зміст

 

 

Вступ…............................................................................................3

1. Розвиток інституту виборів в Україні.................................4
2. Принципи виборчого права………………………………..9
3. Види виборів та виборчих систем ……………………….11
4. Взаємодія виборчої системи з формами

державного правління…………………………………….18

Висновок......................................................................................... 22

Список використаної літератури.................................................. 24 
Вступ.

 

Наявність демократичного способу правління передбачає обов’язкову побудову інституту виборів, який відіграє одну із найважливіших роль у політичному житті кожної держави та є невід’ємним механізмом воєвиявлення Вибори являють собою механізм за допомогою якого відбувається формування і оновлення політичної еліти будь-якої цивілізованої країни.

 Шляхом виборів  формуються різні органи публічної влади, як державні інституції — парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування.

    За умов  демократичного суспільства вибори за своєю суттю — це прояв реальної волі народу, процес виявлення і здійснення такої волі. Суспільство, як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оптимального функціонування й постійного відтворення мусить певним чином самоорганізовуватись і структуруватися.

Враховуючи це, можна  зазначити, що інститут виборів є  нарізним каменем в побудові демократичної, соціально орієнтованої держави, яка за мету має реалізацію інтересів свої громадян.

 

1. Розвиток інституту виборів в Україні.

 

Історія формування зачатків інституту вибрів на території сучасної України існувал ще до виникнення держави. Перші прояви виборності спостерігаються у слов'янських племен. Процес проведення виборів у цих племенах належав кращим людям, що обиралися. В основному, це були представники визнаних родів, які мали пошану серед співвітчизників. Для проведення вибрів скликали "віче" — ради, де вирішували важливі питання життя племені, війни та миру. Ще стародавній літописець Прокопій відзначив, що слов'янами не править один чоловік, а здавна вони живуть громадським правлінням і всі справи — добрі чи лихі — вирішують спільно.

З утворенням і зміцненням Київської держави принципи виборності набули загального характеру, хоча публічна влада в Київській Русі ще не мала парламентських форм.

Подальший розвиток інституту виборності в Україні пов’язується з існуванням Гетьманської держави, Запорізької Січі і Слобідської України. Їм притаманна одна й та сама форма державного управління — демократична республіка. Носієм суверенної влади в цих республіках виступає весь народ. Спільною для названих державних утворень була тенденція поєднання функцій суспільно-політичних, державних з військовими. Всі державні інституції без винятків формувались тільки шляхом виборів. Акт, що має назву “Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вольностей війська Запорожського”, названий Конституцією України 1710р. гетьмана Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого права України, оскільки він вперше фіксував принципи діяльності органів державної влади, порядок, терміни й періодичність скликання вищого представницького органу тих часів — Генеральної Ради.

В історії становлення інституту виборності за умов відновлення української державності посідають вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки. Норми Конституції Української Народної Республіки, що формували засади виборчого права України на той час, разом із Законом про вибори до Українських Установчих Зборів становлять значну віху в історії відродження демократичних основ виборів до вищих представницьких органів.

Основними принципами виборчого  процесу стали:

- вибори мали здійснюватись на основі загального, рівного, прямого виборчого і таємного голосування.

- вибори проводились по виборчих округах;

- встановлювалась система спеціальних самостійних, недержавних виборчих органів — виборчі комісії, на основі коаліційного членства. Діяльність виборчих комісій здійснювалась відкрито і гласно.

- законом встановлювалась досить широка і глибока регламентація всіх без винятку стадій виборчого процесу. Процедури голосування і підрахунку голосів відпрацьовані були на рівні, близькому до сучасних вимог;

- існувала система судового захисту виборчих прав громадян.

Проте вибори до Українських Установчих Зборів відбулися не на всій території  України, а лише в окремих регіонах. Таким чином, попри всю свою демократичність  законодавство про вибори УНР не було реалізоване в повному обсязі.

Особливий період розвитку виборчого права України становить радянське виборче право. Концептуальним моментом щодо його розвитку виступає теза Леніна В.І. про неприйнятність парламентаризму як моделі організації політичної влади. Радянська виборча система, звичайно, не була сталою. У її розвитку простежуються такі періоди: перший — з 1917 до 1936—1937 рр., другий — з 1936 до 1985 рр., третій — із 1985 до 1990 рр.

Основними характерними ознаками першого періоду становлення так званої "пролетарської" виборчої системи були:

1. запровадження виборів на принципах незагального, непрямого, нерівного виборчого права при відкритому голосуванні;
2. існування в законодавстві відкритого переліку політичних, соціальних, економічних, релігійних цензів щодо виборчих прав;
3. відсутність встановленої законом системи проведення виборів і підрахунків голосів; вибори проводились аналогічно з виборами до партійних органів;
4. відсутність систематизованого законодавства;
5. на початку періоду — відсутність системи виборчих комісій, а потім тимчасове їх існування при відповідних виконавчих державних органах, що закладало основи для широких повноважень останніх по організації і проведенню виборів;
6. відсутність судового захисту прав громадян;
7. заснування специфічних форм контролю за проведенням виборів, непередбачених законодавством, з боку партійних і репресивних державних органів.

Започаткування другого періоду розвитку радянської виборчої системи пов'язане з Конституцією СРСР 1936 р. Виборчій системі цього періоду властиві наступні ознаки:

1. вибори проводились на принципах загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні;
2. підрахунок результатів виборів здійснювався фактично за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості;
3. законом встановлювались умови дійсності виборів;
4. ліквідовувалися виборчі цензи, що існували раніше, окрім передбачених в законі;
5. встановлювалось коло суб‘єктів висунення депутатів;
6. існувала система виборчих комісій на чолі з Центральною, проте надзвичайно широку компетенцію по організації і проведенні виборів мали виконавчі органи рад народних депутатів;

 

 

Із 1936р. у радянській виборчій системі запроваджується своєрідна "подвійна стандартизація" для оцінки виборчого права і практики проведення виборів: одна шкала — декларована соціалістична демократія, побудована на принципах загальних, рівних, прямих і таємних виборів; інша — для внутрішнього користування, спрямована на забезпечення керівної ролі партії в суспільстві й державі. Це давало можливість протягом довгих років існувати режимові, при якому народ фактично був усунутий від реальної участі у встановленні влади, вибори були нічим іншим, як перевіркою виборців на благонадійність і лояльність по відношенню до партії й держави, а роль виборчого права і, власне, самого виборчого законодавства (як сукупності матеріальних і процесуальних норм) зводилася майже нанівець.

Останній період радянської виборчої системи почався у 1985 р. з реформування всього масиву виборчого законодавства на території СРСР, в тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988—1990рр. можна назвати першими демократичними, або принаймні, напівдемократичними виборами в СРСР. Вперше за період існування радянської влади в процесі виборів панувала політична боротьба, розмаїття думок і кандидатів. Основні новели реформи виборчого законодавства були пов’язані з:

1. утвердженням, як у законодавстві, так і у виборчій практиці, загальноприйнятих принципів виборчого права і запровадженням нових, таких як змагальність або альтернативність, гласність, з розширенням гарантій запровадження цих принципів виборчого права впродовж всього виборчого процесу;
2. розширенням сфери судового захисту виборчих прав;
3. запровадженням більш чіткого правового регулювання всіх процедур виборчого процесу.

 

Після здобуття Україною незалежності і створення власної  державності виборче законодавство  зазнало змін. На сучасний момент систему чинного виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актів:

 

1. Конституція України;
2. система спеціальних законів України про вибори: Закон "Про вибори народних депутатів України"; Закон "Про вибори Президента України"; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"; Закон "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим"; Закон "Про Центральну виборчу комісію"; Закон "Про особливості учасгі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим";
3. нормативно-правові акти конституційного законодавства: Закон "Про громадянство України"; Закон "Про об'єднання громадян"; Закон "Про мову" та ін.;

4) положення нормативних актів суміжних галузей, що регулюють виборчий процес: норми адміністративного, трудового, житлового, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального, пенсійного, фінансового, господарського, митного, інформаційного, сімейного, екологічного законодавства, законодавства про зв'язок.

 

Підводячи підсумок можна  відмітити, що становлення інституту виборів в Україні пройшов складний та довгий шлях. І звичайно на  процес формування інституту виборів в першу чергу впливали ті моделі державного управління які використовувалися на той час.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Принципи  виборчого права.

 

Стаття 71 Конституції України визначає, що вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Принципи  вільних виборів Принцип вільних виборів є одним із основних принципів виборів. Цей принцип означає, що в процесі їхньої організації і проведення повністю виключається будь-який примус щодо участі або неучасті як у виборах у цілому, так і власне у самій процедурі голосування, а також тиск на виборця при визначенні ним, як йому голосувати на виборах.

      Принцип загальності виборчого права означає, що суб’єктивне активне виборче право, тобто право обирати, відповідно до ст.. 70 Конституції України мають усі громадяни України, які на день голосування досягли 18 років, за винятком осіб, визнаних судом недієздатним.

       Принцип рівності виборчого права передбачає, що всі громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означає, що всі виборці мають однакову кількість голосів і кожний має рівну з іншими вагу, тобто кожний виборець впливає на результати виборів однаково.

   Рівність голосів  на виборах в Україні забезпечується, зокрема, утворенням виборчих округів з приблизно однаковою кількістю виборців, тобто за єдиними нормами представництва окремо для кожного виду виборів, створення рівних можливостей для кандидатів під час їх реєстрації виборчими комісіями, при проведенні передвиборної агітації тощо.

    При цьому  здійснення громадянами України права обирати і бути обраними не залежать від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак. Як відомо, раніше в Україні виборці завжди мали по одному голосу, незалежно від виду виборів. Відтепер становище змінилось. На виборах народних депутатів України, наприклад, кожний виборець має два голоси — по одному в одномандатному та багатомандатному загальнодержавному виборчих округах.

  Принцип прямого виборчого права визначає право громадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо. Конституцією передбачаються прямі вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів.

Принцип таємності голосування означає, що контроль за волевиявленням виборців не допускається. Зміст його полягає в гарантіях повної свободи волевиявлення. В рамках виборчого законодавства це досягається тим що кожний виборець голосує особисто; голосування за інших осіб не допускається. Виборчий бюлетень заповнюється голосуючим у кабіні або в кімнаті для таємного голосування. При заповненні бюлетня забороняється присутність будь-кого, крім голосуючого. Виборець, який не має можливості заповнити бюлетень особисто, може запросити в кабіну для таємного голосування іншу особу за своїм розсудом, крім членів виборчої комісії, кандидатів, які балотуються, їхніх довірених осіб, а також уповноважених осіб, представників партій, виборчих блоків партій, що беруть участь у виборах.