Мао Цзедун і західноєвропейські країни

 

 

 

Мао Цзедун і західноєвропейські країни

 

            Автор статті підіймає питання зовнішньої політики Китаю та зовнішньополітичні відносини з західноєвропейськими країнами.

            Ключові слова: зовнішня політика, Китай, міжнародні відносини, чинники.

           Автор статьи поднимает вопросы внешней политики Китая и внешнеполитические отношения с западноевропейскими странами.

           Ключевые слова: внешняя политика, Китай, международные отношения,  факторы.

The article raises the question of China's foreign policy and foreign relations with Western countries.

Key words: foreign policy,  China, international relations, factors.

 

Ми можем говорити про два основні досягнення Мао Цзедуна, які зберігають свою цінність і актуальність і є інтересом для політичного радикала сьогодні:

1) якщо цей радикал  має намір зберегти себе як  особистість у протистоянні з  ворожим йому світом;

2) якщо цей радикал  націлений на перемогу.  

Як відомо, світогляд Мао довгий час був об’єктом запеклих дискусій у міжнародному комуністичному русі. Радянські професори від «марксизму» доводили, що Мао суцільно і поруч перекручує вчення Маркса і є «дрібнобуржуазним ухильником». Західні ж маоїсти, навпаки, стверджували, що Мао – «послідовник традицій марксизму-ленінізму».

 

Мао Цзедун активно користувався марксистською термінологією. Він розумів, що це – необхідні «правила гри»: якщо їх не дотримуватися, можуть виникнути деякі труднощі  і неприємності, і тоді допомоги від Радянського Союзу можна не чекати. А головне, Мао раніше за інших зрозумів, що основне правило це голосно хвалити Сталіна, як хвалиш товариша Сталіна і частіше на нього посилаєшся, так все нормально [1].

Майже всі реформи китайські  комуніст1и проводять за зразком Радянського Союзу, який мав на початку 50-х років великий вплив на КНР і не надав йому широкомасштабну економічну і військову допомогу. Маоїстами проводилася конфіскація землі у великих землевласників, в рамках першої п’ятирічки за допомогою фахівців з СРСР здійснюється ряд великих індустріальних проектів. Зовнішньополітично початок 50-х років для Китаю ознаменувався участю в Корейській війні, на якій за три роки військових дій загинуло близько мільйона добровольців, включаючи                 сина Мао [2].

Незважаючи на всі зусилля, темпи  зростання китайської економіки в кінці 1950-х залишали бажати кращого. Продуктивність аграрної продукції регресувала. Крім цього, Мао турбувало відсутність «революційного духу» в народних масах. До вирішення цих проблем він вирішив підійти в рамках політики «Трьох червоних прапорів», покликаної забезпечити «Великий стрибок вперед» у всіх областях народного господарства яка стартувала в 1958 році. Щоб вже через 15 років досягти обсягів виробництва Великобританії, передбачалося організувати практично все сільське (а також, частково, і міське) населення країни в автономні «комуни». Життя в комунах була в крайньому ступені колективізовано - з введенням колективних їдалень приватне життя і, тим більше, власність були практично                        викоренено [3]. Кожна комуна повинна була не тільки забезпечувати себе і навколишні міста продуктами харчування, а й виробляти індустріальні продукти, головним чином сталь, яка виплавлялася в маленьких печах на задніх дворах членів комуни: таким чином очікувалося, що масовий ентузіазм заповнить нестачу професіоналізму [4].

Політика «Великого стрибка» закінчилася грандіозним провалом.

У 1959 році ліворадикальні погляди  Мао призводять до розриву відносин Китаю з Радянським Союзом. Мао  з самого початку вкрай негативно  ставиться до ліберальної політики Хрущова і, особливо до його тез про мирне спілкування двох систем. Під час «Великого стрибка» ця неприязнь виявляється у відкриту конфліктацію. СРСР відкликає з Китаю всіх фахів, які допомагали піднімати економіку країни, і припиняє фінансову допомогу. Мао вселяв своєму народу, що дорадянська і радянська Росія – це імперіалізм, а імператорський Китай і Цинська імперія – це не               імперіалізм [5].

Голова Постійного комітету ВЗНП Е Цяньін в 1979 році охарактеризував час правління Мао Цзедуна як «феодально- фашистську диктатуру». Пізніше була дана інша оцінка.

«Товариш Мао Цзедун – великий марксист, великий плоретарський  революціонер, стратег і теоретик. Якщо розглядати його життя і діяльність в цілому, то заслуги його перед китайською революцією в значній мірі переважають над промахами, незважаючи на серйозні помилки, допущені ним в «культурній революції». Його заслуги займають головне, а помилки – другорядне місце» (Керівники КПК, 1981 рік) [2].

Йому вдалося об’єднати Китай, а також включити в нього Внутрішню Монголію, Тибет і східний Туркестан, порушивши право цих народів на самовизначення після розвалу імперії Цин. Ідеологія маоїзму також мала великий вплив на розвиток лівих, в тому числі терористичних рухів у багатьох країнах світу – Червоних Кхмерів в Камбоджі, Осяйного Шляху в Перу, революційний рух в Непалі, комуністичних рухів США і Європи. Між тим сам Китай після смерті Мао в своїй економіці далеко відійшов від ідей Мао Цзедуна, зберігши комуністичну ідеологію [6].

 У самому  Китаї  персона  Мао  оцінюється  вкрай  неоднозначно. З одного боку, частина  населення  бачить в  ньому  героя  Громадянської  Війни сильного правителя, харизматичну особистість. 

Деякі    китайці  старшого     ввіку ностальгють  по впевненості   в                завтрашньому дні, рівності  і відсутності  корупції, які існували, на їхнюдумку, в епоху Мао.  З іншого боку, багато людей не можуть  пробачити  Маожорстокості та  помилок його  масових  кампаній, особливо  культурної  революції. Сьогодні в Китаї досить вільно ведеться дискусія про роль  Мао  в сучасній історії країни, публікуються  твори,  де політика  «Великого керманича»  піддається різкій критиці.  У КНР  офіційної  формулою  оцінки його  діяльності залишається  цифра, дана  самим  Мао  як  характеристика  діяльності  Сталіна (як відповідь  на  викриття  в  таємному  доповіді  Хрущова): 70  відсотків  перемог  і 30  відсотків  помилок.  Тим самим  КПК  легітимізує  свою  владу  в  умовах,  коли  буржуазна   економіка  в КНР поєднується    з   комуністичною ідеологією[7].

 

 

 

 

Література

1. Галенович Ю. М. Россия – Китай шесть договоров. – М., 2003

2. Галенович Ю.М. Мао Цзэдун вблизи.-М.: «Русская панорама», 2006.  325 с.

3. Китай: история в лицах и событиях. – М.: Политиздат1991. – С. 159, 160.

4. Панцов А. В. Мао Цзэдун. — М.: Молодая гвардия, 2007. — 867 с.

5. Юн Чжан, Холлидей Дж. Неизвестный Мао = Mao: The Unknown Story / Пер. с англ. И.А. Игоревского. — М.: ЗАО Центрполиграф, 2007. — 845 с.

6. Советская внешняя политика в годы “холодной войны”. Новое прочтение. М.: Междунар. отношения, 1995. – 512 с.

7. Шорт Ф. Мао Цзэдун = Mao. A Life / Филипп Шорт, пер. с англ. Ю. Г. Кирьяка. — М.: АСТ, 2005. — 606 с.