Лібералізм

Автор: Пользователь скрыл имя, 08 Ноября 2011 в 00:41, реферат

Описание работы

Лібералізм проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості («особа важливіша за державу») та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення («пом'якшення») різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), обстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень.

Содержание

Лібералізм. Основні принципи 3
Сучасний лібералізм 5
Лібералізм в Україні 9
Література 11

Работа содержит 1 файл

Лібералізм.doc

— 132.50 Кб (Скачать)

 

План 

 

Лібералізм. Основні принципи

     Лібералізм фр. Libéralisme — філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу. Зародився як ідеологія буржуазії у 17 ст. і остаточно оформився як ідейна доктрина до середини 19 сторіччя.

     Лібералізм  проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й  політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження парламентського  ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості («особа важливіша за державу») та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення («пом'якшення») різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), обстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень.

     Лібералізм  почав формуватися наприкінці XVII століття, його джерелом була філософія та соціально-політична думка епохи Просвітництва головним чином стосовно того, що кожна людина наділена певними правами та ідей гуманізму; розквіт «класичного» лібералізму припав на 1-шу половину XIX століття.

     Ідеологічно лібералізм протистоїть, з одного боку, консерватизму та етатизмові (в питаннях про роль держави та щодо допустимої швидкості змін у політиці), а з іншого боку соціалізму, комунізму, колективізмові тощо (в питаннях приватної власності перш за все, а також питаннях соціальної підтримки з боку держави).

     До  сучасних ліберальних доктрин належать, зокрема: неолібералізм, ордолібералізм, лібертаріанізм.

     До  відомих представників лібералізму  належать: І. Бентам, Б. Констан, Д.С. Мілл, І. Берлін, К. Поппер, С.  адарьяґа, Р. Дарендорф, Р. Арон, Ф. фон Гайєк.

     Ідеалом лібералізму є товариство зі свободою дій для кожного, вільним обміном  політично значущою інформацією, обмеженням влади держави і церкви, верховенством права, приватною власністю і свободою приватного підприємництва. Лібералізм відкинув багато положень, що були основою попередніх теорій держави, такі як божественне право монархів на владу і роль релігії як єдиного джерела пізнання. Фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права (на життя, особисту свободу і власність); рівні права і загальна рівність перед законом; вільну ринкову економіку; уряд, що обирається на чесних виборах; прозорість державної влади. Функція державної влади при цьому зводиться до мінімуму, необхідного для забезпечення цих принципів. Сучасний лібералізм також віддає перевагу відкритому суспільства, заснованому на плюралізмі та демократичному управлінні державою, за умови захисту права меншості та окремих громадян.

     Деякі сучасні течії лібералізму більш  терпимі до державного регулювання вільних ринків заради забезпечення рівності можливостей досягнення успіху, загальної освіти та зменшення різниці в доходах населення. Прихильники таких поглядів вважають, що політична система повинна містити елементисоціальної держави, включаючи державну допомогу з безробіття, притулки для бездомних і безкоштовну охорону здоров'я.

     Відповідно  до поглядів лібералів, державна влада  існує для блага людей їй підвладних, і політичне керівництво країною  повинно здійснюватися на основі згоди більшості керованих. На сьогоднішній день політичною системою, яка найбільш співзвучна переконанням лібералів, є ліберальна демократія.

 

Сучасний  лібералізм

     На  сьогоднішній день лібералізм є однією з провідних ідеологій у світі. Концепції особистої свободи, почуття  власної гідності, свободи слова, загальних прав людини, релігійної терпимості, недоторканності особистого життя, приватної власності, вільного ринку, рівності, правової держави, прозорості уряду, обмежень на державну владу, верховної влади народу, самовизначення нації, освіченої і розумної державної політики — набули найширшого розповсюдження. До ліберально-демократичних політичних систем відносять такі різні за культурою і рівнем економічного благополуччя країни, як Фінляндія, Іспанія, Естонія, Словенія, Кіпр, Канада, Уругвай або Тайвань. У всіх цих країнах ліберальні цінності відіграють ключову роль у формуванні нових цілей суспільства, навіть не зважаючи на розрив між ідеалами і реальністю.

     У силу того, що в Західній Європі та Північній  Америці більшість політичних течій  висловлюють солідарність з ідеалами політичного лібералізму, виникла необхідність більш вузької класифікації. Праві ліберали роблять наголос на класичний лібералізм, але при цьому заперечують проти ряду положень соціального лібералізму. До них примикають консерватори, які поділяють традиційні в цих країнах політичні ліберальні цінності, однак часто засуджують окремі прояви культурного лібералізму як такі, що суперечать нормам моралі. Слід зазначити, що історично консерватизм був ідеологічним антагоністом лібералізму, проте після закінчення Другої світової війни і дискредитації авторитаризму провідну роль у західному консерватизмі стали грати помірковані течії (ліберальний консерватизмхристиянська демократія). У другій половині XX століття консерватори були найбільш активними захисниками приватної власності і прихильниками приватизації.

     Власне  «лібералами» у США називають  соціалістів і взагалі лівих, у той час як у Західній Європі цей термін відноситься до лібертаріанців, а лівих лібералів називають соціал-лібералами.

     Лібертаріанці вважають, що держава не повинна втручатися в особисте життя або підприємницьку діяльність, хіба що для захисту свободи і власності одного від зазіхань інших. Вони підтримують економічний та культурний лібералізм і виступають проти соціального лібералізму. Частина лібертаріанців вважає, що для реалізації верховенства закону держава повинна володіти достатньою силою, інші стверджують, що забезпечення законності має здійснюватися громадськими та приватними організаціями. У зовнішній політиці лібертаріанці, як правило, є противниками будь-яких військових агресій.

     У рамках економічного лібералізму відокремилась ідеологічна течія неолібералізм. Ця течія часто розглядається як суто економічна теорія, поза контекстом політичного лібералізму. Неоліберали прагнуть до невтручання держави в економіку країни і до вільного ринку. Державі відводиться функція помірного монетарного регулювання та інструменту для отримання доступу до зовнішніх ринків в тих випадках, коли інші країни чинять перешкоди для вільної торгівлі. Одним з визначальних проявів неоліберальної економічної політики є приватизація, яскравим прикладом якої були реформи, проведені у Великобританії кабінетом Маргарет Тетчер.

     Сучасні соціал-ліберали, як правило, відносять себе до центристів або соціал-демократів. Останні отримали значний вплив особливо в Скандинавії, де ряд затяжних економічних спадів загострив питання соціального захисту (безробіття, пенсії, інфляція). Для вирішення цих проблем соціал-демократи постійно збільшували податки і державний сектор в економіці. Разом з тим, багато десятиліть наполегливої боротьби за владу між право- і ліволіберальними силами призвели до ефективних законів і прозорим урядам, які надійно захищають громадянські права людей і власність підприємців. Спроби повести країну занадто далеко в сторону соціалізму приводили для соціал-демократів до втрати влади і подальшої лібералізації. Тому сьогодні в країнах Скандинавії ціни не регулюються (навіть на державних підприємствах, за винятком монополій), банки приватні, і відсутні перешкоди для торгівлі, в тому числі міжнародної. Таке поєднання ліберальної і соціальної політики призвело до реалізації ліберально-демократичної політичної системи з високим рівнем соціального захисту. Схожі процеси відбуваються і в інших європейських країнах, де соціал-демократи, навіть прийшовши до влади, проводять досить ліберальну політику.

     Основними цілями своєї політики ліберальні партії найчастіше вважають зміцнення ліберальної  демократії та правової держави, незалежності судової системи; контроль над прозорістю роботи уряду; захист цивільних прав та вільної конкуренції. Разом з тим, наявність слова «ліберальний» у назві партії саме по собі не дозволяє визначити, чи є її прихильники правими лібералами, соціал-лібералами або лібертаріанцамі.

     Громадські  ліберальні рухи також відрізняються великою різноманітністю. Деякі руху виступають на підтримку сексуальної свободи, вільного продажу зброї або наркотиків, за розширення функцій приватних охоронних структур та передачу їм частини функцій поліції. Економічні ліберали часто виступають за єдину ставку прибуткового податку, або навіть заміну прибуткового податку подушним, за приватизацію освіти, охорони здоров'я та державної системи пенсійного забезпечення, за перехід науки на самоокупне фінансування. У багатьох країнах ліберали виступають за скасування смертної кари, роззброєння, відмови від ядерних технологій, захист навколишнього середовища.

     Останнім  часом загострилися дискусії з приводу мультикультуралізму. Хоча всі сторони сходяться на тому, що етнічні меншини мають розділяти фундаментальні цінності суспільства, одні вважають, що функція більшості повинна обмежуватися захистом прав в етнічних громадах, у той час як інші є прихильниками якнайшвидшої інтеграції меншин заради збереження цілісності нації.

     З 1947 року діє Товариство «Мон пелерін», що об'єднує економістів, філософів, журналістів, підприємців, які підтримують принципи та ідеї класичного лібералізму.

 

Лібералізм  в Україні

     Поширення ліберальних ідей в Україні не мало такого розмаху і не привело  до «тріумфальної ходи» лібералізму, як це мало місце в країнах Західної Європи XIX ст. Неуспіх поширення ліберальних ідей в Україні зумовлений обмеженням прав та свобод у Російській імперії, придушенням будь-яких проявів національного життя. Вирізняють дві спроби рецепції лібералізму в Україні. Перша була пов'язана з намаганням М. Драгоманова імплантувати західні ліберальні ідеї в українське середовище у другій половині XIX ст. та поєднати їх із соціальною та національною ідеями; друга мала переважнокосмополітичне забарвлення і виявилася в діяльності (переважно в науково-культурній) представників російської ліберальної течії в Україні кінця XIX— початку XX ст.

Информация о работе Лібералізм