Міністерство  освіти і науки  україни

Херсонський національний технічний  університет

Кафедра Політології і права 
 
 
 
 

Контрольна  робота 

З дисципліни «Політологія»

Варіант № 1 
 
 
 
 
 

Виконав

студент гр. 4зА        Ємельянова О.П. 

Перевірив:

к.політ.н., доцент        Семенченко Ф.Г. 
 
 
 

Херсон 2010

 

зміст 

 

Вступ

 

     Як  будь-яка наука, політологія має  свій об'єкт і предмет дослідження. Під об'єктом науки розуміються  сторони об'єктивної реальності, що підлягають розгляду. Не виключено, що один і той самий об'єкт може вивчатися різними науками під особливим кутом зору, з позиції свого предмету та методів. Об'єктом політології є політична сфера суспільства і всі процеси, що в ній відбуваються. Але існує більше десяти гуманітарних та соціальних наук, що розглядають політику: наприклад, філософія, соціологія, теорія держави і права, історія. У зв'язку з цим виникає питання про специфіку предмету політології, тобто того кола проблем, яке підлягає всебічному дослідженню.

     У вітчизняній політології склались дві позиції стосовно предмету політології. Згідно з першою, політологія - це цілісна  й інтегративна наука про політику, яка включає в себе весь комплекс часткових політичних знань. Сама ж  політологія виступає як міждисциплінарне знання, а її предмет складає сукупність закономірностей функціонування і розвитку різних сторін політичної діяльності, які досліджуються окремими субдисциплінами - політичною філософією, політичною соціологією, політичною психологією тощо.

     Згідно з другою позицією, політологія - це загальна теорія політики, яка не намагається охопити всю політичну проблематику і має свій специфічний предмет дослідження: закономірності відносин соціальних суб'єктів з приводу влади і впливу, механізм владовідносин та взаємодій між владарюючими і підвладними, керованими і керуючими. При цьому влада розглядається як сутність феномену політики. Не вступаючи в дискусію про політологію, можна висловити думку, що "широке" і "вузьке" розуміння предмету політичної науки не суперечать одне одному, а співвідносяться як два "концентричні кола" накопичення політичного знання.

     Більшість дослідників розглядають політологію  як єдину інтегровану науку, хоча і внутрішньо диференційовану на субдисципліни.

 

1. Поняття і структура  політики

 

      Будь-яка наука як така є систематизованим знанням, що спрямоване на пізнання справжніх властивостей та зв'язків певних речей, величин, суб'єктів один з одним. У такий спосіб політологія, або політична наука (фахівці-суспільствознавці ще й досі не дійшли згоди стосовно того, який термін найбільше відповідає суті та змісту цієї науки), передбачає знання та аналіз властивостей (характеристик) і відносин (зв'язків) між певними суб'єктами у сфері політики.

      Основним  предметом наук, що досліджують політичну сферу суспільства, є політична влада, форма та методи її організації, розподілу й функціонування в суспільстві, розглядувані у зв'язку з вивченням реальної політичної свідомості, мотивів і соціальних настанов, а також поведінки окремих індивідів, соціальних груп і спільнот та їх організацій.

      Слово "політика" вживається на практиці у надзвичайно широкому розумінні, і це спонукає перш ніж розглядати основні категорії політології  звернутися до етимології зазначеного  терміна, історія використання якого  сягає віків.

      Узагалі існують два основні підходи  до тлумачення терміна "політика": з одного боку, це заняття малодостойне й цинічне, з другого — високоморальне й творче, притаманне "справжнім  аристократам духу" (змістовна характеристика поняття).

      З функціонального погляду виокремлюються також два підходи: спосіб досягнення власних егоїстичних цілей і мистецтво управління, спрямоване на досягнення загального блага та справедливості.

      Аналіз  поглядів мислителів минулого та сучасних дослідників, який подається далі, засвідчує, що перше розмежування поглядів на термін "політика" сталося водночас з його появою. До речі, античне розуміння полягало в тлумаченні біологічної природи політики. Розбіжності почалися з неоднакової оцінки можливості інтегрування егоїстичних за натурою окремих індивідів задля інтересів більшості.

      На  перший погляд, маючи на меті дослідити  сучасні проблеми політології у  вивченні особливостей аналізу політичної сфери суспільства, не варто починати з давніх-давен. Але це лише на перший погляд. Насправді ж, забігаючи наперед, ми зі здивуванням зможемо констатувати: майже все, що було сформульовано й витлумачено древніми, у тій чи іншій формі повторюватиметься якимось магічним рефреном упродовж тисячоліть аж до наших днів.

      Сучасні традиції вживання терміна "політика" започатковані античним (давньогрецьким) розумінням політики як надто благородної справи — мистецтва державного управління, покликаного об'єднати суспільство навколо вищої його мети.

      Виокремлюють  два основні підходи до застосування терміна "політика" (рис. 1).

      Перший  характеризує її як царину (сферу) людської діяльності, другий — як спрямування  або спосіб діяльності.

      За  першого підходу політика визначається як вид практичної діяльності (дії  парламенту, уряду, інших владних  структур), що виявляється через участь у державному управлінні. Ця діяльність може бути спрямована на досягнення чи розширення масштабів цієї участі, здійснення впливу на державне управління чи державну владу і т. ін.

      Коли  йдеться про другий підхід, політика визначається як спрямування діяльності окремих інститутів або осіб, котрі реалізують певні пріоритетні цілі чи засоби їх досягнення. Тому говорячи, наприклад, про політику певної президентської адміністрації в галузі екології чи підтримки власного товаровиробника, мають на думці саме останнє тлумачення терміна "політика".

      Грецькою  слово "політика" означає мистецтво  управління державою, тобто спосіб реалізації цілей держави всередині  та за межами її території. Звідси, до речі, і традиційний нині поділ політики на внутрішню та зовнішню.

      Таке  тлумачення політики висуває категорію  держави в центр науки про  політику.

      

      Рис. 1. Застосування терміна "політика" 

      Розгляд політики як царини людської діяльності узгоджується з марксистською та формально-інституціональною доктринами.

      Перша інтерпретує політику як сферу діяльності, що пов'язана з відносинами між станами, націями та іншими великими суспільними групами. Ядро цих відносин — виборювання, утримання та використання державної влади.

      Друга інтерпретує державу в категоріях діяльності уряду, урядових установ та осіб, котрі виконують урядові функції. Отже, у цьому разі під політикою розуміють характер, принципи організації роботи та функції держави, її урядових структур, які реалізують через державу свою владу.

      Розглядаючи політику як сферу людської діяльності, можна тлумачити її трьома способами.

      1. Політика як діяльність  на етичних засадах.

      Ця  традиція започаткована Арістотелем, який вважав, що кожна спільнота  створюється з певною метою. Означена мета мусить перевершувати всі індивідуальні блага окремих людей. Цією метою є справедливість або найвище благо для всіх. Виходячи з такого розуміння домінантною рисою політики має бути мудрість, яка полягає в умінні вибирати засоби для реалізації моральної мети.

      2. Політика як засіб  досягнення егоїстичних цілей. Характеризується як цинічне розуміння політики, що налічує чимало варіантів: від "мистецтва можливого", "після нас хоч потоп" аж до виправдання збройної боротьби за "життєвий простір" і т. ін.

      Таке  розуміння політики, в якому мета виправдовує будь-які засоби її досягнення, все-таки не належить до визначальних традицій західної політичної культури, започаткованої античністю.

      3. Ціннісно-нейтральне  розуміння політики.

      Полягає в раціональному, аналітичному тлумаченні політики як сфери діяльності. Проте в ній немає вочевидь заданої регламентації, жорстких "правил гри". Ця сфера діяльності регулюється правовими, соціальними та психічними нормами, які можуть суттєво відрізнятися одна від одної в різних суспільствах.

      У сучасному світі роль правових норм і загальнолюдських морально-етичних цінностей (традицій, звичок, соціальних настанов) зростає. За таких умов узгодження цілей та інтересів окремих осіб, соціальних груп і т. ін. через досягнення компромісів на ґрунті поваги до базових демократичних цінностей сприяє перетворенню переговорів (а також вироблення відповідних домовленостей) на головний засіб політичної діяльності.

      Отже, у ціннісно-нейтральному розумінні  політика є сферою діяльності, яка  обмежена певними умовами, й намагається  досягти бажаної мети в державному управлінні чи міждержавних відносинах.

      Інакше  кажучи, політика — це участь суб'єктів  політики у справах держави і  громадянського суспільства у формі  політичної діяльності та реалізація цієї участі через конкретні політичні  технології, механізми, форми і методи здійснення політичної влади.

2. Об'єкти і суб'єкти політики

 

      В основі різнобічних інтересів соціальних суб'єктів лежать різні потреби: економічні, соціальні, психологічні тощо. Останні породжують прагнення реалізувати зазначені потреби використанням політичної влади. Кожна соціальна група намагається впливати на форми політичної влади, конкретні напрями й методи її діяльності, аби остання відбивала інтереси саме цієї групи. Форма впливу може бути або безпосередньою, або через політичні партії, суспільні організації та рухи.

      Зі  сказаного випливає: об'єктом політики насамперед є влада. До неї прагнуть політичні сили, які відбивають інтереси тих чи інших соціальних груп суспільства.

      Але якщо влада є самоціллю для  певних політичних суб'єктів, це може спричинити серйозний конфлікт, оскільки суспільство  не здатне нормально функціонувати, коли не враховуються інтереси інших  політичних суб'єктів.

      В окремі періоди історії боротьба за владу може виходити на перший план, однак після цього обов'язково настає період, коли сфера політики стає набагато ширшою і охоплює процеси функціонування та розвитку влади, впливу на економічні, соціальні, духовні процеси, що відбуваються в суспільстві.

      Таким чином, констатуємо, що об'єктом політики в різних сферах суспільства є  відносини соціальних груп із питань, життєво важливих для зазначених груп і суспільства взагалі, а  також відносини між ними та державними інституціями. У першому випадку йдеться про такі поняття, як власність, влада, морально-етичні норми, у другому — форми й методи реалізації економічної, суспільної, соціальної політики тощо.

      Суб'єктом  політики можуть бути особистість, організація  або суспільна група, які здатні творити політику й ініціювати істотні зміни в політичних відносинах. (Під творенням політики розуміють постійну й певною мірою самостійну участь у політичному житті відповідно до власних і суспільних інтересів, вплив на поведінку та стан інших суб'єктів.)

      Здатність творити політику характеризують терміном політична суб'ектність, яка залежить від об'єктивних можливостей діяти (обмежених структурою політичних сил і рівнем розвитку суб'єкта) і суб'єктивних можливостей (мотивації, знань, умінь, послідовності дій).

      Суб'єктів політики можна класифікувати за розглянутими далі ознаками.