Громадянське суспільство і держава

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний економічний  університет

Кафедра правознавства

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

На тему:

«Громадянське суспільство  і держава»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 1 курсу, 8 групи

спеціальності «Правознавство»

денної форми навчання

Коровіна А.А.

 

 

 

 

Науковий керівник:

Хальота А.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2003

Вступ

1. Історія розвитку концепцій громадянського суспільства.

1. Проблема громадянського суспільства в історії соціально-політичної думки

2. Основи визначення “громадянське суспільство”
3. Громадянські правовідносини
4. Структура громадянського суспільства

2. Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства та держави.

1. Межи діяльності держави

2. Співвідношення держави і суспільства

3. Перспективи і перешкоди розвитку громадянського суспільства

Висновки

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Проблема громадянського суспільства відноситься до числа  самих фундаментальних наукових проблем, яка хвилювала протягом багатьох віків кращі уми людства.  Вона з`явилась з появою держави і поділу суспільства на державну и недержавну сферу життєдіяльності. З тих часів питання взаємодії влади та суспільства було в центрі уваги всьго людства, воно часто приводить до конфліктів, політичних переворотів та революцій.  І зараз ця проблема знаходиться в основі глобальних суспільних змін, які відбуваються в багатьох країнах світу і будуть визначати  перспективи розвитку світового суспільства.

“Взаємовідносини держави  і громадянського суспільства виявляються  найбільш важливим фактором розвитку організму вцілому. Розуміння комплексу відносин цих контрагентів означає пошук можливостей трансформації суспільної системи, її здатності до оновлювання і розвитку. Задача такого роду набуває великої особливості саме в Україні, котра  переживає перехідний період, коли і формування нової державності, і становлення повноційного державного суспільства найбільш залежать від вдалого функціонування і взаємодії цих основних суб`єктів соціального і політичного процесів”.

Словосполучення “громадянське  суспільство” фіктивне, так як “негромадянського”, а тим більше “антигромадянського” суспільства не існує. Будь-яке суспільство складаеться з громадян і без них не може існувати. Тільки нецивілізоване суспільство, котре не мало державності, не можна назвати громадянським. По-перше виділяемо його незрілість, примітивність; по-друге, це суспільство не мало таких понять, як “громадянин” або “громадянство”.

Рабовласницьке суспільство  не могло бути громадянським, так  як воно не визнавало значну частину  своіх членів вільними і рівноправними. Раби були не суб`єктами, а об`єктами вимог зі сторони собі подібних. Теж саме можна сказати о феодальном суспільстві.

У цій роботі я розглядаю  історію розвитку вчень і концепції  громадянського суспільства у зв`язку з правовою державою, а також взаємовідносини громадянського суспільства і держави, перспективи і перешкоди розвитку громадянського суспільства в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Історія розвитку концепцій громадянського суспільства

 

Становлення й розвиток громадянського  суспільства є особливим періодом історії людства, держави і права. Суспільство відмінне від держави, існувало завжди, але не завжди воно було громадянським суспільством. Останнє виникає в процесі й у результаті відділення держави від соціальних структур, відокремлення його до відносно самостійної сфери громадського життя й одночасно «роздержавлення» ряду суспільних відносин. У процесі становлення і розвитку громадянського суспільства складалися сучасне право й держава.

Формування і розвиток громадянського суспільства зайняло кілька століть. Цей процес не довершений ні в нашій країні, ні у світовому масштабі.

Окремі елементи громадянського суспільства  існували в деяких країнах античного  світу (Греція, Рим), де розвиток ремесла  і торгівлі породило товарно-грошове  виробництво, що одержало оформлення і закріплення в ряді інститутів приватного права (особливо римська частка право). Але це були тільки елементи, вогнища громадянського суспільства, що існували лише в окремих регіонах і, що сполучалися з вертикальними структурами станово-кастових суспільств.

Формування громадянського суспільства  в масштабі цілих країн, великих  регіонів Європи й Америки, почалося в Новий час. У розвитку громадянського суспільства можна позначити  три етапи, перехід від кожного  з який до наступному знаменувався істотними змінами суспільного і державного ладу, соціальними потрясіннями, масовими рухами, зіткненнями класів, корінними перетвореннями суспільної ідеології.

На першому етапі (приблизно  ХVІ-ХVІІ вв.) складалися економічні, політичні  й ідеологічні передумови громадянського суспільства. До них відносяться розвиток промисловості і торгівлі, спеціалізація видів виробництва і заглиблений поділ праці, розвиток товарно-грошових відносин. За підтримкою міст і міського стану в ряді країн виникали централізовані національні держави, що володіли поруч ознак сучасних держав (суверенітет, державна скарбниця, професійний управлінський апарат і ін.). До цього ж часу відноситься переворот у суспільній ідеології, бурхливий розвиток мистецтва і культури, широке поширення протестантської буржуазної етики, оформлення в «теорію природного права» основних загальних ідей, зв'язаних із представленнями про громадянське суспільство як про соціально-політичний ідеал. На чолі боротьби пригноблених станів проти феодальної нерівності і привілеїв стояли городяни. Від початку буржуазної революції в Англії (1640 р.) ведеться відлік Нового часу.

На другому етапі (приблизно  кінець XVII — кінець XIX вв.) у найбільш розвитих країнах сформувалося громадянське суспільство у виді первісного капіталізму, заснованого на приватному підприємництві.

В основі будь-якого громадянського суспільства лежать ряд найбільш загальних ідей і принципів, незалежно  від специфіки тієї чи іншої країни. До них відносяться:

• економічна воля, різноманіття форм власності, ринкові відносини;
• безумовне визнання і захист природних  прав і воль людини і громадянина;
• легітимність і демократичний характер влади;
• рівність усіх перед законом і правосуддям, надійна юридична захищеність особистості;
• правова держава, заснована на принципі поділу  і взаємодії влади;
• політичний і ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції;
• воля слова і печатки, незалежність засобів масової інформації;
• невтручання держави в приватне життя громадян, їхні взаємні обов'язки і відповідальність;
• класовий світ, партнерство і національна згода;
• ефективна соціальна політика, що забезпечує гідний рівень життя людей.

Становлення громадянського суспільства в Україні – магістральна і довгострокова задача, рішення  якої залежить від безлічі факторів і умов. Незважаючи на кризову ситуацію, що склалася в країні, весь хід здійснюваних  нині реформ веде, у кінцевому рахунку, до досягнення зазначеної мети.

Визнання природних прав людини, свободи особи, різноманіття форм власності, ідей правової держави, політичного плюралізму, розвиток приватної ініціативи – істотні кроки на шляху до громадянського суспільства. З цього випливає, що необхідно розрізняти громадянське суспільство як концепцію, ідею, процес і як реальність, який ще немає.

 

1. Проблема громадянського суспільства в історії соціально-політичної думки

 

Саме поняття "громадянське суспільство" з'явилося в XVII в., зокрема  в працях Г. Гроция, Т. Гоббса, Дж. Локка, а потім одержало свій розвиток у XVIII в. у роботах Ж.Ж. Руссо, Ш.Л. Монтеск'є, В. Гумбольта й ін. Вони вже не ототожнювали громадянське суспільство з існуючим чи державою реальними формами державного правління. При цьому вони виходили з теорії договірного походження держави, в основі якої лежала ідея суспільного договору. Відповідно до цієї теорії, законно той уряд, заснувати яке і коритися якому всі громадяни погодилися по своїй волі.

Прихильники теорії договірного походження держави ототожнювали громадянське суспільство і держава, якщо останнє, засноване на суспільному договорі, виражає інтереси громадян. Але вони розуміли, що в дійсності держава, як правило, придушує громадянське суспільство, що, зокрема, "абсолютна монархія, що деякі вважають єдиною формою правління у світі, насправді несумісна з цивільним суспільством і, отже, не може бути формою громадянського правління".

Значить поняття "громадянське суспільство", що з'явилося в XVII в., уже тоді містило  в собі такі важливі елементи, як договір, облік і реалізацію інтересів  громадян.

Більш чітко провів розходження  між державою і громадянським суспільством  представник німецької освіти XVIII в. В. фон Гумбольт. Він прийшов до думки про те, що сама державна діяльність повинна бути підлегла задоволенню інтересів і потреби людини. Незважаючи на те, що ця думка не одержала в нього розгорнутого обґрунтування, сам факт постановки подібної проблеми є надзвичайно важливим в історії вивчення громадянського суспільства.

Гегель почав спробу філософського  осмислення розходження між громадянським  суспільством і державою. Область  дії держави, по Гегелю, — загальні інтереси, а цивільного суспільства — сфера приватних інтересів.

Проблема співвідношення громадянського суспільства і держави  досить широко розглядалася К. Марксом  у роботах, що відносяться до 40-м  і більш пізніх років XIX в. Маркс  прийшов до чіткого усвідомлення того, що в дослідженні держави необхідно спиратися на аналіз громадянського суспільства. Не держава породжує суспільство, а навпаки, "у дійсності родина і громадянське суспільство складають передумови держави, саме вони є справді діяльними" .

На думку Маркса, громадянське суспільство, у якому приватної  власності належить вирішальна роль, породжує державу, що є результатом  історичного розвитку родини і цивільного суспільства, продуктом, їхнього функціонування. Держава являє собою політичне  встановлення, форму, що організує громадянське суспільство, суспільство приватних матеріальних інтересів, форму, що зовні обіймаючи його цілком, насправді служить інтересам власників, панівних класів. Держава взагалі не може існувати без таких передумов, як родина і громадянське суспільство. Сфера діяльності громадянського суспільства, по Марксові, — не тільки економіка, але і культура, ідеологія і породжені ними суспільні рухи.

Дослідженню надбудовних  явищ громадянського суспільства приділяв велику увагу А. Грамши. Аналізуючи механізм панування буржуазії в першій половині XX в., він виділив три його складові частини, три "суспільства", випливаючи його термінології: економічне (економічна основа панування буржуазії — її володіння засобами виробництва і розподіли), політичне і цивільне.

Сукупність тих частин надбудови, що здійснюють функцію примуса  і прямого панування (військового, поліцейського, правового), складає "політичне  суспільство". Однак у чистому  виді, думав Грамши, таке суспільство, що відповідає системі "охорони суспільного порядку і дотримання законів", не існує. Воно переплітається з тією частиною надбудови, що у нього виступає під поняттям "громадянське суспільство". Це сукупність усіх тих важелів і органів у державі, що дозволяє буржуазії здійснювати ідейне і моральне керівництво підлеглими класами, тобто ідеологічна надбудова суспільства.

З приведених вище поглядів на громадянське суспільство можна  виділити ряд його основних характерних  рис. По-перше, розвиток громадянського суспільства зв'язувалося з подоланням твердих рамок станово-феодального ладу, з появою капіталістичних виробничих відносин: По-друге, громадянське суспільство виникає у визначений період суспільного розвитку і зв'язано з історично минущими формами держави, є силою, що постійно знаходиться з державою в суперечливій, діалектичній єдності. По-третє, у рамках громадянського суспільства неминуче зростає значення особистості людини, що перетворюється з підданого в громадянина. По-четверте, більш складної і близький нам за часом є грамшианське трактування громадянського суспільства. Правлячий буржуазний клас, на його думку, здійснює свою гегемонію не тільки через механізми влади (політичної й економічний), але і через структури суспільної свідомості, що дозволяють уключити громадянське суспільство як додатковий важіль тиску на індивіда. Буржуазні цінності, по Грамши, просочують не тільки інститути влади, але і виробництво, культуру, побут — усі "пори" громадянського суспільства. Перед нами більш складний варіант класичної схеми співвідношення громадянського суспільства і держави, зв'язана зі зміною реальних границь між ними в першій половині XX в.