Автор: Пользователь скрыл имя, 22 Марта 2012 в 02:09, курсовая работа
Мета курсової роботи – ознайомитись з формами власності та видами підприємств у сучасній ринковій економіці.
Для цього в роботі були поставлені наступні завдання:
- визначити поняття підприємства та основні принципи його діяльності;
- розглянути форми власності підприємств в Україні;
- охарактеризувати види підприємств у сучасній ринковій економіці.
Вступ………………………………………………………………………………….3
Розділ 1. Підприємство як первинна ланка ринкового виробництва…………….5
1.1. Поняття підприємства та основні принципи його діяльності………………..5
1.2. Функції підприємства…………………………………………………………...9
Розділ 2. Форми власності підприємств в Україні………………………….........13
2.1. Власність як економічна категорія…………………………………………...13
2.2. Форми власності підприємств………………………………………………...16
Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку підприємств України…………...22
3.1 Актуальні проблеми розвитку підприємництва та рекомендовані механізми їх врегулювання……………………………………………………………………22
Висновки……………………………………………………………………………27
Список використаної літератури…………………………………………………..30
2.2. Форми власності підприємств
У структурі цивільного законодавства, що регулює відносини власності, зокрема визначає й розмежовує основні форми власності в Україні, слід виокремити такі нормативно-правові акти:
– Конституцію України від 26 червня 1996 року (з подальшими змінами та доповненнями) [1];
– Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (з подальшими змінами та доповненнями) [2];
– Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року (з подальшими змінами та доповненнями) [3];
– укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти (акти міністерств і відомств), видані відповідно до
зазначених правових документів.
Отже, в сфері цивільного законодавства, що регулює форми власності в Україні, діє чимало нормативних актів.
В Україні нині найголовнішою формою права власності є приватна власність. Після прийняття чинного Цивільного кодексу України, який набрав сили з 1 січня 2004 року, законодавець остаточно визначив:
- суб’єктами права приватної власності є не лише особи фізичні, а й юридичні. При цьому фізична особа (зокрема підприємець) є власником майна і відповідає ним за своїми зобов’язаннями. У разі ж, якщо фізична або юридична особа передає належне їй майно як вклад або частку в господарське товариство чи виробничий кооператив (членом останнього має бути фізична особа – ст. 163 ЦК), ця нова юридична особа стає власником такого майна так само, як і набутого за іншими підставами.
Економічні відносини присвоєння (власності), зауважує Є. Суханов, виступають у різноманітних формах залежно від того, хто є їх суб’єктом: окрема людина, група осіб чи організований ними колектив, держава або суспільство (народ) в цілому [7,с.223].
У Конституції України передбачені право власності Українського народу (ст. 13), право державної власності (ст. 14), право комунальної власності як власність територіальних громад (ст. 142) та право приватної власності як невід’ємне право людини (ст. 41) [1]. Поділ на зазначені види права власності використано законодавцем і при створенні ЦК. Виходячи зі змісту статей 324–327 ЦК, самостійними суб’єктами права власності виступають український народ, юридичні й фізичні особи стосовно об’єктів права приватної власності, держава та територіальна громада відповідного села, селища, міста [2].
Суб'єктами права колективної власності, згідно з чинним законодавством, є:
1) колективні підприємства (в тому числі сільськогосподарські);
2) господарські товариства;
3) кооперативи;
4) споживчі товариства та їхні спілки;
5) орендні підприємства та організації орендарів;
6) товариства покупців;
7) спільні підприємства;
8) об'єднання недержавних підприємств, політичні партії, інші об'єднання
громадян;
9) релігійні організації та спілки цих структур.
Залежно від форм колективної власності формуються різні види та різновиди підприємницької діяльності, форми управління тощо.
Державна власність — привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та інших об'єктів власності у різних сферах суспільного відтворення.
Державна власність належить до колективних форм власності, оскільки її персоніфікатором в економічних системах є різний за чисельністю апарат державних чиновників (як правило, вищих) та певною мірою інші верстви і прошарки населення.
Згідно з чинним законодавством підприємницькою діяльністю не займаються організації, заклади, установи, для яких привласнення прибутку не є основною метою їх діяльності. У разі діяльності наведених суб'єктів права державної власності та економічних суб'єктів (вищих чиновників державного апарату, директорів та ін.) в інтересах трудящих державна власність переростає в суспільний тип власності. [15,с.143].
Залежно від форм власності формуються різні види підприємств, організацій та установ, а отже види підприємницької діяльності, організаційно-правові форми господарювання.
Таким чином, економічні форми присвоєння називають формами власності, які є економічними, а не юридичними категоріями. Тому суб’єктом права власності не можуть бути трудові колективи, громади (крім територіальної громади) й подібні до них утворення, котрі не мають свого відокремленого (відособленого) майна. Якщо ж відособлення відбувається, створюється новий самостійний власник (юридична особа), що стає індивідуальним, а не колективним суб’єктом, оскільки його засновники (учасники) втрачають, за загальним правилом, право власності на передане йому майно.
Розділ 3
Проблеми та перспективи розвитку підприємств України
3.1 Актуальні проблеми розвитку підприємництва та рекомендовані механізми їх врегулювання
На основі узагальнення звернень суб’єктів господарювання, робочих зустрічей з підприємцями, консультацій з фахівцями-експертами та громадськими організаціями Аналітичний центр «Академія» узагальнив та систематизував головні нормативні перешкоди, які стримують розвиток підприємництва в Україні, та розробили рекомендовані механізми їх усунення і врегулювання (табл.3.1).
Таблиця 3.1
Проблема | Рекомендований механізм її врегулювання |
1. Проблема недостатності в державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування навичок у проведенні аналізу регуляторного впливу та відстеження ефективності прийнятих регуляторних актів, відсутності навичок сучасного адміністративного менеджменту, глибокого знання визначених типів неспроможностей ринку, які є підставою для втручання в ринкове середовище, а також знання видів і ситуацій неспроможності влади, що є основою методології державного управління в умовах ринку. | Створити Національний науково-дослідний центр удосконалення державного управління у сфері підприємництва з метою цілеспрямованого формування науково-методичного середовища розробки державної політики у сфері підприємництва.З метою розподілу функцій між розробкою і впровадженням політики створити Агентство з розробки, аналізу й моніторингу державної політики, як інституцію, що виконуватиме функції єднальної ланки між управлінською практикою, теорією, громадськими ініціативами, позитивним досвідом і т.д. Сформувати методичні основи викладання окремої дисципліни – економіки державного управління, аналізу державної політики, розробивши відповідні освітні, навчальні й методичні матеріали. Започаткувати практику розміщення державних замовлень на спеціалізовану підготовку фахівців у галузі аналізу та розробки державної політики, впровадження державної регуляторної політики у вищих учбових закладах України.
|
Продовжен. табл.3.1 | |
2. Проблема недостатності або відсутності певних статистичних параметрів, даних, достатніх обсягів інформаційно-аналітичної інформації, які необхідні органам влади та управління для більш глибокого аналізу і структурування проблем, оцінки потенційних об’єктів управління, аналізу їх внутрішньої природи і структури та розробки адекватних методів і засобів їх врегулювання. | Переглянути та модернізувати інструментарій державної статистичної служби, розробити методики застосування статистичних даних в управлінській практиці, запровадити механізми економічного прогнозування і стратегічного планування в системі управління, сформувати більш розгалужену систему збору і оцінки даних про стан і тенденції розвитку соціально-економічних процесів та динаміки факторів, що складатиме в своїй сукупності базову основу й середовище розробки і прийняття ефективних управлінських рішень. При цьому, таке вдосконалення має передбачати такі принципи: • перелік статистичних спостережень і оцінок повинен формуватися в залежності від функціональних потреб державних органів як перед прийняттям рішень, так і для проведення відстеження ефективності вже прийнятих рішень;
• пріоритет повинен бути наданий методам статистичних спостережень, які не передбачають заповнення суб’єктами підприємництва форм статистичної звітності , що дасть змогу уникнути ефектів Годорна, за якими суб’єкти, знаючи, що за ними спостерігають дають викривлену інформацію або поводяться не так, як у звичайних умовах;
• необхідно створити єдину достовірну базу статистичних, інформаційно-аналітичних, теоретично-методичних даних у сфері розробки, оцінки, аналізу та впровадження державної політики, а також забезпечити відкритий доступ до неї органів влади та громадськості. |
3. Ускладнений доступ підприємців до інформації про регуляторні вимоги та наявні ресурси, які можна залучити для розвитку бізнесу, інформації про наявні земельні ділянки, приміщення та обладнання, про проведення конкурсів, не дає можливості залучати ресурси, необхідні для розвитку бізнесу, започатковувати нові напрямки діяльності. | Запровадити принцип обов’язкового розміщення на офіційних інтернет-сторінках та порталах, спеціалізованих інформаційно-довідкових стендах, буклетах, опублікування в офіційних ЗМІ органів державної влади (як центрального, так і місцевого рівнів) та органів місцевого самоврядування:• довідкової інформації про нормативні вимоги щодо здійснення підприємницької діяльності (наприклад, інформація про те, які дозвільні документи необхідно одержати підприємцю, які дії треба зробити підприємцю для одержання цих документів, в який строк видаються дозвільні документи та скільки треба сплатити за їх отримання); • інформації про земельні ділянки та об’єкти комунальної власності (будинки, приміщення тощо), які місцева влада планує продати або надати в оренду, а також інформацію про тендери на закупівлю товарів, робіт, послуг за бюджетні і муніципальні кошти; • створити публічні карти соціально-економічного розвитку регіонів і населених пунктів для висвітлення тактичних і стратегічних планів влади у сфері місцевої політики, більш ефективного і підконтрольного використання ресурсів, залучення потенціалу суб’єктів господарювання і територіальних громад. |
4. Відсутність регуляторних функцій в процедурі стягнення збору за видачу дозволів на розміщення об’єктів торгівлі. Збір за розміщення об’єкта торгівлі сьогодні перетворився на довготривалу та затратну процедуру для підприємців, став плідним підґрунтям для корупції та зловживань, перешкодою для започаткування торгівельної діяльності. Аналіз процедур і регуляторних ефектів від видачі дозволу на розміщення об’єктів торгівлі свідчить про те, що цей дозвіл фактично є безпідставною і безглуздою ліцензією на торгівлю, яка видається щорічно і за отримання якої треба щорічно сплачувати чималі кошти та витрачати багато часу на отримання значної кількості необхідних документів. Для отримання дозволу на розміщення об’єкта торгівлі сьогодні в багатьох містах необхідно зібрати від 5 до 20 документів різних дозвільних служб (від пожежників – до органів держнаглядохоронпраці), витратити один-два або більше місяців часу, а також сплатити чималу суму за нав’язані, недоцільні й зайві в управлінському відношенні «послуги» дозвільно-розпорядчих органів. При цьому, дуже в багатьох випадках заплутані, суперечливі й незрозумілі процедури отримання цього дозволу створюють плідне підґрунтя для корупції.
| 1. В становити одноразораовий принцип сплати збору за розміщення об’єкта торгівлі. Такий збір має відповідати своїй назві і сплачуватися лише один раз , до початку роботи новоствореного об’єкт а торгівлі та сфери послуг. На сьогодні в багатьох міст ах цей по своїй сутності одноразовий збір перетвор ено у щорічний, а інколи і в щомісячний податок .2. М аксимально спростити адміністрування цього збору, для чого встановити принцип , за яким збір повинен стягуватися лише за розміщення об’єкт а торгівлі , а не за видачу – адміністративного папірця з гербовою печаткою – дозв ільного документу . Завдяки такому підходу буде усунена тривала і витратна процедура отримання дозволу на початку діяльності торгових об’єктів. |
5. Необхідність для суб’єктів підприємництва – орендарів при отриманні в оренду нерухомого майна, що перебуває у комунальній власності, нести витрати на проведення незалежної оцінки вартості цього майна.(Згідно з пунктом 19 Методики оцінки об’єктів оренди, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629, у разі оренди нерухомого майна комунальної форми власності здійснюється його незалежна оцінка) | Внести зміни до Методики оцінки об’єктів оренди, затвердженої Постановою КМ України від 10 серпня 1995 р. №629: скасувати обов’язковість проведення незалежної (експертної) оцінки майна при наданні в оренду нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), що перебуває у комунальній власності. |
6. Відсутність конкурсних засад для відбору найкращого оцінювача під час проведення незалежної оцінки державного майна та приміщень для їх надання в оренду, що негативно позначається на об’єктивності результатів оцінки, вартості майна та розмірі орендної плати для суб’єктів підприємництва. Сьогодні законодавством передбачено порядок конкурсного відбору суб’єктів оціночної діяльності лише при проведені таких операцій з державних майном, як приватизація , продаж і застав а (Наказ Фонду державного майна України від 12.02.97 № 152 «Про затвердження Положення про конкурсний відбір експертів”). | Поширити процедури конкурсного відбору суб’єктів оціночної діяльності та проведення незалежної оцінки майна на всі без винятку операції з управління державним і комунальним майном, зокрема, також і на операції з надання в оренду суб’єктам підприємництва та громадянам для започаткування власної справи. |
7. Незбалансованість інтересів у відносинах між підприємцями, які здійснюють торгівлю на ринках, та адміністраціями цих ринків. | Розробити і затвердити Типовий договір про надання в користування торговельного місця та інших послуг ринку, який обов’язково повинен укладатися між суб’єктом підприємницької діяльності, що торгує або хоче торгувати на ринку, та адміністрацією цього ринку. Передбачити у формі такого Типового договору такі питання:паритет- ність прав та обов’язків підприємця та адміністрації ринку; можливість розірвання договірних відносин лише за згодою сторін або, у разі відсутності такої загоди, у судовому порядку; чіткий перелік послуг адміністрації ринку, які обов’язково безкоштовно надаються підприємцеві і входять у структуру ринкового збору, та перелік додаткових, сервісних послуг, які можуть надаватися адміністрацією у разі замовлення підприємця на основі додаткової плати; процедури надання та оплати послуг адміністрацій ринків; закріплення принципу добровільності отримання підприємцем послуг адміністрацій ринків. |
8. Відсутність визначеної процедури обліку торговельних місць на ринках.
Внаслідок неврегульованості питання чіткого обліку торговельних місць адміністрації ринків приховують частину ринкового збору, зібраного з підприємців, не перераховуючи його до місцевих бюджетів (саме адміністрації ринків є відповідальними за справляння та перерахування ринкового збору). Як наслідок цього, частина діючих торговельних місць на ринках сьогодні фактично перебуває в «тіні», водночас органи місцевого самоврядування через недоотримання надходжень від ринкового збору часто збільшують його розміри. | Запровадити принцип і процедури обов’язкової паспортизації ринків, заборонити адміністраціям ринків власноруч створювати та розподіляти торговельні місця, не внесені до паспорта ринку або проектної документації ринку. |
9. Відсутність доступу громадян та підприємців до вичерпної інформації про умови та процедури отримання дозволів, погоджень, висновків, інших документів дозвільного характеру | Створити при веб-порталі Кабінету Міністрів України централізований інформаційно-довідковий сервер з питань надання дозвільно-розпорядчих послуг органами влади, до якого всі міністерства, відомства, інші організації повинні надавати вичерпну інформацію про дозволи, погодження, висновки, інші документи дозвільного характеру, які в обов’язковому порядку повинні отримувати від них громадяни і суб’єкти підприємницької діяльності (з посиланням на норми законодавства, на підставі яких такі документи повинні видаватися, описом строків, процедур і вимог щодо їх надання). Створити службу інформаційного нагляду та моніторингу за діяльністю дозвільно-розпорядчих органів та звернень громадян про порушення їхніх прав. |
10. Неадекватність і необґрунтованість вимог до функціонування ринків, встановлених ветеринарними, санітарними, проти пожеж-ними та будівельними нормами та правилами . | Переглянути ветеринарно-санітарні правила для ринків, затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 04.06.96 № 23, а також Правила пожежної безпеки на ринках, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19.11.2002 № 1194, будівельні та санітарні правила і норми, які стосуються функціонування ринків, проаналізувати ефективність застосування їхніх норм, їх регуляторні наслідки та скасувати ті норми, які не досягають кінцевого результату, призводять до корупції, мають неефективну дію. |
Висновки
Аналіз стану розвитку підприємництва в Україні доводить, що основними причинами гальмування розвитку цього сектора економіки є:
• відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку підприємництва, зокрема відсутність єдиної законодавчої стратегії розвитку підприємництва;
• відсутність ефективного механізму реалізації державної політики щодо підтримки суб'єктів підприємництва (така державна політика в основному лише задекларована - і то, як правило, на рівні указів Президента). Аналіз державної підтримки підприємництва в Україні дозволяє виділити три взаємопов'язані групи причин її неефективності: 1) невизначеність і незрілість концептуально-програмної бази розвитку та підтримки підприємництва; 2) недосконалість і незавершеність, зокрема на регіональному рівні, організаційної побудови комплексної дієвої системи підтримки та цілковита недостатність її ресурсного (в першу чергу фінансового) забезпечення; 3) доконечна суперечливість напрямків і механізмів функціонування системи державної підтримки підприємництва, неадекватність внутрішнього та зовнішнього середовища цього сектора економіки реальному стану справ;
• нестабільність системи оподаткування та надмірна важкість податкового тягаря, регуляторний тиск, відсутність стартового капіталу, що примушує багатьох суб'єктів підприємництва збочувати в тіньову економіку. Для прикладу: сьогодні в Україні функціонує лише третина малих підприємств із числа зареєстрованих, офіційно зареєстровано лише 1200 тисяч громадян-підприємців, хоча, за експертними оцінками, їх налічується майже 5 млн.;
• низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності (неефективним і логічно незавершеним виявився процес приватизації, через що ми отримали псевдовласника);
• обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів.
Вдосконалення державної фінансової підтримки підприємництва потребує розробки та впровадження єдиної податкової та фінансово-кредитної політики, спрямованої на дієву підтримку суб'єктів підприємництва;
• недосконалість системи обліку та статистичної звітності, а також обмеженість інформаційного і консультативного забезпечення;
• недосконалість, а в окремих випадках відсутність системи навчання та перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності.
За 11 років Міністерство освіти і науки України не впровадило жодної години з питань економіки як базової дисципліни в загальноосвітній школі та в системі профтехосвіти. У школі не вивчаються основи економіки та підприємницької діяльності. 1995 року було видано пробний підручник для 11 класу "Основи економіки". 1999 року на замовлення Міносвіти України було підготовлено підручник для 10-11 класів "Основи підприємницької діяльності", але й донині вивчається питання про доцільність його використання та про можливості видання. Але це проблема лише підготовки та видання підручника, однак найбільш важлива і складна проблема - підготовка вчителів з основ економіки та підприємницької діяльності тощо.
Подальший розвиток ситуації без активного та позитивного втручання держави може призвести до згортання (в основному через подальшу тінізацію) підприємництва з відповідним загостренням економічних проблем і посиленням соціальної напруги.
Вирішення існуючих проблем розвитку підприємництва в Україні потребує нових підходів до сприяння його розвитку.
Що необхідно зробити в першу чергу в стратегічному плані?
По-перше, забезпечити права власників та правовий захист приватної власності. Основою легальної ділової активності є недоторканність прав власності та дієвість механізмів, що забезпечують перехід прав на майно. Тут багато невирішених питань, зокрема це законодавче врегулювання правового захисту приватної власності, а також надійні гарантії прав дрібних акціонерів на участь в управлінні акціонерними товариствами, оскільки поки цього не буде, фондовий ринок як джерело інвестиційного капіталу залишатиметься слабким та неефективним.
По-друге, створення рівних умов конкуренції, оскільки їх відсутність - найбільша проблема для підприємництва в нашій країні. Рівність умов конкуренції повинна бути не лише принципом, але й нормою господарювання. Це торкається й проблем банкрутства, й доцільності пільг та дотацій тощо. Зокрема розвиток інституту банкрутства в середньостроковій перспективі повинен забезпечити вирішення таких завдань, як реструктуризація збиткового сектора економіки, зміцнення платіжної дисципліни тощо.
По-третє, дебюрократизація економіки та дерегулювання підприємницької діяльності. Йдеться не про відмову від регулювальної функції держави, а про обмеження надмірного втручання держави в підприємницьку діяльність, власне, про максимальне спрощення регуляторних процедур, зокрема спрощення порядку реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємництва, ліцензування видів діяльності, лімітування перевірок, упорядкування контрольних функцій державних органів, підвищення відповідальності державних службовців за прийняті рішення та їхні наслідки тощо за одночасного посилення контролю за дотриманням цих процедур як з боку суб'єктів підприємництва, так і з боку державних органів влади.
Тому сьогодні вкрай необхідно зосередитися на проблемі формування та вдосконалення правової бази розвитку підприємництва.
Формування правової бази підприємництва є найголовнішою передумовою його становлення та розвитку. Законодавство в сфері підприємництва повинно становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за повнотою нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.
Информация о работе Форми власності та види підприємств у сучасній ринковій економіці