Форма держави

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………..3

1. Форма держави……………………………………………………………4

2. Характеристика форм державного устрою……………………….……..8

Висновки……………………………………………………………………..…16

Список використаних джерел та літератури………………………………....17

 

Вступ

Для характеристики територіальної організації держави, організації державної влади з територіальним угрупованням населення в юридичній літературі довгий час уживався, та й зараз використається (особливо в роботах по теорії держави й права) термін “територіальний устрій”. Він застосовується в неоднакових значеннях у повсякденній мові, політичній літературі, юридичних дослідженнях. У перших двох випадках йому надається звичайно дуже широке значення: мова йде про державний, а іноді й суспільному ладі в цілому. У юридичній літературі мається на увазі лише устрій території держави, співвідношення держави як цілого з його складовими частинами.

Це політико-територіальне ділення (унітарна держава й федерація, національні й інші державні утворення – суб’єкти федерації: штати, султанати, землі, кантони й ін.), автономні утворення (автономні республіки, області й ін.) і адміністративно-територіальні одиниці (провінції, райони, округу й т.д.).

Що стосується конфедерацій, співтовариств, союзів, співдружностей держав, то, строго говорячи, вони до проблеми територіально-політичної організації держави не відносяться. Мова в даному розділі йде про внутрішню організацію держави, а перераховані форми – це міждержавні, міжнародні об'єднання держав. Але питання стосується державоведчеської проблематики, хоча вони вивчаються не в конституційному (державному), а в міжнародному праві. У державознавстві вони практично не досліджуються.

Метою реферату є висвітлення особливостей різних форм державного устрою

Об’єктом реферативної роботи є висвітлення форми держави (у широкому її значенні) через її елемент – державний устрій.

Предметом реферату є аналіз основних форм державного устрою та їх характеристика.

 

1. Форма держави

Терміном “держава” ми позначаємо особливий тип соціальних явищ, що характеризуються наступними рисами:  а) відношенням влади і підпорядкування;  б) монопольним використанням насильства тими, хто володіє владою;  в) наявністю юридичного порядку;  г) відносною сталістю;  д) інституціональним виміром. Таким чином, держава – це не утворення, що знаходиться над суспільством і незалежна від нього, а визначений тип юридично регульованого соціальної поведінки, що існує в конкретних  просторово-тимчасових умовах. Держава – це не фізичне явище, що може виявлено за допомогою органів почуттів, а соціальний факт, що припускає юридично нормовану ієрархічну взаємодію його членів. Коли ми говоримо про державу, то маємо на увазі визначені відносини між людьми, юридично регульовані тими, хто уповноважений для цього.

Держава – це колективний феномен, що існує в конкретному просторово-тимчасовому контексті. Просторово – часовий характер держави обумовлюється тим фактом, що юридичний порядок діє на конкретній території в конкретний час. Юридичний порядок визначеної держави діє не вічно і не у всіх державах. Його застосовність звужена до даної території протягом даного періоду.

Ознаки держави, спочатку виражені в її передумовах, у ході історичного  процесу розвиваються у форму  держави.

Форма держави – це її устрій, що виражається в характері політичних взаємин між людьми, між людьми і державою, між державою і людьми в процесі управління ними (політичний режим), у способах організації вищих органів державної влади (форма правління) і в адміністративно-територіальному розподілі держави (форма територіального устрою)[4, с. 48].

Кожна держава має свою форму  і зміст. Форма означає зовнішнє оформлення, вираження того чи іншого соціального явища, його змісту. Питання  про форму держави є питанням, як організована державна влада, яка  система державних органів існує, які існують форми правління, які взаємозв'язки між окремими органами державної влади, національно-територіальний устрій держави і методи управління державою і суспільством. Форма держави є спосіб її існування і функціонування. Держава є політичною формою економічного і соціального розвитку суспільства[2, с. 74].

Форма держави характеризується трьома основними елементами:

• формою державного правління,
• формою державного устрою
• формою політичного режиму.

Форму держави розглядають в  широкому і вузькому значенні. Всі три елементи складають форму держави в широкому значенні цього поняття. В вузькому значенні під формою правління розуміють тільки форму державного правління.

Форма правління – це організація верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами. Форми правління залежать від форм демократії, від наявності певної виборчої системи або її відсутності, від наявності виборних органів тощо. За формами правління всі держави поділяються на монархії і республіки, які мають різні види.

Державний устрій – це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв’язок окремих складових частин держави між собою і їх спільними вищими державними органами. За державним устроєм всі держави поділяються на прості і складні. До простих відноситься унітарна держава, до складних – федерація, конфедерація, імперія[11, с. 289].

Політичний (державний) режим –  це сукупність або система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Він характеризується станом демократичних прав і свобод людини, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів. За формою політичного (державного) режиму всі держави поділяються на демократичні і авторитарні.

Форма держави – це спосіб або  порядок організації та здійснення державної влади. Поняття “форма держави” включає до себе три взаємозв’язаних  елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного (політичного) режиму[7, с. 492].

Внутрішній розподіл держави, правове  становище її частин, їх взаємовідносини  один з одним і з центральними органами влади охоплюються поняттям “територіальний устрій державиц. Територіальний устрій – історичний результат тієї передумови держави, що сформувалася в результаті заміщення кровноспоріднених зв’язків із сусідськими й еволюціонувала в принцип поділу людей не по їхньому походженню, а по проживанню на визначеній території. Природно, що по тому же принципі повинні були будуватися і державні органи, що керують людьми.

Розглядаючи форми територіального  устрою, теорія держави і права  зіштовхується з таким їхнім  різноманіттям, що дозволяє по-різному  оцінювати ці форми, і тому змушена  удаватися до їх класифікації по об'єктивним ознаками.

Державний устрій – це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв’язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами[3, с. 57].

Для характеристики територіальної організації держави, організації державної влади  з територіальним групуванням населення  в юридичній літературі довгий час  уживався, та й зараз використовується (особливо в роботах по теорії держави і права) термін “державний устрій”. Він застосовується в неоднакових значеннях у повсякденній мові, політичній літературі, юридичних дослідженнях. У перших двох випадках йому надається, звичайно, дуже широке значення: мова йде про державний, а іноді і суспільний лад в цілому. У юридичній літературі мається на увазі лише устрій території держави, співвідношення держави як цілого з його складовими частинами. Це політико-територіальний розподіл (унітарна держава і федерація, національні й інші державні утворення – суб’єкти федерації: штати, султанати, землі, кантони й ін.), автономні утворення (автономні республіки, області й ін.) і адміністративно-територіальні одиниці (провінції, райони, округи і т.д.).

Що стосується конфедерацій, співтовариств, союзів, співдружностей держав, то, строго говорячи, вони до проблеми територіально-політичної організації держави не відносяться – це міждержавні, міжнародні об'єднання держав. Але питання стосуються державної проблематики, хоча вони вивчаються не в конституційному (державному), а в міжнародному праві.

У сучасній теорії державний устрій поділяється на унітарний (простий) і складний.

 

2. Характеристика форм державного устрою

Поняття “унітарна  держава” походить від латинського  слова “unus”, що значить один, єдиний. Унітарна – це злита держава, не розділена на більш дрібні державні утворення, а що складається, як правило, з адміністративно-територіальних одиниць. Унітарні держави бувають двох видів: прості і складні. Прості складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць (Польща, Таїланд, Алжир, Колумбія, Вануату й ін.), складні мають у своєму складі ті чи інші форми автономії (Італія, Філіппіни, Нікарагуа й ін.)[10, с. 89].

Унітарна держава –  найбільш централізована форма державного устрою. Однак є визначені градації. У деяких країнах унітарна держава є відносно децентралізованим, де в більшості ланок адміністративно-територіального розподілу є органи, обирані населенням, а в деяких ланках – тільки такі виборні органи. Вони мають широкі повноваження за рішенням місцевих питань.

Децентралізованою є унітарна держава, якщо у всіх ланках адміністративно-територіального  розподілу є органи, що тільки обираються, і немає призначених з центра чиновників загальної компетенції, покликаних здійснювати адміністративний контроль за місцевими органами самоврядування (наприклад, у Великобританії, Японії).

Найбільш централізованим  є така унітарна держава, де існує  вертикальна система призначених  органів управління від верху  до низу. В даний час така система створюється тільки в умовах військових режимів, тому що в нормальних умовах у містах і громадах (селах) завжди є виборні ради чи загальні збори громадян, що досягли повноліття (звичайно 18 років). Ці збори приймають рішення з питань місцевого самоврядування.[5, с. 76]

Форма унітарної держави дає  можливість більш повної концентрації ресурсів у руках центра, вона може сприяти прискоренню розвитку країни в цілому.

Проста унітарна держава – це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб’єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Білорусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться Україна, Іспанія, Італія, Португалія.

Унітарний державний  устрій припускає існування злитої держави, що підрозділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці  і тому що не включають у себе ніяких державних утворень. У ньому  панують єдині конституційні  принципи, існує тільки одна система центральних органів влади (один парламент, один уряд, один верховний суд), як правило, функціонує одна валютна система, одна армія і т.п. (Франція, Швеція, Фінляндія, Естонія, Туреччина і т.д.).

У залежності від  ступеня централізації унітарні держави поділяються на централізовані і децентралізовані. У бюрократично централізованих державах на чолі місцевих органів державної влади стоять призначені центром чиновники, яким підпорядковуються місцеві органи самоврядування. Демократична форма централізації допускає великий ступінь самостійності виборних місцевих органів державної влади в рішенні їхніх регіональних питань.

Децентралізованим теорія називає державу, у якій центральні органи державної влади мають  дуже обмежені права втручання в  рішення місцевих проблем і де місцеві органи, що обираються населенням, мають значний обсяг автономії.

Конфедерація – постійний союз держав, що утвориться для досягнення конкретних цілей (захист загальних інтересів). Такими інтересами можуть бути захист території чи, навпроти, завоювання, звільнення від залежності з боку “третьої” держави і т.п[7, с. 212].

Вступивши в конфедеративний  союз, держава цілком зберігає свій суверенітет і продовжує виступати  самостійним суб’єктом у всіх зовнішніх і внутрішніх справах. За таких умов органи конфедерації не мають імперативної влади стосовно членів, які входять в союз і прийняті ними рішення стають обов'язковими для держав, що вступили в союз, тільки після підтвердження цих рішень власними органами влади. Як правило, конфедерація не має єдиної армії, законодавчих органів, єдиного громадянства, єдиної системи податків, бюджету, грошової одиниці. Конфедерації варто відрізняти від коаліцій, що є власне кажучи оборонними чи наступальними союзами. У відмінності від них конфедерація є відносно постійним утворенням, що має державно-правовий характер і конфедеральні органи управління і розповсюджуючи свою владу не тільки на зовнішні справи[2, с. 89].

Конфедерація – це такий союз держав, які добровільно об’єднались для досягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військових сферах. Суб’єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають спільної території, конституції і єдиного законодавства, громадянства. Правовою основою конфедерації є союзний договір. Конфедерація не має єдиної податкової системи і бюджету і існує на внески її суб'єктів. Центральні конфедеративні органи приймають рішення за згодою всіх її суб'єктів. Конфедерація – це, як правило, тимчасовий союз держав. Згодом вона переростає в федерацію або розпадається на унітарні держави. Історія знає мало таких державних утворень: США в 1776-1786 рр.; колишній СРСР з 1917 по 1922 рр., до об’єднання в СРСР.