Еволюція форм власності

   В еволюційному  поступі відпрацьовуються кращі  варіанти управління новими відносинами  протягом багатьох років і десятиріч. Практика господарського життя робить відбір прогресивних форм, методів і юридично закріплює їх економічним законодавством. Звичайно, еволюція може мати і тупикові відгалуження, які служать людству негативним прикладом. Проте з історичної точки зору еволюція є всезагальним законом розвитку природи і суспільства.

   Революція настає  тоді, коли стара форма не в  змозі пристосуватись до нового  змісту і їх розбіжність переростає  в суперечність, конфлікт і, зрештою,  у революційний вибух. Але якщо стрибкоподібні революційні зміни у формах власності здійснюються з волі політичних уподобань вождів чи партій без визрівання необхідних для цього економічних та історичних умов, то такі зміни можуть призвести до негативних, а іноді й до катастрофічних наслідків. Нові відносини вимагають нових методів управління, способів організації і стимулювання виробництва, нових принципів розподілу національного продукту. Проте емпірична революційна практика за браком часу об’єктивно не здатна всі ці параметри нової економічної системи органічно взаємозв’язати і створити ефективний господарський механізм.

                          Еволюція відносин власності в Україні

 Економічна теорія, в тому числі політична економія, для з'ясування ролі людини вдаються до різних характеристик: суб'єкт продуктивних сил і економічних відносин (виробничих), робоча сила, особистісний фактор виробництва, людський капітал, людина економічна тощо. Пошуки вчених тривають кілька століть, створено різноманітні теорії щодо місця людини в економічному та соціальному прогресі.

У марксистській політичній економії, незважаючи на проголошену  тезу про людину як головну продуктивну  силу, політико-економічні проблеми, закони розвитку людини та її роль у відносинах економічної власності (крім тези, що вона є суб'єктом таких відносин) практично не розглядалися. Розкриття соціально-економічної сутності людини, ролі людини-працівника і людини-власника, значення економічного мислення та закону зростання потреб дає змогу зрозуміти, що саме людина є вирішальною рушійною силою соціально-економічного прогресу.

Кожна людина — це надзвичайно  складна система, в якій поєднані земні й космічні сили, природний  і духовний світи, гени її пращурів і генофонд майбутніх поколінь тощо. Так, ще у XVII ст. нідерландський учений Христіан Гюйгенс (1629—1696) пов'язував діяльність людини з Космосом; цю ідею розвинув вітчизняний учений Володимир Вернадський (1863—1945) у концепції ноосфери. Різні аспекти людини вивчають природні і суспільні науки, спеціальні наукові установи. Найпростішу узагальнену характеристику людини пропонує філософія, визначаючи її як біосоціальну і духовну істоту, тобто істоту, в якій суперечливо поєднуються біологічна та соціальна сторони, що взаємообумовлюють, взаємозаперечують, взаємопроникають тощо, тобто взаємодіють між собою. Тому український філософ Григорій Сковорода (1722—1794) розмежовував у людині внутрішню (духовну) і зовнішню (матеріальну) природу. Характеризуючи сутність людини, М. Туган-Барановський називав людську особистість верховною метою в собі.

Соціальна сутність людини — комплекс суспільних видів її діяльності, що грунтуються на збереженні позитивних сторін сучасної людини економічної (людини-працівника нового типу і людини-власника) в поєднанні з її біологічною  стороною.

Людина як біологічна істота є творінням Божим, на якому постійно позначався вплив природи. Вона наділена насамперед природними силами, які формуються і відтворюються у процесі праці. Тому праця з фізичного погляду — це здійснення певних функцій людського організму, кожна з яких — затрати мозку, нервів, мускулів, органів чуттів та ін. Відтворення людини передбачає збереження і підтримання індивіда як біологічного явища.

Люди повинні також  задовольняти свої екологічні потреби. Природа і виробляє, і безпосередньо задовольняє їх. Вона є першоосновою фізичного, психічного та емоційного здоров'я окремої людини і суспільства загалом. Ігнорування законів природи погіршує екологічне середовище, деформує особистість. Так, за даними американських учених, у США до 9 % смертності населення пов'язано з підвищенням вмісту шкідливих речовин у повітрі. Сильний шум (понад 66 децибел) прискорює старіння та скорочує тривалість життя на 8—12 років.

Науково-технічна революція  ставить підвищені вимоги до природної  сторони людини (її нервової системи, органів чуттів, психології тощо). Зокрема, зростають інтенсивність праці (насамперед розумової), емоційні, нервові, психологічні навантаження на людський організм. Оскільки людина є частиною природи, необхідно враховувати додаткові критерії гуманізації та екологізації техніки з передбаченням близьких і віддалених наслідків її впливу на природу (навколишні ліси, ґрунтові та наземні води, урожайність полів, повітря, можлива зміна радіаційного фону, тепловий ефект, хімічний фон та ін.). При визначенні життєвого рівня населення слід брати до уваги стан навколишнього середовища, екологічну ситуацію.

Висновок

Отже, власність визначає характер функціонування всієї системи  виробничих відносин.

Власність визначає цілі й мотиви розвитку виробництва.

Будь-які докорінні  зміни в економічних відносинах повинні починатися з відповідних  перетворень у відносинах власності.

Тобто, можна констатувати, що власність - це ядро системи виробничих відносин, серцевина кожного суспільного  способу виробництва, чим визначається її місце в системі виробничих відносин.

Приватизація в Україні  дала неоднозначні результати. З одного боку, вона стимулювала приватну ініціативу і була одним з важливих чинників виходу країни з глибокої системної  кризи 1990-х років. З іншого – приватизація не виправдала очікувань, у багатьох випадках її результатом не стала поява ефективного власника, а часом вона створила серйозний дисбаланс приватних і суспільних інтересів, зумовлений невиконанням інвесторами взятих на себе зобов'язань, концентрацією майна в руках олігархічних структур. Серйозною проблемою залишається недостатня легітимність створеного приватного капіталу, що формувався в умовах численних порушень чинного законодавства.

Список використаноi лiтератури:

1. Г.І.Башнянин, П.Ю.Лазур, В.С.Медведев. Політична економія. Частина 1. Загальна економічна теорія. – Київ, 2000;

2. Гальчинський А.С.  Україна: Поступ у майбутнє. - Київ: Наукова думка, 2000. – 220 с.;

3. Украинская приватизация: плюсы и минусы / Под. ред. А.И.  Пасхавера. – К.: Центр экономического развития, 2001.;

4. Алимов А., Емченко  В. Приватизация: стратегия завершающего  этапа // Экономист. № 202. – 2003. – С. 28-32.;

5. Лоскутов В.И. Организация,  управление, собственность. - Мурманск, 1994. - С. 50 - 51.;

6. Дементьев В.В. Мотивація домінуючих власників і система економічної влади в перехідній економіці - 10 серпня 2004 р.;

7. Корнійчук О.Е. Етичні  аспекти економічного мислення . Актуальні проблеми економіки.

8. Буряк П.Ю ,  Гупало О.Г. Політична економія курс лекцій, 2013;