Діяльність Маргарет Тетчер

Міністерство  освіти і науки України

Київський національний економічний університет  імені Вадима Гетьмана 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Творча  робота

На тему

«Діяльність Маргарет Тетчер» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала

Студентка 2 курсу 

1 групи  КЕФ

Перевірив:

Деменко О.Ф. 
 
 
 
 
 
 
 

-2010-

План 
 

Вступ 

Історія легендарної  жінки 

Висновок 

Список літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

      Хто с постатей ХХ століття найбільше  відзначився у світовій політичній системі? Хто зміг переконати консерваторів, упертих в тому, що політика – суто чоловіча справа, у тому що жінка може стати політичним лідером? Хто створив свій власний «ізм»? Ім’я цієї жінки всесвітньо відоме – Маргарет Тетчер.

      Цією  постаттю я зацікавилася після перегляду  фільму – «Маргарет Тэтчер: Долгий путь к Финчли». І вважаю, що дана тема є цікавою та повчальною для нашого покоління. Варто лише згадати деякі із її заповідей, яких варто дотримуватись усім. Серед них:

1. Ніколи не переставай працювати
2. Ніколи не втрачай самовладання
3. Ніколи не кажи вголос про свої невдачі
4. Ніколи не йди за масою, краще веди її за собою.

    Дана  постать цікава ще й тим,  що нікого не залишила байдужим  до себе – деякі нею захоплюються, деякі ненавидять. Після її відставки  газета «Чикаго трибун» написала  про неї: «Возможно, это самый восхитительный, ненавистный, очаровательный, занудный, радикальный и консервативный лидер во всем западном мире». ЇЇ амбіції були безкрайні. Чи справді вона відрізнялася дивним « островным синдромом» чи  справді була нездорова? Адже це не зовсім нормально цікавитися політикою з самого дитинства.

   Для розуміння  цього та політичного світосприйняття  « залізної леді» варто дізнатись дещо про її біографію.  
 
 
 
 
 

Історія відомої жінки

      Я намагалися найкраще зрозуміти вчинки та діяння Тетчер, тому знайшла нотатки  з її біографії.

      Дуже  багато інформації про ней написано, як про політика – але всі забувають, що саме її особисте життя сприяло  формуванню в ній її принципів, крім того вона просто була люблячою жінкою, матір’ю та фанаткою цікавих капелюшків.

      Дитинство Тетчер капелюшків не передбачало. Народилася вона в родині протестантського проповідника та бакалійника 13 жовтня 1925 року. Оскільки її батько мріяв про сина, то дочку він виховував відповідно, закладаючи такі якості – як життєстійкість, твердість та хоробрість. Саме батько закладав в Маргарет заповіді, та закликав її до праці. Дівчинка зберігала гроші від шкільних обідів, але й не думала витрачати їх на одяг чи прикраси. Весь час вона проводила в навчанні. Перемігши у конкурсі віршів, на вислів вчительки «Тобі поталанило» маленька Маргарет відповіла «Чому, я на це заслуговую».

     Провінційної  вимови Маргарет так і не змогла позбутися, попри те що залишила батьківську  оселю у віці 18 років і ніколи потім у рідному графстві не жила. «Усім у житті я зобов’язана батькові, — писала Маргарет через багато років. — Він прищепив мені любов до всього, що я люблю і в що вірю». Хоча Елфрід Робертс не мав навіть середньої освіти, він, за словами дочки, «був найкращим читачем, якого я будь-коли знала». Саме бакалія Робертсів, а не місцевий «паб», пивна, була своєрідним політичним клубом Грентама, звичайно ж, консервативного і навіть ультраконсервативного спрямування. Неформальним «головою» цього клубу був батько Маргарет, найавторитетніший у містечку активіст Консервативної партії. До речі, вже після того, як Маргарет поїхала з дому, Елфріда Робертса було обрано спершу радником мерії, а потім і мером Грентама. У віці 10 років Меггі розпочала свою політичну діяльність — під час парламентських виборів 1935 року вона зголосилася розносити по домах агітаційні матеріали консерваторів. Ще маленькою дівчинкою Меггі на запитання, ким вона стане, коли виросте, незмінно відповідала: «Членом парламенту від Консервативної партії».

     Маргарет  закінчила школу 1943 року, в розпал Другої світової. Найтрагічніші для Британії дні, коли була реальна загроза того, що країну, вперше за тисячу років, буде окуповано іноземцями, вже минули. Але більшість хлопців була на фронті, отже, дівчатам було дещо легше вступити до престижних університетів. І Меггі Робертс обрала... Оксфорд. Дівчину не зупинило навіть те, що при вступі туди на будь-який факультет за традицією обов’язково треба було складати іспит з латинської мови, яка в її провінційній школі взагалі не викладалася. Маргарет  самотужки за кілька місяців вивчила латину. Проте вирішила вступати не на юридичний факультет, де, власне, й училися майже всі ті майбутні прем’єри, а на хімічний. І не тому, що аж так любила хімію — просто там був найнижчий в Оксфорді конкурс. Попри це не добрала півбала і змушена була з нічим повертатися додому. Але у жовтні 1943-го кілька оксфордських хіміків-першокурсників зголосилися добровольцями на фронт і дівчину було прийнято на одне з місць, що звільнилися.

     Оксфорд на той час уже зовсім не був цитаделлю консерваторів. Навпаки, в роки навчання Маргарет тон серед політично активних студентів задавали ліберали, соціалісти і найрізноманітніші ліві.. Консерватори в студентському середовищі видавалися старомодними й не мали авторитету. Дехто з першокурсників-консерваторів у зв’язку з цим відійшов від політики чи навіть радикально поміняв свої погляди. Не такою була наша героїня. Постійно зіштовхуючись з політичними опонентами, вона не лише не пом’якшила своїх поглядів, а й стала ще ортодоксальнішим консерватором.

Маргарет вивчала  хімію старанно, проте без надмірного ентузіазму. Окрім занять зі свого фаху, Маргарет відвідувала лекції та практичні заняття з ораторського мистецтва. Вже на третьому курсі міс Робертс стала президентом оксфордської Асоціації консерваторів. У 1948 р. молоду випускницю Оксфорду було вперше висунуто кандидатом до парламенту від Консервативної партії. Проте це було радше формальним кроком. Маргарет не мала реальних шансів на перемогу. Вона і програла. Проте набрала голосів набагато більше, ніж могли розраховувати консерватори. Вже тоді керівники партії звернули увагу на її вкрай агресивний стиль полеміки. 1950 та 1951 років Маргарет ще двічі висували кандидатом до парламенту від консерваторів. Але знову в суто «лейбористських» округах. І вона програла ще двічі.            1955 року Тетчер висловила бажання знову висуватися кандидатом до парламенту. Керівництво консерваторів відмовило їй, хоча поблизу, у Кенті, були два «підхожі» округи. Сталося так, як переконана сама Тетчер, через звичайнісінький чоловічий шовінізм.         І лише 1959 року Маргарет Тетчер урешті стала членом Палати громад Британського парламенту від округу Фінчлі на північній околиці Лондона. Від цього ж округу вона і надалі щоразу обиралася до парламенту. Так у віці 34 років вона здійснила свою дитячу мрію і стала політичним діячем загальнонаціонального масштабу.          Не можна сказати, що парламентська діяльність Тетчер одразу розгорнулася тріумфально. Перша парламентська промова, яку вона виголосила за дорученням партійного керівництва, була спрямована проти лейбористів і обстоювала право журналістів бути присутніми на засіданнях місцевих рад. Муніципалітет Фінчлі офіційно відмежувався від позиції свого члена парламенту. Потім Тетчер стала основним мотором парламентської кампанії консерваторів проти підвищення податку на доходи корпорацій. І дістала від преси ярлик «реакціонерки».        Проте вже у жовтні 1961 року, лише через два роки роботи в парламенті, консервативний прем’єр Макміллан запропонував їй посаду парламентського секретаря міністерства у справах пенсій та соціального страхування (на кшталт нашого заступника міністра). Це був вражаючий стрибок у кар’єрі.          Вибори 1964 року консерватори програли. 1967 року стала «тіньовим» міністром освіти — першою жінкою-міністром в історії Британії. 1970 року, коли консерватори повернулися до влади, Тетчер з тіньового перетворилася на справжнього міністра освіти. Тут вона повела запеклу боротьбу проти започаткованої попереднім, лейбористським, урядом реформи системи середньої освіти, яка передбачала ліквідацію привілейованих державних шкіл і запровадження єдиних вимог і прав для всіх випускників. Хоча пані міністр пропонувала скоротити державні витрати на середню освіту аж на третину, вона обстоювала збереження дотацій з бюджету для найпривілейованіших приватних шкіл. Корінь усіх тогочасних проблем Британії вона вбачала «в зростаючій владі держави над особистістю, в занадто великому втручанні уряду в життя приватних осіб, у завеликому бюрократизмі». І багато хто погоджувався з нею. Тетчер поступово ставала однією з найпомітніших фігур у Консервативній партії, лідером її правого крила.             1974 року консервативний уряд Хіта програв велику битву з профспілками — загальнонаціональний шахтарський страйк. Це була найбільша перемога британських тред-юніонів за всю історію країни Лідером Консервативної партії стала Маргарет Тетчер — виключно «завдяки своїй хоробрості та відвазі». Всі оглядачі погоджуються — чи на рік раніше, чи на рік пізніше перемога Тетчер була б у принципі неможливою. Людина з глухої провінції, що не мала жодних родинних та дружніх зв’язків у колі британської політичної й економічної еліти, так і не змогла на той час стати для неї своєю. А до того ж ще жінка. Жінка, яка посягнула на те, аби очолити найконсервативнішу партію в найконсервативнішій країні Європи.                         

Зрозуміло, що одного разу завоювавши лідерство в партії, Тетчер з рук його вже не випустила. А позаяк протягом ХХ століття лейбористи й консерватори постійно змінювали  одне одного при владі в Британії, і лідер партії-переможниці автоматично ставав прем’єр-міністром, то Тетчер просто мусила рано чи пізно очолити «уряд Її Величності». І це сталося 4 травня 1979 року, після того як консерватори взяли реванш над лейбористами на чергових парламентських виборах. Уперше в історії Європи на чолі уряду стала жінка, а в Британії розпочалася епоха Тетчер, яка тривала 11 років 6 місяців і 19 днів.            Тетчер прийняла Британію далеко не в «найліпшому порядку». За три десятиріччя — з 1945 по 1975 рік — частка колишньої «майстерні світу» в світовому промисловому виробництві зменшилася рівно вдвічі: з 10 до 5 відсотків. Її обійшли і переможена у Другій світовій Західна Німеччина, і Франція. Британська економіка ставала дедалі відсталішою порівняно з іншими країнами, що стрімко розвивалися, якість британських товарів не підвищувалася і вони ставали неконкурентоспроможними на світовому ринку.             Величезним ударом для Британії став крах її найбільшої в історії світу імперії, який відбувся саме в ці десятиріччя. Проблема була не тільки економічно-політична, але й психологічна. І саме Тетчер зупинила цей «соціалістичний наступ» і організувала потужний контрнаступ. Нова керівниця британського уряду поставила перед своєю командою чітке завдання: максимально обмежити втручання держави в життя суспільства. А за рахунок цього дати простір вільній ініціативі людини, звільнивши її від дріб’язкової опіки з боку держави, і водночас повернути державі традиційний авторитет і владу в принципових питаннях громадського життя. Епоха Тетчер — це час, коли після 30-річного панування колективістських цінностей у Британії на перший план стала висуватися значущість людської особистості, вільної, але й відповідальної за все, що відбувається в суспільстві Найголовнішим пріоритетом нового уряду став суворий контроль над грошовою масою заради приборкання інфляції. Для цього було різко зменшено всі статті витрат державного бюджету (крім витрат на оборону) і суттєво скорочено кількість державних службовців. Особливо гостре невдоволення в багатьох британців викликало скорочення державних витрат на житлове будівництво і «обрізання» бюджетів місцевих органів влади, здійснене урядом Тетчер.         Втручатися у справи бізнесу Тетчер вважала за можливе лише в крайньому разі. Єдиним винятком із цього правила стала її послідовна і жорстка боротьба проти будь-яких монополій, як державних, так і приватних. Було запроваджено суттєві податкові пільги для середнього та малого бізнесу. Більшість націоналізованих лейбористами в попередні роки промислових підприємств Тетчер реприватизувала, докладаючи при цьому максимум зусиль, щоб якомога більша частина їхніх акцій потрапила до рук дрібних акціонерів.          Натомість перші два роки її правління суттєвих позитивних змін в економіці не дали, число безробітних збільшилося майже втричі. Кількість же невдоволених її реформами зростала в геометричній прогресії. «Трон» під Тетчер захитався. І цілком можливо, що вона так і не змогла б до кінця реалізувати свою програму ліберально-консервативних реформ, якби на допомогу їй 1982 року несподівано не прийшла... аргентинська військова хунта.            Об’єктом було обрано острови у Південній Атлантиці, які британці називають Фолклендами, а аргентинці — Мальвінами. До 1820 року ці безлюдні тоді острови формально належали Аргентині. Британці висадилися там без згоди аргентинців і заснували свою колонію.. Аргентина ніколи не визнавала британського суверенітету над островами і вимагала їхнього повернення спочатку через Лігу Націй, а потім через ООН. Британці натомість пропонували провести серед острів’ян референдум про належність островів і виконати його рішення. Конфлікт тягнувся десятиліттями, аж поки 12 квітня 1982 року аргентинські десантники несподівано не висадилися на островах, не роззброїли без єдиного пострілу два десятки британських військовослужбовців і не вислали їх через Бразилію додому. Після цього хунта запропонувала вирішити подальшу долю островів «без застосування сили» через третейський суд ООН. Розрахунок був на те, що політкоректні європейці не захочуть вести «колоніальну» війну за тридев’ять земель, справу буде спущено на гальмах. Як же помилилися аргентинські генерали!    

     Тетчер, цей «єдиний справжній чоловік  серед керівників європейських держав», безапеляційно заявила на засіданні  уряду: «Джентльмени, ми мусимо воювати». До Південної Атлантики було відряджено більшу частину британського флоту. 2 травня за особистим наказом Тетчер було потоплено флагман аргентинського флоту крейсер «Белграно», 21 травня британські десантники висадилися на Фолклендах, а 15 червня після запеклих боїв аргентинці капітулювали. Майже 11 тисяч їхніх вояків потрапили у британський полон. І хоча Британія втратила під час цієї війни 255 військовослужбовців убитими, рішучі дії Тетчер здобули масову підтримку в суспільстві. «Невелика переможна війна» таки відбулася, але виграли її зовсім не аргентинські генерали. Саме завдяки фолклендській перемозі Тетчер вдалося перемогти на призначених нею позачергових парламентських виборах 1983 року і отримати мандат суспільства на продовження своїх реформ.

У 1984—1985 роки Тетчер виграла «другу фолклендську війну». Її уряд сам спровокував новий загальнонаціональний страйк вугільників, відмовившись надалі виплачувати дотації збитковим вугільним шахтам. Тетчер підготувалася до цієї генеральної битви з тред-юніонами набагато краще, ніж її попередник Хіт до загального страйку шахтарів 1974 року. Було нагромаджено великі запаси вугілля, і, що важливіше, уряд провадив рішучу і послідовну стратегію в цій боротьбі. «Ставкою у протистоянні була не просто доля нерентабельної вугільної галузі, а місце і роль профспілок, організованого робітничого руху в житті Британії. Після багатомісячного напруженого протистояння ліві зрештою зазнали нищівної поразки — вплив тред-юніонів було кардинально підірвано. Тим часом почали приносити довгоочікувані плоди і тетчерівські економічні реформи. Інфляцію справді було приборкано, безробіття почало стрімко знижуватися, в країні почався бум у сфері високих технологій. Як з’ясувалося вже після відставки Тетчер, за 11 років її правління середні темпи економічного зростання в Британії були втричі вищі ніж у попереднє десятиріччя і стали найвищими серед усіх великих промислово розвинутих країн світу за винятком Японії. Британії вдалося здійснити структурну перебудову і модернізацію своєї економіки. «Хвора людина Європи» одужала. 

Висновок

     Баронеса  Тетчер відзначила свій 85-річний ювілей. Завершивши активну політичну кар’єру, вона зайнялася дослідженнями у  сфері політології та геополітики, опублікувала на сьогодні три великі (а до того ж вельми цікаві) монографії і продовжує тримати руку на пульсі життя Великої Британії і цілого світу.