Державне регулювання зайнятості

2. Державне регулювання зайнятості.

Головним завданням політики зайнятості на сучасному етапі є збереження провідної ролі держави в її регулюванні. Проте державне регулювання зайнятості не повинно використовуватись для обмеження ринкового механізму саморегулювання.

Разом з тим треба враховувати перехідний характер української економіки, для якої є неприйнятною орієнтація лише на механізм ринкового регулювання зайнятості. Він не може ефективно працювати внаслідок відставання заробітної плати від середнього прожиткового мінімуму, у зв'язку з необхідністю вкладення коштів в охорону здоров'я, відпочинок, житло і транспорт. Незабезпечення цих умов перешкоджає вільному переміщенню робочої сили.

Характерною ознакою соціальної ринкової економіки є орієнтація на продуктивну зайнятість, що базується на необхідності вкладень коштів у забезпечення належних умов для існування людини, зростання її добробуту.

Забезпечення продуктивної зайнятості можливе лише за умови поєднання активних дій органів державного управління з ринковими регуляторами зайнятості.

Вільно вибрана зайнятість як орієнтир соціальної ринкової економіки є головним принципом, на якому повинні будуватися державна політика і механізм забез­печення продуктивної зайнятості. Передумовами реалізації цього принципу є розви­ток всіх форм власності з метою розширення можливостей вибору громадянами сфер застосування праці; недопущення примушування до праці та будь-яких форм дис­кримінації — за статтю, віком, національністю тощо. До цих умов треба також відне­сти економічну та юридичну свободу працівників і роботодавців при наймі та звіль­ненні, свободу переміщення праці і капіталу, створення нового механізму регулю­вання ринку праці, розвиток системи партнерських відносин щодо розв'язання інди­відуальних і колективних трудових спорів.

Усе це означає необхідність створення такої моделі зайнятості, яка була б за­снована на поєднанні ринкових принципів регулювання і участі держави в побудові правил функціонування ринку праці. Така модель повинна передбачати заходи соціального захисту населення у випадку безробіття, здійснення політики сприяння зайнятості та прискоренню адаптації населення до вимог ринкової економіки.

Складність утвердження нових принципів політики зайнятості обумовлена інертністю громадської свідомості та уявленням про те, що перехід до ринкової економіки може автоматично розв'язати всі накопичені проблеми у сфері зайнятості.

Недооцінка сфери зайнятості щодо її впливу на розвиток економіки та якість життя населення призвела до того, що механізми зайнятості стали гальмом економічних реформ. Стримування процесу вивільнення робочої сили в період спаду вироб­ництва загальмувало створення Інфраструктури ринку праці, системи інформаційно­го забезпечення служб зайнятості, перебудови системи підготовки кадрів.

В основі державного регулювання зайнятості населення лежать положення кейнсіанської теорії, згідно з якою зменшення безробіття повинно досягатися за ра­хунок державної стимулюючої фінансової політики. Але така політика, крім позити­вного впливу на економіку, виявила побічні негативні наслідки — інфляцію. Отже, інфляція є тією ціною, яку економіка повинна сплатити за зниження безробіття.

Існує тісний зв'язок між безробіттям та інфляцією. Збільшення безробіття знижує інфляцію і навпаки — обернена залежність. Вона узагальнена у вигляді кривої Філіпса. Крива Філіпса доповнила кейнсіанську теорію державного регулювання зайнятості. Але подальші дослідження показали, що вона адекватно відтворює зв'язок між інфляцією та безробіттям лише в короткостроковому періоді.

У межах великих інтервалів часу цей зв'язок має інший характер. Про це свідчить досвід багатьох країн світу в період 70-80-х років, коли в економіці відбувалося одночасне зростання інфляції та безробіття. Таке явище дістало назву стагфляція.

За стагфляції крива Філіпса змішується вправо, тобто в бік збільшення безробіття. При цьому кожний відсоток збільшення інфляції супроводжується додатковим зростанням безробіття. Кейнсіанці пояснюють зміщення кривої Філіпса серією ціно­вих шоків.

Іншу точку зору щодо стагфляції мають прихильники неокласичної концепції.

Згідно з нею в довгостроковому періоді крива Філіпса набуває вигляду верти­кальної прямої, яка бере початок в точці природного безробіття. Тому неокласики виступають за проведення урядом політики невтручання, що дасть можливість рин­ковому механізму самостійно вирішувати проблеми зайнятості.

Кейнсіанці закликають до активного застосування стабілізаційної політики держави, скорочення великих втрат.

Вплив держави на виробництво методами фіскальної чи монетарної політики — основний елемент механізму регулювання зайнятості. Іншим його елементом є державне регулювання наслідків функціонування економіки, пов'язане з виникнен­ням безробіття. Таке регулювання спирається на державні програми, основною ме­тою яких є не зростання виробництва, а створення умов для працевлаштування без­робітних. Тому пріоритетними заходами держави в регулюванні зайнятості населення мають бути такі:

1) забезпечення ефективної зайнятості;

2) координація заходів, які застосовуються в політиці регулювання;

3) створення рівних умов для громадян у використанні їх права на працю;

4) соціальне партнерство через сумісність інтересів держави, профспілок та підприємств;

5) міждержавне співробітництво з питань регулювання потоків робочої сили.

Сукупність зазначених заходів закладає основу формування державних програм зайнятості населення і механізму регулювання цієї сфери.

Програмний метод регулювання зайнятості реалізується за двома напрямами: активна політика зайнятості та створення гнучких форм зайнятості.

Перший напрям передбачає розробку програм сприяння зайнятості, які охоплюють окремі категорії населення і специфічні випадки загрози безробіття. Головною метою таких програм є скорочення або запобігання зростанню чисельності безробітних.

Програми сприяння зайнятості поділяються на три типи: програми суспільних робіт, професійної підготовки молоді та допомоги безробітним.

1. Програми суспільних робіт охоплюють окремі категорії населення, регіони, періоди часу і поділяються на два види: програми трудомістких суспільних робіт та програми суспільних робіт, які мають певну соціальну спрямованість.

Перший вид програм суспільних робіт спрямовується на мобілізацію надлишкової робочої сили для створення інфраструктури в сільській місцевості (будівництво доріг, житла та об'єктів соціального призначення, захист земель і лісонасаджень то­що), а також проведення робіт у містах (будівництво та ремонт доріг, шкіл, лікарень, робота в дитсадках, вирощування овочів тощо). Дані програми використовуються також як засоби надання термінової допомоги під час засухи та ліквідації наслідків стихійних лих.

Другий вид програм суспільних робіт охоплює оплачувані муніципальною владою послуги людям похилого віку та інвалідам, догляд за дітьми, допомогу при об­слуговуванні хворих, одиноких престарілих громадян тощо.

2. Програми професійної підготовки молоді спрямовані на надання допомоги молоді в отриманні професійної підготовки та підвищенні кваліфікації. В усіх розвинених країнах частка безробітної молоді значно перевищує середній рівень безробіття. Тому щодо професійної підготовки молоді держава має брати турботу на себе. Програми професійної підготовки молоді фінансуються державою, місцевими орга­нами влади, підприємцями, а також спонсорами за рахунок добровільних внесків. Молодь, на яку поширюється дія програм, одержує допомогу у вигляді стипендій.

3. Програми допомоги безробітним охоплюють насамперед категорії безробітних, що не мають роботи протягом тривалого часу. Дані програми, крім безпосередньої допомоги безробітним, передбачають заходи зі стимулювання підприємців щодо найму на роботу, а також безробітних щодо активних пошуків роботи.

Методи державного забезпечення зайнятості бувають:

- Прямі медоди

- Непрямі методи

Прямі методи: 1.Законодавче регулювання умов найму та використання робочої сили

(трудове законодавство). 2.Стимулювання створення нових робочих місць та пропозиції робочої сили.

3.Заходи щодо збереження та підвищення рівня зайнятості на підприемствах.

Непрямі методи:

1.Державна фшансова політика (асигнування та субсидії).

2.Монетарна політика (регулювання грошового обигу).

3.Фіксальна політика (заміна податкових ставок).

4.Виплати різних допомог по безробптю та ін. Державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

- співробітництва  професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств,  установ, організацій або уповноважених  ними органів у взаємодії з  органами державного управління  в розробці, реалізації та контролі  за виконанням заходів щодо  забезпечення зайнятості населення.