Стратегія майбутнього

1.Прогнузування  майбутнього 

Проблеми майбутнього, як свідчать етнографічні та археологічні дані, хвилювали людей ще на ранніх стадіях розвитку суспільства. «Передбачати»  і навіть «впливати» на майбутнє в  «міфічний» період було звичним заняттям, адже майбутній час, як і минулий, ототожнювався з теперішнім.

У сучасну добу проблема прогнозування явищ і подій, передбачення соціальних наслідків прийнятих  рішень набуває характеру нової  глобальної проблеми "суспільство  і катастрофа, руйнування, потрясіння", "суспільство і його дестабілізація", що безпосередньо зачіпає основи існування сучасного суспільства. І центральний вузол цієї нової  глобальної проблеми "суспільство  — катастрофа" в діалектиці непередбачуваного  і непередбаченого.

Актуальність проблеми прогнозування  в наш час зумовлена такими чинниками.

• Ускладнились процеси розвитку суспільного життя в умовах НТР ;
• Значно розширились обсяг і масштаби прогностичної діяльності, кількісна і якісна,багатоманітністьоб'єктів,прогнозування
• Зросла соціальна, економічна, екологічна, інформаційна цінність прогнозів. Як уже зазначалося, передбачення майбутнього — це результат пізнавальної діяльності людини. Інакше кажучи, передбачення являє собою рису розумової діяльності, яка свідомо досліджує у формі ідеальної моделі предмети, явища чи умови їхнього існування, яких немає, або вони чомусь недосяжні для досліджень і перевірки.

Майбутнє можна зрозуміти  тільки в результаті аналізу минулого і сучасного, оскільки воно з'являється  на основі їх діалектичної зміни.

Прогнозування є окремим  видом передбачення. Однак соціальне  прогнозування, поширюючись на окрему сферу суспільного розвитку, має  відносну самостійність і автономність щодо інших видів, типів і методів  наукового передбачення.

Особливе значення соціального  прогнозування полягає насамперед у тому, що передбачаються ті зміни  суспільного життя, які розкривають  взаємозв'язок історичної закономірності й предметної діяльності людей.

Якщо наукове передбачення загалом носить імовірнісний характер, а його вірогідність підтверджується  реалізацією прогнозованих результатів  на основі суспільно-історичної практики, то соціальне прогнозування уже  в самому собі містить оцінку істинності і достовірності варіантів, що висуваються.

Наукове передбачення в сфері  соціального життя підпорядковане просторово-часовим умовам, тому необхідно  визначити ступінь імовірності  й можливості перевірки результатів  передбачення, бо в процесі наукового  передбачення через складність самого механізму можливі помилки, пов'язані  зі зміною ситуації.

Соціальне прогнозування  спрямоване насамперед на виявлення  цих змін. Воно враховує співвідношення якісних і кількісних характеристик  у соціальному явищі, що дає змогу встановити певну спрямованість розвитку самого явища, з достатньою точністю визначити характер соціальних подій, форму і напрям їхнього руху. Точність, вірогідність і ймовірність прогнозування залежать від того, про яке майбутнє йде мова — безпосереднє, оглядне чи безумовно віддалене.

Деякі футурологи і соціологи  віщують швидку загибель людської цивілізації, "крах світу", "крах життя взагалі", оскільки "земля, на якій заблукала  людина двадцятого століття, — пише Р.Дарендорф, — огорнута густою темрявою, і людина не знає, куди їй іти" (Дарендорф Ф. Система, изменение и конфликт. — Нью-Йорк, 1988. — С. 83). На цій підставі вони заперечують можливість і необхідність передбачення. Майбутнє, стверджують вони, є справою віри, а не наукового дослідження. Будь-яке соціологічне передбачення проголошується ними різновидністю соціального знахарства. Творча діяльність людини вважається підсвідомою, ірраціональною, заснованою на "логіці абсурду" і "законах випадковостей". Так, зокрема, представники теорії "творчої" або "емерджентної еволюції" заперечують у творчості елемент передбачення, розцінюючи творчу еволюцію як щось ірраціональне, а нову якість як непередбачене і раптове. Фаталісти і волюнтаристи недооцінюють роль випадковостей у формуванні результатів передбачення і спотворюють роль суб'єкта в процесі творчості.

Подібних поглядів дотримується К.Ясперс, який рішуче відмежовується від раціоналістичної лінії в філософії, пов'язаної з Декартом, Гегелем та Марксом. В історії він виділяє чотири етапи, головним з яких називає так звану "вісь світового часу", — етап, на якому виникає сучасна нам людина зі своїми уявленнями про її можливості та межі усвідомлення себе як Самості. Ясперс заперечує можливість наукового передбачення майбутнього та наявність об'єктивних законів історичного розвитку, визнає лише каузальні зв'язки.

Нагадаємо підходи до вивчення майбутнього сучасного американського футуролога Олвіна Тофлера. Його ім'я відоме нашим читачам за книгою "Шок від майбутнього" ("Футурошок"). Ця книга, а також пізніші праці Тофлера — "Екоспазм", "Третя хвиля", "Прогнози і передумови", "Адаптуюча корпорація" — викликають дедалі зростаючий інтерес у світі.

Тофлер яскравою, образною мовою публіциста розповідає про те, як шалено прискорюється темп життя, і людина почуває себе в цьому "божевільному, шаленому світі" дедалі самотнішою. Все частіше вона опиняється у стані шоку. Але це, на його думку, лише початок, оскільки виникає не просто шок, а футурошок від зіткнення з майбутнім. Тофлер вважає, що "майбутнє не можна визначити наперед, воно не зумовлене повністю технологічним прогресом і його не можна проаналізувати".

Зневіра у майбутньому, страх  перед прийдешнім, безвихідь, песимізм, байдужість, депресія — характерні риси багатьох концепцій сучасних західних соціологів і футурологів (Ж.Еллюль, Л.Мемфорд, Т.Ро-зак, Дж.Байрем, Е.Мюрез, Р.Хейлбронер та ін.). Відповідно до їхніх уявлень майбутнє людського суспільства нагадує "страшний суд", де апокаліптичні картини майбутніх катастроф перемежовуються з псевдо-релігійними проповідями і пророцтвами генетичної і духовної деградації людини.

Майбутнє людства —  це не аморфне і невизначене прийдешнє, без будь-яких часових рамок і  просторових меж, в якому може відбутися все, на що здатна фантазія. Наукове передбачення і соціальне  прогнозування мають дати відповідь  не тільки на питання про те, що може реально здійснитися в майбутньому, а також і відповіді на запитання, коли цього слід чекати, які форми  майбутнє здобуде і яка ймовірність  даного прогнозу.

Щодо безпосереднього  майбутнього наука вже сьогодні використовує багато конкретних даних, які дають змогу складати обгрунтовані, вірогідні прогнози на 20-30 років наперед. Демографи, наприклад, впевнено прогнозують, що на земній кулі у 2000 році проживатиме 6 млрд., а в 2025 році — 8 млрд. чоловік; на цей же час зроблено розрахунки чисельності населення окремих країн, його вікової структури, народжуваності, смертності, середньої тривалості життя тощо. Вірогідні запаси корисних копалин також визначаються, як правило, на 2-3 десятиріччя наперед.

Щодо найближчого майбутнього, яке охоплює собою більшу частину  наступного століття, то наші знання про  нього носять, так би мовити, лише правдоподібний характер, базуються  на дуже неповній індукції, і до них  слід ставитися обережно. Очікується, що швидке зростання світового населення  зупиниться у другій половині наступного століття, а його чисельність досягне  до 2100 p. орієнтовно 10-12,5 млрд. чоловік. Щодо віддаленого майбутнього, за межами наступного століття, то про нього  можна розмірковувати лише на основі різних гіпотетичних суджень, що не суперечать реальним можливостям і водночас піддаються певним ймовірним оцінкам  з точки зору історичних строків  і конкретних форм втілення в життя. Тому о наше незнання про віддалене  майбутнє явно переважає над знанням.

Яке ж майбутнє нас чекає? Дізнатися про це і сьогодні дуже важко, практично неможливо. У нас  усі прогнози соціально-економічного розвитку пильно охороняються відомствами, тримаються у таємниці. Хоча, наприклад, у США всі документи такого роду друкуються в газетах і журналах, розголошуються і широко обговорюються  громадськістю шляхом референдумів.

Парадоксально, але факт: сьогодні, коли дедалі більше дізнаємося про наше минуле, таємним залишається  наше майбутнє. Але ж людина хоче знати правду не тільки про вчорашній, а й про сьогоднішній і завтрашній день. Насправді ж виходить так, що ми все більше дізнаємося про нашу історію, "справи давно минулих  днів", а майбутнє під забороною. В результаті основна увага громадськості  виявилась немовби повернутою у  вчорашній день.

Сьогодні, коли руйнуються старі  міфи і легенди, все з більшою  тривогою постає питання, що чекає нас  там, за горизонтом? І знову повторюється стара історія: люди не одержують  відповіді ні від офіційних осіб, ні від засобів масової інформації. Спроби філософів, соціологів, економістів, психологів у сімдесятих роках осмислити наше майбутнє не мали офіційної підтримки. Зазирнути за горизонт десятиріч декому здається зайвою і непотрібною справою. Тому, мабуть, нас і закликали жити в ім'я майбутніх поколінь.

Але ж важливо, чим і  як живе й житиме людина сьогодні, завтра. Не можна уявити майбутнє людства  поза людиною: майбутнє не приходить  із зовні, обминувши прагнення, плани, бажання, інтереси і потреби особистості. Майбутнє людства треба розглядати як результат його діяльності, а  не як таке, що прийде само, і людина адаптується до нього.

2. Глобалізація та її процеси

Однією з визначальних характеристик сучасності є розвиток процесу глобалізації.

Під глобалізацією розуміється нова, особлива якість взаємозалежності і цілісності світу, коли не дивлячись на очевидну розколотість світу, у ньому відбуваються такі процеси в економіці, політиці, фінансовій діяльності, інформаційній сфері, розвитку й функціонуванні духовної культури, які кидають виклик розколотості світу.

Глобалізація є об'єктивним процесом, породженим початком інформативної технічної революції, вона стала можливою після подолання бінарного протистояння світової капіталістичної та комуністичної систем. Переважно, коли міркують про глобалізацію, то йдеться лише про її економічний та політичний аспекти. Однак, вона набагато глибша і може змінити не тільки всі інші сторони людського життя, але й саму людину. Особливе місце у глобалізаційних процесах займає інформатизація. Після того, як у 1991 р. з’явилася всесвітня інформаційна мережа (Інтернет), світова спільнота була замкнена інформаційно. Сьогодні у світі нараховується близько 40 млн. користувачів Інтернету і ця кількість невпинно зростає. Всесвітня комп’ютерна мережа замінює послуги пошти, телеграфу, телефону, копіювальної техніки і навіть магазинів, що призводить до виникнення єдиного світового інформаційного простору.

Інтернаціоналізація економічного, політичного та фінансового  життя, глобальна інформатизація ведуть до уніфікації й духовного життя  різних народів і країн. Зокрема, об’єктивним породженням зазначених вище процесів став феномен “масової культури”. Процесу “масовизації” культури сприяє також розвиток засобів масової інформації, які здатні відтворити в будь-якій кількості культуру, світоглядні кліше, мовленнєві штампи, стереотипи мислення, поведінки та способу життя. Не оминули глобалізаційні процеси й систему освіти. Болонська система вищої освіти, до якої втягується й Україна, є одним із проявів стандартизації освітнього процесу. Швидке кількісне збільшення університетів, інститутів, академій, коледжів і інших навчальних закладів посилює боротьбу за абітурієнтів, що в кінцевому підсумку нівелює цінність диплому про вищу освіту. “Омасовлення”, стандартизація, некритичний підхід до переймання чужого досвіду у цій сфері обертається для суспільства знеціненням вищої освіти, зниженням рівня загальної культури майбутніх спеціалістів та здатності до вирішення складних соціальних проблем. Проте ці процеси є об’єктивними, їх зупинити неможливо, оскільки система вищої освіти перетворюється на свого роду валюту, що контролює підготовку кадрів, формування світоглядних стандартів, можливості працевлаштування в різних країнах світу.

Отже, глобалізація кидає виклик розколотості світу, автономізації  та атомізації народів і культур, веде до єдності господарських зв’язків, соціально-політичних процесів та історичної долі різних країн. Вона веде до діалогу й полілогу культур і етосів у пошуках гармонічного об’єднання людства перед лицем загальних загроз та глобальних проблем.

Явище глобалізації приковує до себе значну увагу в  усіх країнах світу. Його дослідженням переймаються не лише вчені, філософи, культурологи, але й державні та громадські діячі, оскільки йдеться  про перспективи пошуку моделей  нового міжнародного порядку у цілісному  взаємозалежному світі, щоб він  став справді безпечним і стабільним. Вирішення цієї задачі не може бути легким та простим, оскільки людство  нагромадило багато глобальних і  регіональних проблем, без вирішення  яких неможливе формування справедливого  світоустрою. Це завдання досить віддаленого  майбутнього людства.

3.Глобальні проблеми  людства

Одним з найбільш глобальних і актуальних питань на сьогодні є  вирішення глобальних проблем сучасності: філософія розглядає проблеми, які, здавалося б, зачіпають майже  кожну науку, в тому числі економіку, географію, математику і багато інших. Над цими проблемами працюють майже  всі сфери і галузі наук, пов'язані  з самою людиною і Землею.