Сократ – видатний оратор Давньої Греції

Шановні слухачі!

Я підготовила  виступ на тему «Сократ – видатний оратор Давньої Греції».

«Сократ звів філософію з неба на землю»

  Цицерон

Сократ… Часто  зустрічаємо це ім’я і знаємо загальне про ньго.

«Хороший  початок не дрібниця, хоча і починається  з дрібниці»

Сократ - античний мислитель, давньогрецький філософ, який не залишив жодного письмового джерела  після себе.

Біографія

Сократ народився  в Афінах у 470 р. до н.е. Його батько, Софронікс, був каменотесом, а мати – повитухою. У свого батька Сократ навчився ремеслу скульптора. Сократ любив казати, що успадкував від матері її мистецтво, порівнюючи його з філософським методом – майєвтикою: “ Тепер моє повивальне мистецтво у всьому схоже на акушерське, відрізняючись від нього лише тим, що я приймаю пологи у чоловіків, а не у жінок, народження душі, а не тіла ".

Сократ навчався в одного з найзнаменитіших філософів  античності – Анаксагора з Клазомен, який був також учителем Перикла.

Сократ мало мандрував і майже ніколи не залишав  Афін. Коли він був юнаком, він  відвідав лише Дельфи, Коринф і острів Самос разом з філософом Архелаєм. Сократ брав участь у битвах біля Потидеї в 432 р. до н. е. й Аміфіполі в 422 р. до н. е. Розповідають, що коли афіняни відступали, він ішов спиною вперед, обличчям до ворога.

Бесіди Сократа  викликали захват. Своїх слухачів він вважав, в першу чергу, друзями, а вже потім учнями. Завдяки  своїй надзвичайній чарівності, він  мав вплив на людей різного  віку, що викликало заздрість, неприязнь  і навіть ворожість. У 399 р. до н.е. його звинуватили в неповазі до богів (адже він вірив у найвищого  бога) і в розпусті молоді, оскільки він викладав своє вчення. Його судили, але він продовжував філософувати, оскільки вважав це місією, яку Бог  поклав на нього, і не міг відмовитися  від того, що говорив або робив: "... Поки є в мені дихання і здатність, не перестану філософствувати, умовляти і переконувати всякого з вас ... говорячи те саме, що звичайно говорю:" О кращий з мужів, громадянин міста Афін ... чи не соромно тобі, що ти дбаєш про гроші, щоб їх у тебе було якомога більше, про славу і про почесті, а про розумність, про істину і про душу свою, щоб вона була якомога краще, не дбаєш і гадки не маєш "

Сократ, будучи первісно софістом (софіст — людина (оратор), яка готова за допомогою будь-яких прийомів захищати певні тези, не враховуючи об'єктивну істинність чи хибність цих тез.), був націлений не тільки на риторику, але й на обґрунтування політики. «Більш корисний державі той, хто зробить багатьох здатними управляти державою» Як зазначає інший його учень, Ксенофонт Сократ увесь час був зайнятий проблемою, як привести фахівців до влади. Для цього він займався етичною освітою громадян. Проте Сократ навчав тільки багатих людей — як він зазначає в Платонівській «Апології», вони менш зайняті та мають час вислухати його вчення. Більше того, в (напів-) аристократичному суспільстві такі люди мають більше впливу.

Сократ став першим публічним грецьким філософом: свої заняття він проводив на вулицях  міста, заповнених найрізноманітнішим людом: торговцями, солдатами, ремісниками, аристократами та бездомними. Він  швидко здобув популярність серед афінян, хоча ексцентричність філософа ставала  й предметом глузувань, навіть серед  освічених громадян. Комедіограф  Аристофан зробив Сократа головним персонажем своєї п'єси «Хмари», поставленої 423 до н. е. на Великих Діонісіях. Карикатура на Сократа представляє його натурфілософом (філософія природи, що розуміється як цілісна система найзагальніших законів природознавства) і софістом, він добре впізнавався завдяки масці «вченого доктора», який пояснював різноманітні явища без зв'язку із божественними силами. Зокрема, дощ і гроза відбуваються через хмари, а не тому що існує Зевс, а самі боги схожі на хмари, що пливуть невідомо куди. Учений доктор вирішує й інші питання: чим пищить комар, на скільки стоп стрибають блохи та інші. Одночасно аристофанівський Сократ розбещує молодь, пропонуючи надійні способи уникнути покарання за проступки, серед яких подружня зрада. Таким чином, перед глядачем розгортались два пороки: неповага до богів та розбещення юнаків.

«Але  ж я тільки те й  роблю, що переконую  кожного з вас, молодого і старого, піклуватись, перш за все, не про тіла ваші або гроші, а про  душу. Я кажу вам: не від грошей народжується доблесть, а від доблесті бувають у людей гроші та інші блага, як у приватному житті, так і у державному.»

Критики ж були певні: такі міркування можуть виявитись  корисними тільки для філософа, звичайним  людям Сократ не дає їжі, домівки, не спонукає бути покірними владі, яка  закликає громадян віддати усі сили батьківщині. Саме так вважали афінські державні діячі Аніт та Лікон. Вони нагадували й про те, що Сократ не просто заперечує силу богів, але й має свого власного бога — Даймона, чий голос слухає, але ж за всіма канонами, тільки піфії та жерці мають право спілкуватись із богами, невідомими полісу.

Головним пунктом  обвинувачення стало розбещення юнацтва. Сократу закидали, що своїми пустими балачками, він відволікає громадян від служіння державі, виховує в молоді неповагу до традицій, усталених правил. Афінський закон вимагав, аби звинувачений сам себе захищав. Вважаючи, що не чинив несправедливо, Сократ виступив без підготованої промови. Ця промова — бесіда із суддями, звернення до народу. Він не намагався розчулити суддів, а навпаки зауважив:

«Я  той, кого бог дав  вам, аби ви стали  кращими. Якщо ви мене стратите, то другого  разу такого благодіяння  годі й чекати.»

Присяжні зупинили промову обуреними криками і  тут же проголосували: Сократ винен. Проте і це рішення не ставало  останнім вироком, він міг сплативши  штраф або все-таки залишити місто. Сократ відмовився знову, оскільки в  протилежному випадку погоджувався б із обвинуваченням. Відомо, що учні Сократа готували його втечу із в'язниці, але Сократ не відгукнувся на щиру пропозицію друзів. Більше того він  промовив довгий монолог про те, що громадянин, навіть несправедливо  засуджений, не може відповідати злом на зло.

Сократ вважає за краще померти, захищаючи свої ідеї: «Краще мужньо померти, аніж жити в ганьбі».

«Настав час для того, щоб ми йшли далі: я — для того, щоб померти, а ви — щоб жити. Невідомо, хто обрав кращу альтернативу.»

Через тридцять днів після винесення вироку Сократ випиває келих цикути, оточений своїми учнями, яким він говорить про єдність  життя й смерті: "Ті, хто справді віддані філософії, зайняті насправді тільки одним - вмиранням і смертю".

  У своїх коментарях до “Кратила” Платона, які стосуються значення імен, Прокл стверджує, що ім’я Сократа походить від “soet tou kratou”, що означає “звільнений силою душі, тієї, яка не спокушається речами матеріального світу”.

Діоген Лаертський наводить багато свідоцтв і анекдотів, запозичених у давніх авторів, що змальовують характер Сократа: рішучість, відвага, контролювання пристрастей, скромність і незалежність від багатства й влади.

Сократ принципіально не записував свої думки, вважаючи дійсною сферою існування істиного знання й мудрості живу бесіду з опонентами, живий діалог, полеміку. Вступати в діалог з Сократом означало складати “іспит душі”, підсумувати життя. За свідченням Платона   "Кожен, хто був поруч з Сократом і вступав з ним у бесіду, про що б не йшла мова, виявлявся змушеним йти вперед до тих пір, поки не віддасть собі звіту в самому собі, як він жив ​​і як живе тепер, і те, що навіть мигцем одного разу проскакувало, не могло пройти поза Сократом".

Основні ідеї:

Майєвтика й іронія

Своє мистецтво  пізнання правди Сократ називав мистецтвом допомоги народженню — маєвтика. Сократовські діалоги були пошуком істиного знання, і важливим кроком на цьому шляху було усвідомлення його відсутності, розуміння власного незнання. «Заговори, щоби я тебе побачив» Згідно з легендою, Дельфійською піфією Сократ був названий “наймудрішим з усіх мудрих”. Напевно, це пов’язано з його висловлюванням про обмеженість людського знання: “Я знаю, що нічого не знаю”. Користуючись методом іронії, Сократ надіває на себе маску простакуватого, просить навчити будь-чому або дати пораду. За цією грою завжди стоїть серйозна мета – примусити співрозмовника виявити себе, своє незнання, добитися ефекту благотворного потрясіння слухача. «Є лише одне благо - знання, і тільки одне зло – неуцтво»

Мудрість  Сократа 

«Мудрість — ніщо інше, як вміння бути вище від самого себе»

Сократ прагнув  обговорювати питання на основі того, що ми зараз називаємо «сократівський метод». Він вислуховував мовчки обговорення  і ставив запитання, як ніби він нічого не знав про цю тему, поки висновок не випливав від усіх учасників спору. «Природа наділила нас двома вухами, двома очима, але лише одним язиком, щоб ми дивилися і слухали більше, ніж говорили», — стверджував філософ. Він мав дар очолювати переговори, навіть якщо співрозмовник не хотів погоджуватися. «В сутичці народжується істина» І деякі люди зненавиділи його за це. Сократ міг доводити свою позицію без зверхності, і вони не могли сказати, що він був неправий.

Якось до Сократа прибіг чоловік і каже:  
- Слухай, Сократ, я повинен тобі сказати, що твій друг...  
- Почекай, почекай, — перебив Сократ. — Чи просіяв ти те, що хочеш сказати мені, через три сита?  
- Які?  
- Перше — це сито правди: те, що ти хочеш сказати, — це правда?  
- Не знаю, я так чув...  
- Досить! А чи просіяв ти ці слова через сито доброти? Чи справді те, що ти хочеш мені сказати, — це щось добре?  
- Не знаю. Напевно, ні!  
- Ну, тоді просіємо ще через третє сито: чи так вже необхідно, щоб ти сказав мені те, з чим прийшов?  
- Ні, в цьому необхідності немає!  
- А значить, — сказав Сократ, — якщо в цьому немає ні правди, ні доброти, ні необхідності, то залиш це! Не говори та не обтяжуй цим ні мене, ні себе. 

Спокій  Сократа 

Одного разу Сократ пізно вночі повертався з  бенкету. Кілька юнаків, почувши про  це, вирішили пожартувати над ним. Вони запаслися смолоскипами, масками  і влаштували йому засідку. Філософ, однак, не злякався, спокійно зупинився  і почав задавати молодим людям  питання, як звик це робити в Лікеї або в Академії.

Ксантіппа, дружина Сократа, стверджувала, що, незважаючи на безліч змін у місті і в їх власному житті, Сократ завжди виходив з дому чи повертався з одним і тим же виразом обличчя. Так він легко звикав із усім і ніколи не втрачав присутності духу.

Про людину

Повторюючи за Дельфійським Оракулом “Пізнай самого себе”, Сократ звертається до проблеми людини, до вирішення питання про сутність людини, про її природу. «Можна вивчати закони природи, рух зірок, але навіщо йти так далеко, говорить Сократ, – пізнай самого себе, занурься в близьке, і тоді, через пізнання доступних речей, ти зможеш прийти до тих самих глибоких істин».

«Хлібороби та інші робітники дуже далекі від того, щоб знати самих себе ...Адже вони знають лише те, що належить тілу і служить йому... А тому, якщо пізнання самого себе є закон розуму, ніхто з цих людей не може бути розумним від знання свого покликання.»

 Людина для  Сократа – це, перш за все,  її душа. А під “душою” Сократ розуміє наш розум, здатність мислити, і совість, моральне начало. Якщо сутність людини – її душа, тоді особливої турботи потребує не стільки її тіло, скільки душа, і найвище завдання вихователя – навчити людей зрощувати душу. Благою й досконалою робить душу доброчесність. Доброчесність пов’язана в Сократа із пізнаням, що є необхідною умовою здійснення добрих вчинків, оскільки, не розуміючи сутності блага, не будеш знати, як діяти заради добра. «Хто мудрий, той і добрий»

Доброчесність і розум зовсім не протирічать одне іншому, оскільки мислення вкрай необхідне для відкриття Доброго, Прекрасного й Справедливого.

Сократ розкриває  поняття щастя й можливості його досягнення. Джерело щастя знаходиться  не в тілі й не в чомусь зовнішньому, а в душі, не в насолоді речами зовнішнього матеріального світу, а в почутті внутрішньої сповненості. Людина щаслива тоді, коли її душа впорядкована й доброчесна. «Без дружби ніяке спілкування між людьми не має цінності» А людське буття не має цінності без спілкування.

Душа, за Сократом, це господиня тіла, а також інстинктів, пов’язаних із тілом. Це господарювання і є свободою, яку Сократ називає  самовладанням. Людина має добиватися влади над собою, ґрунтуючись  на своїй доброчесності: "Мудрість полягає в тому, щоб перемогти самого себе, тоді як неуцтво веде до поразки від самого себе". 
 

Ідеї Сократа  і його метод викладання зіграли  визначальну роль в історії. Сьогодні сократівський метод використовується в юридичній школі, в психотерапії, у підготовці та розвитку людських ресурсів, а також у плануванні уроку в класі. Передбачення дельфійського  оракула збулося, і досі Сократ вважається одним із найбільш мудрих і великих  учених.

Зміст:

1. Біографія
2. Обвинувачення
3. Захисна промова Сократа
4. Смерть
5. Основні ідеї
6. Маєвтика і іронія
7. Мудрість Сократа
8. Спокій Сократа
9. Про людину (внутрішній світ)
10. Висновок