Смисловий горизонт класичних визначень культури

23. Смисловий горизонт класичних визначень культури.

У розмаїтті  філософських та науково-гуманітарних поглядів чітко вирізняються дві  смислові домінанти 1. Перша — фіксує традиційне, в тому числі й для  класичної філософії, розуміння  культури як сукупності загальнозначущих форм духовного життя, в тому числі й опредметнених у матеріальних цінностях, накопичених людством протягом усієї історії. Це передусім його досягнення у сфері мистецтва, науки, просвітництва, можливо релігії та моралі. При цьому дослідники кінця XIX ст. намагаються відрізнити культуру як відокремлену сферу духовно-душевного відображення та переживання дійсності від цивілізації, під якою розуміють зовнішні щодо людини засоби та умови спільної життєдіяльності — такі суспільні інститути, як держава, ринок, право, а також такі соціальні знаряддя (підприємства), як техніка, технологія, промисловість загалом.

Його  теоретичні передумови виникають разом  із тематизацією в сучасній культурології "низового", буденного життя, масових  світоглядних рухів, культури тієї людської більшості, яка протягом писемної історії в кращому разі є предметом згадувань та опису у великому тексті світової літератури — культури мовчазної більшості 2. Остання становить життєвий контекст або смисловий горизонт усіх можливих текстів, в яких виражається життєдіяльність людей. Цей життєвий контекст природно пов’язаний з етнонацюнальними особливостями культурного буття. Через тематизацію саме фольклору, казок, міфів, взагалі \65\ семантики буденної життєдіяльності людей в сучасній культурології починають промовляти етноси та національні культурні світи. Отже, нинішня універсалізація поняття чи ідеї культури не збігається з усталеним розумінням культурної універсальності, яку ще донедавна ототожнювали із "справжньою культурністю" людини.

24. Психологія мас і фашизм В. Райха. Загальна характеристика.

Идеология национал-социализма рассматривается  в этой книге в тесной взаимосвязи  с феноменальным явлением ХХ века – массовостью. «Фашизм – не дело рук какого-нибудь Гитлера или  Муссолини, а выражение иррациональной структуры массового человека». Национал-социализм, как и любая другая политическая идеология, в полной мере проявляет свою амбивалетность, способность менять свое содержание в зависимости от обстоятельств: «Политический иррационализм впоследствии отчетливо проявился в военном союзе высшей и низшей рас» (Германии и Японии); «Если бы Бетман-Гольвег, призывавший в 1914 году «германский дух на борьбу со славянами, решил бы быть последовательным, ему пришлось бы выступить против Австрии, которая была преимущественно славянским государством». Райх доступно иллюстрирует тот факт, что «для того, чтобы занять высшее общественное положение в условиях социального хаоса» отнюдь не требуются феноменальные интеллектуальные способности, «необходимо лишь обладать достаточной хитростью, невротическим честолюбием, волей к власти и грубостью».

25. Проблематичність  постмодерністської  філософії.

Вся основная проблематика постмодернистов, так или иначе, пересекается с главными положениями  ницшеанской философии. Во многих произведениях основоположников постмодернистской философии, таких как Жиль Делёз, Мишель Фуко, Жан-Франсуа Лиотар и др. прослеживается пристальный интерес к идеям немецкого философа, которого по праву можно считать первым провозвестником эпохи постсовременности. По нашему мнению, некоторые положения его учения могут быть успешно использованы для ограждения и отпора от надуманной критики в адрес комплекса постмодернистских теорий. Рассмотренная сквозь призму идей Ницше, подобная критика в большинстве случаев обнаруживает свою беспочвенность и несостоятельность.

 Одно из  наиболее значительных положений  ницшеанской философии – идея  о "вечном возвращении", может  оказать существенную помощь  в решении спорной проблемы  соотношения традиции и новации в постмодерном обществе. "Негативное и даже агрессивное отношение к прошлому, к классике, к традиции – норма для культуры постмодерна" . И далее: ""отвязавшись" от всякой традиции, постмодерн в своём свободолюбии пошёл на крайности: стёр имена и даты, смешал стили и времена, превратил текст в шизофреническое приключение, в коллаж анонимных цитат, … смешал и уравнял святое и греховное, высокое и низкое" . Подобного рода высказывания отнюдь не являются единичными, скорее они передают общее настроение тех, кто не может или не хочет принять постмодерную реальность наших дней.. Но, как уже говорилось выше, может появиться ощущение, что никакого нового, постмодернистского подхода нет, происходит всего лишь извечный круговорот событий, выносящий на поверхность давно утерянные вещи; более того,

26. Підведіть ідейний  підсумок психоаналітичної  антропології.

У найзагальніших рисах його можна викласти так: структура людської психіки  постає як складна побудова, складовими елементами якого є три початку:

1. "Я" - синонім свідомості, що підкоряється принципу реальності,

2. "над-Я" - тут Фрейд вбачав присутність  культури. моральних норм суспільства,  релігії, батьківського авторитету, громадської думки і т.д.,

3. "Воно" - Підсвідоме чи несвідоме - глибинний  шар психіки, прихований від свідомості, але незмінно присутній як би усередині нього.

 Несвідоме,  є джерелом і носієм енергії  лібідо, тобто енергії сексуального  потягу. Лібідо має характер природного  інстинкту, тобто виявляється поза залежно від свідомості.

 У  цьому полягає принципова конфліктність внутрішнього світу людини: несвідоме потяг стикається з жорсткими вимогами культури і релігії. У результаті цього виникає агресія, у ряді випадків вона призводить до неврозу.

 Розглядаючи  саме підсвідоме, Фрейд побачив у ньому протиборство двох начал, яке він позначив символами Ерос і Танатос. Перше (Ерос) являтся інстинктом життя, воно конструктивно і творчо, друга (Танатос) - інстинктом смерті, руйнування, розкладання. Боротьба Ероса з Танатос визначає життєву лінію поведінки людини.

27. Філософія сублімованого  танатосу у Д. де Ружмона.

Суголосними до ідей Фройда стали концепти швейцарськогофранкомовного мислителя, філософа та есеїста Дені Де Ружмона, котрий, не посилаючись  на Фройда, вибудовує свою систему  західноєвропейської ментальності. У книзі «Любов і західна культура» вихідним положенням автора є аналіз міфу про Трістана та Ізольду. Він простежує присутність подиху любові в європейській культурі протягом величезного періоду від ХІІ до ХХ століття і розглядає ті зв’язки, що поєднують любов зі смертю, містикою та війною.

Отже, за Дені Де Ружмоном, свідомістю західноєвропейської  людини з ХІІ століття до сьогодення керує міф про Трістана та Ізольду. Це міф про кохання-пристрасть, що не може втілитися в шлюбі, а може реалізуватися лише у Смерті, котра є абсолютною перешкодою. Людина, керована міфом про Трістана та Ізольду, добровільно обирає шлях, котрий веде до смерті, відчуваючи при цьому насолоду від страждання.

28. Філософський вимір  проблеми свідомості.                                       Виникнення свідомості має своїм підґрунтям тривалий розвиток живої матерії, тваринного світу. Ще на рівні найпростіших організмів зароджуються перші форми органічного відображення (подразливість), які в процесі свого поступового ускладнення готують основу для виникнення людської свідомості, яка відображає оточуючий людину світ і власне буття людини в ідеальній формі.

 Лише біологічний  розвиток тваринного світу не  може привести до виникнення, формування свідомості - він є  тільки тією матеріальною передумовою, на якій можливий генезис свідомості. Необхідною умовою для перетворення психічної діяльності вищих тварин в ідеальне відображення світу, яке характерне для людини, є колективна трудова діяльність, спілкування, обмін інформацією і вироблення та установлення певних норм спільного життя первісних предків людини. Вирішальну роль в цьому процесі відігравала мова, в якій закріплюється досвід людей і яка служить основою для формування понятійного мислення.

 Свідомість  людини не є пасивним, дзеркальним відображенням світу; вона на певному етапі починає активно впливати на розвиток і суспільства, і людини, виступаючи вагомим фактором соціального прогресу. Саме тому формування нової свідомості є одним з важливих завдань для духовного відродження України і її прогресу в усіх сферах суспільного життя - економіці, політиці, культурі.

 Дослідження  проблем свідомості, сутності її  генези, форм прояву та подальших  напрямків еволюції неможлива  в рамках лише якоїсь однієї  галузі наукового пізнання. Невдачі різного роду біологізаторських концепцій тлумачення свідомості є яскравим свідченням цього. Правильне осягнення феномену людської свідомості потребує оптимального поєднання різних галузей природничо-наукового і гуманітарного знання. І, як свідчить досвід сучасної науки, такий синтез різних напрямків фундаментальної наукової творчості все глибше проникає в середовище вчених.

29. Ідейні передумови сучасної теорії масового суспільства.

Однією  з теорій, що моделювала соціальні  перетворення, викликані модернізацією (насамперед урбанізацією, розвитком ЗМІ, загальною освітою, демократизацією політики і т. п.), стала розроблювана у 1920–60-ті рр. теорія масового суспільства. Її прихильники вважали, що особливістю масового суспільства, котре формується унаслідок модернізації, є розрив соціальних зв’язків, відособленість окремих індивідів, відсутність у них індивідуальності, стійких і загальнозначущих моральних цінностей. Безперервні вертикальні і горизонтальні переміщення великих груп людей, характерні для індустріального суспільства, руйнують рівень сусідського, професійного, релігійного спілкування, спілкування у «своєму колі», і основним рівнем спілкування стає сім’я. Тому відбувається уніфікація одягу, смаків, інтересів, побуту і соціального життя. Потреба у самоствердженні переноситься на національно-державний рівень, на рівень усього суспільства, політичні інтереси набувають особистісного, персонально значущого характеру.

      На погляд Х. Ортеги-і-Гассета, у першій половині ХХ ст. у більшості країн Європи громадська влада опинилася під контролем широких мас. Відбулося відтісняння аристократії «сукупністю осіб, які не виділені нічим». Виник «тип людини, яка не бажає визнавати, ні доводити правоту, а має намір всього-на-всього нав’язати свою волю».

30.Гваттарівська  концепція несвідомого  на тлі критики  фройдівського фаталізму.

Особливий вигляд конструкції несвідомого  побудували французь-кий філософ-постструктураліст  Ж. Дельоз і психоаналітик Ф. Гваттарі. У своєму знаменитому творі «Капіталізм  і шизофренія», виданому в 80-х рр. ХХ ст., вони показали, що всі поняття культури можна роз-поділити між двома областями, які утворюють два протилежних спо-соби мислення (перший втілює в собі всі позитивні риси культури, другий — негативні). Розробляють теорію про виробництво і «машини бажання» (під якими розуміються люди, строго підлягаючі певним бажанням).

Експериментальна  розробка поняття несвідомого була вперше проведена Зигмундом Фрейдом, який показав, що багато дій, реалізацію яких людина не усвідомлює, мають осмислений характер і можуть бути пояснені за рахунок дії потягів (переважно - сексуальних). Ним було розглянуто, як та або інша мотивація проявляється в сновидіннях, невротичних симптомах і творчості. Відомо, що головним регулятором людської поведінки служать потяги й бажання суб'єкта. Будучи лікарем, він зіштовхнувся з тим, що ці неусвідомлювані переживання і мотиви можуть серйозно обтяжувати життя й навіть ставати причиною нервово-психічних захворювань. Це спрямувало його на пошуки засобів рятування своїх пацієнтів від конфліктів між тим, що говорить їхня свідомість, і несвідомими спонуканнями. Так народився фрейдівський метод психоаналізу.