Автор: Пользователь скрыл имя, 27 Октября 2013 в 20:21, творческая работа
Чомусь так склалося, що питання про сенс життя люди зазвичай відносять до філософської царини, а отже і до чогось далекого, такого, що неможливо (та й навіщо, зрештою) осягнути власноруч. Починаючи розбиратися з такою здавалося «неосяжною» темою, як осмислення людьми свого життя, перш за все з наукових інтересів (для написання курсової, а згодом – дипломної роботи), я стикнулася з проблемою, що ж собою становить цей сенс життя, ціль існування людини. Чи є він у мене, цей сенс? І чи означає складність вербалізації сенсу життя для себе – відсутністю його? Чи це є категорія цінності як, наприклад, сім’я чи кар’єра?
Чомусь так склалося, що питання про сенс життя люди зазвичай відносять до філософської царини, а отже і до чогось далекого, такого, що неможливо (та й навіщо, зрештою) осягнути власноруч. Починаючи розбиратися з такою здавалося «неосяжною» темою, як осмислення людьми свого життя, перш за все з наукових інтересів (для написання курсової, а згодом – дипломної роботи), я стикнулася з проблемою, що ж собою становить цей сенс життя, ціль існування людини. Чи є він у мене, цей сенс? І чи означає складність вербалізації сенсу життя для себе – відсутністю його? Чи це є категорія цінності як, наприклад, сім’я чи кар’єра? Чи є це окрема людина, скажімо, мама, близький друг чи коханий? Або ж і взагалі – це надто абстрактна категорія, і виражається вона в узагальнених фразах на кшталт самореалізація, любов до ближніх, віра, самопізнання? Складно сказати, але упевнена, що кожний для себе знає сам. Є люди, які лише розсміються при запитанні про сенс життя і скажуть вам, що це все дурниці, але разом з тим вони мають мрії, бажання, активну життєву позицію, вони люблять своїх оточуючих та живуть із пристрастю. То хіба можна стверджувати про відсутність сенсу у таких? А є ті, наприклад, хто ладен завести говірку на декілька годин про сенс існування, але в житті не має заняття, сидить на повному забезпеченні батьків і весь свій час витрачає на комп’ютерні ігри, сон та їжу. Тож, можливо, осмислення свого існування проявляється не у словах, а у самому житті. Чомусь так склалося, що питання про сенс життя люди зазвичай відносять до філософської царини, а отже і до чогось далекого, такого, що неможливо (та й навіщо, зрештою) осягнути власноруч. Починаючи розбиратися з такою здавалося «неосяжною» темою, як осмислення людьми свого життя, перш за все з наукових інтересів (для написання курсової, а згодом – дипломної роботи), я стикнулася з проблемою, що ж собою становить цей сенс життя, ціль існування людини. Чи є він у мене, цей сенс? І чи означає складність вербалізації сенсу життя для себе – відсутністю його? Чи це є категорія цінності як, наприклад, сім’я чи кар’єра? Чи є це окрема людина, скажімо, мама, близький друг чи коханий? Або ж і взагалі – це надто абстрактна категорія, і виражається вона в узагальнених фразах на кшталт самореалізація, любов до ближніх, віра, самопізнання? Складно сказати, але упевнена, що кожний для себе знає сам. Є люди, які лише розсміються при запитанні про сенс життя і скажуть вам, що це все дурниці, але разом з тим вони мають мрії, бажання, активну життєву позицію, вони люблять своїх оточуючих та живуть із пристрастю. То хіба можна стверджувати про відсутність сенсу у таких? А є ті, наприклад, хто ладен завести говірку на декілька годин про сенс існування, але в житті не має заняття, сидить на повному забезпеченні батьків і весь свій час витрачає на комп’ютерні ігри, сон та їжу. Тож, можливо, осмислення свого існування проявляється не у словах, а у самому житті. Це не просто словосполучення, це те, що допомагає, те, що керує, що є мотивом і частково – результатом діяльності. Як соціологу за освітою (і покликанням сподіваюся теж) мені здається правильним, що людина сама для себе визначає, для кого чи для чого, навіщо їй жити. І абсолютно точно така людина має сенс існування, навіть якщо і ні разу для себе цього не проговорювала. Адже інколи темпоритм життя просто не дозволяє відволіктись на тривалі роздуми. Наявність осмислення у людини тісно пов’язане із відчуттям щастя. Варто лише запитати себе, як часто ти відчуваєш себе щасливим та що саме приносить цю радість. Що змушує посміхнутись. За чим сумуєш. Без чого не можеш уявити свого існування.Радість і горе. Везіння і неудачі. Здобутки і втрати. У кожній з таких ситуацій проявляє себе наш сенс життя. У хороші моменти сенс нам допомагає рухатись, змушує, штовхає до дій, немов малого, якого вчать плавати і кидають на середину річки. У моменти горя сенс не дає нам опускати руки, підтримує та слугує надійним захисним жилетом. Віктор Франкл пише, що кожен потребує сенсу і прагне його. Так і кожний може його віднайти, коли здавалося б нічого більше не тримає на цьому світі. Мені складно однозначно з цим погодитись, коли ще є люди, які так і не справляються зі своїми екзистенційними кризами і йдуть з життя умисно або ж невільно – опускаючи руки і перетворюючи таким чином своє життя на просто існування. Чи й справді всі, абсолютно всі люди в змозі віднайти у себе в житті свій сенс? Думаю, це залежить. Залежить від індивідуальності людини (сили волі, характеру). Але найбільше залежить від оточення. Від тієї руки, яку готові тобі протягнути. Набагато легше вилізти з болота не лише з допомогою метода Мюнхаузена, інколи ми просто не можемо обійтися від допомоги. Інколи – сама лиш слово, інколи – мовчазна присутність, інколи – активна допомога.
Окрім цього, сенс життя – є не лише знаряддям допомоги у кризах. Все більше і більше психологів та соціальних дослідників включають сенс життя як однин із ключових елементів задоволеності людини своїм життям. А це означає, що щасливе життя – це осмислене життя. Щасливе життя так чи інакше має напрямок.
Звичайно, не можливо у рефлексіях про сенс життя забути про власний досвід, ігнорувати своє власне відношення та сприйняття сенсу життя.
Для мене найщасливіший період у житті припадає приблизно на перший курс навчання в університеті. Тоді і там я вперше, мабуть, так сильно обожнювала те, чим займалась. Майже не спавши у той час через безліч навчальних завдань, я відкривала для себе багатсько невіданих та захоплюючих істин, зовсім не втомлюючись при тому. Тоді я захоплювалася та ідеалізувала людей, що мене оточували. І мені так хотілося бути кращою, такою, аби бути гідною знаходитись поряд з ними. Тепер я розумію, що саме тоді моє життя було якнайбільш спрямоване, воно було повністю заповнене сенсом.Зараз усе якимось чином змінюється і я намагаюсь впоратись із переходом, який відбувається. Минулі плани кардинально змінюються і приходить усвідомлення того, що існує дещо важливіше за власні наївні мрії – нещодавня хвороба бабусі змінила наразі всі пріоритети в нашій родині. Тепер найважливіше – це допомога та підтримка їй. У такі круті життєві повороти приходить розуміння, що ніщо не вічне і важливо також окрім власних планів не забувати про рідних тобі людей навколо. Адже кожен може піти від нас і навіть не попередити.
На заключення хотілося б сказати, що сенс життя для мене – це не самостійна одиниця, це інтегральна система частинок. Одна частинка, яка, як-не-як завжди буде на першому місці, – це родина. Інша частинка – добрі друзі. Саме вони є моїми ручками, які завжди тягнуться до мене: у скруті – щоб витягнути, у щасті – аби потиснути руку. Наступна частинка – надихателі. Їх небагато, всього декілька найбільш значимих людей. «А що б зробила вона на моєму місці?» – питаю я себе і завжди знаходжу відповідь. Остання частинка – це моя робота, яка наповнює сенсом кожний окремий день і дає задоволення від результатів докладених зусиль.