Проблеми людини в філософії

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Зміст 

    Вступ………………………………………………………………………………….3

    1. Хто є людина? Різні трактування  сутності і природи людини…………………5

     2. Звідки людина прийшла? Проблема  походження людини…………………...10

     3. Для чого людині жити? Філософський аналіз проблеми сенсу життя………12

    Висновок…………………………………………………………………………….16

    Перелік використаної літератури………………………………………………….17 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП 

    Проблема  людини є однією з найактуальніших  у філософії. Однак лише в сучасній філософії виник окремий напрям — філософська антропологія. Філософська антропологія — напрям, завданням якого є системне вивчення й обґрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності. Нерідко термін «філософська антропологія» тлумачать у ширшому значенні — як філософське вчення про людину, або філософію людини. Щоб збагнути сучасний стан філософії людини, необхідний історичний екскурс розв'язання проблем людини. Кристалізація філософського розуміння людини, особливо на початкових етапах розвитку філософії, відбувалася на основі міфів, легенд, переказів і закладених у них ідей, образів, понять, а також своєрідного діалогу між міфологією та філософією, що тільки «спиналася на ноги» у своєму розвитку.

    Проблема  людини, сенс його існування завжди цікавили людський розум. У працях кожного філософа, починаючи від давнини і закінчуючи сучасністю можна знайти роздуми щодо природи людини та її сутності. Дана тема була, є і буде актуальною в усі часи, вона також вічна, як і сама філософія. Перед людством на всіх етапах його розвитку завжди стояв дане питання і на кожній стадії був реалізований мислителями по-різному. Хто ми? Звідки ми? Куди ми йдемо і навіщо існуємо? - Ось ті питання, на які ми завжди буде шукати відповіді, переконувати інших людей у ​​цій правоті, потім переосмислювати, створювати нові концепції, і так буде продовжуватися, поки буде жити рід людський.

      Протягом нинішнього століття  загострюється інтерес до проблеми людини. Наростаюча критика науки і, особливо, природничо-наукового підходу до вивчення людського світу, усвідомлення його обмеженості привели до переорієнтування філософії з науки на культуру в цілому. Здійснюваний в даний час цивілізований поворот, трансформація індустріальної цивілізації в інформаційне суспільство різко підвищують роль людської індивідуальності, творчого початку в людині у розвитку всіх сфер общества1.

      Важливою особливістю нашого  часу є відхід з історичної  сцени домінували в недавньому  минулому тоталітарних режимів,  що пройшла і проходить деколонізація,  тенденція переходу до соціально орієнтованого, демократичного правовому суспільству, катастрофічне падіння матеріального і соціального статусу людини в нашій країні, що має своїм наслідком загострену увагу до смисложиттєвий, екзистенціальної проблематики. Проблема людини - є основна проблема філософії. Людина може почати філософствувати тільки з пізнання самого себе. Людина так і залишився для себе загадкою.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    

1. ХТО Є ЛЮДИНА? РІЗНІ ТРАКТУВАННЯ СУТНОСТІ І  ПРИРОДИ ЛЮДИНИ

 

    З античної філософії відома притча - жарт про Платона і Діогена, які посперечалися про те, що таке людина? "Людина, - сказав Платон, - це двоноге без пір'я". Тоді Діоген общипав півня і представив його на суд аудиторії, як доказ неправильності платонівського визначення. Недарма китайське прислів'я говорить, що суперечку виграє той, хто точніше називає речі своїми іменами. Довелося Платонові робити уточнення: "Людина - двоноге без пір'я, що має широкі ноги".

    Чи  можна взагалі дати однозначне визначення людині? Яка її сутність і природа? Чи є в нескінченно мінливій людині якась незмінна природа? На це питання існує дві протилежні відповіді. Одні філософи і вчені стверджують, що немає незмінної природи людини, оскільки людина - надзвичайно активна, динамічна, індивідуальна істота (антропологічний релятивізм). Інші ж стверджують, що в нескінченній розмаїтості (історичній і актуальній) людських істот можна виділити щось стійке, інваріантне.

    Під природою людини розуміють стійкі, незмінні риси, загальні задатки і  властивості, які виражають його особливості як виду (Homo Sapiens - людина розумна). Які ж це риси і властивості? Відповідаючи на це запитання, дамо ряд взаємопов'язаних визначень людини, кожне з яких висвічує одну з істотних його властивостей.

    1). Людина - це тварина. Кидаючи перший погляд на людину, ми бачимо, що це жива істота, із плоттю і кров'ю. Людина, як біологічна істота, розділяє долю своїх "менших братів": народжується, хворіє, відчуває потребу в їжі, продовжує життя в потомстві, вмирає... Природа мстить людині, коли вона починає забувати про те, що вона біологічна істота. Такі явища, як погіршення генотипу, порушення імунної системи в організмі, епідемія безплідності, гостро порушують питання: чи не рухається людство до вимирання природним шляхом? Людина, як жива істота, може жити тільки в оточенні певної кількості біомаси, включена у біологічні ритми, яким повинна підкорятися в процесі своєї життєдіяльності. Біологічно нове в людині: пряма хода, що дозволяє обдивлятися навколишнє оточення, чіпкі руки з рухливими пальцями, погляд, спрямований вперед, який дозволяє бачити в трьох вимірах і краще орієнтуватися в просторі, складна нервова система і великий мозок, специфічний механізм голосових зв'язок, будова гортані і губ, що сприяють розвитку мовлення. Однак, біологічні риси і властивості не вичерпують природу людини; є щось таке, що піднімає людину над її твариною природою. Це - свідомість, розум.

    2). Людина - розумна тварина (Homo Sapiens - людина розумна). Свідомість як  здатність людини відбивати світ  в ідеальних образах, дозволяє їй вирватися з "полону" фізичних потреб і визначає всі інші істотні ознаки людської природи, ті, що відрізняють його від тварин.

    3). Людина — істота, здатна до  творчої діяльності. Б.Франклін говорив,  що людина є тварина, яка  створює знаряддя праці.

    Творчість тут розуміється в широкому сенсі, як здатність створювати щось принципово нове. Цю властивість К.Маркс, наприклад, називав родовою сутністю людини: "Практичне творення предметного світу, переробка неорганічної природи є самоствердження людини як свідомої - родової істоти, тобто такої істоти, що ставиться до роду як до своєї власної сутності або до самої себе як до родової істоти... Тому саме в переробці предметного світу людина вперше дійсно стверджує себе як родова істота. Це виробництво є його діяльне родове життя"1. Із творчим характером людської діяльності пов'язаний її естетичний аспект: якщо тварина виробляє під владою безпосередньої фізичної потреби, то людина здатна піднятися над нею, виробляє все і за законами краси. Невичерпне прагнення до краси свідчить про потребу і можливість людини одухотворити навколишній світ.

    4). Людина - істота вільна. Воля тут  розуміється не в політичному  або економічному сенсі, а як  здатність творити, створювати, змінювати  по своїй волі мир і себе. "Людина - це воля! - стверджує Ж.П.Сартр: „...Людина засуджена бути вільною. Засуджена тому, що не сама себе створила, і все-таки вільна тому, що один раз кинута у світ, відповідає за все, що робить". Якщо у тварин все або багато чого задано споконвічно генетичною програмою (тому у тваринному світі кожне наступне покоління повторює спосіб життя попереднього), то в людині генетикою задаються тільки здібності, які в більшій або меншій мірі розвиваються все життя. Людська дитина при народженні - сама безпомічна істота на світі. Ця безпорадність плата за свободу подальшого розвитку. Джон Локк стверджував, що людина -це "чиста дошка", на якій вихователь або життя можуть написати все, що захочуть. І.Г Гердер із цього приводу говорив, що людина - це перший „вільновідпущеник" природи. З таким трактуванням волі зв'язана цікава проблема, яка дискутується в антропології: чи є міра, межа розвитку людських здібностей чи людина - безмежна, універсальна істота? Багато сучасних досліджень підтверджують той факт, що нам відома лише дуже мала частина наших здібностей. Поміркуйте над цією проблемою...

    Людина  народжується лише "кандидатом" у  людину. Всі її суттєві якості здобуваються в житті при спілкуванні із собі подібними. З цим пов'язана  ще одна грань природи людини.

    5). Людина - істота соціальна або, як говорив Арістотель, людина - це "політична" тварина. Процес входження людини із світу природи в світ культури, присвоєння нею своєї родової сутності, засвоєння правил і норм людського гуртожитку називається соціалізацією. З потреби спілкування виростає здатність до мовлення. Із соціалізацією також зв'язана потреба до моральної регуляції.

    6). Людина - істота моральна. Якщо в  тваринному стаді відносини регулюються  біологічними законами (природним  шляхом, і цей шлях також заданий  у спадкоємній програмі), то в людському співтоваристві окремих індивідуумів з'єднує і дозволяє жити разом моральний закон. Моральна регуляція - великий "винахід" людства, оскільки виконання морального закону засновано не на інстинкті або страху, а на добровільному виконанні морального боргу під контролем внутрішнього судді - совісті. "Я хочу не такого суспільства, - говорив Ф.М.Достоєвський, - де я не міг би робити зла, а саме такого, щоб я міг робити всяке зло, але не хотів його робити сам"'.

    З безлічі окремих визначень, висвітлюючих різні грані сутності людини, необхідно вивести одне загальне. І.Фролов, наприклад, дає таке визначення: "Людина - суб'єкт суспільно-історичного процесу, розвитку матеріальної і духовної культури на Землі, біосоціальна істота, генетично пов'язана з іншими формами життя, але вона виділилась з них завдяки здатності виробляти знаряддя праці і володінням членороздільним мовленням і свідомістю"'.

    Сутність  людини визначається її головним протиріччям - дуалізмом душі і тіла (природного і соціального, матеріального і духовного). В історії філософії і науки представлена безліч трактувань цього протиріччя.

    1). Космоцентризм. Людина розглядається  як невід'ємна частина Космосу,  який повторює всі її істотні  риси. Космос в цих концепціях  одухотворений, йому властивий дуалізм душі j тіла, звідси просто пояснюється наявність цих двох начал в людині і їх гармонії. Платон, наприклад, вчив, що саме головне для людської душі - наслідувати руху небесних тіл. Вони прекрасно обертаються цілу вічність: завжди однаково, симетрично, гармонійно, без усякого порушення. Такою повинна бути і людська душа.

    2). Теоцентризм пояснює людину як  плід божественного створення.  Людина - образ і подоба Бога. Безсмертна  душа людини від Бога. М.Бердяев  писав про релігійне трактування  людини: "Християнство звільнило людину від влади космічної нескінченності, у яку він був занурений у древньому світі від влади духів і демонів природи. Воно поставило його на ноги, зміцнило його, поставило залежно від Бога, а не від природи"'.

    3). Природоцентризм . Людина розглядається як природна біологічна істота, яка нічим від іншої природи принципово не відрізняється. Як людина, так і людське суспільство розвиваються, в остаточному підсумку, за біологічними законами. Свідомість, душа - це один з видів матерії, що вмирає безслідно разом з тілом.

    4). Соціоцентризм. Сутність людини  соціальна. Людина - результат суспільних відносин, і в той же час суб'єкт, творець культури. Свідомість людини, її духовна сутність і в історичному, загальнолюдському процесі, і в індивідуальному розвитку проявляються завдяки соціальним факторам: виробничій, практичній діяльності - праці і спілкуванні (суспільним відносинам). Ф. Енгельс, писав що праця це перша основна умова всього людського життя, і притому у такому ступені, що ми у певному сенсі повинні сказати: праця створила саму людину.

    5). Антропоцентризм . Людина головна  цінність, ціль світобудови. Усе  в світі з'являється для того, щоб була, жила у ньому людина. М. Бердяев писав, що людина  і космос міряються самотужки  як рівні. Пізнання є боротьба рівних по силі, а не боротьба карлика і велетня. Людина лише тому може пізнавати світ, що вона не тільки у світі як одна із частин світу, а і поза миром і над миром перевищує всі речі світу як буття, рівноякісне світу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. ЗВІДКИ ЛЮДИНА ПРИЙШЛА? ПРОБЛЕМА ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ 

    Де  кола цього початок, де кінець,

    звідки  ми прийшли, куди підемо звідси?

                                                                    Омар Хайям. 

    Одна  із самих знаменитих дискусій про  походження людини відбулася 30 червня 1860 року в Оксфорді. В ній взяли участь біолог і популяризатор науки, друг Ч. Дарвіна Томас Гекслі і єпископ оксфордський Уілберфорс. Позиція цього улюбленця оксфордської публіки була дуже близька до сподівань дружини єпископа Вустерського, що писала в одному з листів: "Будемо сподіватися, що це (походження людини від мавпи) неправда, і молитися, щоб це не стало широко відомо!" Засідання Британської асоціації сприяння розвитку науки відбулося в жаркий літній день в Музеї природничої історії. У залі зібралося більше 700 чоловік, в розкриті вікна виднілися десятки голів тих, хто не зміг проникнути усередину приміщення. Партер заповнили священики і студенти теологічного факультету Оксфорда, які, застосовуючи все своє ораторське мистецтво, розпалювали ненависть публіки до дарвінізму.