Основне питання філософії

Вступ

В історії філософії була спроба виділити основне питання філософії. Воно було в найбільш узагальненому вигляді сформульоване Ф. Енгельсом у праці “Людвіг Фейєрбах і кінець німецької класичної філософії”. За Енгельсом основне питання філософії – це питання про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, природи. Основне питання філософії, згідно з працею Енгельса, розглядається з двох сторін:

   · що є первинним – мислення чи буття, природа чи дух, що кого породжує і визначає, тобто, що чому передує: матеріальний світ свідомості чи свідомість матеріальному світові?

   · як стосуються наші думки про світ, що нас оточує, власне цього світу? чи спроможне наше мислення пізнати дійсний світ, дати правильне відображення дійсності? Іншими словами: доступний чи недоступний навколишній світ для пізнання?

 Залежно від розв’язання основного питання філософії в історії філософії виділяються дві основні лінії, два основних табори – матеріалізм та ідеалізм.

Звертаючись до питання про  те, пізнаний чи непізнанний світ, Ф. Енгельс зазначав, що більшість філософів стверджує пізнаванність світу. філософи, які заперечують пізнання світу, агностики.

  Важливо звернути увагу на те, що сутність філософського світогляду визначається не тільки тим, що вважається первинним і чи визнається пізнаванність світу. Філософію завжди цікавили такі питання. Змінюється, рухається світ чи перебуває у спокої, у незмінному стані? І якщо світ змінюється, розвивається, то як і через які причини, у якому напрямку відбуваються рух і зміни у світі? Ці питання, як і питання про взаємини свідомості та матерії, також є світоглядними і мають методологічне значення. Залежно від відповіді на них у філософії є два погляди на стан та розвиток світу: діалектичний та метафізичний. Необхідно запинитися на визначенні та сутності основних течій в філософії: об’єктивному ідеалізмі, суб’єктивному ідеалізмі, матеріалізмі, діалектиці, метафізиці.

  В залежності від вирішення першої частини основного питання філософії філософи поділяються на два великих табори - матеріалістів та ідеалістів. Матеріалістична філософія виходить з того, що первинним, вихідним є матерія, природа, а мислення, свідомість, дух є вторинним, похідним від матерії. Іншими словами, дух та свідомість виникають завдяки еволюції матерії. Ідеалістична філософія, навпаки, вважає первинним свідомість, мислення, дух. Відтак ідеалізм стверджує, що матерія - це продую; похідне, наслідок дії свідомості, мислення.

1. Основне питання філософії

Основним питанням філософії  головним чином з точки зору діалектичного  матеріалізму є відношення свідомості до буття (об’єктивної дійсності) та духовного до матеріального. Матеріалісти вважають одержувані людиною знання, котрі найповнішою мірою відповідають об’єктивній реальності, цілком адекватним віддзеркаленням об’єктивної дійсності, ідеалісти – ж, визнаючи у тій  чи іншій мірі пізнавальність світу, ототожнюють віддзеркалювану у  свідомості реальність з духом, у  випадку – ж заперечення ними пізнавальності світу вони примикають до агностицизму чи до філософського  скептицизму, інколи межуючи навіть з відвертим соліпсизмом.

  Духовність з точки зору матеріалістів – властивість організованої особливим чином матерії, з погляду – ж ідеалістів усе є якраз навпаки – матерія є віддзеркаленням абстракції – надприродної свідомості, Вищого Розуму, Першопричини, тощо. Ідеалістична філософія поділяється на об’єктивний та суб’єктивний ідеалізм. Згідно з об’єктивним ідеалізмом, першооснова буття – безликий універсальний вселенський Дух; за суб’єктивним ідеалізмом (соліпсична концепція буття) – уся доступна нашому спостереженню реальність є лише віддзеркаленням людської свідомості. Зважаючи на велику різноманітність філософських уявлень про концепцію буття, можливість та адекватність світосприймання, існує цілком реальна можливість заблукати у цьому конгломераті теорій, тому основне питання філософії слід вважати першочерговим, крім того, вибір стежки надання відповіді на це питання виявляє приналежність людини до тієї чи іншої філософської течії. Найбільш відповідним об’єктивній реальності, тим, що найбільш адекватно віддзеркалює її, є світобачення, відоме як свідомий реалізм.

    У той час коли ідеалісти, сприймаючи щось як незаперечний наслідок дії невідомих потойбічних сил, помиляючись так само як й матеріалісти, котрі те саме сприймають як цілком закономірний наслідок тих чи інших цілком з’ясовних причин, реалісти можуть сприймати те саме як наслідок сукупності тих чи інших причин, виступаючи у ролі своєрідних третейських суддів поміж різними філософськими куренями. З точки зору реалізму відповідь на основне питання філософії не може бути цілковито однозначною, так само як й одні й ті самі фізичні та інші закони не можуть бути придатними за інших умов, адже, приміром, згідно з теорією відносності існують й інші реальності, інші виміри з іншими законами буття, тощо.

   Окрім звичного нам матеріального буття є речі, котрі можуть існувати лише у сфері ідеального, а іноді їх існування обмежується виключно свідомістю. Числа, думки та зміст символьних позначень – речі надзвичайно високої абстракції. Хоч немає сумнівів у об’єктивності існування цих речей, їх виключно ідеалістичне буття виявляють примат ідеального перед матеріальним, з іншого боку, поняття суті ідеальних речей входить у поняття субстанції, духовної матерії, отже, як висновок, відповідь на основне питання філософії не може бути цілковито однозначною, адже вона найпершим чином залежить від того, що саме мається на увазі під поняттям матеріальної субстанції.

    Відповідь на основне питання філософії, котре надає діалектичний матеріалізм, ґрунтується на упевненості в абсолютності й незмінності матеріальної субстанції, але така упевненість не має під собою твердого підґрунтя, адже, як виявилось, елементарні частинки, „цеглинки” атомів – протони, нейтрони, електрони, тощо, складаються з кварків, а останні є не чим іншим, аніж згустками енергії. Чиста енергія – поняття вельми абстрактне, ідеальне, отже, ідея – чиста енергія – є основою буття будь – якої відомої матерії. Як відомо, енергія у будь – якому вигляді не може існувати сама по собі, не переходячи зрештою у якісну зміну матерії, отже, існування кварків можливе лише за умови наявності у енергії, котра є їх суттю, інформації про форму свого буття. Фактично, можна твердити, що, оскільки усі атоми побудовані з кварків, які є згустками насиченої інформацією енергії, уся фізична матерія складається з ідеї буття, але ця – ж фізична матерія є передумовою буття свідомості, крім того, між мисленням та матерією є ще й зворотній зв’язок, адже свідомість, маючи певну ступінь самостійності буття у відриві від зовнішнього об’єктивного світу, у свою чергу генерує ідеї, які згодом шляхом екстраполяції на матеріально – духовну дійсність, відповідним чином змінюють її.

   Буття за визначенням – категорія широкої абстракції, тож ототожнення буття з матерією та об’єктивною реальністю не є розважним. Усе, що існує, поза залежністю від категорії, до якої воно належить, знаходиться у сфері буття, отже, буття не може обмежуватись матерією, втім, твердження у об’єктивності існування лише матерії має у собі раціональне зерно, адже поряд зі звичною матерією, яку можна сприймати на дотик, запах, смак, тощо, існує й духовна матерія, адже, приміром, ніхто не сумнівається у реальності думок, понять, тощо. Поняття, думки, алегорії, ідеї – це сфера об’єктивно – ідеальної матерії. Річ, яка існує у об’єктивній реальності, є такою, що існує поза залежністю од існування реципієнта, який знає про існування тієї чи іншої речі чи існування якої є найбільш очевидним й безперечним саме для нього.

   Зрештою, основне питання філософії – така – ж ідея, як й усі інші. Щодо застосовності основного питання філософії на практиці, слід зазначити, що у повсякденних розмовах не надто приділяється увага до категоріальної приналежності об’єкту розмови, поряд з тим ця приналежність враховується майже на підсвідомому рівні.

У розмовах, повсякденних й  будь – яких інших, поняття (ідея) предмету розмови ототожнюється з об’єктивним  предметом, втім, інакше бути й не може, адже, приміром, кажучи про дерево, ми оперуємо його ідеєю, яка згодом у  поєднанні з іншими ідеями може екстраполюватися у об’єктивну зміну цього дерева як матеріального предмету.

Для розуміння сутності філософії, окрім знання її внутрішньої структури, певне значення має i розуміння структури самої філософської культури, філософської науки як складової частини суспільної свідомості. Довгий час в історії філософської культури Європи існував поділ на матерiалiстичне та iдеалiстичне філософствування. Матерiалiстична концепцiя пiдтримувалась природодослідниками, iдеалiстична - тогочасними суспiльниками та частково i опосередковано церквою. Звiдки взявся цей подiл? Справа в тому, що онтологiчна проблема - походження свiту i людини була сформульована як загальнофiлософська: "Що первинне: матерiя чи свiдомiсть, природа чи дух?" Для розумiння сутностi природи та сутностi людської свiдомостi це дiйсно важливе питання.

Особливо гострого характеру  проблема спiввiдношення матерiї i духу набирає в добу просвiтництва i Нового часу. Йде своєрiдне змагання природодослiдницького  свiторозумiння з свiторозумiнням, яке вiдстоювали гуманiтарiї того часу, якi взяли собi в спiльники теологiю, хоча нiколи з нею не зливались. В  марксистській фiлософiї подiл  на матерiалiзм та iдеалiзм догматизувався. Звiдси вся фiлософська мудрiсть  минулого i сучасного розглядалась пiд кутом зору подiлу на ма-терiалiзм та iдеалiзм.

Матерiалiзм розглядався  як наукова фiлософiя, iдеалiзм як антинаукова. А вiдтак фiлософськi теорiї, якi й  не претендували на новi онтологiчнi розробки в галузi природи, космосу обов'язково квалiфiкувались як матерiалiстичнi, або iдеалiстичнi. Лише з позицiй матерiалiзму  визначався і рiвень науковостi фiлософiї.

Та в iсторiї фiлософiї  багато, навiть бiльшiсть фiлософiв, не визнавали й не визнають питання  спiввiдношення матерiї та свiдомостi головним для всiєї фiлософської науки. В свiй час I. Кант сформулював  три основнi питання, на якi мусить вiдповiсти  фiлософiя: "Що я можу знати?", "Що я повинен робити?", "На що я  можу надiятись ?". Заперечувати нiмецькому фiлософу немає пiдстав. Питання, якi вiн поставив, є дiйсно важливими  фiлософськими проблемами, та справа в тому, що не лише цi проблеми вирiшує фiлософiя. Видатний французький фiлософ ХХ ст. А. Камю основне питання фiлософiї сформулював так: " Вирiшити, чи варте життя працi, бути прожитим, чи воно не варте цього, - це означає вiдповiсти на основне питання фiлософiї" . На користь такого способу постановки основного питання фiлософiї орiєнтує аксиологiя. Як бачимо, якоїсь чiткої єдиної орiєнтацiї в основному питаннi фiлософiї рiзнi фiлософськi школи не мають. Та якi б питання не розглядались i не вирiшувались представником того чи iншого фiлософського напрямку, нiхто в iсторiї фiлософської культури ще не поминув людини та її вiдношення до себе й до оточуючої реальностi.

  На сьогоднiшньому рiвнi розвитку фiлософської культури не варто було б шукати й видiляти одного - єдиного основного питання фiлософiї, однієї проблеми, котра могла б охопити собою в теоретичному планi все поле людського свiтогляду. Мало ймовiрно, щоб така проблема виникла й оформилась в найближчiй iсторичнiй перспективi розвитку фiлософської культури. В соцiально-полiтичному розвитку суспiльства може скластись ситуацiя, за якої на перший план вийде конкретна фiлософська проблема. Скажiмо, проблема життя i смертi в людськiй духовностi надзвичайно актуалiзується в перiод другої свiтової вiйни. В фiлософiї А.Камю i вiдобразилась мудрiсть епохи. Але проходить час i змiнюються фiлософськi акценти свiтогляду, змiнюється й iєрархiчна структура основної фiлософської проблематики. Та змiна актуальностi зовсiм не означає появи принципово нових фiлософських питань чи вихiд в тираж iнших. Фiлософськi проблеми з розряду вiчних. Кожен етап розвитку фiлософської культури лише ставить та розглядає їх у вiдповiдностi з особ-ливостями суспiльно iсторичної дiйсностi.

Стосовно основної фiлософської проблематики слiд зауважити, що кожен  роздiл фiлософiї розглядає важливi свiтоглядовi проблеми. Онтологiя, розкриваючи  сутнiсть буття, як мiнiмум, повинна  дати вiдповiдь на питання:"Що таке реальний свiт природи?", “Що таке людина?", "Що таке людська духовнiсть?", "Що таке Бог?". Якщо в процесi фiлософського дослiдження вдається розкрити суть цих питань по сутi свiтоглядових проблем, то формується певна картина свiту, розкривається сутнiсть буття. Тобто, мова йде про свiторозумiння, науково-iнформацiйну сторону базу свiтогляду. А традицiйне питання: "Що первинне - матерiя чи свiдомiсть?" похiдне вiд перелічених ранiше.

Гносеологiя розширяє наш  свiтогляд, пiдкрiплюючи наше розумiння  свiту впевненiстю в iстинностi знань. Звiдси кантiвське:" Що я можу знати?", або " Чи може людина пiзнати свiт? "саме так це питання поставлено в марксизмi . Це ще одна свiтоглядова проблема, вагома та значуща.

Краще поставити основну  проблему аксиологiї, нiж те зробив А.Камю, важко. В цiй постановцi сконцентрована вся система людських цiнностей  та закладена їх iєрархiя. В тезi "Вирiшити, чи варте людське життя працi бути прожитим, чи воно не варте цього, - це означає вiдповiсти на основне  питання фiлософiї" закладено сенс людського буття. До такої постановки проблеми є лише одне зауваження. Камю має на увазi фiлософiю взагалi, а  реально мова йде про ту її частину, що займається теорiєю цiнностей. Та людське  життя як цiннiсть може бути визначене  лише у спiвставленнi з iншими сторонами  реальної дiйсностi, хоча в кiнцевому  планi все останнє в фiлософськiй  культурi так чи iнакше виходить на аксиологiю, на найдорожчу цiннiсть - людське  життя. Тому заперечувати А. Камю можна  лише в певних рамках та за певних умов iсторичного розвитку фiлософської культури.

Засновник аксиологiї грецький фiлософ Сократ основну аксиологiчну  проблему сформулював так: "Що є  благо?". Така постановка проблеми двi тисячi рокiв тому аж нiяк не суперечить сучасним його модифiкацiям.

Нарештi праксиологiя повинна  допомогти людинi усвiдомити на теоретичному рiвнi:" Що таке людська дiяльнiсть?" в найширшому аспектi розгляду цiєї проблеми (суть, функцiя, можливостi, перспективи). Звiдси традицiйне - "що робити"? - в поєднаннi з аналiзом людської дiяльностi основна проблема праксиологiї.

Фiлософiя як наука розглядає  комплекс проблем, без освоєння яких сформувати теоретичний рiвень свiтогляду  просто неможливо. Намагання звести всю фiлософську проблематику до одного, єдиного, навiть найважливiшого питання, обов'язково звузить, а звiдси певним чином обкарнає критинiзує фiлософську науку.

В данiй темi ми вже розглянули об'єкт i предмет фiлософського дослiдження, розглянули складовi частини фiлософiї  як науки, з'ясували проблематику, якою займається фiлософiя. Для остаточного  визначення фiлософiї як науки нам  ще треба зрозумiти способи та принципи побудови фiлософської теорiї.

Як відомо, основним питанням філософії є питання про відношення мислення до буття, свідомості людини до природи. Основне питання філософії  має два напрями. Перший з них - питання про те, що первинне: матерія, природа чи мислення, дух, свідомість Філософи, котрі визначають первинність  природи, матерії, буття і вторинність  духу, свідомості, мислення людини, складають  різні школи матеріалізму. Ті ж  філософи, коли за первинність беруть дух, мислення, а природу, матерію  вважають вторинним, похідним від духу, - становлять табір ідеалізму.