Існує іще
одна суттєва для гносеології
та соціальної філософії протилежність,
що, зародившись у філософії Нового
часу, не втратила своєї актуальності
й тепер. Йдеться про індивідуалістичну
і суспільну (тотальну) теорію
суб'єкта. Стрижневою її проблемою
є відповідь на питання, хто реально здійснює
процес пізнання — окрема людина чи суспільство.
(В соціальній філософії: хто є суб'єктом
суспільної дії — людина чи суспільство.)
Якщо, наприклад, суб'єктом пізнання приймається
окрема людина (концепція гносеологічного
Робінзона), тоді важко зрозуміти, звідки
береться у неї логіка мислення, категоріальний
апарат. Виникає спокуса трактувати їх
як вроджені. З іншого боку, концепція
тотального суб'єкта — дух (Гегель), суспільство
(Маркс) — також не дає вичерпної відповіді
на це питання. Оскільки, зокрема, вона
ігнорує те, що реальне пізнання здійснюється
індивідуальностями з їх чуттєвістю, тілесністю,
що породжує свої особливості пізнання.
В сучасній філософії протилежність цих
двох підходів актуальна як у гносеології,
так і в соціології.
Основні протилежності
філософії (передусім гносеології),
які виникли в Новий час
і позначились на розвитку
філософії аж до наших днів,
дають змогу аналізувати погляди
всіх мислителів Нового часу.