Мова і професія

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

КАФЕДРА УКРАЇНОЗНАВСТВА

Індивідуальна робота №1

з курсу «Культура ділового та професійного спілкування»

за темою:

"Мова і професія "

 

 

 

 

Виконала:

студентка групи  Ф-12-1

Арутюнян А.Х.

Перевірила: доцент кафедри

                          Осипова Г.М.

 

 

 

 

Донецьк – 2012

 

ЗМІСТ

1. Значення мови…………………………………………………..2
2. Основні правила для мовця …………..………………………3
3. Стилі мовлення в залежності від професійної потреби…....3
4. Мовленнєвий етикет спілкування……………………………6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Значення мови

Кожна мова - це феномен, у  якому генетично записані історія  і культура народу. Саме мова забезпечує людині співжиття в суспільстві, зумовлює формування її духовної сутності.

Вона не тільки засіб спілкування  між людьми, а й засіб інтелектуального й естетичного освоєння світу, одна з основних прикмет творення, формування нації.

Функціонування мови як життєтворчого  ферменту нації є однією з найважливіших  умов справді вільного й широкого розвитку її духовного й екологічного потенціалу.

Це феномен, який певним чином  сполучає клітинний і духовний рівні, є своєрідним симбіозом матеріального  та ідеального.

Український народ віками витворював собі мову. Від звука, слова - до пісні. Триста тисяч пісень склала Україна українською, своєю мовою. Українське слово зажило визнання і  шани серед близьких і далеких  народів. Україна створила мистецтво, визнане в усьому світі і дала людству геніальних мислителів, поетів.

Українська нація - сформована, цивілізована, працьовита, талановита. Саме мова є передумовою зростання  й змужніння особистості, засобом  пізнання світу і збагачення досвідом попередніх поколінь. Вона - той ланцюжок, що єднає сучасне покоління з  минулим і майбутнім, що об'єднує  людей у народ, а народ представляє  нацією.

Мова є засобом саморозвитку й самовираження особистості. Те, як людина говорить, створює образ  її душі та інтелекту, вихованості, оскільки інакше як через мову практично ці якості не виявляються. Мовлення кожного - це його духовний, інтелектуальний  портрет.

Заговорить людина - і  виявить не тільки рівень своєї освіченості, а й міру вихованості, гостроту розуму, образність уяви, точність спостережень, жвавість натури.

Тисячоліттями український  народ творив високорозвинену літературну  мову. Вона до послуг кожного з нас, її треба свідомо й активно  вивчати, осягати, оволодівати виражальними засобами.

Володіння правилами і  нормами української літературної мови, мовна культура є необхідним складником особистості кожної людини. Від мистецтва лікаря спілкуватися залежать результати розвитку особистості, адже практика доводить, що слово може не тільки викликати функціональні  зміни в організмі, але і вбити  людину в буквальному сенсі слова.

Тому кожна людина має  володіти культурою мовлення: вміти  добирати мовностилістичні засоби і  прийоми відповідно до умов і цілей  спілкування, передаючи певний психокультурний  контекст. Саме це є стрижнем, на який нанизуються професійні знання та вміння фахівця. Тому цілком закономірним є  уведення 1994 року до навчальних планів закладів вищої школи практичного  курсу сучасної української мови, названого "Ділова українська мова", який в ідеалі не мав би дублювати  шкільний курс української мови, але повинен базуватися на ньому. Тому дисципліна, що вивчається у вищих навчальних закладах не повинна обмежуватися лише ознайомленням з особливостями офіційно-ділового стилю та формулярами документів.

 

2. Основні правила для мовця

Для різних видів мовленнєвої  діяльності суспільство формує певні  правила їх здійснення. Правила ведення  мовлення, чи етикет мовлення, поділяються  на правила для мовця і слухача.

 

Виділимо  насамперед правила для мовця:

Доброзичливе ставлення  до співрозмовника, повага до адресата.

Необхідно виявляти доречну  у певній ситуації ввічливість (враховувати  стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну категоричність.

Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє “я”, нав'язувати свої думки й  оцінку подій.

Необхідним для мовця  є відокремлення власного “я”  слухача у центр уваги.

Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.

Мовець повинен стежити  за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не протирічили  задуму бесіди.

Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача – обмежені.

Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність  або неофіційність ситуації.

Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому  спілкуванні слухач не тільки чує, але  й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися  при розмові й культуру поведінки.

 

3.  Стилі мовлення в залежності від професійної потреби

Залежно від мети спілкування, сфери використання мови наше мовлення по-різному оформлюється, що дає  можливість говорити про стилі мовлення.

Стиль – поняття мовленнєве, і визначити його можна враховуючи завдання мовлення, сфери спілкування. Для розмовного стилю провідною  функцією є спілкування; для наукового  і науково-популярного – повідомлення, пояснення; для офіційно-ділового –  повідомлення, інструктаж; для публіцистичного  – вплив, переконання; для художнього стилю – дія (зображення, змальовування  словами, вплив на почуття, уявлення людей)(В.В. Виноградов).

“Функціональний стиль, - як зазначає М.М.Кожина, - це своєрідний характер того чи іншого соціального різновиду, що відповідає певній сфері громадської  діяльності і певній формі свідомості, що створюється за допомогою особливостей функціонування у цій області  мовних засобів і специфічної  мовленнєвої організації, яка має  конкретне стилістичне забарвлення”.

Важливим стилетворчим фактором є провідна форма мовлення (усна чи письмова), а також вид мовлення (діалог чи монолог). Для розмовного стилю – це усне діалогічне мовлення, а для наукового та офіційно-ділового – письмове монологічне мовлення. Однак спостерігається і взаємопроникнення  елементів різних стилів (лекція, доповідь, виступ).

Жанри мовлення. У межах  кожного функціонального стилю  виділяються жанри висловлювання. Кожний з них має певну композицію і тематичну побудову.

Жанри відповідають типовим  ситуаціям мовленнєвого спілкування, типовим темам, формулам мовленнєвого етикету (в ситуаціях прощання, прохання тощо).

Жанри усного мовлення характеризуються складнішою побудовою і можуть містити  в собі декілька мовленнєвих намірів  мовців.

Вибір жанрів усного мовлення залежить від умов спілкування. Відповідно виділяються офіційне – неофіційне, публічне – непублічне спілкування (О.М.Казарцева).

Наведемо приклади такого висловлення. Усна розповідь – монолог  усної форми розмовної мови. В  усних розповідях мовець розповідає про минуле, події, що відбувалися  з ним самим чи іншою людиною. Для такої розповіді характерний  високий темп вимови, виділення дієслів  логічними наголосами тощо.

Інформація про звіт –  монологічні висловлення усної  форми офіційно-ділового мовлення, що містить виклад фактичного матеріалу. На основі його аналізу робляться  висновки, вносяться пропозиції і  формулюються завдання на майбутнє.

Ораторські виступи (критичні, агітаційні, привітальні) – монологічні  висловлення усної форми публіцистичної мови. У таких виступах велику роль відіграють засоби емоційно-експресивного  плану, використовуються мовні засоби оцінювального характеру. В інтонаційному  плані, як зазначає Д.Х.Баранник, характерні середній темп мовлення, емоційні паузи, контрасність вимови.

Жанрові відмінності викликаються не тільки стильовими відмінностями, а  й відмінностями у побудові. А  в межах одного стилю жанри  розрізняються прийомами розвитку теми та основної думки.

Найзагальнішими, основними  для побудови тексту є категорії  змісту та форми. Категорія змісту складається  з двох понять: теми й змісту тексту, т.т. тих факторів та явищ, які використовуються для розкриття теми. Категорія  форми містить композицію та мову, які тісно взаємодіють і співвідносяться. У результаті виникають нові суттєві поняття, але вже на іншому рівні: “тема” + “зміст” (предмет мовлення) > основна думка; “тема” + “композиція” > сюжет; “композиція” + “мова” > прийом. Загальний результат співвіднесення цих понять дає структуру тексту певного жанру. Наприклад: 1) наукова сфера > жанри: стаття, реферат, анотація, відгук та ін.; 2) офіційно-ділова сфера > розписка, заява, довідка, характеристика, звіт, витяг з протоколу, оголошення тощо; 3) суспільно-політична сфера > репортаж, лист до редакції, замітка, стаття в газету тощо; 4) літературно-художня сфера > розповідь, повість, байка, вірш, роман, казка та ін.

Розмовне  мовлення

 Для розмовного стилю  мовлення характерне оперування  не стільки поняттями, скільки  уявленнями. Під час безпосереднього  усного спілкування двох і  більше осіб велику роль відіграють  інтонація, міміка, жести та ін. Спрацьовує закон економії мовних  засобів – звідси багатство  неповних речень, самоперебивів,  повторів, дублювання займенників.  Розмовне непублічне мовленя  характеризується постійною адресованістю:  один співрозмовник звертається  до іншого, той відповідає йому. Вводиться така ознака діалогічного  мовлення, як еліптичність. Реалізується  розмовне мовлення здебільшого  в жанрах бесіди, розмови, розповіді  тощо.

Навчально-наукове  мовлення

Для навчально-наукового  мовлення, де виклад думок здійснюється у формі чіткої побудови роздуму, пояснення, доказів, використання образних засобів зведене до мінімуму. Думка  у такому мовленні повинна передаватися з максимальною точністю, однозначністю, що пояснює наявність таких іменникових (“траєкторія руху”), дієслівно-іменникових (“мати схожість”, “виражатися  дієсловом”) конструкцій, перевага іменника над дієсловом (“щоб отримати” > “для отримання”; “коли додається” > “при додаванні”). Переважають конструкції  з родовим відмінком. Узагальнено-абстрактний  характер навчально-наукового мовлення, позачасовий план викладу матеріалу  зумовили використання певних типів  синтаксичних конструкцій: неозначено-особових, узагальнено-особових і безособових  речень: “Розглянемо такий приклад”, “Таке речення називають безособовим” тощо.

У мовленнєвій практиці частіше  за все використовують повідомлення і відповідь. Основне завдання таких  висловлювань – добитися того, щоб  слухачі зрозуміли, що той, хто відповідає, знає правило, термін, чи засвоїли інформацію. Усна відповідь може мати характер роздуму на теми, пов'язані з вивченням  того чи іншого предмета. У такому висловлюванні  виділяються: теза (те, що доводиться) та аргументи.

Художнє мовлення

Художнє мовлення складається  із змісту, який автор бажає повідомити адресату, і вольового наміру (впливу на думки і почуття), який він при  цьому намагається реалізувати. Наведемо окремі ознаки такого мовлення (за О.М.Казарцевою):

1. Сфера застосування  - художні твори.

2. Завдання мовлення - відобразити те, про що розповідається; передати читачеві почуття (емоції), які використовує автор.

3. Типи висловлень - конкретне (описується певний предмет); образне (описується живе, виразне); емоційне.

4. Мовні засоби - конкретні слова (не “тварини”, а “лев”, “заєць”), “не сказав”, а “попередив”, “згадав”); слова в переносному значенні (“море очей”, спить сонце”); емоційно-оцінювальні слова (“ягідка”, зірочка”, синюватий”, “гіркуватий”); речення питальні, спонукальні, окличні тощо.

5. Основні жанри  - загадка, казка, веселе оповідання і под.

Мовлення  газет, журналів

На відміну від художнього мовлення, мовлення газет, журналів, радіо  використовується в газетах, суспільно-політичних і літературно-художніх журналах, у  публіцистичних виступах, засобах масової  комунікації і характеризується такими ознаками:

1. Сфера застосування  - використовується в газетах, журналах, у виступах, на мітингах тощо.

2. Завдання мовлення - вплинути на маси, переконати їх, сформувати у людей правильне ставлення до суспільного життя.

3. Типи висловлень  - пристрасне, закличне.

4. Мовні засоби - речення спонукальні, окличні; риторичні запитання; поширені звертання; розщеплені речення; повтори; антитези і под.

5. Основні жанри - замітка, репортаж, стаття, відгук тощо.

 

4. Мовленнєвий етикет спілкування

Правила для слухача:

Необхідно перервати всі  справи й уважно вислухати мовця.

Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися  до мовця, бути тактовним.

Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.