Людина як творець культури

Людина  як творець культури

 
Творчі здібності  людини. Раніше вже зазначалося, що людина є творцем світу культурних цінностей, у цій якості вона реалізує свої творчі здібності, свій творчий потенціал. Чим же зумовлюється цей потенціал?

Із давніх-давен  питання про природу творчих можливостей людини хвилювало мислителів. Те, що людина у своїй діяльності не просто відтворює, повторює, наслідує природу, а й продуктивно втілює власні задуми, реалізує певний план дій, доцільно розбудовує навколишній світ відповідно до своїх потреб,— усе це свідчить про творчий характер людської діяльності. Але звідки береться само можливість людини творити щось нове?

З релігійної точки  зору вважалося, що пріоритетом творчості  володіс тільки Бог. Він є творцем  світу й людини, а сама людина здатна лише здійснювати божественний задум недоступний людському розумінню. У цьому положенні є певний сенс, адже визначити загальну доцільність людських дій, життя і творчості не так просто, ми, як правило, ставимо перед собою конкретну мету.

Видатний німецький філософ XIX століття — Гегель якось зазначив, що людина володіє «хитрістю розуму», яка і відрізняє її від тварин. На його думку, ця хитрість полягає у тому, що людина ніколи не вступає у безпосередній контакт з природою. Вона намагається примусити одні сили природи діяти проти інших, і і наслідків такої взаємодії отримує певну користь для себе. Використання людиною певних засобів діяльності теж опосередковує її ставлення до природи: людина спочатку з природного середовища виготовляє собі відповідні знаряддя, а вже потім з допомогою цих знарядь діє на природу (полює, валить ліс, будує житло, виготовляє інші знаряддя, одяг тощо).

Отже, основою  творчості виступає саме використання знарядь праці — тобто витворення з природних речей того, що не виникає з природи саме по собі. Звичайно, творення відбувається цілком за законами природи, але задля реалізації людського задуму, втілення його а дійсність.

Людина в акті діяльності не змінює сам матеріал предмета, вона лише немовби позбавляє  цей матеріал природної форми й наділяє його своєю, необхідною для задоволення тих чи тих потреб. Людська діяльність є іворенням попої форми, яка втілюється у певному матеріалі. Початковим етапом творчої дії є творення у свідомості нової форми, потрібної людині. Тому загадка людської творчості криється насамперед у сфері її свідомості. 
 
Французький філософ Рене Декарт, теоретично досліджуючи розум людини, зазначав, що він відрізняється від психічних властивостей тварин своєю універсальністю. Тварини діють здебільшого повністю інстинктивно, і тільки на вищих рівнях психічного розвитку можуть коригувати свої дії із врахуванням нової ситуації, їх реакції на зовнішні подразники немовби запрограмовані і здійснюються за певними схемами, що успадковуються генетично. У дії ж людини, як зазначав Декарт, втручається роздум, який призводить до створення нової схеми дій, їх конструювання відповідно до зовнішніх обставин та людських потреб. Звичайно, людині властиві й стереотипні дії. Але діючи в нових умовах або вирішуючи нові завдання, людина враховує нові обставини й ліс відповідно до них та власної мети. Саме ця здатність людини враховувати у своїх діях нові обставини робить її істотою універсальною, тобто спроможною жити й діяти в різних умовах.

 
Голландський філософ Бенедикт Спіноза вважав, що мислення є людською властивістю рухатися не за логікою чи законами лише власного тіла, а за логікою обставин, логікою та закономірностями навколишнього світу. Немислячий предмет рухається за власними законами: якщо це камінь, то він летить униз за законами тяжіння, і якщо на його шляху трапляється якась перешкода, то він або ламас її, або розбивається сам. Людина ж, як мисляча істота, долає перешкоду, спираючись на знання законів її існування і свідомо застосовуючи ці закони у своїй діяльності. Отже, саме в здатності мислити лежить передумова творчого характеру людської діяльності.

У всі часи людина виступала творцем матеріальної та духовної культур, була здатна творити  нове, незважаючи на умови свото  життя. Якщо творчість була можливою навіть у рабських умовах, у концтаборах, тюрмах, то, отже, загальна зла шість творити куль гуру залежить не тільки від соціапьних умов існування людей. Важливе значення тут мають здібності.

Проте відомо, що людина не народжується з готовими здібностями до творчої діяльності, вони розвиваються внаслідок входження людини у світ людей, її соціалізації. У міру розвитку особистості можливості реаіізашї її творчого потенціалу зумовлюються особливостями взаємодії цієї особистості зі світом дорослих, суспільними відносинами та всією сукупністю індивідуально визначених контактів зі світом.

Мірою всебічного становлення творчих здібностей є свобода та широта спілкування  людини з культурою у процесі  її розвитку, а також активність самої особистості в розкритті  світу культурних цінностей. Сам процес розвитку особистості є творчим процесом, творенням людини як творчої істоти. І вся річ у тому, щоб не загасити вогонь творчості, не звужувати простір для реалізації творчих можливості людини.

Роль  особи у творенні культури. Людина виступає як творець свого культурного світу. Але хто творить культуру — суспільство чи окремі особи? Яку роль відіграє особа у творенні культурних цінностей?

Культура завжди існує як певна традиція. Кожне  культурне середовище прагне зберегти власну стабільність, суспільно визначений статус, певну культурну атмосферу. Микола Бердяєв, наприклад, вважає, шо суспільна культура завжди будується таким чином, що цінності нижчого порядку завжди намагаються підпорядкувати собі цінності вищі. Натомість творці культури, окремі генії людства завжди намагалися відокремитися від загалу, «не розчинитися» серед натовпу, зробити або здійснити щось незвичайне, нове. Дехто вважає, шо вічний конфлікт існує також між творцями культури й державою, бо держава завжди намагається людей творчих перетворити на своїх слуг або ж примусити їх визнати середній рівень за найбільш «нормальний».

У будь-якому  суспільстві більшість людей  поділяє загальноприйняті принципи та орієнтири, не наважується висловлювати оригінальні, незвичні ідеї, що суперечать загальноприйнятим. Важко втрачати зв'язок із собі подібними, зі сталим колом цінностей, поглядів, пристрастей та оцінок. Але культура розвивається як постійне переоцінення цінностей, творчість завжди є проривом у невідоме. Тому завжди знаходяться люди, які насмілюються виробляти свій погляд на речі, свої системи світобачення, йдучи на розрив із застарілими системами поглядів.  Їм   випадає нелегка доля, їх часто сприймають як диваків або ж як ворогів традицій, «порушників спокою». Ці люди — генії людства та творці нового в культурі — є істинними героями людства, бо без них ми б, напевно, й досі перебували на рівні печерного розвитку. Історію культури здійснюють власне такі особи, які постійно прагнуть розширити обрії культурного розвитку.

Творення культури в усіх сферах спрямоване на досягнення певної досконалості, найвищого рівня  або вищої якості як у пізнанні, так і в мистецтві, моральності, культурі людських відносин. Істина, краса, правда, кохання, за словами Бердяєва, не залежать від кількості, це — я к о с т і. Прагнення досягти якісної досконалості культури відбирає людей видатних здібностей до певної ел іт и, яка, однак, на відміну від усіх інших «еліт» не має у суспільстві ніяких пільг і не прагне панувати над людьми. Це еліта за здібностями.

 
Справжня культура несумісна з  натовпом, вона спрямована на особистість  і твориться особистістю. Це не означає, що хтось позбавлений ролі творця культури. Адже кожна людина творить  саму себе, вона завжди — продукт культурного саморозвитку. Але люди мають різні творчі здібності. Не всі вони творці невмирущих культурних цінностей, і не тому, що в них «не вистачає таланту», а найчастіше тому, що переосмислення сталого, узвичаєного — важка праця людського духу.

Людська геніальність полягає у вмінні побачити звичайне під іншим кутом зору, інакше, ніж це бачать інші. Світ культури розвивається тільки там, де мають місце вільний пошук, переоцінка того, що всім здається аксіомою, звичайним. Побачити звичайне як чудо — з цього акту здивування нерідко починається творчість.

Творець культури, хоч би в якій галузі він творив, близький до самої природи, до самого життя. У ньому він знаходить  невичерпне джерело свого творчого натхнення. А псевдокультурна метушня  близьких до культури, але відірваних від життя людей здатна породити лише підробки під справжні культурні цінності.

Культура у  своєму розвитку демократизується, це не означає, що творенням культурних цінностей починає займатися  все людство. Що таке істина, краса  й добро — неможна визначити голосуванням. Як творити людині — не вирішується на референдумах. Бо процес творчості є одним із найістинніших людських діянь, який залежить тільки від особистості самого творця й не може здійснюватися за якоюсь загальною інструкцією, за наказом або на замовлення. Творчість завжди постає як служіння культурі. Вже потім її плоди можуть використовувати різні соціальні сили як інструмент своїх корпоративних, групових інтересів, спрямовуючи їх іноді й проти самої культури. Це й зумовлює відповідальність творців за використання створених ними культурних цінностей. Творчість завжди суб'єктивна, а культура — об'єктивована, вона — надбання суспільства, підвладна його законам і певною мірою відчужена від свого творця. Трагізм несумісності творчості з її наслідками характерний для будь-якого людського життя. Але творці культури відчувають це гостріше, бо вони здійснюють прорив у нове, випереджаючи свій час, є провісниками нових форм культурного існування, які можуть сприйматися і вороже, оскільки лише набагато пізніше стають всезагальним надбанням.

Видатні творці культури закладали у стіни храму  культури нові цеглини, будували нові поверхи знання та цінносте». їхні імена  золотими літерами вписані у скрижалі історичної пам'яті людства.

Творчі  здібності та їх розвиток. Кожна людина майже з народження має певні можливості для реалізації своїх творчих здібностей. Міра цієї реалізації визначається самим способом входження особистості у світ культурних цінностей і умовами, які існують у соціальному середовищі.

Здатність до творчого розвитку, творчої діяльності в певних формах виступає як талант. Талант визначається як здатність людний творити у  певних конкретних галузях людської діяльності, вміння реалізовуванії/ свої творчі можливості. Він виступає мірою розвитку творчої індивідуальності.

У світі немає безталанних  людей. Кожен із нас має певні задатки до творчої діяльності й можливості власного саморозвитку. Задатки до творчої діяльності успадковані від наших предків, вони визначаються також існуванням свідомості, завдяки якій ми можемо перетворювати світ, та існуванням культури, яку повинні освоїти, Саме цей процес освоєння культури і є основою розвитку наших творчих здібностей, формування самого себе як носія і творця культури.

Нічого немає  на світі більш помилкового, ніж зневіра у своїй здатності до творчості. Але для того, щоб проявилися наші творчі здібності, необхідно шайти насамперед «свою справу», тобто той вид діяльності, до якого «лежить душа» і який сприяє нашому загальному розвитку. Як правило, це нелегко. Але вкрай необхідно, як з точки зору реалізації власних можливостей та здібностей, так і з точки зору інтересів суспільного розвитку. 
 
Освіта та самовиховання є тими засобами, що найбільше розвивають наші творчі здібності. Ознайомлення зі світом культурних цінностей, пізнання й освоєння історії світової культури, активне оволодіння різними формами людської діяльності постає як засіб саморозвитку особистості, реалізації свого людського призначення й своєї людської сутності. Індивідуальна культура творчості формується в процесі розвитку своїх почуттів, уяви, мислення, моральних якостей, культури спілкування, розуміння краси тощо. Звичайно, в кожної людини переважає щось одне або друге, але прагнення до всебічності саморозвитку виступає запорукою розвитку творчих здібностей. 
У міру розвитку суспільства все більшої цінності набувають саме творчі особистості. Науково-технічний прогрес, комп'ютеризація та інформагикшія, створення інучких технологій, не кажучи вже про гуманізацію іі демократизацію самого суспільства, потребують сьогодні не просто сліпого виконання чужих інструкцій або вказівок, а людини-творця. 
 
 Можливості людини,як доводить наука, невичерпні. Ми зараз не використовуємо й малої частки своїх здібностей. Тому повинні постійно дбати про розширення реалізації наших можливостей, пам'ятаючи при цьому, шо саме всебічний розвиток наших здібностей та їх використання на благо людства є єдино гідним людини способом її самоутвердження у світі, засобом самозбереження людства перед загрозою глобальних катастроф і виконання свого загальнолюдського призначення у Всесвіті.