Контрольная работа по "Філософія"

Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України

Тернопільський національний економічний університет

 

 

Кафедра філософії і політології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Комплексне  практичне індивідуальне завдання

№9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка групи Ф-11

Швед О.І.

 

Керівник:

  доцент Шумка М.Л.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тернопіль 2011

№9 Прочитавши уривки з творів Платона «Тімей», Томи Аквінського «Сума теології» та Кирила Транквіліона-Ставровецького «Зерцало богословії» опишіть, як пояснюють філософи Творця та Творіння світу. Пояснення підтверджуйте цитатами.

 

На практичному занятті з теми «Філософія Античності. Західна Парадигма» ми розглядали проблему первоначала буття. Філософи-докласики виділяли у навколишній дійсності важливу роль і присутність чотирьох елементів: землі, вогню, води, повітря. У баченні філософа Кирила Транквіліона-Ставровецького ці стихії були так званим фундаментом існування всього земного. На підтвердження цього мною була виголошена цитата: «І при створенні цього видимого світу спершу заклав [Бог] фундамент з чотирьох елементів, чи стихій, тобто створив спочатку світло вогняне, повітря, воду та землю. І з того часу з тих же чотирьох стихій усі речі створив[Бог] видимого цього світу, з навколишньої та готової матерії: із світла вогняного -  сонце, місяць, зірки, все світло видимого світу; з повітря – дихання всім живим істотам: звірям і прахам, і людині; з води – два роди істот: риб і птахів; із землі – звірів чотириногих і дерева плодові, й різноманітне насіння.» [287]

У своїх вченнях Геракліт вважає,що космос – це живий вогонь вогонь, який тотожний Богові. Отже, космос це -  Бог. На противагу Геракліту мною була зачитана цитата Платона: «…космос є жива істота, наділена душею і розумом і народилася вона воістину з допомогою божественного провидіння…творець склав його з усього вогню, з усієї води, і повітря, і землі, не залишивши за межами космосу жодної частини або потенції.»[205]

Представник школи еліатів Парменід виводив своє вчення про існування буття, а існування небуття заперечував. Те, що не існує не могло бути предметом бесіди. Філософ Тома Аквінський заперечує думку Парменіда. Як він вважає існує і буття і небуття, і це підтверджує подана мною цитата: «У природі ми спостерігаємо речі, які можуть як бути, так і не бути, адже вони виникають і гинуть. Але для всіх речей такого роду неможливе вічне буття; якщо дещо може перейти в небуття, воно коли-небудь перейде в нього.»[233]

Душа  за Платоном існує не залежно від  тіла, але тіло цілком і повністю залежить від душі, тобто душа володіє тілом. Це підтверджує цитата Платона: «…бог створив душу найпершою і найстарішою за своїми – народженням і досконалістю, як пані і володарку тіла…»[205] А у баченні Кирила Транквіліона-Ставровецького бачення душі зображається так:  «Душа ж, невидима, розумна й безсмертна, подихом Божим у тіло покладена, як написано: «І вдихнув Бог в ніздрі Адама віддих життя, й Адам став живою істотою» ( І Мойсея, 2). Сила ж тієї душі живої розлита по всьому тілу. Душа оживляє і рухає все тіло почуттями п’ятьма, припускає все видиме й невидиме, насолоду й красоти видимого світу цього.» [288]

На практичному  занятті «Філософія Середньовічного суспільства» ми обговорювали думки Томи Аквінського. Тома у своїх вченнях впевнений, що саморух предметів неможливий і повинен бути першодвигун, який є причиною руху. На підтвердження я зачитувала цитату Томи: «…не підлягає сумніву і підтверджується даними відчуттів, що у цьому світі певні речі рухаються. А все, що рухається,приводиться в рух чимось іншим;…посох передає рух лише постільки, поскільки сам рухається від руки. Отже, необхідно дійти до якогось першодвигуна, котрий сам рухається через щось інше; а під ним усі розуміють Бога.»[233]

Потрібно  зазначити, що основний зміст середньовічної філософії заключається в теоцентризмі – визнанні Бога центром і основою світу. Цей принцип по-різному розкривається в області філософських бачень. У поглядах Томи Аквінського зображення Бога має специфічний характер: «…є розумна істота, яка доцільно влаштовує все, що відбувається у природі; і її ми іменуємо Богом.» [234], «…є якась сутність, яка виступає для всіх сутностей причиною блага і всілякої досконалості; і її ми йменуємо Богом.» [234], «Ми покладаєм Бога як першоначало не в матеріальному сенсі, а в сенсі продукуючої причини; і як така він повинен володіти найвищою досконалістю…» [234]

На семінарському занятті з  теми «Філософія Нового часу та Просвітництва» ми обговорювали німецького мислителя, який вів раціоналістичну тенденцію - Бенедикта Спінозу. Спіноза пояснює Бога, як субстанцію. Вона визнається продуктом розуму, який її створив. Отже, субстанція є те, поняття чого не потребує для свого утворення поняття якоїсь іншої речі. Тобто Бог не є творцем світу, він є світ, все що нас оточує. На противагу цього є цитата Томи Аквінського: «…світ виник не випадково, а створений Богом з допомогою активного інтелекту…»[234]

На семінарському  занятті з теми «Сучасна світова філософія» ми обговорювали унікальність людської особистості, те що в людини сильні почуття, переживання, тривоги, надії, сподівання. Людина є багатою сутністю, яка може поєднувати різні почуття. Вона унікальна. На підтвердження унікальності людини була зачитана цитата Кирила Транквіліона-Ставровецького: «…створив Бог людину з двоякої сутності – небесної та земної. Тіло видиме – з землі, душа ж невидима – з неба. І тому людина – це світ і темрява, небо і земля, янгол і звір. І розмістив її [Бог] у межах смерті життя, посеред величності й смиренності. Дивне поєднання – дух і плоть, смерть і життя.»[290] Кирило Транквіліон-Ставровецький  у своїй праці «Зерцало богословії» показуючи унікальність людини, прирівнює її до янгола: «…після падіння сатани надумав благодушний Господь створити інше розумне створіння, істоту безсмертну, подібну до янгола, - людину, другого поклонника  та янгола і тілі щоб заселила те місце, з якого впали злі янголи, і щоб була учасником вічної хвали його.» [286]

 

 

 

 

 

 

 

В темі «Онтологія» ми обговорювали сутність часу. Час розуміється, як окрема сутність і умова всіх змін, як те, що не залежить ні від чого. Платон також говорить про час,як про  вічний образ, говорить про те,що час рухається незалежно від наших прагнень і бачень, його зупинити неможливо:

«…це вічний образ, який рухається від числа  до числа, який ми називаємо часом.»[206]