Конфуцій:життя та вчення

Міністерство освіти і науки України

 

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет імені  Вадима Гетьмана

 

 

 

 

 

 

 

Кафедра філософії

 

 

 

 

Реферат

з курсу «Філософія»

на тему:

                               «Конфуцій: життя та вчення»

 

 

 

 

 

Виконав:

студент 1 курсу,

спеціальності _6507_, 1 групи,

Дума І.О.

 

Перевірив:

к.філос.н., ст. викл.,

Іванченко А.С.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ 2011

 

                                                         ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………	3
1. Перший період життєвого шляху Конфуція – людини та учня…………………………………………………………………………..	4
2. Період становлення  Конфуція-Вчителя……………………………...	5
3. Конфуцій-філософ……………………………………………………….	7
4. Шлях духовного  піднесення…………………………………………...	9
Висновки………………………………………………………………..	11
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………….	12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Коли ми чуємо про  Конфуція, або пригадуємо про нього  з якоїсь нагоди, наші думки мимохіть набувають упередженості. В нашій  уяві постає велична постать на постаменті, щось на зразок представника неживої природи. Спробуємо проаналізувати, чому так відбувається, в чому сутність упередженості та чи існує вона насправді. Досліджуючи життєпис відомого всьому світові Вчителя з країни Лу, важливо звільнитися від тягаря величності його постаті та придивитись насамперед до людини, якою був він насправді. Якщо нам це вдасться, то погляду відкриється неабияка дивна річ. Ми не побачимо в ньому ані великого  проповідника, на кшталт Заратустри, що прожив життя, рятуючи від небезпек та погроз своє славнозвісне вчення; ані канонізованого святого, як Будда, що осягнувши стан найвищого просвітління, дарував нірвану мудрості своїм учням; ані справжнього філософа, такого, наприклад, як Платон чи Аристотель, які перетнули кордон часу власними димками та розвинули здатність міркувати до високого рівня мистецтва думки. Ми навіть не можемо назвати його видатним вченим, тому що він практично не займався вивченням механізмів природи. Він відкрив власну школу, однак жоден його учень не поспішав створити бодай один філософський трактат, у якому б розвивалися головні ідеї вчення Конфуція (зате ми бачимо, що найуспішнішим  учнів вдавалося те, чого не досяг у житті, але так бажав сам Учитель – чимало з них робили успішну кар’єру чиновників). Конфуцій навіть не може вважатися видатним політичним діячем, на відміну, наприклад, від Діогена, тому що за свого життя він істотно не вплинув ані на соціальний, ані на політичний устрій власної країни. Однак є беззаперечний факт – незважаючи на чималу кількість суто людських  рис та відсутність чималої кількості рис історичного ідолу Конфуцій прийшов до нас тим, чим він був та чим зробили його найвагоміші судді – час та історія – уособленням святого, проповідника, який започаткував національну релігію конфуціанства, а також великим філософом та Вчителем.

1. Перший період  життєвого шляху Конфуція –  людини та учня

Відомий вислів великого китайського філософа, що містить  в собі натяк на шість головних етапів його життя: «У п’ятнадцять років я звернувся думками до навчання. У тридцять років став на ноги. У сорок звільнився від сумнівів. У п’ятдесят пізнав волю Неба. В шістдесят навчився відрізняти правду від брехні. У сімдесят почав прислухатись до прагнень серця та не переступав межі». [4, с.161]

Таким чином, перший період життя Конфуція, як певно кожної молодої людини, можна назвати періодом пошуку себе, самозатвердження та самопізнання. Судячи з усього, наставників, які суттєво вплинули б на формування його життєвих поглядів, у нього не було. Його батько помер, коли сину виповнилося три роки. Повною сиротою юнак стає у 16 років. У певному сенсі його можна вважати людиною, що створила себе сама – є така категорія людей, що від природи наділені даром спостерігати та бачити суть речей, не прикладаючи до цього великих зусиль, в той час як більшості з нас необхідно чимало часу, щоб осягнути найпростіше явище.

Основу навчання у  Китаї часів Конфуція складали «6М» (шість мистецтв: Правила (обряди), каліграфія, музика, математика, стрільба з луку та засвоєння навичок управління колісницею). Ніколи не дізнаємося ми, чи був він справді талановитим учнем, чи його досягнення завдячують скрутному на той час матеріальному становищу – Конфуцій на відміну від молоді з повних та забезпечених родин не міг дозволити собі розкіш байдикувати. Оскільки ніхто не фінансував його витрат, йому доводилось заробляти на життя та навчання самотужки. Одного разу він зізнається одному з найкращих своїх учнів та до того ж вірному товаришеві, що на той час вже займав відповідальну посаду першого радника: «У юності я був бідним… тому засвоїв чимало злидарських навичок». [4. с.188]

Підводячи підсумки першого  періоду життєвого шляху Конфуція-людини, Конфуція-учня, можемо сказати, що його формували жага до знань, (бо лише таким шляхом він бачив можливість здійснити бажане – вибратись із злиднів та зайняти посаду чиновника найвищого рангу) та потяг до вивчення правил та обрядів (вивчення ритуалів було його справжньою пристрастю). Краще сказати можна лише власними словами Конфуція «Я володію знаннями не від народження. Я набув їх лише завдяки пристрасті до вивчення давнини та настирливості у набутті знань».  [4, с.182]

Чи не вивчення ритуалів у різних царствах викликало ту пристрасть до вивчення давнини? Важливо зазначити, що першим відкриттям Конфуція, в якому він провив себе великим мислителем, було саме відкриття проекції в древню історію Китаю, яка в тогочасному архаїчному мисленні була майже відсутня, існуючи лише у вигляді хаотичних уривків, ніяк не пов’язаних між собою.

 

2. Період становлення  Конфуція-Вчителя

Десять років (з 30 до 40 у період 521-511 рр. до н.е.) знадобилось  Конфуцію аби пройти другий, наставницький  період. У 30 років він ще не набув необхідного для Вчителя життєвого досвіду, не опрацював належним чином отриманих знань та не узагальнив їх, привівши у ту саму, відому всьому світові систему конфуціанства, що збереглася донині. Але у ці роки відбулось його становлення як керівника соціальної організації та вправного викладача. Перехід з режиму навчання у режим викладання  та ефективна передача набутих знань тим, хто готовий сприйняти їх, являє собою досить-таки складний процес. Приблизно років п’ять необхідно викладачеві для розробки лекційних планів, накопичення власних викладацьких методик, засобів та прийомів передачі матеріалу тощо. Конфуцій перебував у ще більш складному становищі. На відміну, скажімо, від Піфагора чи Платона, які висували досить чіткі та виважені вимоги до бажаючих навчитись у них мудрості (що звичайно суттєво обмежувало кількість учнів у їх школах), Конфуцій виявляв лібералізм, а пізніше і взагалі повну демократичність у цьому процесі. У сьомому розділі «Люнь юй» навіть вказана певна «такса»: «Вчитель сказав: «навіть якщо мені принесуть оберемок сушеного м’яса, я ніколи не відмовлю у навчанні». [4, с.181] Похвальна заповзятість, з якої, на жаль, не поспішали брати приклад викладачі сучасності…

Таким чином, встановивши мінімальний  вступний внесок у вигляді жменьки  їжі та без будь-яких національних обмежень, Конфуцій  привітно розкрив  двері власної школи практично  для всіх бажаючих з Піднебесної. Іноді кількість його учнів досягала трьох тисяч! І ніколи в них не відчувалась нестача, і не було різниці, бідним ти прийшов навчатися чи багатим (як відомо, найкращим з його учнів був бідняк Янь Х.). Важко уявити, яким чином Конфуцій давав раду такій кількості людей – адже окрім занять їм необхідно було харчуватись, десь мешкати, вирішувати безліч інших організаційних питань. Якщо уявити, що на занятті водночас були присутні від 50 до 100 осіб, стане зрозумілим, що спілкування між Вчителем та його учнями в цьому випадку перестає бути бесідою… Такого роду спілкування потребувало аудиторії, ще й чималої – у полі чи під деревами неможливо було б донести до такої кількості людей кожне слово в його живому, неспотвореному вигляді. До того ж, як відомо з історичних джерел, Конфуцій без кінця мандрував, змінюючи місцезнаходження, що додавало кількості суто побутових проблем, пов’язаних із викладанням. Вочевидь він, як голова власного навчального закладу, не міг остаточно відсторонитися від більшої кількості організаційних, навчальних та життєвих проблем, що неминуче виникали в умовах існуючого в Китаї того часу  соціально-політичного хаосу, постійних міжусобних чвар між царствами. [2, c. 111]

У життєописі Конфуція китайського  історика Сима Цяня повідомляється, що «Конфуцій мандрував до князівства Ці де став служити у Гао Чжао-цзи, намагаючись налагодити знову зв’язок з Цзин-гуном. Він вів бесіди про музику, слухав мелодії шао, вивчав їх, на протязі трьох місяців не вживав м’яса». [7, c128] Як бачимо,  духовні заняття музикою перетворились у нього на подобу релігійного служіння. В його роздумах того часу не видно проявів розробленого пізніше підходу до  вирішення проблем управління на основі конфуціанської моралі. Радник циського правителя Янь Ін оцінює тогочасних конфуціанців негативно: «…Вони мандрують світом, домагаючись багатства. Ці люди не можуть прислужитись державі. Нині Конфуцій  намагається досягти затвердження зовнішніх форм, підносить обрядовість, намагається відродити ритуали за допомогою детального їх тлумачення. Років і років життя не вистачить людині, щоб осягнути велич цього вчення, щоб зрозуміти систему обрядів та ритуалів». [7, с.129]

З такої характеристики конфуціанців ми бачимо, що розуміння вчення зводиться до культивування ритуального життя, більш того – у вищенаведеному немає навіть побічних натяків на конфуціанську доброчинність -  з чого можна зробити висновок, що до сорока років Конфуцій ще не розробив славнозвісну філософську концепцію.

 

3. Конфуцій-філософ

Період 40-річчя психологи називають кризовим для чоловіків. Це пора глибокого переосмислення шляху, яких залишився позаду, сумнівів у шляху, що лежить попереду, іноді – зневіра та каяття. Що мав на увазі Конфуцій, коли стверджував, що у 40 років він «позбувся сумнівів»? Чи означало це, що та криза сорокаріччя минула для нього, а чи й не спричинила собою піднесення у вигляді розквіту його філософської суті?

До цього часу він  певно відчайдушно шукав виходу з кризи, що затяглась на той час в піднебесній до задушливого зашморгу – постійним чварам між царствами, здавалося б, не буде кінця. Цей період співпав для Конфуція з осяянням – до нього нарешті прийшло розуміння головної ідеї вчення – ідея доброчесності як базової реальності у світі людини та суспільстві загалом.

Чому така ідея виглядала  новаторською… Скажімо по правді, вона  дотепер виглядає такою. В суспільстві, так званому розвинутому суспільстві, в якому існує рангова нерівність та доводиться виборювати право на базові людські потреби – потребу у безпеці, їжі та повазі оточуючих, систему координат визначала здобич, сила, насильство та страх. Тому ідея доброчесності була справді революційною, вона кардинально змінювала світогляд в рамках тогочасної китайської культури. Сорокові роки життя були витрачені Конфуцієм на розробку моральної філософії. Спираючись на існуючі традиції та сучасну йому мораль, він докорінно передивився систему духовних цінностей, що набули у нього зовнішньої форми та характеру. На перший план було висунуто чесноти «жень», «и», «сяо», «вень» та інші. Створивши вчення про доброчесного чоловіка (моральний ідеал визначного діяча), родину та державу, своєрідну теорію управління, засновану на конфуціанських чеснотах, він, таким чином, розробив цілісну, сбалансовану теоретичну систему, до речі майже єдину серед інших, що цілком і повністю існувала лише віртуально, у головах Конфуція та його учнів.

Це був період становлення  та поглиблення конфуціанського  вчення. З’являлись також й тексти, написані власне Конфуцієм – наприклад, його учень, Цзи Гун, зазначав: «Те, що наш Вчитель пише, ми можемо пізнати, але те, про він розповідає нам про шлях Неба та долю людини осягнути до кінця неможливо». [7, c.147]

Улюбленець Конфуція Янь Юань також відмічав: «Наш вчитель  безперервно веде нас шляхами добра, він збагачує наш розум своїми писаннями та стримує нашу неврівноваженість за допомогою етикету». [ ] Ми знаємо, що Янь Юань помер у віці до 30 років, і приблизна на стільки ж був молодший від свого Вчителя, отже, можемо із упевненістю сказати, що у рік його смерті в 492 р. до н.е. Конфуцій вже був відомий своїми письмовими творами. З цього року починається період тріумфального поступу конфуціанства. В ньому не лише було реконструйовано ритуали різних царств – їх було наповнено глибоким релігійно-духовним змістом. Це повною мірою стосується також музики. Можна сказати, що душа музики втілилась в душу нового вчення, роблячи його тоншим та благороднішим.

 

 

 

4. Шлях духовного  піднесення

Якщо вірити періодизації життєвого шляху, створеній самим Конфуцієм, можемо помітити, що наприкінці півстоліття, прожитого на світі, він осяйнув метафізичну сутність власної концепції. Споглядаючи закономірності розвитку духовного життя серед прихильників індуїзму, буддизму та православних монахів, можемо бачити, як в процесі досягнення абсолютної чистоти духу вони наближаються до кінцевого стану безпосереднього зв’язку із Богом. У православ’ї такий стан називають «богобаченням». Цей період у Конфуція призвів до набуття ним такого стану, коли конфуціанська метафізика трансформувалась у окремий філософський Шлях до просвітління. Її становлення відбувалось одразу у двох напрямках: через уточнення та поглиблення уявлень про релігіозну та моральну частки природи конфуціанських доброчинностей, складаючи основу концепції про достойну особу та про метафізичну природу Дао-Шляху Неба та суспільства; по-друге вдосконалювалась методика практичного досягнення переваг Дао-шляху як засобу досягнення вищого стану просвітління цзюнь-цзи. [3, c.76]

Передостанній період свого життя Конфуцій проводить межу між реальним світом та світом, який він бачив внутрішнім оком. Можливо саме її він має на увазі, говорячи, що навчився відрізняти правду від неправди?   Останній період свого життя, після досягнення 70-річного рубежу Вчитель частіше перебував у стані блаженства, гармонії з оточуючим світом та собою, що повною мірою відповідало його вченню про метафізичну рівновагу. Яскраво ілюструє цей факт наступний діалог, що відбувся останніми роками життя Конфуція між ним та Цзи Гуном: Вчитель сказав: «Я не хочу розмовляти…» Цзи Гун сказав: «Якщо Ви не хочете розмовляти, що ж передаватимуть Ваші учні? Як вони дізнаються про Вашу мудрість?» Вчитель віповів: «Хіба Небо розмовляє? Між тим чотири пори року міняють одна одну, все в Природі йде як йому належить… А хіба Небо говорить?» В цьому діалозі ми бачимо певність Вчителя в тому, що мудрість не в ньому – вона скрізь, і учні можуть сприймати її не лише через його сприйняття та слова, а й власне пропускаючи джерельну мудрість через себе, якщо у них є сприйнятливість до того. Конфуцій відчував. Що від нього залежить все менше, він вже нічого не в змозі змінити в тому порядку речей, який був до нього і буде після нього. [6, с.141]