Глобальні проблеми

   Відомо, що природа — єдина і неподільна, а сучасне господарство — результат  взаємодії природи і суспільства. Отже, суспільство, господарство і природа  — взаємопов'язані, зв'язок цей має  глобальний характер, стан і доля кожного  із компонентів — взаємозалежні.  

   Ця  порівняно проста теза є відправною щодо розуміння низки глобальних екологічних проблем.  

   На  жаль, упродовж тисячоліть людина посилено втручалася в природу, не дбаючи про  підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнилися відносини суспільства  і природи в XX ст., коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишнє середовище. Через різке збільшення кількості населення, інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення і відновлення. У відносинах людини і природи настала криза, яка викликала екологічні проблеми глобального характеру.  

   Зростання потреб сучасного господарства призводить до великих втрат у природі. Щорічно  на земній кулі перетворюються на пустелю 6 млн. гектарів родючих земель; 11 млн. гектарів лісу вирубується, гине від пожеж або забруднення довкілля; внаслідок проживання в місцях інтенсивного забруднення хворіють сотні тисяч людей. Спостереження за кліматом дають змогу визначити зміни газової структури атмосфери, вивчати явище «парникового» ефекту, що посилюється внаслідок збільшення частки СО2, випадання кислотних дощів, виснаження озонового шару, який оберігає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця.  

   Катастрофічних  розмірів набуло забруднення морів  і океанів. Стічні води промислових  підприємств і міст, змиті з  полів добрива й отрутохімікати потрапляють у річки. Окремі акваторії  Світового океану є місцем зберігання радіоактивних та високотоксичних відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів і океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафтоналивний. Через забруднення води гине рослинність і тваринний світ морів, порушуються процеси глобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою.  

   Окреслились зміни глобального характеру, які  можуть призвести до незворотних  порушень у біосфері. Особливо значної  гостроти екологічні проблеми досягають  у густонаселених та індустріальних районах.  

   Негативні наслідки антропогенного впливу на географічну  оболонку такі значні і масштабні, що їх уже визначають як екологічну кризу.  

   Екологічна  криза — це порушення взаємозв'язків  у системі географічної оболонки або незворотних явищ у біосфері, що викликані антропогенною діяльністю і загрожують існуванню людини як виду.  

   Наприклад, погіршується енергетична, мінерально-сировинна  та продовольча забезпеченість земної цивілізації, зростає забруднення  довкілля, є небезпека зміни генетичного  фонду людства. В підходах до висвітлення екологічної кризи є два напрями наукової та суспільної думки: песимістичний та оптимістичний. Песимісти заперечують можливість поступального розвитку цивілізації за співвідношеннями народжуваності та смертності, темпів економічного зростання, умов забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи навіть зупинити техніко-економічний розвиток людства.  

   Оптимісти відстоюють можливість збереження масштабів  економічного розвитку за умови забезпечення суворих державних заходів захисту географічного середовища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва і споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових технічних засобів і технологічних процесів, більш прийнятних з екологічного погляду.  

   Найбільш  логічний шлях подолання екологічної  кризи зводиться до усвідомлення того, що захист географічного середовища полягає в організації раціонального  використання природи.  

   Життя географічної оболонки планети —  непідвладне обмеженням, які створює політичне розмежування держав. Однак деякі природні ресурси і процеси є більш локалізованими, контроль та управління ними можливі з боку окремих держав. До них належать природні ресурси, пов'язані з державною територією і які є її елементами: земля, надра, внутрішні води, ресурси континентального шельфу, рослинність тощо.  

   Водночас  є природні ресурси, контролювати і  зберігати які неможливо зусиллями  окремих держав. Вони або знаходяться  в міжнародному просторі (відкрите море, космос), або розпорошуються між різними країнами і континентами. До них належать атмосферне повітря, ресурси Світового океану і прісної води, природні багатства Антарктиди, тварини, що мігрують. Охороняти їх можна тільки за умови міжнародного співробітництва.  

   До  цієї проблеми додаються й інші, пов'язані з організацією природокористування. Їх кілька.  

   Проблема  раціонального використання мінеральних  ресурсів у промисловості.В ній  найбільш яскраво проявляється основне  протиріччя економіки — між необмеженістю  попиту людини і обмеженістю наявних ресурсів у природі. Є небезпека вичерпання або виснаження відомих і доступних для використання ресурсів Землі: залізної руди, руд міді, нікелю, марганцю, хрому, алюмінію, не кажучи вже про нафту і газ. Це змушує освоювати бідніші родовища, які часто розташовані у важкодоступних районах.  

   Розв'язання цієї проблеми вимагає комплексного використання сировини, впровадження ресурсозберігаючих технологій, регенерації  вторинних ресурсів. Оскільки розвиток виробництва нерозривно зв'язаний з  експлуатацією природних ресурсів, то в економічних і технічних рішеннях мають враховуватися і екологічні аспекти. Особливо гострою на цьому тлі є проблема раціонального розвитку енергетики.  

   Глобальна проблема раціонального розвитку енергетики. У сучасній структурі енергобалансу світової енергетики переважають вуглеводневі енергоносії — нафта та газ. Розміщуються основні види палива на планеті вкрай нерівномірно. Тож цілком очевидно, що основні проблеми цієї системи господарства полягають у необхідності перебудови світової енергетики, впровадження енергозберігаючих технологій, використання альтернативних джерел енергії. До того ж розвиток енергетики, зокрема атомної, має загальмуватись, оскільки вже тепер помітне теплове забруднення атмосфери.  

   Проблема  раціонального використання земельних ресурсів і виробництво продовольства стоїть немов би на стику різних за своїм характером завдань: освоєння та раціональне використання сільськогосподарських угідь, розвиток сільськогосподарської науки, пошуки вирішення організаційних політичних і соціально-економічних питань. Розвиток агровиробничої сфери пов'язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне середовище і стимулюється загостренням демографічної ситуації на планеті. Розв'язання проблеми неможливе без використання науково-технічного прогресу.  

   В окремих регіонах Землі склалася напружена ситуація із забезпеченням населення продовольством, причиною якої є нерівність у соціально-економічному розвитку країн і подекуди стихійні лиха. Такими регіонами є: в Африці — зона Сахель (райони на південь від пустелі Сахара), східна та центральна частина материка; в Азії — південна та південно-східна частини Азії; в Південній Америці — гірські райони Анд і Амазонія.  

   Але проблема забезпечення світу продовольством полягає не в тому, що в світі  не вистачає сільськогосподарських  продуктів (на планеті виробляється на душу населення достатньо зерна, м'яса, цукру, овочів тощо), а в тому, що розміщення їх виробництва не збігається з географією попиту на продовольство. Північна Америка та Західна Європа мають надлишок сільськогосподарських продуктів. Водночас у країнах, що розвиваються, продуктивність сільського господарства все ще занадто низька. Отже, шлях до розв'язання проблеми полягає в пошуку можливостей підвищення продуктивності сільського господарства.  

   Важливою  є проблема використання ресурсів Світового океану — біологічних, мінеральних, енергетичних. Океан — це також «легені» планети. Він забезпечує основну частину регенерації кисню (на суходолі таку саму роль відіграють ліси) і є своєрідним регулятором температури на земній кулі.

   Особливо  посилилася господарська діяльність у Світовому океані в другій половині XX ст. Зріс видобуток мінеральних ресурсів (нафта, газ, залізо-марганцеві конкреції, магній та ін.), що супроводжується збільшенням забруднення океанів. До граничнодопустимих меж наближається вилов риби та інших морепродуктів. Зменшився вилов червоної риби (кета, горбуша та ін.), крабів біля східного узбережжя Азії, анчоусів біля західного узбережжя Америки, тріски та оселедців у Північній Атлантиці тощо. Особливо сильно забрудненими виявилися такі акваторії Світового океану, як зона Карибського басейну, Північного та Балтійського, Середземного й Чорного морів, Перської затоки, вод біля південного узбережжя Японських островів. Помітно зріс тоннаж флоту та обсяги перевезень. У економічно розвинутих країнах відбулися зрушення виробничих потужностей до моря — виникли великі приморські промислові комплекси. Зросло також рекреаційне навантаження на узбережжя морів і океанів. Щороку сотні мільйонів відпочиваючих їдуть до моря, на узбережжя популярних світових курортів.  

   Стає  очевидним, що проблеми Світового океану є водночас економічними, соціальними, технічними, екологічними. Для їх розв'язання потрібні узгоджені міжнародні дії.  

   Усвідомивши наближення глобальної екологічної  катастрофи, світове суспільство вживає заходів щодо її відвернення. Екологічні питання стали актуальними як для окремої країни, так і для всього міжнародного співтовариства.  

   У діяльності природоохоронних органів  окремої країни поєднуються створення  системи природокористування, яка  діє на засадах обраної екологічної політики держави, і певної науково обґрунтованої системи захисту природи. Основними еколого-господарськими напрямами охорони природи є такі: а) використання очисних споруд, зокрема біологічних; б) відбір і вирощування рослин, які поглинають забруднювачі; в) створення маловідходних і безвідходних технологій виробництва; г) використання здатності природи до самоочищення.  

   Створені  великі всесвітні і регіональні  організації з охорони навколишнього  середовища, їх налічується понад 200. Провідною є спеціалізована установа — Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) із штаб-квартирою в Найробі (Кенія), яка покликана координувати і частково фінансувати дії держав у цій діяльності. Важливу роль під час розробки екологічної політики має обмін інформацією. Створена міжнародна довідкова система джерел інформації довкілля (ІНФОТЕРРА). Екологічні проблеми глобального характеру покликаний розв'язувати також Міжнародний союз з охорони природи та природних ресурсів з штаб-квартирою в Швейцарії. Саме він видає Червону книгу, в яку заносять рідкісні та зникаючі види живих організмів, що потребують охорони.  

   Проблема  раціонального використання мінеральних  ресурсів у промисловості. В ній  найбільш яскраво проявляється основне  протиріччя економіки — між необмеженістю попиту людини і обмеженістю наявних ресурсів у природі. Є небезпека вичерпання або виснаження відомих і доступних для використання ресурсів Землі: залізної руди, руд міді, нікелю, марганцю, хрому, алюмінію, не кажучи вже про нафту і газ. Це змушує освоювати бідніші родовища, які часто розташовані у важкодоступних районах.  

   Розв'язання цієї проблеми вимагає комплексного використання сировини, впровадження ресурсозберігаючих технологій, регенерації  вторинних ресурсів. Оскільки розвиток виробництва нерозривно зв'язаний з експлуатацією природних ресурсів, то в економічних і технічних рішеннях мають враховуватися і екологічні аспекти. Особливо гострою на цьому тлі є проблема раціонального розвитку енергетики.  

   Проблема  раціонального використання земельних ресурсів і виробництво продовольства стоїть немов би на стику різних за своїм характером завдань: освоєння та раціональне використання сільськогосподарських угідь, розвиток сільськогосподарської науки, пошуки вирішення організаційних політичних і соціально-економічних питань. Розвиток агровиробничої сфери пов'язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне середовище і стимулюється загостренням демографічної ситуації на планеті. Розв'язання проблеми неможливе без використання науково-технічного прогресу.  

   В окремих регіонах Землі склалася напружена ситуація із забезпеченням  населення продовольством, причиною якої є нерівність у соціально-економічному розвитку країн і подекуди стихійні лиха. Такими регіонами є: в Африці — зона Сахель (райони на південь від пустелі Сахара), східна та центральна частина материка; в Азії — південна та південно-східна частини Азії; в Південній Америці — гірські райони Анд і Амазонія.