Філософія стародавньої Греції

Якщо спростити позицію  Зенона, то виявиться, що одна група апорій направлена проти допущення множинності речей, а інша – проти існування руху.

Спростовуючи тезу про  множинність, він стверджує, що у  випадку, якщо багато чого дійсно існує, то існуюче повинно бути як нескінченно  великим, так і нескінченно малим. Нескінченно малим – тому, що перед кожною такою одиницею повинна б була знаходитися інша, причому на деякій (хоч би й мінімальній) відстані від неї, однак саме так має бути й з останньою одиницею.

Спростовуючи тезу про  існування руху, він показує, що для того, щоб пройти певну просторову ділянку, тіло повинно пройти хоч би половину зазначеного відрізку, але для цього даному тілу треба було б пройти половину цієї половини тощо. Іншими словами, протягом обмеженої кількості часу тіло повинно було б пройти безмежну кількість просторів. А це неможливо.

Не одним тільки філософам  відомі його парадоксальні апорії: «Дихотомія», «Летюча стріла», «Ахілл і черепаха». Досі філософи, логіки, математики не можуть знайти однозначне вирішення проблем, поставлених давньогрецьким мислителем дві з половиною тисячі років тому.

За допомогою виявлених  ним парадоксів, Зенон захищав  основні філософські положення  свого вчителя Парменіда (тези про  відсутність руху та множинності  речей). Крім цього, він дав поштовх розвитку діалектичного мислення й нетривіально почав багатовікову дискусію щодо онтологічного статусу таких фундаментальних філософських понять, як рух, простір і час.

Головна заслуга елеатів  полягала в тому, що вперше в доксографічній традиції вони з цілковитою певністю розмежували «справжнє буття» (незмінне, нерухоме, єдине й розумоосяжне) та «несправжнє буття» (мінливе, жваве, чуттєвосприйнятне). Філософи елейської школи вирізнили й зробили значно зрозумілішою фундаментальну проблему онтології. Вони показали, що існує «думка про буття» (doxa), яке «подане нам у відчутті, фіксується нами», буття ілюзорне та неістинне, що приймається більшістю людей за саме буття. Але є «істинне буття», що не фіксується почуттями, але лише розумоосяжне. Елеати вперше обґрунтували тезу про те, що чуттєве пізнання помилкове, а розсудливе – істинне.

Анаксагор

Анаксагор з Клазомен (500–428 рр. до н.е.) прославився не тільки як філософ, але був також видатним математиком. Переселившись до Афін біля 462 р. до н.е., близький колу Перікла, він став по суті фундатором афінської філософської школи. Йому належить твір «Про природу» (вціліло лише 20 фрагментів). На його філософію вплинули вчення Парменіда, Емпедокла й атоміста Левкіпа.

Основні положення його вчення про буття такі:

1. Ані виникнення, ані  знищення не можуть бути мислимими, буття вічне й тотожне.

2. Будь-яке виникнення є лише поєднанням «сім'я речей» (spermata, chremata), пізніше в Арістотеля та періпатетиків вони іменуються як «гомеомерії», «подобочасткові».

3. Будь-яке знищення є розділенням першоречовини.

4. Першопричиною й законоутворюючим принципом з’єднання, роз’єднання та впорядкування «сім'я речей» є «нус» (nous) – розумно-духовна першооснова світу.

Найдрібніші частки першоречовини становлять собою абсолютно аморфну масу, і лише нус, створюючи рух по колу, додає прискорення та напрям усім процесам. Він «сепарує» й упорядковує початково хаотичну масу першосім’я, дозволяючи їм сполучатися одне з одним за принципом «подібне з подібним».

Космогонічні погляди Анаксагора:

1. Космос має форму  сфери (греч. sphairos – куля).

2. Усе першосім’я змішане, невпорядковане й нерухоме.

3. Нус, як нематеріальна зовнішня сила, щодо першоречовини, завдяки «першопоштовху» (пізніше ця ідея використовується Арістотелем і потім деїстами XVII ст.) створює круговий рух у певній точці світу.

4. Поступово рух стає  тотальним, охоплюючи Всесвіт,  розділяючи його на дві частини:

а) тепле, сухе, світле, тонке віддаляється до зовнішньої окружності космосу, перебуваючи як «ефір»;

б) холодне, сире, темне, щільне збирається в середині космосу, поблизу Землі, стаючи «аером» (повітря, пара, туман);

в) проте «все перебуває в усьому», усюди (неважливо, у якій кількості) знаходяться частки всього.

Першосім’я: незнищуване, нескінченно мале, нескінченно ділиме, вічне (щось «невиникле»), якісно визначене («сім’я» кістки, м’яса, золота тощо). Нус ні з чим не змішаний, існує сам для себе, найтонший і найчистіший з усіх речей.

Вчення Анаксагора про нус, як і вчення Геракліта про логос, стало визначним для подальшої філософської традиції. «Першодвигун» Арістотеля має своїм онтологічним прообразом Нус Анаксагора. Виникло уявлення про існування ідеального, активного, тотожнього, творчого раціонального начала в протилежність пасивному, матеріальному, мінливому, речовинному. Перше розумоосяжне, предмет «теорії», друге – лише чуттєво сприймається, предмет наших відчуттів.

Демокріт

Демокріт з Абдер (460–371 рр. до н.е.) – найбільш відомий представник античного атомізму, учень Левкіпа, друг Гіпократа. З більш ніж 70 робіт збереглося лише біля 300 фрагментів. Він також був відомий як дослідник і мандрівник.

За Демокрітом, є лише атоми та порожнеча, завдяки якій є можливість існування речей окремо одна від одної; порожнеча створює можливість руху атомів. Ключовим поняттям Демокріта є «атом» (athomos, грецьк. неподільний, латинська калька – individuum, звідки «неподільний», тобто «індивідуальний»). Іноді Демокріт іменує атоми «щільними тілами» (nasta). Незважаючи на кардинальну протилежність тезі Парменіда про те, що буття неподільне, нерухоме й цілісне, а порожнечі (як недійсної) немає, Демокріт стверджує, що атоми тотожні за своїми характеристиками буттю, але ніби розщепленому й «розпиленому» в нескінченно порожньому просторі.

Атоми мають такі характеристики:

1) найдрібніші неподільні тіла;

2)нарізно не можуть бути сприйняті                               органами чуття;

3) вони не виникли,  але існують вічно;

4) не володіють ніякими  якостями, відрізняючись лише формою, величиною та розташуванням у просторі;

5) атомів нескінченна безліч;

6) вони можуть змінювати  своє місцезнаходження, тобто бути  в русі.

Порожнеча існує як між  атомами, так і між речами. Чим  більша порожнеча у якому-небудь тілі, тим воно легше. Рух атомів і тіл (а всі тіла складаються з атомів) становить собою свого роду механічний процес, в основі якого перебувають такі найпростіші рухи, як «тиск» і «поштовх». Основний напрям руху – падіння атомів. Падаючі атоми ударяють інші, і ті по різних траєкторіях розлітаються в різні боки, у свою чергу, стикаючись з іншими атомами тощо.

Душа людини, як уважав Демокріт, «тілесна», оскільки складається з тонких, гладеньких і круглих «вогненних» атомів. Після смерті атоми душі розсіюються. Сприйняття людини засноване на тому, що з речей виділяються певні «образи» (ейдола) та проникають у душу, сполучаючись з однорідними їм атомами, що знаходяться в нас.

Космологія. Затверджується принцип існування незліченних світів. Демокріт вважає, що наш світ (нескінченний і вічний) є одним з цих світів. Через дві тисячі років ця ідея буде розвинена Лейбніцем. Земля, на думку Демокріта, подібна круглій площині, що ширяє в космічному просторі. Як й Емпедокл, він вважав, що всі живі істоти, у тому числі й людина, походять із земного мулу. Вплив атомізму на подальшу філософію й особливо на натурфілософську традицію дуже великий, він очевидний навіть для такої науки, як фізика.

Антропологічні імплікації терміна «атом». Етимологія основного поняття – «атом» («а- thomos», тобто «неподільний») пізніше, в латинській гуманітарній традиції, використовувалася в суто антропологічному контексті. Слово individuum, тобто «неподільний», отже, «цілісний» використовувалося для позначення людини в його «атомарності», «індивідності», як автономного, незалежного та вільного у своїх діях суб’єкта.

Найбільш відомими послідовниками Демокріта в античності були: Метродор з Хіоса, Анаксарх, Епікур, Лукрецій Кар.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки можна подати у вигляді такої таблиці:

Назви філософських шкіл	Елейська  школа	Піфагорійський союз
Час їх заснування	Кін. VІ-Vст. до н.е.	VІ-V ст. до н.е.
Країна	Стародавня Греція	Стародавня Греція
Представники цих шкіл	Ксенофан, Парменід, Зенон  Елейський та інші	Піфагор та інші
Філософські ідеї, проблеми, які були у центрі їхньої уваги	Питання про начало буття. Вважали, що пізнати світ можна тільки завдяки мисленню. Головна теза — про єдність, сталість і несуперечливість сущого.	Першоосновою є кількісне  відношення — число — це величина геометрична, що існує у вигляді геометричної пропорції. Відкритий взаємозв'язок числа і звуку.

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

1.Буряк В. В. Антична філософія / В. В. Буряк. – Сімферополь: БУК-пресс, 2009. – 264 с.

2.Античные риторики. - М.: Знание, 1978. – 256 с. 

3.Лосев А.  Ф. Античные риторики. - М.: Знание, 1986. – 486 с. 

4.Малахов В.  Етика: Курс лекцій. – К.: Форум, 2000. – 387 с.

5.Причепій Є.  Філософія. – К.: Форум, 2001. – 368 с. Современная философия. –  К.: Вища школа, 1995. – 320 с. 

6.Філософія / ред. Горлач М., Кремень В. –  Харків: Фоліо, 2001. – 400 с. 10.

7.Філософія.  – К.: Вища школа, 2001. – 355 с. 11. Філософія. – К.: Вікар, 2002. – 156 с.

8.Кадзьолка В.В. Нариси  історії античної філософії. –  Львів, 1993 р. 
9.Татаркевич В. Історія філософії. – Т.1. – Львів, 1997 р. 
10.Богомолов А.С. Античная философия. – М., 1983 р