Філософські погляди Г. С. Сковороди

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Філософські погляди Г. С. Сковороди»

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2000

 

 

 

 

тема: «Філософські погляди Г. С. Сковороди»

Зміст.

 

1. ВСТУП……………………………………………………………………..………....3
2. ШЛЯХ ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ ДО ФІЛОСОФІЇ……….…………..4
3. ФІЛОСОФСЬКА СИСТЕМА СКОВОРОДИ……………………………..………..6
4. ЗВ'ЯЗОК ФІЛОСОФСЬКОЇ СПАДЩИНИ СКОВОРОДИ З СУЧАСНІСТТЮ..10
5. ВИСНОВОК………………………………………………………………………...12
6. ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………….13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП.

 

Ім'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. На думку автора даної наукової роботи, його філософська система не тільки оригінальна, але і досить сучасна.

Вибір філософських поглядів Сковороди як теми контрольної  роботи зроблений автором цілком свідомо. Багато положень в цих поглядах автор розділяє і загострює увагу на тих моментах, які вважає для себе дуже важливими. Тематично робота складається з трьох частин. У першій частині стисло викладаються біографічні дані і предфілософський шлях Г. С. Сковороди. У другій - власне філософська система Сковороди, а в третій - зв'язок філософської спадщини Сковороди з сучасністю.

 

 

Шлях Григорія Савича Сковороди в Філософію.

 

Шлях Г. С. Сковороди  в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї мандрівки в образі  "старця" - бродячого філософа-наставника.

З чого ж складався  цей предфілософський шлях?

Григорій Савич Сковорода  народився на Полтавщині в сім'ї  малоземельного козака. Декілька років (з перервами) він вчився в Києво-Могилянській академії. Потім перебував в придворній капелі в Петербурзі. У складі посольської місії був декілька років в Угорщині. Після повернення працював викладачем - спочатку в Переяславській семінарії (викладав поэтику), а потім в Харківському колегіумі (читав курс лекцій по етиці). З Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс  "християнської гречності", концепція якого не співпадала з офіційно-церковною. За роки, витрачені на навчання і викладання, у нього  не тільки нагромаджувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене відношення до світу, його проблем.

Придбання життєвого  досвіду і формування світогляду відбувалося під дією поєднання  двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих чинників: його багатосторонньої обдарованості, з одного боку, і соціальної обстановки, що різко міняється - з іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був глибокий розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, виключно музичний слух і голос; він писав вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, мав здібності до малювання.

Своєрідність історичного  моменту полягала в тому, що це був  час звільнення від феодального  гніту і первинного накопичення  капіталу, що супроводився моральним  розтлінням, користолюбством, пожадливістю, розпустою, владою речей, духовною зпустошеністтю.

Особливість творчої  поведінки Григорія Сковороди (яка  потім відбилася і на характері  його філософського вчення) полягала в тому, що при негативному відношенні до світу, що грузнув в користолюбстві, він обрав таку позитивну форму боротьби зі злом, при якій центр тягаря з області критики політичних відносин в суспільстві був переміщений в сферу освіти, культури та моралі.

Причому його власний  образ життя повністю співпадав  з тим вченням, яке він сам  проповідував.

У 50-60 роки XVIII віку Сковорода створює в основному літературні твори. Він написав біля 50 пісень і віршів, створив цикл байок під назвою                            "Байки Харківські", зробив перекази ряду античних мислителів. У своїх творах в противагу моралі, заснованої на багатстві, золоті і владі, Григорій Сковорода прославляє людину  "малих бажань" і обмежені матеріальні потреби. Байки Сковороди за своїм ідейним змістом служать як би прелюдією до його філософської творчості. Вже в байках звучить один з його головних філософських принципів. Його суть складається у визнанні законними і природними тільки тих потреб і прагнень людини, які відповідають природній, а не соціальній відмінності людей. Мораль його байок часто перевищує їх безпосередній сюжет.

Необхідність переходу від творіння байок безпосередньо до філософської творчості особливо явно відчувається в моралі байки №19:  "…Світло й тьма, тління і вічність, віра і безчестя - складають світ цей і потрібні одне для одного. Хто пітьма – хай буде пітьмою, а син світла - хай буде світлом. Від плодів їхніх розпізнаєте їх.…".¹

Оскільки  тема роботи має філософську спрямованість, то обмежимо предфилософский період вказаними фактами і перейдемо  безпосередньо до  аналізу філософської системи Сковороди.

 

Філософська Система Сковороди.

"Світ ловив мене, але не  піймав"

Г. С. Сковорода

 

Формально філософська  система Сковороди укладається  в один рядок. Основа цієї системи  полягає в існуванні  "двох натур" і  "трьох світів". Розшифровка існування  "двох натур" слідує безпосередньо з трактату  "Про Бога": "…Весь світ складається з двох натур: одна - видима, друга - невидима. Видима натура зветься твар, а невидима - Бог. ... у стародавніх [людей] Бог звався “розум всесвітній”. Йому в них були різні імена: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та ін. А в християн найвідоміші йому імена такі: дух, Господь, цар, отець, розум, істина. ... Що ж до видимої натури, то їй також не одне ім'я, наприклад: речовина чи матерія, земля, плоть, тінь та ін. …".²

Питання про Бога, який складає  першооснову усього сущого -  "вищу всіх причин причину", внутрішню  причину розвитку всього світу, є  одним з основних питань в філософській системі Сковороди. Своїм уявленням  про Бога він поставив себе в опозицію по відношенню до церкви,  що дотримується біблійної легенди про створення світу Богом протягом шести днів. На відміну від церковного, його Бог - вічний початок - невловимий і невидимий, оскільки він,  "будучи присутнім у всім, не є ні частиною, ні цілим, не має міри, часової і просторової характеристики". Таке розуміння Бога, що ототожнюється з природою, отримало в філософії назву пантеїзму. Сам термін  "пантеїзм" був уперше введений англійським філософом Джоном Толандом, хоч уявлення про тотожність Бога і природи були закладені ще нідерландським філософом Бенедіктом Спінозою.

Представлення Сковороди не можна віднести ні до чистого ідеалізму, ні до чистого  матеріалізму. У нього Бог і  матерія співіснують поряд, хоч  невидима натура завжди первинна - тобто  у Сковороди мета розвитку матерії задана Богом. Оскільки будь-який розвиток світу розуміється Сковородою як здійснення мети, то розвитком управляють внутрішні закони, які визначають можливі кордони саморозвитку. Ці кордони саморозвитку задані Богом і від людей не залежать. Творчість же можлива тільки в рамках відведених Богом - природними законами - кордонів.

Розберемо тепер, що ж  переховується під існуванням  "трьох світів", кожний з яких також володіє двома натурами - видимою і невидимою.

Першим і головним світом у Сковороди є весь   Всесвіт - макрокосм. Макрокосм включає в себе все народжене в цьому великому світі, складеному з паралельних незліченних світів. У цьому світі немає ні початку, ні кінця - він вічний і безмежний. Метою пізнання цього світу є не опис окремих предметів, а розкриття їх невидимої натури - збагнення їх внутрішнього значення, бо через внутрішню суть окремих речей можна осягнути  "таємні пружини розвитку всього Всесвіту". При цьому Сковорода вважає, що внутрішня невидима суть речей завжди пов'язана з видимою через зовнішню форму, яка визначається мірою, ритмом, симетрією, пропорцією.

Другим з  "трьох світів" є малий світ - мікрокосм - світ людини. Звернемося до трактату під назвою  "Симфонія, названа книга АСХАНЬ, про пізнання самого себе". У цьому  трактаті від імені одного з дійових осіб -  "Друга" - задається питання з подальшою на нього відповіддю:  "…А що ж таке людина? Що б воно не було: чи діло, чи дія, чи слово - все те марнота, якщо воно не отримало свого здійснення в самій людині. ...вся оця різновида  плоть, уся незмірна незліченність і видимість сходиться в людині і пожирається в людині. …".³

Отже, згідно з представленнями  Сковороди, все, що здійснюється в світі - макрокосмі, знаходить своє завершення в людині - мікрокосмі. З позицій  вчення Сковороди можливості пізнання світу людиною нічим не обмежені. Прагнення людини до пізнання ототожнюється з прагненням людини до Бога без посередників, бо Богом є сама природа, а людина - її витвір, - пізнаючи Бога - пізнає самого себе. У цьому значенні Сковорода заперечує агностицизм - вчення про непізнаваність світу.

Дуже тонким моментом в теорії пізнання Сковороди є  той факт, що він не зв'язує множення людиною своїх пізнань із зростанням матеріальних потреб, задовільнення  яких розуміється як досягнення людського щастя. Швидше навпаки: чим краще людина пізнає саму себе і оточуючий її світ, тим розумніше і скромніше повинні бути її потреби.

Ця думка особливо яскраво виражена в  "Притчі, названій  "Еродій":  

“…Вмій малим  ти вдовольняться. За великим не женися,

Сіті кинуто на лови, їх ти вельми бережися.

Я кажу вам, що не треба у розкошах жити,

На таких, кажу, повсюди розпинають сіті.

Триста впало  у неволю з пристрасті в цім  часі,

Шістсот плачуть  у хворобах – дуже були ласі. …”.⁴

Що ж до щастя, то як буде показано нижче, воно пов'язане не із задоволенням все зростаючих матеріальних потреб, а з радістю  праці.

Існуючий же світ Сковорода  характеризував в одному трактаті як:   "світ є бенкет скажених, торжище  що хитаються, море що хвилюються, пекло  що мучаться", а в іншому, як:  "світ є море що топляться, країна є виразкою прокажених, огорожа лютих левів, острог приваблених, торжище блудних, піч, роспаляюча пристрасті, бенкет скажених, хоровод п'яно-навіжених, і не протверезяться, поки не втомляться, стисло сказати, сліпі за сліпим в безодню грядущі".

Можливість подолання людиною  моральних вад Сковорода зв'язує не із зовнішніми обставинами, а з  внутрішніми якостями людини. Взагалі  науку про людину Сковорода вважає вищою з всіх наук. Людське щастя  він розглядає тільки через призму внутрішньої натури людини. З філософії Сковороди слідує, що внутрішня натура, в кінцевому результаті, виражається через взаємодію з певним виглядом праці. Тема  "спорідненої праці" - ця одна з самих найважливіших тем, що розвиваються Сковородою. Ця тема перейшла з його байок в філософію і досягла такої висоти, що придбала значення загального принципу, що визначає не тільки людське щастя, але навіть значення людського буття.

Третім - з існуючих  "трьох світів" - є символічний  світ, що ототожнюється Сковородою з Біблією. Біблії також приписується існування двох натур - зовнішньої і внутрішньої. Сковорода вважає, що представлені в Біблії легенди - це фантазія, обман, фальсифікація, небилиці, брехня, з одного боку, але в них закладене таємниче значення, корисне і повчальне знання - з іншого.

Сковорода і сам написав  декілька притч з вигаданими образами, але з глибоким внутрішнім значенням. Тому і Біблію він розглядав як інструмент збагнення прихованої таємниці. Збагнення внутрішньої натури Сковорода зв'язує з пізнанням краси. Він вважає, що зовнішня форма - це випадкове, явище, що вноситься в природу,  а внутрішня натура - це істинне джерело краси.

Застосовуючи  філософію двох натур і трьох  світів до людини, Сковорода робить висновок, що людина здійснює прекрасні вчинки і щаслива тільки тоді, коли вона погодить свою поведінку і образ життя зі своїми природними схильностями.

 

Зв'язок філософської спадщини Сковороди з сучасністю.

У філософському вченні Сковороди не тільки сама сильна і  яскрава, але і сама важлива для сучасності є теза про щастя людини і людства загалом.  У попередніх главах вказувалося, що у вченні Сковороди щастя людини не зв'язується з все більш повнішим задовільненням її потреб.

У Сковороди розуміння  щастя має більш глибоке коріння. Суть щастя він зв'язує з образом життя самої людини. Найбільш повно ця суть розкривається через вислів Сократа:  "…Інший живе для того, щоб їсти, а я - їм для того, щоб жити. …"⁵ - яким Сковорода відкриває свій трактат під назвою  "Ікона Алкивіадська".  Своїм розумінням щастя Сковорода як би захищає людську  "природу" від примітивного її зведення до споживання і користі. Сам він обрав такий образ життя, який з його слів допомагав йому  "не жити краще", а  "бути краще". Прагнення  "бути краще" він зв'язував з поняттям  "чистої совісті":  "краще годину чесно жити, чим поганить цілий день".

Найбільшої глибини  теза про щастя досягає на тому моменті, коли Сковорода визначає саму суть  "чесного життя" і  "чистої совісті". Виявляється ця суть розкривається  через трудову діяльність людини. У Сковороди не всяка праця веде до чесного життя і чистої совісті. У нього праця - це не обов'язок, не борг, не примушення (як суспільство вважає сьогодні), а, навпаки, вільний потяг людини. Процес праці розглядається як насолода і відчуття щастя навіть незалежно від його результатів. Такій праці Сковорода дає визначення  "споріднена". Розділення людей, що займаються  "спорідненою" і  "неспорідненою" працею - це і є сама глибока думка, на яку можна спиратися при розв'язанні сучасних проблем людства. Думка про те, що щастя людини полягає в праці, і що вона зробила мавпу людиною, відвідувала багатьох філософів і раніше. Але визначення праці з позицій джерела свободи і щастя, або джерела страждання і нещастя людей зустрічається досить рідко. У Сковороди вперше ця тема визначилася як головна і в літературних творах, і в філософських трактатах. Вся його творчість виходить з розуміння того, що людство може об'єднати тільки праця з суспільною користю і особистим щастям -  "споріднена" праця. Праця ж "неспоріднена" - джерело деградації і людини, і людського суспільства.